Мазепинський зрив зазнав невдачі через жадібність української старшини до грошей та прагнення духівництва до власної значущості. Петро і Мазепа були фактично союзниками. Але все змінилося у березні 1707 року після наради у Жовкві. Повернувшись від царя, сивий гетьман роздратовано вигукнув: «Якби я так вірно служив Богові, як служив цареві, я дістав би найвищу нагороду. Та тут хоч би я був янголом, не дістану подяки за свою милість!» Оцінюючи постать гетьмана, треба не забувати важливий факт – гетьман Мазепа перший після Хмельницького зміг об’єднати під однією булавою терени усієї України. Але наприкінці Північної війни всі зайняті козаками землі були знову повернуті Річі Посполитій, згідно з угодою між царем Петром та королем Августом. Гетьмана Мазепу звинувачують у зраді Петра. Хоча насправді варто звинуватити самого Петра у зраді половини України на чолі із гетьманом, який зібрав докупи землі свого народу.
”Ми
були першими українськими дітьми. Не тими дітьми, що виростають в селі,
в рідній сфері, стихійними українцями, — ми були дітьми городянськими,
яких батьки виховували вперше серед ворожих обставин свідомими
українцями зі сповитку”, — писала Людмила Старицька-Черняхівська про
дитинство. Дворянські родини Старицьких, Косачів, Лисенків, Антоновичів
удома спілкувалися українською. Для Києва другої половини ХІХ ст. то
була дивина.
З книги Юрія Хорунжого "Шляхетні українки" Український письменник дворянин Михайло Старицький
не лишив по собі маєтків чи інакших матеріальних надбань. Зате
маємо низку його романів і п'єс, які і досі тішать читача і
глядача. А ще він пустив у світ, доглянув і виховав творче тріо
- трьох доньок, котрі доклали своєї лепти до нашої культури.
Та ще не сказано доброго слова про молодшу Оксану, що я і спробую
зробити. Фактично це перший начерк її життєпису.
" Коли я впаду...мою кров вип'є рідна земля, щоб виростити з неї траву для коня того, хто стане на моє місце." Юрій Горліс-Горський
14 січня 1898 року народився Юрій Городянин-Лісовський(творчий псевдонім Юрій Горліс-Горський), учасник Визвольних Змагань, осавул першого основного куреня Холодноярського полку, автор книги "Холодний Яр", який описав про одну з найдраматичніших і найбільш замовчуваних сторінок нашої історії - боротьбу українських повстанців проти окупаційної більшовицької влади у 1920-х роках.
У часи цієї окупації, людей, у яких знаходили цю книгу, трактували як неблагонадійних з усіма сумними наслідками. Принаймні до 1974 року у структурі Черкаського обласного КГБ існував "уполномоченный по Холодному Яру", мабуть пам'ятали попередження Льва Троцького : "Вы должны помнить, что коммуну, чрезвычайку, продовольственные отряды, комиссаров-евреев украинский крестьянин возненавидел до глубины души. В нем проснулся спавший сотни лет вольный дух запорожского казачества и гайдамаков. Это страшный дух, который кипит, бурлит, как Днепр на порогах, и заставляет украинцев творить чудеса храбрости. Это тот самый дух вольности, который давал им нечеловеческую силу в течение сотни(?) лет воевать против своих угнетателей - поляков, русских, татар и турок...". Одним з таких козаків, хто здійснив у ХХ-му столітті Тарасове пророцтво: «повіє новий вогонь із Холодного Яру» і був Юрій Горліс-Горський.
Усвідомлюючи небезпеку політики Москви,
спрямованої на утримання України в будь-який спосіб у лещатах
новозбудованої кривавої імперії та уявляючи катастрофічні наслідки
такої політики, українські селяни, які складали основну масу населення
України, встають на шлях боротьби, що почалась у 1927 році
незадоволеннями і акціями непокори, а у 1930 році переросла у збройне
повстання проти більшовицьких загарбників. Центрами повстання
стали села Богданівка і Тернівка поблизу міста Павлограда, а боротьба
селян отримало назву «Павлоградського повстання».
