Українські скарби

Уривки з книги
Український вчений Олексій Братко-Кутинський свого часу дослідив, що Наддніпрянщина й Наддністрянщина — єдине місце у світі, де ширина чорноземної зони сягає 500 кілометрів. Саме вона забезпечує високі врожаї та якість злаків, городини й садовини. Учений довів, що „значний масив українських земель з часу появи на земній кулі перших наземних рослин та перших тварин жодного разу не був затоплюваний водами морів чи океанів. Це означає, що протягом сотень мільйонів років тут зберігався і нагромаджувався родючий ґрунт та послідовно розвивався найбагатший у світі генетичний фонд”. Звідси „розселялися на новоутворені суші флора і фауна, а разом з нею і людність. Це означає, що саме терен України є тим містичним місцем планети Земля, на якому відбувається передача естафети знань від усіх рас земної кулі: лемурійської, атлантичної, арійської. Це означає, нарешті, що саме ця земля мала породити сільське господарство нової раси, оскільки лише такий величезний масив благодатного ґрунту міг забезпечити сталі врожаї людям арійської раси, що переживали свою кам’яну добу, і спонукати їх до землеробства...”

З усього цього видно, що ім’я бога Сварго-Сваргора (або Сварога) було відоме Геродоту. Як не підчищали його „Історії”, як не підлаштовували їх під греків, у них ще можна знайти правдиві свідчення, в тому числі про те, хто першим дав „загальну назву „боги”. Це зробили не греки, а пелазги. Саме з поняттям "бог” і розумінням його суті на землі появилися перші правила, відповідна мораль і духовність. Тобто, перші цивілізаційні кроки почали здійснюватися саме на землі, де мешкали пелазги-пали – на території сучасної України.

У тому ж джерелі читаємо, що скити: „З богів моляться лише таким: найбільше Гестії, далі Зевсу й Геї, – кажуть, що Гея – дружина Зевса, потім Аполлону, небесній Афродіті, Гераклу і Аресу. В тих богів вірять усі скити; царські ж скити приносять жертви ще й Посейдонові. Скитською Гестія називається Табіті, Зевса, на мою думку, дуже влучно, називають Папей, Землю (Гею) – Апі, Аполлона – Гойтосир, небесну Афродіту – Аргімпаса, а Посейдона – Фагімасад. Їм не мають звичаю ставити зображень, жертовників чи святилищ, крім одного Ареса”.

Розглянемо кожного з названих богів по порядку, зробивши виняток для АРЕСа (Орія) і ГЕРАКЛа. Як бачимо, лише Аресу скити ставили зображення (скульптури), йому присвячували жертовники та святилища. Отже, він був найшанованішим із богів. Але бог війни, як його прозвали греки, таким не міг бути – найвеличнішим був лише бог-творець, бог вогню і шлюбу, тобто, Сваргор. До речі, тотемом Ареса була досить миролюбива тварина Овен, а це ще один доказ того, що він не був богом війни або не тільки богом війни.

Те, що Аресу скити приносили в жертву людей і виливали кров жертвуваних на меч Ареса не може відповідати дійсності хоча б тому, що за свідченням Есхіла, скити мали гарні закони і звичаї. Так що змальована в праці Геродота кровожерність Ареса належить швидше тим, хто редагував його твори, підлаштовуючи їх під грецький державотворчий міт, за яким їхні культурніші сусіди мали змальовуватися як дикунські народи.

До речі, лише верховні боги в своїх переміщеннях користувалися колісницею із чотирма білими кіньми, які, як писав Геродот, пасуться біля джерела Гіппанісу (Південного Бугу). На одному древньому малюнку бачимо на такій колісниці саме Ареса-Орія з невідомою богинею, а, отже, він ототожню-вався з верховним богом-творцем Сварго. Словом Ар-Ор-Гор-Пар також називалися верховнокомандувачі скитських військ та вожді.

