Українські скарби

Українськi колядки, як священнi гiмни, донесли до нашого часу не тiльки свiтогляд предкiв, а й космогонiчнi мiфи про створення свiту. У них основними образами є Сонце, Мiсяць, Вода. Над цими трьома силами чи дiями стоїть володарююча iпостась – пан Господарю. Така образна структура спорiднює українськi колядки iз мистецтвом Трипiльської культури.

Трьома силами там керує Верховна Володарка, а в розписах керамiки вiдтворено динамiку життєдайних сил: дощ iде, зерно проростає, сонце звершує свiй колорух, посилаючи свiтло i тепло. Той змiст, що у колядках, втiлено i в зимових святках: пошанування Сонця (Коляда), Землi (Щедрий вечiр, посiвання зерном), освячення Води (Ордана-Водосвяття). В давньоукраїнському свiтоглядi — це парне божество, яке втiлено у самiй iдеї космогонiчних святок. У назвi уособлено двоєдину енергiю Всесвiту, де Ор – Бог свiтла, а Дана – Богиня води.

Космогонiчний мiф iз Карпат стверджує, що «Цар-вогонь разом iз Царицею-водою свiт створили». Як тисячi рокiв тому, так i нинi жiнки на Водосвяття несуть символи Ордана: у правицi – освячену воду у кухлi, а в лiвицi — запалену свiчку у квiтцi з барвiнку (митри) та василькiв. В колядках цi свiтотворчi сили оспiванi в образi золотої кори – свiтло, срiбної роси – кора. Інший колядницький гiмн повiдує, що Вогонь узявся iз Свiтового дерева, а з нього постала Вода:

На тiй ялинi Трiйця горiла,

Три гискри впало, три морi стало.

Вогонь i Вода – цi свiтотворчi сили, котрi дають рiст i розвиток, благословеннi колядками i щедрiвками, у кожнiй хатi, мов у Свiтi, будуть освячувати думи i справи пана Господаря. Святi сили втiляться у врожайнi статки для життя красного. Саме цi сили i праця пана Господаря дають життя з року в рiк i в усi вiки. В цьому природне розумiння народом життя, його найвеличнiша i найпотрiбнiша iдеологiя. У ведах Рога («Рiгведi») йдеться, що Свiт постав iз Води. Про це йдеться i в українських колядках, як наших найдавнiших мiфах. Вони оповiдують як було створено Свiт. Нiчого на ньому не було, одне лиш синє море. На ньому рiс явiр, як образ Дерева життя. Там всiлися три голубоньки i порадилися як «свiт сновати». Коли Божая сила почала розростатися, Свiт став творитися i радiстю, як свiтлом, наповнюватися:

Ой, синiї моря та й заставала,

Бай заснували гори, долини,

Широкiї поля, синiї моря.

Радiсть велика по усему свiту,

Радiсть велика святiй землi.

Ой, засвiтили звiзди на небi,

Звiзди на небi, сонце i мiсяць.

Радiсть велика по усiм свiтi.

Дiя трьох свiтотворчих сил вiдбувається у двох барвах-силах. Процес творення здiйснюється у виглядi сiвби хлiбороба:

Дрiбний пiсочок посiїме ми:

Та нам сi стане чорна землиця.

Та дiстанемо золотий камiнь,

Золотий камiнь посiєме ми:

Та нам ся стане яснеє небонько,

Яснеє небонько, свiтле соненько,

Свiтле соненько, ясен мiсячик,

Ясен мiсячик, ясна зiрниця,

Ясна зiрниця, дрiбнi звiздочки.

В iншiй колядцi вони виносять i створюють: «Синiй камiнець – синєє море, Жовтий камiнець – жовтая земля.» Синьо-жовтi кольори вiдтворюють життєздатну сферу. Поєднавшись, вони утворюють зелений колiр – колiр життя. На космiчному рiвнi – це поєднання Свiтла i Води, єднання Неба i Землi, що виливається в найосновнiше – Життя. Людина є життєтворчою часткою Свiту i походить вiд нього. У ведiйському «Гимнi про Чоловiка (Пурушу)» на початку сказано: «Чоловiк— це цiлий Всесвiт», тобто визначено його самодостатньою частиною. Кожна людина є двоїною, складною квантовою системою: фiзичне начиння i польова (астральна) структура. Або, як люди кажуть — тiло i душа. Складовi того начиння вiдомi: 70 вiдсоткiв рiдини i ЗО сухини. Такий же склад має i сама Земля, тварини та рослини. Всi вони вiд Землi-матiнки беруть воду i поживу, а вiд Неба — свiтло, енергiю, iнформацiю.