Мисливство в Україні мало давні й міцні традиції. Полювання
переслідувало дві мети: вберегти господарство від шкідників, а також
поповнити запаси харчування й сировини для домашнього виробництва в
умовах натурального господарства. Були свої
повір'я і щодо поведінки на полюванні. Наприклад, виходити на перші
лови слід було так, щоб ніхто ні в хаті, ні в селі не бачив, бо інакше
не щаститиме упродовж мисливського сезону. У Карпатах
і на Поліссі до кінця XIX ст. побутували різні приповідки, магічні дії,
якими супроводжувалися вихід на полювання, розкладання пасток тощо.
Цікавими є колоритні, багаті на фантазію мисливські розповіді.
У них сконцентровано народне розуміння природи, зв'язку усього живого,
що є важливим для виявлення морально-етичних засад української культури.
Чого тільки не витворило людство про нього – одні співають йому
панегірики, інші – хулу. Про жодну іншу людину стільки не говорять і не
пишуть, скільки про Христа. І так було, найвірогідніше, ще задовго до
того, як появилося християнство. Цей образ не міг з’явитися із нічого,
бо був затребуваний завжди – як Вартовий життя, як приклад для
наслідування та обожнювання. Хоча, звичайно, не всім однаково припадав
до душі.
Цілком очевидно, що прототипом біблійного мудреця Соломона став
атенський законодавець Солон, Давида і Самсона – Геракл. Навіть перші
учні Ісуса Христа рибаки мали прототипів – ними були критські
(насправді кримські) моряки, з яких бог Аполлон зробив перших жерців
свого святилища. Більше того, перший символ християн – риба – теж
запозичений в Аполлона, його символом був дельфін. Найбільше весняне
свято Великдень відзначали задовго до Ісуса і теж на честь Аполлона...
Отож, очевидно, що і в Ісуса Христа має бути прототип, і шукати його
слід у цьому ж товаристві.
Немає жодних свідчень, що ізраїльтяни в
часи Христа мали який-небудь звичай, пов'язаний із відзначенням дня
народження. А в Святому письмі, як можна легко переконатися за
електронними текстами, використовуючи систему пошуку, згадки про дні
народження стосуються лише фараона (Буття, 40:20) та Ірода Антипи, коли
загинув Іван Хреститель (Мт., 14:6; Мк., 6:21). Мало того, проповідник
каже, що день смерті кращий за день народження (Екл., 7:1)
Як в давнину, так і в 19 сторіччі, українські жінки виготовляли полотно
із ручнопрядених льняних, конопляних і вовняних ниток. Льон, коноплі та
овеча вовна оброблялись протягом цілого року, поетапно, у визначені
народним календарем терміни. Льон - це найстародавніша культурна рослина, яку однією з перших
почала використовувати людина. Стебла льону, нитки, мотузки та інші
вироби знайдені у будівлях, що відносяться до кам'яного віку. Разом з
коноплями льон одягав, годував, зігрівав стародавню людину. Із
прадавніх часів, ще до заснування Київської держави, льон, для
одержання волокна, олії і виготовлення полотна, вирощували всі племена,
що населяли територію сучасної України. Швидке збільшення посівних площ
льону відбулось у XIII столітті.
Батько Івана спокійно кидав на воза п'ятипудові мішки і гнув
підкови, його син робив те саме, бо вдався в батька. Міцний та сильний
був рід Піддубних. Його представники брали участь у походах проти
кримських татар, турків та польської шляхти... Чи не єдиним багатством, що дісталось у спадок Іванові,
стало богатирське здоров'я і, що не менш важливо, прищеплені з
дитинства українські чесноти – працелюбство, тверезість, любов до
рідного краю і висока моральність, яка здавна вирізняла наш народ серед
інших. Завдяки цим рисам характеру Іван Піддубний не раз гідно
витримував екзамен на право називатись Людиною і Українцем, залишаючись
вірним собі навіть у ситуаціях, коли доводилось не лише відмовлятися
від традиційних для кожної знаменитості спокус, а й робити набагато
важчий вибір між життям і смертю.
Чоловіки, корті не здатні відповісти за свої слова, не мають права зватися баями, беками й ханами — вони просто звичайні дехкани. Проте скромність за умов сучасної демократії вважається недоліком і панський титул приміряє кожен, хто лишається без нагляду. З якогось часу українське суспільство утратило імунітет до лідерів низького штибу. Невпинно повторюємо, що ми — діти козацького роду, але нас, чомусь, не бентежить той факт, що члени запорізького лицарства взагалі уникали мати дітей, тим більше таких, як ми. Якби хоч один запорожець з'явився сьогодні де-небудь на вулиці — сучасна публіка наклала б у штани від страху.
