Порівнюючи московський переклад з українським оригіналом, переконуємося у фальшуванні творів Шевченка.
Фальсифікуючи Шевченка, спотворюючи світлу пам'ять про нього, Москва ставила перед собою мету поховати вдруге Великого Кобзаря, цим разом уже в духовно-ідеальному розумінні, тобто відірвати Шевченка від українського народу. Тільки так вона могла остаточно змосковщити і поневолити Україну.
Після вторгнення московських військ на землі щойно
проголошеної Української Народної Республіки та знищення української
державності український народ заплатив неуявно велику ціну за невміння
відстояти свою волю.
Незважаючи на знищення українських регулярних військ вся територія
України в двадцятому році була охоплена вогниками повстань та стихійних
протестів проти пануваня окупаційної московської влади в Україні.
Особливо більшовицьку владу не сприймало українське селянство,
відчуваючи на собі сповна весь жах радянського терору та репресій.
Українські селяни, на відміну від московських, будучи українцями, не
могли погодитись на роль слухняного раба в руках жорстокого,
підступного і немилосердного господаря, що ним стала, замінивши царат,
радянська система. Тому територія нашої країни була охоплена мережою
селянських протестів проти насильно встновленого диктаторського режиму.
Третій совєтський голод в Україні тоталітарна "партія-держава” СССР
влаштувала після страхітливої руйнівної війни, що двічі вогнем і кров’ю
пройшла українською землею. Провадження голоду відбувалося шляхом
пограбування села через здійснення репресивної хлібозаготівельної та
податкової політики, насильницькі зверхнадмірні зернопоставки у
посушливі та неврожайні повоєнні роки.
Україна, Мазепа! Два слова повні споминів для всіх, що задумуються над
історією Східної Європи. Україна для більшості - це мрячний, хоч і
привабливий образ, мрійлива літня ніч, з низьким похмурим небом, де
розсіяні великі, ясні зорі, якийсь невиразний маобнок, на який
чужинцеві важко наложити рамки часу простору.
У західноевропейській літературі Мазепа, завдяки романтичній поезії,
залишився лєгендовим героєм, такою самою нереальною появою, як і
країна, що його видала: - вродливий юнак, напівголий, прив'язаний до
розгнузданого дикого коня, що мчить у божевільому розгоні, цькованим
маревом, через степову тирсу назустріч таємничому призначенню. Чи
Мазепа є тут плодом уяви, маревом? Навіть і цим ні, а тільки динамічим
жестом.
А проте до якої лєгенди зростає така пригода!
У "м’ясорубку” Букринського плацдарму йшли зеки, 16-річні юнаки та "зрадники Вітчизни”
Здавалось би, за декілька десятків років будь-які "білі
плями” історії можна стерти. Проте у випадку нашої радянської минувшини
навіть шести десятиліть для встановлення істини буває замало. Наочний
приклад тому — історія визволення Києва від німецьких загарбників: лише
зараз ми підходимо до того, аби осмислити цю подію без зайвих ілюзій…
Київська визвольна операція, проведена восени 1943-го р., була й
залишається чи не найсуперечливішим досягненням Радянської армії в роки
Великої Вітчизняної війни. Від початку вона потрапила до списку т.зв.
"десяти сталінських ударів”: партійна пропаганда втовкмачувала в голови
"совків”, що завдяки героїчному прориву Східного валу німецької оборони
перемога над гітлерівцями… і так далі. Згодом, однак, почали лунати
думки про те, що спроба захопити Київ через Букринський плацдарм,
починаючи з 22.09.1943 р., була стратегічною помилкою радянського
командування, а скільком людям це коштувало життя — невідомо.
Історія |
Переглядів: 5489 |
Автор: Валерій Семиволос |
Додав: Росава |
Дата: 02.05.2011
| Коментарі (8)
«Вкрилася тоді Україна курявою повстанських доріг... Отамани, отамани… Вони любили
життя, ці незвичайні люди, готові вмерти за волю. Вони мусили ходити в
атаку, бо не любили ходити в ярмі», — написав у своїй книзі «Залізом і
кров’ю» сумський історик Геннадій Іванущенко про українську революцію
та війну за незалежність 1917 – 1920 рр. або, як її ще називають,
громадянську війну. Бориспільців
більшовицька влада грабувала нещадно. "Продотряди” налітали на садиби і
забирали все, що потрапляло під руку: майно, хліб, фураж, а ще
вимагали, аби їх частували, напували і годували коней. Це обурило
жителів тодішнього містечка. І в Борисполі було створено підпільний
комітет самооборони...
Під час
звільнення Києва полягли сотні тисяч людей, яким тодішня влада наказала
форсувати Дніпро без зброї, військового досвіду і знань. Саме тому мова
далі піде, про мобілізованих до Червоної армії із звільнених населених
пунктів, прозваних у народі «піджачниками», «чорносвитниками», «чорною
піхотою» через те, що нерідко вони йшли в бій без військового
обмундирування. Таких людей, які за задумом тодішньої влади мали
власною кров’ю «змити ганьбу перебування на окупованій території», було
мобілізовано 300 тисяч – у битві за Дніпро їх загинуло приблизно 250 –
270 тисяч. Загальні ж втрати в цій битві загинули 380 тис.