Всесвiт мав три ключових перiоди творення, i людина виникла iз зоряного пилу та базових елементiв його творення. Такий висновок французьких вчених, якi дослiдили її хiмiчний склад. Виявляється, людина вагою в середньому 70 кiлограм має сiм кiлограм водню. Вiн виник у першi частки секунди появи Всесвiту пiд час «великого вибуху». В другiй фазi створювалися планети, їх складовi є в органiзмi людини: 45,5 кг кисню, 12,5 кг вуглеводiв, 2,1 кг азоту, 1 кг кальцiю, 700 г фосфатiв. Третя хiмiчна база органiзму належить до часу появи ядер у центрi зiрок. Оскiльки з початку першотворення в людинi втiлено свiтлову силу, то й цим вона найтiснiше пов'язана iз Всесвiтом. Його пульсування є пульсуванням i людського органiзму.

Ось чому українська народна творчiсть так велично й поетично оспiвує «Свiт бiлий» та його свiтлоноснi небеснi величини — Сонце, Мiсяць, Зорi. Вони є основними образами у священних гiмнах – колядках, цих українських мiфах про походження Свiту. Вони прибувають до людей у виглядi трьох гостей. Це небесне сузiр'я є священною родиною українцiв:

Ясен Мiсяць – пан господар,

Красне Сонце — господиня,

Яснi зiрки, то їх дiтки.

Нiякi iншi зразки народної творчостi – нi народна поезiя, нi красне письменство так не уславили джерела життя: Сонце, Землю, Воду, не пiдняли й не поставили Людину врiвень з космiчними Свiтилами – Сонцем, Мiсяцем, Зорями, як українськi колядки та щедрiвки. В цьому велич i Свiту, i Свiтил, i Людини. Тут вона виступає космiчною перебудовчою силою – пан Господар! Сонячна енергiя, яка вiд свята Коляди щодень наростатиме на Землi, вливається в людину свiтлого силою i вона роститиме на нiй Добро й Красу. Назва Господаря похiдна вiд Господа. Тiльки Господь володарює у Всесвiтi, а Господар – у своєму мiкросвiтi: господi, господарствi. Сам Господь допомагає Господарю у хлiборобськiй працi: оре землю, жнивує. Хлiборобство є священною дiяльнiстю i Божа Сила стає її в допомозi.

У свiтоглядi українцiв, що засвiдчено у народнiй творчостi, Людина розглядалася як космiчний чинник, Боже створiння. Видатний український фiлософ XX столiття Володимир Вернадський про Людину, як частку Всесвiту, писав: «Древнi iнтуїцiї... про iстоти Землi, зокрема про людей, як дiтей Сонця, значно ближчi до iстини, анiж думають тi, хто бачить в iстотах Землi тiльки ефемернi створiння складних i випадкових змiн зеленої речовини земних сил. Істоти Землi є продуктом складного космiчного процесу, необхiдною i закономiрною часткою злагодженого космiчного механiзму, в котрому, як ми знаємо, нема випадковостей».

Сама людина є прообразом Свiту, або, за священними писаннями, «створена за образом Божим». Про це дуже посутньо написано у «Велесовiй книзi»:

Се мовив Ору Сварог наш:

Як мої творiння створив вас од перст моїх;

І буде сказано, що ви сини Творця,

І поводьтеся як сини Творця. (4)

У давнiх вiруваннях людина вважалася священною за походженням. Так, у «Велесовiй книзi» жителi нашого краю були синами своїх Богiв. Сколоти (IV до н. е., залiзний вiк) походили вiд Колоксая – царя Сонця. Поляни у «Словi о полку Ігоревiм» названi онуками Дажбога. У вiруваннях українцiв їм дiтей приносив з небес лелека – посланник Бога свiтла Леля. Отже, люди мали в собi свiтлоносну, сонячну основу. Коли пiд дiєю зловорожих сил на Українi стався великий духовний упадок, Влада звела людей до трудящої маси, а пiд час президентських виборiв 2004 року – аж до бидла.