Геракл у списку Геродота не випадково стоїть поруч з Аресом. Ви ніде не знайдете відомостей, що це бог, а лише напівбог або просто давньогрецький герой. Але скити шанували Геракла як бога, бо його вважали засновником роду оріїв-скитів. До того ж, основа "ор-ур”, що переходить в "гор-гур-гер”, означає "бог” (асирійською "а гур"). Між тим, різниця форми "Геракл” у греків і "Геркулес” у римлян полягає лише у відмінності прочитання ними древніх літописів. Насправді ім’я "Геракл” – це перінакшене "Гора-коло”, що ототожнювалось з батьком-сонцем або воєводою тих, хто поклонявся Сонцю. Чомусь ніхто не звертає уваги на те, що головною зброєю Геракла була величезна дубина (булава), і не бачить зв’язку між цим фактом та іншим: саме в Україні булава є символом державної влади.

Повертаємося до тої, хто стоїть першою в переліку скитських богів і якій молилися найбільше – до ГЕСТІЇ. Вона – та, хто присвятив себе родині, богиня домашнього вогню – найближча людині. Правильне її ім’я, мабуть, – Господиня або Гостинна. Гестія – старша дочка Крона і Реї, сестра Зевса, Гери, Деметри, Аїда і Посейдона. Її руки добивалися Посейдон і Аполлон, але вона вирішила залишитися дівчиною і жити у Зевса, тобто присвятила себе родині. Гестія покровителька незгасимого вогню – начала, що об’єднує мир богів, символ недоторканості. Скити також називали її Табіті – " та будина” або " та буття” – та, що підтримує буття, підтримує вогонь в о бителі, слідкує за порядком у ній - все це наші рідні назви. Згадаймо також влескнижного бога Радогоща (радий гостям) – чи не пізніший це варіант Гестії? Не виключено, що Гестія могла бути і богинею Криму, адже цей півострів також називався Гостинним, як і Чорне море, де він знаходиться.

ЗЕВС – найвище божество, син Крона. Йому відповідає Сварг-Творець. Найвірогідніше в древніх літописах він позначався двома літерами В і читався як СВА, але греки прочитали його на свій лад – ЗЕВ, додавши своє традиційне закінчення «с». Крона ж у традиції у країнців з давніх-давен уособлювала дерево роду і не випадково в назві народу та імені батька Зевса основою є один і той же архетип «кр». Інша назва Зевса – Папай – збереглася донині в дитячій мові українців, в якій папою називають найголовніший продукт харчування – хліб.

ГЕЯ – космологічне божество, що уособлює собою Землю. За найдавнішими переказами та за Гесіодом Гея народилася слідом за Хаосом. Від Геї народились Уран (небо), гори, Понт (Чорне море). Разом з Ураном вона народила „трьох великих і могутніх синів ” Китта, Бриарея та Гієса – мабуть Скита, Борея і Аса. Гея була матір’ю людей і великою оселею мертвих, похованих у її лоні. Від кохання з Понтом вона народила Нерея (мабуть, насправді Перея-Перірату-Оратту), Тавманта (Таврію), Форкія (Аркадію), Кето (Китію-Скитію) й Еврібію (Европію), береги яких омивало Понтійське море.

Нерей був найстаршим сином Понта. Він – правдолюб, щирий і добродушний (як і народ, що мешкає донині над Чорним морем). Від Доріди – „дочки отця-Океана, ріки досконалої”– Нерей мав п’ятдесят прекрасних дочок, під якими, можливо, приховувалися назви племен, що мешкали на нашій землі. Серед них досить знайомі: наприклад, Евкранта – якщо додати літеру „т”, впізнаємо тевкрів-антів (теукрів), Галія (в Геродота – Гелея), Ерато – Оратта, Меліта – Мілет-Мелітополь. Кето знаменита тим, що народила чудовище (напівжінку-напівзмію) по імені Єхидна, хоча очевидно, що ім’я її перекручене. Бо якщо вона – дочка Кето, то мала б бути Кетна, а не Єхидна. А якщо згадати, що саме від такої істоти народився Гераклів син Скит, то стає зрозумілим, що вона взагалі насправді Китта.