«Батько»
Жіночого дня - Клара Цеткін (Ейсснер) мала своєрідне ставлення до
чоловіків, ніколи не вступала в офіційний шлюб і мала близьку подругу -
Розу Люксембург...
Чи варто дивуватися, що прародителькою «Жіночого дня», чисто гендерного
свята, стала саме пані з такими нетрадиційними поглядами. Вдумайтеся,
адже це очевидна дурниця - "боротися за рівноправність" статей шляхом
поділу і тим самим протиставлення людей за статевою ознакою. Чи не
логічно припустити, що якби це був, як було продекларовано, день
боротьби за рівноправність, то його і назвали б "День рівноправності
чоловіків і жінок", привертаючи тим самим до цього процесу всіх людей,
згодних з таким гаслом, а не фільтруючи їх по первинних і вторинних
статевих ознак, перекладаючи, за замовчуванням, чоловіків в пасив цього
процесу. Або ж справжня мета цього свята інша?
Будь-яка масова подія, а тим більше загальнонародні (або міжнародні)
свята - це масовий викид енергії мільйонів людей. Питання про те, що ж
це за свято, і які події ми насправді "відзначаємо" породжує головне
питання: який егрегор ми заряджаємо своєю енергією?
Мазепинський зрив зазнав невдачі через жадібність української старшини до грошей та прагнення духівництва до власної значущості. Петро і Мазепа були фактично союзниками. Але все змінилося у березні 1707 року після наради у Жовкві. Повернувшись від царя, сивий гетьман роздратовано вигукнув: «Якби я так вірно служив Богові, як служив цареві, я дістав би найвищу нагороду. Та тут хоч би я був янголом, не дістану подяки за свою милість!» Оцінюючи постать гетьмана, треба не забувати важливий факт – гетьман Мазепа перший після Хмельницького зміг об’єднати під однією булавою терени усієї України. Але наприкінці Північної війни всі зайняті козаками землі були знову повернуті Річі Посполитій, згідно з угодою між царем Петром та королем Августом. Гетьмана Мазепу звинувачують у зраді Петра. Хоча насправді варто звинуватити самого Петра у зраді половини України на чолі із гетьманом, який зібрав докупи землі свого народу.
Усвідомлюючи небезпеку політики Москви,
спрямованої на утримання України в будь-який спосіб у лещатах
новозбудованої кривавої імперії та уявляючи катастрофічні наслідки
такої політики, українські селяни, які складали основну масу населення
України, встають на шлях боротьби, що почалась у 1927 році
незадоволеннями і акціями непокори, а у 1930 році переросла у збройне
повстання проти більшовицьких загарбників. Центрами повстання
стали села Богданівка і Тернівка поблизу міста Павлограда, а боротьба
селян отримало назву «Павлоградського повстання».
Мисливство в Україні мало давні й міцні традиції. Полювання
переслідувало дві мети: вберегти господарство від шкідників, а також
поповнити запаси харчування й сировини для домашнього виробництва в
умовах натурального господарства. Були свої
повір'я і щодо поведінки на полюванні. Наприклад, виходити на перші
лови слід було так, щоб ніхто ні в хаті, ні в селі не бачив, бо інакше
не щаститиме упродовж мисливського сезону. У Карпатах
і на Поліссі до кінця XIX ст. побутували різні приповідки, магічні дії,
якими супроводжувалися вихід на полювання, розкладання пасток тощо.
Цікавими є колоритні, багаті на фантазію мисливські розповіді.
У них сконцентровано народне розуміння природи, зв'язку усього живого,
що є важливим для виявлення морально-етичних засад української культури.
Чого тільки не витворило людство про нього – одні співають йому
панегірики, інші – хулу. Про жодну іншу людину стільки не говорять і не
пишуть, скільки про Христа. І так було, найвірогідніше, ще задовго до
того, як появилося християнство. Цей образ не міг з’явитися із нічого,
бо був затребуваний завжди – як Вартовий життя, як приклад для
наслідування та обожнювання. Хоча, звичайно, не всім однаково припадав
до душі.
Цілком очевидно, що прототипом біблійного мудреця Соломона став
атенський законодавець Солон, Давида і Самсона – Геракл. Навіть перші
учні Ісуса Христа рибаки мали прототипів – ними були критські
(насправді кримські) моряки, з яких бог Аполлон зробив перших жерців
свого святилища. Більше того, перший символ християн – риба – теж
запозичений в Аполлона, його символом був дельфін. Найбільше весняне
свято Великдень відзначали задовго до Ісуса і теж на честь Аполлона...
Отож, очевидно, що і в Ісуса Христа має бути прототип, і шукати його
слід у цьому ж товаристві.
Немає жодних свідчень, що ізраїльтяни в
часи Христа мали який-небудь звичай, пов'язаний із відзначенням дня
народження. А в Святому письмі, як можна легко переконатися за
електронними текстами, використовуючи систему пошуку, згадки про дні
народження стосуються лише фараона (Буття, 40:20) та Ірода Антипи, коли
загинув Іван Хреститель (Мт., 14:6; Мк., 6:21). Мало того, проповідник
каже, що день смерті кращий за день народження (Екл., 7:1)
З книгосхову
Пошук по сайту
