Українські скарби

Чоловіки, корті не здатні відповісти за свої слова, не мають права зватися баями, беками й ханами — вони просто звичайні дехкани. Проте скромність за умов сучасної демократії вважається недоліком і панський титул приміряє кожен, хто лишається без нагляду. З якогось часу українське суспільство утратило імунітет до лідерів низького штибу.
Невпинно повторюємо, що ми — діти козацького роду, але нас, чомусь, не бентежить той факт, що члени запорізького лицарства взагалі уникали мати дітей, тим більше таких, як ми. Якби хоч один запорожець з'явився сьогодні де-небудь на вулиці — сучасна публіка наклала б у штани від страху.                          

Коли настирлива муха залітає до нашої кімнати, нам важко побачити в цьому диво. Хоча ми й знаємо зі шкільного курсу біології, що, якби усе потомство якоїсь однієї мухи вижило, то масою цих комах покрилася б уся планета, і то грубим шаром...

 Чим примітивнішою є певна біологічна структура, тим вищою є швидкість її відтворення. Ця закономірність особливо яскраво виявляється в мікробіології. Неймовірна швидкість розмноження вірусів і мікробів просто вражає уяву, і тільки їхня нестійкість у зовнішньому середовищі і вкрай коротке життя зберігають необхідний баланс і тим самим рятують світ від біокатастрофи...

Антинаціональна логіка згрубша стверджує: після того, як історія показала, що за національним принципом можна дискримінувати, національне треба або заборонити, або витіснити далеко за сферу політичного.
Але показний "інтернаціоналізм" – брехня. За ним стоїть імперський інтерес сильніших націй – ніхто ж не почне розмовляти на есперанто, творячи безлику квазіполітичну націю, правда? Саме русифікація розколола українську націю (в панетнічному розумінні) на україномовних українців і російськомовних українців.
Саме вона не дає нам, панетнічним українцям, котрі складають 78% населення цієї країни, досягнути порозуміння всередині себе, об'єднатися культурно, виробити спільне бачення нашої історії та нашого майбутнього.

Етнічний стереотип - це сукупність уявлень про представників іншого етносу, його інтелектуальний і моральний рівень (хоча визначати ці властивості, коли йдеться про цілий народ, надзвичайно важко, якщо взагалі можливо), його звичаї і традиції, його роль в історії людства, регіону і над усе в історії двосторонніх стосунків двох етносів.
Це уявлення одного етносу про типові (як йому здається) риси іншого.

Етнічний стереотип може більш-менш правильно й об’єктивно віддзеркалювати особливості вдачі іншого етносу, а може бути наслідком етнічної упередженості, і тоді він більш влучно характеризує сутність етноса-”оцінювача”, ніж об’єкт його оцінки.

Національні і расові «забобони», тобто уявлення про недопустимість змішаних шлюбів, з точки зору біологічного здоров’я, різноманіття і загальної адаптивності Homo sapiens як виду мають не негативне, а виражено позитивне значення.
Зрозуміло, ми усвідомлюємо те, що сама постановка питання є відвертим ляпасом сучасним нормам т. з. «політкоректності» і, поза сумнівом, викличе відповідну реакцію її адептів. Це не повинно нас бентежити, тому що в останні десятиліття «політкоректність» перетворилася на агресивну ідеологічну доктрину, що систематично і по-диктаторськи придушує свободу наукової, суспільної, філософської і релігійної думки. У нас немає підстав надавати цій мракобісній доктрині хоч яку-небудь пошану. Набагато важливіше й істотніше інше питання: наскільки коректна така постановка питання з наукової точки зору?

Кожний народ має три основні корені своєї величезної безписемної історії — антропологічний, лінгвістичний, культурний (або етнографо-археологічний), в яких часто відображені етнічні процеси у вигляді лінгвістичних, культурних, антропологічних більш ранніх субстратів, асимільованих іноетнічних компонентів і їх пізніших нашарувань.
Необхідно все це вивчити й узагальнити, спираючись на дані археології, етнографії, антропології, потім перейти до всього комплексу проблем. Особливо важливо дати етнічне визначення. Це можна зробити ретроспективним методом, ідучи послідовно від сучасності в більш давні епохи, виявляючи різні етнічні компоненти у лінгвістиці і гідроніміці, археологічних культурах, антропологічних матеріалах.

К. Делямар (Delamarre, 1797-1870), французький політик, сенатор, редактор впливового часопису "La Patrie" і близький приятель Наполеона III, в 1869 р., вніс до французького сенату петицію в українській справі, яку пізніше видав під назвою "15-ти мільйоновий європейський нарід, забутий в історії" (є також і німецький переклад). Там читаємо такі знамениті слова:
"В Европі існує нарід, забутий істориками - нарід Русинів (le peuple Ruthene) 12 1/2 міл. під російським царем і 2 1/2 міл. Під Австро-Угорською монархією. Нарід цей такий же численний, як нарід Еспанії, втричі більший за чехів і рівний по кількосте всім підданим корони св, Стефана. Цей нарід існує, має свою історію, відмінну від історії Польщі і ще більше відмінну від історії Московщини. Він має свої традиції, свою мову, окрему від московської й польської, має виразну індивідуальність, за яку бореться. Історія не повинна забувати, що до Петра І той нарід, який ми нині називаємо рутенами, звався руським, або русинами і його земля звалася Руссю і Рутенією, а той нарід, який ми нині звемо руським, звався москвинами, а їх земля - Московією. В кінці минулого століття всі у Франції і в Европі добре вміли відріжняти Русь від Московії."

Величезні простори Східної та Середньої Європи, що їх покрили в процесі своєї міграції слов'яни, повинні вказувати на велику їх чисельність. Йордан, описуючи слов'ян, називає їх багатолюдним народом, який є могутнім завдяки своїй багаточисельності. Прокопій теж пише, що слов'яни - це племена багатолюдні і сильні не тількки своєю відвагою, але й багаточисельністю. Антів він називає незчисленними і невимірними племенами. І саме тому є повністю неможливим, що давньогрецький історик Геродот, який відвідав південну Україну і близько познайомився з її населенням, міг би залишити без уваги такий великий нарід, яким мусили бути давні наші предки. До Скитії, за Геродотом, фактично належала вся Україна - він зазначає, що ця земля має форму квадрата, кожна сторона якого дорівнює приблизно семистам кілометрам. І тому ні за яких обставин не могло статися так, щоб на карті грека-історика не знайшлося б місця нашому українському пранароду. Звичайно, що всі ті царські скити, скити-орачі, скити-хлібороби, скити-кочівники, алазони та інші - були давніми українцями.