Будова людини вiдповiдає мiрностям Свiтового ладу, на яких засновувалися космологiчнi знання трипiльцiв-хлiборобiв ще шiсть тисяч рокiв тому. На їхнiх засадах розвивається життя як у Всесвiтi, так i в конкретної Людини. Назвемо їх. Це – єдинiсть, парнiсть, триєдинiсть, чотиричастнiсть, семичиннiсть. Людина однаєдина. Вона живе i спiває про єдиний «Бiлий свiт» пiснi: «Ой, свiте мiй ясний, свiте мiй прекрасний,//Та будь менi щасний».

Необхiдною умовою розвитку життя є парнiсть. У Трипiльськiй культурi вона засвiдчена у єднаннi двох сил чи енергiй, в образах Неба i Землi, Сонця й Води, Сонця та Мiсяця як вияву священного шлюбу. На земному рiвнi це – шлюб Парубка i Дiвки. Тут Пару – бок є правою, сильною частиною парностi, а Дiв – ка дiяльною часткою божественного Дива, Дiя. Це розумiння втiлено у творах археологiчних культур, українського народного мистецтва та обрядових пiснях:

Йшов, перейшов Мiсяць по небi

Та стрiвся Мiсяць з ясною Зорею.

Погляньмо на себе i побачимо, що у нас всього є по парi: по двi руки i ноги, по двоє очей, вух, нiздрiв. Парнiсть є виявом вищої божественної мiрностi – триєдиностi Свiту, його Трисутностi.

Людина складається з трьох частин: ноги, тулуб, голова, як низ, середина, верх. Композицiї на посудi трипiльцiв-орiїв є триярусними. Його символи — триквестер, трихрест, три променi, три кола i т. п. Ця творча сталiсть переходить у мистецтво бронзового вiку, сколотiв, Київської Руси, у народне мистецтво i пiснi українцiв, втiлилася в образ Тризуба, який став символом держави Україна. У самiй назвi нашої країни стоїть корiнь «РА» – назва давнього Бога Сонця. Колядки вiдтворюють образ Бога у трьох iпостасях:

То праве личко – свiтле сонечко,

А лiве личко – ясний мiсяцю,

А в трутнях єго зоречка сяє.

Людина, як i Свiт, є чотиричастною: спередуправоруч-ззаду-лiворуч; має чотири органи чуття — зiр, слух, нюх, смак. Навiть серце людське — чотирикамерне. Чотиричастнiсть є основною в декоративному оздобленнi посуду i трипiльцiв-орiїв, i черняхiвцiв, i русичiв, i українцiв. Це – чотири Сонця, як чотири сторони Свiту, чотирираменний хрест, знаки Сварги. З цим суголосi українськi пiснi: «Стояло-свiтило зiрочок чотири». Колядки ж вiдтворюють Храм Свiтобудови:

В перше вiконце – зорi зореют,

В друге вiконце – сонечко сходит,

В третє вiконце – мiсяць заходит,

В четверте вiконце Господи си входит.

Поєднання триєдиностi i чотиричасностi дає семичиннiсть — творящу якiсть Свiту, його рiст i розвиток. Це i три лiнiї на чотири сторони в орнаментi посуду, i господарювання хлiбороба у колядцi: «Кладе снопоньки у три шароньки, // Кладе копоньки та у чотири». Додавши три i чотири, матимемо хлiборобський рiк, в помноживши — матимемо календарний. Семичинно творився Свiт. Сiм днiв тривало традицiйне українське весiлля. Сiм'я творилася стiльки днiв, як i Свiт.

