Українські скарби

Четвер, 27.04.2017, 18:57

Вітаю Вас Подорожній | RSS | Чільна сторінка | Статті | Реєстрація | Вхід

Чільна сторінка » Статті » » Антропологія та етнологія

Селекція загрозою

Чоловіки, котрі не здатні відповісти за свої слова, не мають права зватися баями, беками й ханами — вони просто звичайні дехкани. Проте скромність за умов сучасної демократії вважається недоліком і панський титул приміряє кожен, хто лишається без нагляду. З якогось часу українське суспільство утратило імунітет до лідерів низького штибу.                           

                Невпинно повторюємо, що ми — діти козацького роду, але нас, чомусь, не бентежить той факт, що члени запорізького лицарства взагалі уникали мати дітей, тим більше таких, як ми. Якби хоч один запорожець з'явився сьогодні де-небудь на вулиці — сучасна публіка наклала б у штани від страху. Який там "Беркут", яка "Альфа"! Навіть сучасники з міцними нервами жахалися б цього легіона екстремістів і висловлювали свої співчуття їх старшинам. Адже мати будь-яку посаду в межах степових вільностей було смертельно небезпечно.               

              

 Козак — це не гопак, а (відповідно наукового визначення) вільний та озброєний чоловік. Служити випадковим людям було не в його правилах. Тому основою школи запорізького лідерства була пряма загроза. Перш ніж випинати груди і роздувати щоки, запорожець задавав собі питання: "А чи не затонка у мене кишка?" Маючи багато прикладів, він знав, що завоювати віру суспільства і не виправдати її — віщує вірну загибель.               

              

Кожен козак, що наважився вирізнитися своїми чеснотами із загальної маси, ризикував бути обраним на посаду. При цьому його згоди ніхто не питав. Відмовитися від запропонованої честі можна було тільки символічно, не більше двох разів. Якщо кандидат упирався по-справжньому, то, у кращому випадку, його могли зробити калікою, щоб більше не видавав себе за крутого.               

                Приймаючи посаду на річний термін, запорізький лідер буквально ходив по лезу ножа. Сотні очей уважно стежили за кожним його рухом. Найменше порушення чинних законів або колективних уявлень про справедливість, негайно бралося на замітку. За рідкісним винятком, до закінчення встановленого терміну посадовець вважався недоторканним. Але після чергових перевиборів грішне керівництво вбивали на місці. За тими, хто вцілів, довічно залишалося почесне право носити звання "Колишній кошовий" або "Колишній суддя" і т.і. Це було своєрідною компенсацією за шкідливість і виявлену мужність.               

                На той час в Україні навіть найбільш визнаний і сильний авторитет не міг відчувати себе у безпеці. Богдан Хмельницький, наприклад, носив під шапкою броньовану місюрку. Тому що друзі періодично намагалися проломити йому голову у власних апартаментах.               

                Україна була суспільством озброєних чоловіків і лідер отримував зворотний зв'язок не газетними публікаціями, а свинцевими кулями. Це зобов'язувало. Продуктивно пряцюючи на благо колективу, козацька старшина не розлучалася з булавами й пірначами, щоб у будь-який момент прийняти критику народу.               

                Лідери тієї епохи були гідні своїх виборців. Сьогодні також гідні, але якість виборців інша. Утративши право на володіння зброєю, наші чоловіки змінилися квінституціонально. Якщо раніше, вступаючи у діалог, українець хапався за шаблю, то сьогодні він може хапатися тільки за серце. Швидкість пострілу ми замінили дальністю плювка. Лідери не бояться відплати. Беззахисність чоловічої маси розклала націю. Дріб'язковість загрози визначила нову якість еліти і, відповідно, нашого життя.              

                Біда не в тому, що у нас начальство слабке, а в тому, що ми не розбираємося у нарізній зброї. Американській еліті не важко виправдовувати довіру народу. Там, де зберігається двадцять мільйонів снайперських гвинтівок, інакше й бути не може. Адже справа тут не в політичних вбивствах, а у відчутті реального права особистості на захист власного життя, честі й гідності, без жодних посередників. Те, що не можна захистити, люди вважають за краще не мати. Тому щонайменше зазіхання на особисту зброю в США сприймається як замах на все, що є у людини. Готовність індивідуума в будь-який момент перетворитися на озброєну опозицію визначає міру його соціальної повноцінності. Чого можна чекати від нації, коли в чоловіках виховують-ком-плекс провини за природне бажання торкнутися парабелума? Нічого, крім покірливості тупого стада.              

                Внаслідок юридичних хитрувань український чоловік став подібним до півня, якому відрубали дзьоба й вирвали шпори. Маючи право на протест (відповідно до Конституції), він не має права на зброю (за винятком мисливської"). Тобто одружуватися можна, але секс — заборонений. Україна — територія старих демокатичних традицій. Тут поняття свободи було невід'ємне від права володіння зброєю. Немає зброї — немає загрози і, відповідно, немає сміливих лідерів та прогресу. Але найголовніше — у нас немає відчуття власної значущості. Ми живемо відповідно до законів, що заперечують нашу генетичну пам'ять. Відсутність селекції загрозою опустила кожного з нас. Чоловіки почали боятися того, чого раніше не боялися жінки й діти. Ми всі забули, що треба відповідати за свої слова і вдаємо, ніби так було споконвіку. Але так не було. І, можливо, не буде, якщо товариш маузер підтримає нашу розмову.

 Густав Водічка



Категорія: Антропологія та етнологія | Додав: Peruna (31.10.2010) | Автор: Густав Водічка
Переглядів: 4131 | Коментарі: 2 | Теги: український чоловік, козацького роду, Густав Водічка, козаки | Рейтинг: 4.7/6
Переглянути схожі матеріали







Всього коментарів: 2
1 SeWIR   (02.11.2010 18:26)
Якіб там закони не були але чоловік завжди залишаеться чоловіком і навіть якщо законом заборонено володіти вільно зброєю то чоловік зажди може закопати автомата на городі чи сховати під стріху... Пєдоті потрібні відмазки типу - закон не дозволяє. А муж виправдовується лише тоді коли його судять за вбивство тих, хто думав, що він легка неозброєна здобич smile

2 Велесвіт   (27.09.2011 09:28)
Стаття вірна. Одобрюю.


Ім'я *:
Email:
Код *:

Розділи сайту



Цікаві матеріали

Голод 1946-1947 років в Україні
УПА і Кубань - пікантні подробиці минулого

З книгосхову

ІМЕНОСЛОВ. Галина Лозко

Пошук по сайту



     

Матеріали, що спонукають до роздумів

Мапа гостей

        free counters

Статистика

Наша кнопка

             Українські скарби. Духовна культура, міфи та легенди, історія, народна медицина...
    [Отримати код кнопки]

Друзі сайту

ЗНАТИ ЩОБ РОЗУМІТИПравий Портал Донеччини ВОРОХОБНИК: портал українців Луганщини «Сонячний зайчик» – газета дитячої творчості та спілкуваннякарате-до Червоноград-Сокаль Наше-Рідне Славянский информационный каталог Слово наше рідне - слово українське Дух Волі - суспільно-політичне інтернет-виданняКняже Місто «Незборима нація» – видання історичного клубу «Холодний яр» Aгітаційно-пропагандивний ресурсІсторична Спадщина Антії-Руси-України Родинне Дерево нашої землі Рукотвори - скарбниця майстрів Мистецька крамниця Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» решта наших друзів >>>

Пиши українськоюУкраїна у нас одна