Те, що ім’я Геї походить з нашої землі, засвідчується використанням його в різних варіаціях українським народом: гей – вираження піднесення, захоплення; гей – спонукальне слово, яким підганяють корів, волів; гей – оклик при звертанні; гей – заклик до заохочення дій; гей – пісенний вигук... А ще маємо: гай – невеликий листяний ліс; гаїчка – пташка родини синициних; гайворон – перелітний птах родини воронових з блискучим чорним пір’ям; гайдар (гайдай) – вівчар; гаївка – вкраїнська обрядова пісня, веснянка. У значенні "спів” з давньоукраїнської гейя перекочувало в санскрит, а у французьку – веселий. Слово-частка „гай” також зустрічається в багатьох іменах святих мужів та володарів країн – Ми хайло, Я гайло, Свидри гайло. Не виключено, що й Кий має те ж походження. Іменем Гаї-Ай називалося плем’я айни, яке дуже давно перекочувало аж на острів Хок кайдо в Японське море. Можливо ними острів називався Кай, самі вони – кайди-кайти (за аналогією сінди, анти, скити, готи), але японці підправили ці назви на свої мовні особливості.

Ще на початку минулого століття можна було бачити справжніх айнів. На японців вони не схожі, а глави родів носили одяг з візерунками, аналогічними тим, які витворили ще майстри Мізині (Чернігівська область) 20 тис. років тому та Сабатинівки (Кіровоградська область) 6 тис. років тому. Варті уваги декілька топонімів з острова Хоккайдо. Хоч вони вже дещо видозмінені, та все ж їх походження очевидне: озеро Куттяра (Кут Яра – у нас є озеро Китай); хребет Хидака (Ходаки); острів Ребун (у Влескнизі згадується слов’янське плем’я риб’яни); річки Тесіо і Токаті ( тече то - аналогічно нашій річці Тікич); міста Іванай, Китами (кити ми - скити), Куттян (згадайте наші численні Кути); через протоку Цугару знаходимо міста О хата та Ома (у Влескнизі в Приазов’ї згадується місто Омастрида)...

Не можна не зважати також на те, що Гея народила тит анів, у назві яких бачимо анів-антів, мешканців нашої землі. Швидше всього Гея - це гіперболізована і обожнена перша земна жінка, про що говорить фонетично близьке ім’я Єва. Гею ототожнювали з Деметрою, Герою, Реєю, Діоною, а от до її скитського імені "Апі” треба ставитися критично. Цей архетип належить богу сонця Опалу-Аполлону, а землі більше відповідає архетип Ані, що бачимо на прикладі тієї ж богині Діони-Діани. Саме земними є древні слова "ст ан”, "л ан”. Опорою індуїстського бога Вішну була змія Аната, а змія - володарка нижнього царства, землі. І ми бачимо, що, наприклад, символомс Деметри була теж змія. Жінка-змія також народила трьох синів Геродотових - майбутніх царів Скитії.... Тому "Апі” – це ще одне перекручене ім’я.

АПОЛЛОН (лат. Аpollo, давньоукраїнське: Апол Ол/Олен, Полель) – бог сонячного циклу й світла, син Лето/Латони (Лади) і Зевса. Брат близнюк Артеміди. В єгипетській мітології він "Гор”, що ідентично нашому Хорсу або Гераклу. Мабуть, не випадково вірним побратимом Геракла був його племінник богатир І олай (чи не той же Апол Ол?). На одному з ольвійських пам’ятників ІV ст. до н. е. Апол Ол називається Татутьом Дніпра і Господом Перірати (Оратти), він – "Сонця Овна стратег і вогню носій високого”*.

Гіперборейський Аполлон, за Едуардом Шуре, уособлює "сходження неба на землю, втілення духовної краси в тіло і кров, виявлення істини через натхнення та пророцтва”. На честь Аполлона називали причорноморську автономію, центр якої знаходився на території сучасних Миколаївської та Одеської областей. Апол Ол засновник роду полян (палів) та оленів (еллінів). А стосовно імені Гойтосир, мабуть, воно звучало трохи по-іншому – або ой то цар, тобто, який палить, пече (ой!), або Ной то цар, той, що, за Біблією, врятувався від потопу.