Історія,
як істинне відображення несталої
дійсності, що безперервно змінюється
за плином часу, ніколи не викладалась
достеменно. У вигляді "наукового
пізнання змін", історія, як наука,
завжди зазнавала впливу пануючої
ідеології і викладалася так чи інакше,
в залежності від суспільно-політичної
формації будь-якого суспільства. Саме
тому історичне минуле кожного народу
(нації чи народності) вивчалось і
визнавалось за двома принципами:
свідчення самого народу та свідчення
зокола про цей народ. За цієї умови
спробуємо з’ясувати істинну дату
заснування міста Києва.
Літочислення
Києва було затверджене в Москві наприкінці
ХХ століття з єдиною метою: не дати
можливості Києву звеличитись своєю
історичною спадщиною. У 1982 році було
затверджено хибне 1500-річчя Києва, щоби
його древність не надто відрізнялася
від Москви. Щоправда, офіційна вважається,
що дата розбудови Києва визначена за
писемною пам’яткою Х-ХІ століття
"Повість плинних літ", що дійшла
до нас з літопису ХVІІ ст. за назвою
"Книга Ипатцкого монастиря летописец
о княжениі".
Життя, боги, знання
народжувалися на нашій землі. Не дивно, що імена „давньогрецьких”
богів, які, нібито, і започаткували світ, не тлумачаться давньогрецькою
мовою. А якщо згадати свідчення древніх письменників, що герої „Іліади”
(а у ній фігурують майже всі „давньогрецькі” боги) більше шанувалися по
берегах Понта Евксинського (Чорного моря), аніж у Греції, то виникає
інше запитання, чи вони насправді не давньоукраїнські? Але, скажете,
українською мовою їхні імена також не тлумачаться. Однак, ніхто
українською їх і не пробував тлумачити. Та й взагалі, ніхто ще серйозно
не займався історією слова, особливо його основами, які існують від
початку світу. А „якби ми знали життя слів, то вся історія розкрилася
перед нами”, – зауважував історик Борис Греков.
Українськi колядки, як священнi гiмни, донесли до нашого часу не тiльки свiтогляд предкiв, а й космогонiчнi мiфи про створення свiту. У них основними образами є Сонце, Мiсяць, Вода. Над цими трьома силами чи дiями стоїть володарююча iпостась – пан Господарю. Така образна структура спорiднює українськi колядки iз мистецтвом Трипiльської культури. Трьома силами там керує Верховна Володарка, а в розписах керамiки вiдтворено динамiку життєдайних сил: дощ iде, зерно проростає, сонце звершує свiй колорух, посилаючи свiтло i тепло. Той змiст, що у колядках, втiлено i в зимових святках: пошанування Сонця (Коляда), Землi (Щедрий вечiр, посiвання зерном), освячення Води (Ордана-Водосвяття). В давньоукраїнському свiтоглядi — це парне божество, яке втiлено у самiй iдеї космогонiчних святок. У назвi уособлено двоєдину енергiю Всесвiту, де Ор – Бог свiтла, а Дана – Богиня води.
Бойове мистецтво в Україні наразі перетворилося в реальність тільки для спортсменів, військовиків, бійців спецназу та невеличкої групи ентузіастів. Більшість молодих людей України втратило інтерес та устремління до покращення кондицій свого тіла і саме тому країна сьогодні не може в достатній кількості набрати здорової молоді до Збройних сил.
Адже не є секретом, що саме вивчення бойових мистецтв робить з хлопця чоловіка, козака, захисника Роду. Бути захисником Роду – це те, що належить козакові за правом народження. Просто ця якість зі знищенням українського козацтва, підступно була закрита від молоді і їх поступово почали перетворювати в жінкоподібних істот, котрі сьогодні у суспільстві і рекламуються, і стимулюються, приводячи до виродження нації через чоловічу фізичну нездатність та гомосексуальні стосунки тощо. Тобто, бути таким собі сопливим, без внутрішнього стрижня, стимулюється можновладцями задля легкого керування таким інертним суспільством.
З книгосхову
Пошук по сайту