На тiлi людини є сiм енергетичних центрiв для сприйняття свiтлової iнформацiї. Свiтло «бiлого свiту» розкладається в них на сiм кольорiв i через кожен центр вливаються у людський органiзм енергiєю та силою. В головi кожного є сiм отворiв для важливих органiв спiлкування зi свiтом: очi, вуха, нiс, рот. Сама людина (за академiком В. Жилiним) складається iз семи тiл: фiзичного – найщiльнiшого; вогненного – найвитонченiшого, «iскри Божої»; ефiрного – запрограмованого енергiєю Абсолюту вiд народження; астрального – оболонка iз свiтлової хмари, в якому нашi бажання i почуття. Духовне осердя складається iз п'ятого, шостого i сьомого невидимих тiл, безсмертних i постiйно перевтiлюваних. Духовне тiло є «iскрою Абсолюту» i визначається його волею. Людинi потрiбно його весь час вдосконалювати. Опрiч цього, за духовною структурою людина є часткою свого етнiчного органiзму. Отже, ця священна мiкромодель Свiту повинна жити i чинити по-божому, в єдностi зi своїм етносом.

Таке усвiдомлення, очевидно, було в основi iдеологiї життя трипiльцiв-хлiборобiв, без якого неможливо створити духовно розвинене суспiльство. Завдяки знанню сутностi свiтотворчих закономiрностей, їхньому повсюдному виображенню, вони могли активно сприймати космiчну iнформацiю, творчо її втiлювати у своє життя. Вiд цього йшло пiднесення духовностi та господарства трипiльцiв-орiїв. Тому про Трипiльську культуру академiк Б. Рибаков цiлком вмотивовано писав, що у нiй вiдбувся «найвищий виплеск первiсного хлiборобського мистецтва, багатого космiчним i навiть мiфологiчним змiстом». (5)

Ймовiрно, що волхви як iнтелектуальна верства трипiльського суспiльства не тiльки мали священнi знання, а й умiли виходити на польовий рiвень матерiального свiту для отримання iнформацiї з небесного середовища. За їхньою помiччю суспiльство прадавнiх хлiборобiв на територiї України дотримувалося найосновнiших свiтотворчих, а отже, й життєдайних мiрностей закону Свiтового ладу. Вони лежали в основi декоративного мистецтва, а керамiка з цими образами була у щоденному вжитку й духовно наснажувала людей. Мiрностi як божественнi величини освячувалися волхвами через цiлу систему обрядiв, культiв, звичаїв, пiдтримувалися мiфами, пiснями, танцями, словесними формулами, мистецькими образами i ставали сутнiстю життя трипiльцiв-хлiборобiв. Вони хоч i не зафiксованi у писемних пам'ятках того часу через неуречевленi форми, але успадкованi наступними iсторичними культурами, в тому числi й українською народною, через якi їх можна вiдтворити. Оглядаючи iсторичнi культури в Українi, виразно бачимо, що творилися вони на законах Свiтоладу i цим спiввiдноснi з народною культурою українцiв. Вiдтак мають вищу i священну духовнiсть. Мiрностi творено на одних i тих свiтотворчих, етногенетичних та образних композицiйно-стильових засадах.

Свiт життєдiє на засадах священних мiрностей, на основi унiверсального закону колообiгу, а межи людьми ще й проявляється у Правдi, Добрi та Любовi. Мiрностi є основними для росту й розвитку Життя i творчостi. Художнi образи не просто їх вiдтворюють, змальовують, а через культи, звичаї, обряди, свята пошановують для духовно наповненого життя. Через творчiсть мiрностi не тiльки возвеличують, а й зближують людей iз Свiтом-свiтлом, Богом, його силами, святими i святощами, в яких вони уособлюються i через якi виявляються. Вiдтак у жанрах та зразках народної культури український народ постає свiтовидним i свiтославним.

На землях України мiрностi Свiтового ладу утверджувалися на духовному рiвнi повсякчасно i тривало. У народнiй культурi вони зримо проявлялися у найсвятiших образах на вищому i на звичаєво-побутовому рiвнях. Оскiльки найiстотнiше втiлювалися у духовнiй творчостi, то завдяки їм створювалося сприятливе середовище, у якому розвивався народ як носiй вищих знань i творець духу. Народна творчiсть — найвище надбання української культури, найiстотнiший вияв української душi. Вона творилася й твориться на найвищих регiстрах свiтового звучання. Стильово-композицiйнi засади у словеснiй творчостi, мистецьких творах, єдина образотворча мова— спiльнi з такими ж в iсторичних культурах. Мiсткi образи у змалюваннi свiтових явищ i процесiв, їх доконечна необхiднiсть у людському буттi, космогонiзм мислення й творення, возвеличення джерел життя, якi сприяють його росту i розвитку — спiльнi для всiх жанрiв народної та iсторичних культур.