У древніх джерелах також зустрічається Аполлон Тріопій-ський (Кримський). На його честь проводилися спортивні змагання (Триолійські ігри, які греки пере-робили на Олімпійські), перемо-жці отримували в нагороду бронзовий триніжник* – символ (герб) Троянської держави

АФРОДІТА – богиня любові і краси, дочка Зевса і океаніди Діони (океаніди – дочки Океана-Дніпра). Як і інших богів, етимологія імені "Афродіта” – невідома. Ми ж гадаємо, що її прототипом стала Евродика, дружина Іла (Ола) – засновника міста Іліон, або Еврібія – дочка Геї і Понту. Тобто, це видозмінене ім’я "Европа”. Але Геродотове зауваження, що Афродіту називали Аргімпасою та відсутність в ряду перерахованих богів сестри Аполлона Артеміди (та ж сама основа), яку дуже шанували на скитських теренах, викликає підозру: чи і тут грецькі спритники не підмінили її ім’я. Втім, зважаючи на те, яка велика кількість племен мешкала в Скитії, не можна виключати, що одна й та ж богиня в різних племен могла мати своє ім’я. А те, що Афродіта родом з пра-української землі, засвідчує факт її покровительства троянцям, наших з вами предків. Її римське ім’я "Венера” має ту ж основу, що й назва одного з праукраїнських племен – " венеди”.

Бога ПОСЕЙДОНа головно знаємо як бога морів, джерел та річок. Але він не тільки управляв водами, але й міг викликати своїм тризубцем землетруси. Отже, він також воєвода підземних стихій. А зважаючи на те, що ним, за Гомером, (разом з Аполлоном) було побудоване наймогутніше і найвеличніше свого часу місто Іліон, він – ще й будівничий. А якщо Посейдон з Аполлоном побудували Іліон (Ольвію) в Аполлонії, то очевидно, що обоє вони дбали про одну й ту ж державу: Аполлон був покровителем тогочасної право-бережної України, а Посейдон – лівобережної, тобто території по сей бік Дон у (до Дніпра).

Чому „царські скити приносять жертви ще й Посейдонові”? А тому, що царськими вважалися ті скити, які знаходилися на службі в царя – переважно у війську і на флоті. І, звичайно, поряд з Аресом (Сваргором), вони також шанували Посейдона, як володаря морів та рік. Інше ім’я цього бога – "Ф агімасад” – важко вкладається в українське тлумачення, Не виключено, що в ньому може приховуватися відповідь на згадувану ольвійським пам’ятником невідому нам Н угію.

ДЕМЕТРА (єгипетська – Ісіда, римська – Церера) в зазначеному Геродотовому переліку відсутня, але на мисі Гіпполая між Бугом і Дніпром він згадує її святилище. Отже, вона також є богинею нашої землі. Це дочка Крона і Реї, сестра Зевса, Аїда, Посейдона, Гери і Гестії, богиня родючості, а, отже, Роду. Її вшановували як Матір-Землю, землю-годувальницю. Деметра – то матір, тобто, та, що оновлює життя. На Р арійській рівнині вона давала уроки Триптолему, зокрема, з обробки землі. Подарувавши йому колосок пшениці, наказала, щоб він навчив цього всіх людей. Зважаючи на те, що ім’я Деметри читається справа наліво як Артеміда, не виключено, що спочатку це була одна й та ж (а також Афродіта) богиня. Такі здогади підкріплює один із малюнків на древній вазі, де Деметра передає Триптолему Колоски. На платті Деметри можна побачити зображення мисливця на колісниці із запряженим оленем. Традиційне зображення Артеміди – теж з оленем.

Ім’я Де метри прочитується в сучасних українських іменах Дмитро, Домаха, Домка, Мотря, Дем’ян. Символи Деметри: колоски, свиня та змія.

Триптолема, як і Геракла, греки не вважали богом. Навіть серед героїв його не знайти – не вписується він у грецький пантеон ні за назвою, ні за походженням. Не згадує його у зазначеному списку і Геродот. Тим часом Триптолем є сином царя К елея і Ме таніри (мабуть Колоксая і Тани-Дани). Богиня Деметра подарувала йому золоту колісницю, запряжену крилатими зміями, зерно пшениці і наказала вчити людей вирощувати хліб. На цій колісниці Триптолем облетів усі країни і навчив людей хліборобської справи. Отже, не виключено, що в наших предків він вважався богом хліборобства і в Київській області маємо древнє село, що носить його ім’я – Трипілля.

… У переліку наших богів також мусять стояти бог північного вітру Борей, богиня трьох доріг ясновидиця Геката (Оката) та цілий ряд інших божеств.

Уривок з книги Сергія Піддубного "Давньоукраїнські боги, герої, держави і племена"