Через мiрностi Свiтоладу український народ вiд прадавнини був безпосередньо пов'язаний з його вишнiми силами. Виображенi у всiх жанрах мистецтва, у пiснях, святах та обрядах, звичаєвiй культурi, вони утримували його на високому рiвнi духовної енергетики, давали силу для життя i творчостi.

Українська народна творчiсть i мистецтво заснованi на свiтославному свiтоглядi, на вишнiх знаннях пращурiв. Це свiдчить про їхню невпинну космогенну дiю, етнiчну давнiсть та споконвiчнiсть народу у своєму краї. Народна творчiсть — скрижалi, на яких записано свiтогляд українського народу, його духовний зв'язок з найiстиннiшими виявами свiту i ладом у ньому, його образотворча мова, духовнi завдання на день сущий i день прийдешнiй.

Мiрностi Свiтового ладу — це духовна структура етнотворення, спiльнi образи в iсторичних культурах, народному мистецтвi та словеснiй творчостi. На цiй основi струмує творча думка народу, йде розмiрений ритм життя, його безперервнiсть i безкiнечнiсть. З певнiстю можна казати, що все створене на землi України вiд початкiв хлiборобства i до сьогоднi є творчим здобутком духу i знань одного й того ж етносу. Тому така народна творчiсть вiчна, як вiчний i сам народ, як вiчний i сам Свiт, у якому вiн живе.

Оглядаючи творчiсть давнiх i сучасних хлiборобiв української землi, наведемо слова археолога i етнографа Вадима Щербакiвського: «Нашi трипiльцi мусять нарештi одержати по заслугах те, чого вони вартi. Вони створили тут, на Українi, першу тривалу хлiборобську осiлiсть, громадянство малоазiйсько-еламського типу, матрiархального устрою i магiчного (може тотемiчного) свiтогляду. Вони побудували ще в III тисячолiттi городи-держави i оточили їх могутнiми валами – деякi з городiв безперервно процвiтали аж до князiвської доби – й охороняли їх доброю зброєю. Вони, власне, склали весь фольклор, який маємо, всi народнi обряди, вiрування та iнше, майже всю усну словесну творчiсть.»

Залишки iсторичних культур, пiсенна i словесна творчiсть, мистецтво українського народу незаперечно свiдчать, що нашi предки жили й творили за священними мiрностями Свiтового ладу, за його унiверсальним законом колообiгу. На цьому ґрунтується i лад людського спiвжиття: на правдi, працi, праведностi, котрi постiйно виховували доброчеснi й щиросердi риси людини, роду i народу.

Де вiдбувається вiдхiд од мiрностей Свiтового ладу, там починається руйнацiя духовних основ, а за тим — економiчний занепад, вiйни, вбивства, грабунки, злиднi, аморальнiсть. Сучасне нищення духовної культури українського народу — свят, обрядiв, пiсенної та мистецької творчостi не лише позбавляє його самодостатнього етнiчного розвитку, а й вiдсiкає одвiчну духовну сув'язь зi Свiтом, вiд його енергетичної та iнформацiйної сили, вiд його божественної та священної сутностi. Робиться це заради ослаблення українського етнiчного органiзму та однiєї прихотi — збагачення будьяким чином та владарювання ради цiєї ж прихотi.

Знання мiрностей Свiтового ладу стало запорукою величного духовного розвитку Трипiльської цивiлiзацiї, наступних за нею iсторичних культур, усiх жанрiв творчостi українського народу, високих здобуткiв у багатьох галузях господарювання та загалом у всiй суспiльнiй органiзацiї. Твори народної культури, базованi на засадах мiрностей Свiтоладу, включенi у його життєтворчий процес, в його кольори i звучання, дiють, як i вишнi сили. Виображенi у культах, ритуалах, святах i звичаях, вони набувають божественної сили та священного закону, а тому є сталими i незмiнними.

МИЦИК Вадим Федорович

Директор музею iсторiї хлiборобства, етнолог, дослiдник свiтогляду українцiв

джерело: http://www.yatran.com.ua