Українські скарби

Четвер, 27.04.2017, 18:55

Вітаю Вас Подорожній | RSS | Чільна сторінка | Статті | Реєстрація | Вхід

Чільна сторінка » Статті » » Постаті

Іван Піддубний – непереможний українець

Недалеко від сивого Дніпра, в Оржицькому краї на Полтавщині, в селі Красенівка під Золотоношею 8 жовтня 1871 року в родині сільського богатиря Максима Піддубного народився первісток Іван. Після територіальних переділів XX століття Красенівка опинилася у складі Черкаської області, коли до неї приєднали кілька районів Полтавщини.

Батько Івана спокійно кидав на воза п'ятипудові мішки і гнув підкови, його син робив те саме, бо вдався в батька. Міцний та сильний був рід Піддубних. Його представники брали участь у походах проти кримських татар, турків та польської шляхти, а не такий вже й далекий предок нашого земляка був у війську отамана Запорозької Січі Костя Гордієнка у ході Північної війни й Полтавської битви під час воєнно-політичного виступу гетьмана України Івана Мазепи проти Московії, за незалежність України. Та й не одна така родина жила в Красенівці, недарма куток села, в якому Іван побачив світ, звався Козацьким. Чи не єдиним багатством, що дісталось у спадок Іванові, стало богатирське здоров'я і, що не менш важливо, прищеплені з дитинства українські чесноти – працелюбство, тверезість, любов до рідного краю і висока моральність, яка здавна вирізняла наш народ серед інших. Завдяки цим рисам характеру Іван Піддубний не раз гідно витримував екзамен на право називатись Людиною і Українцем, залишаючись вірним собі навіть у ситуаціях, коли доводилось не лише відмовлятися від традиційних для кожної знаменитості спокус, а й робити набагато важчий вибір між життям і смертю.

Проживши до двадцяти трьох років у рідному селі, Іван за порадою якогось бувалого односельця пішов до Криму заробляти на життя. Кажуть, що батько, відправляючи його на заробітки, сказав: «Пам'ятай, Іване, що роду ти з батька-матері козацького, запорозького, і що козаку честь дорожча матері, дорожча батька рідного. Запам'ятай, Іване, продаси честь — не син ти мені, і я не батько тобі». Почав Іван працювати вантажником фірми «Лівас» у севастопольському порту, ще не знаючи, що дасть йому Крим. За порадою друзів, він почав займатися гирьовим спортом у ту дещицю вільного часу, що лишалась від 16-годинної праці в порту шість днів на тиждень. Історія донесла до нас такі слова Піддубного: «Мало від природи вимахати бугаєм, треба ще вміти свою силу організовувати, спрямовуючи її у потрібне русло».

1896 року (до речі, рік І олімпіади в Афінах) Іван уперше спробував свою силу у борцівському чемпіонаті, влаштованому цирком Безкоровайного у Феодосії. Тоді він був слабкий у техніці боротьби і програв. Перший і останній раз у житті. Наступні 40 років кар’єри килим діставали лопатками його суперники. Сьогодні нам важко уявити, якою популярністю в Російській імперії користувалась вільна боротьба. Причому її «фанатами» були як чоловіки, так і жінки, а популярності відомих борців могли позаздрити нинішні естрадні і спортивні кумири.


1903 року Піддубного послали рятувати честь імперії на світовий чемпіонат до Франції. Само собою, що у фіналі зустрілися полтавець і француз Рауль ле Буше. Знаючи, що Піддубний його подужає, француз намастився перед двобоєм олією і буквально вислизав від ведмежих обіймів українця. Судді присудили перемогу... Буше – за «красиве і вміле уникнення силових прийомів противника». Протести Піддубного до уваги не брались. Але наступного року, вже у Петербурзі, козацький нащадок поставив нахабу Буше накарячки і тримав його так... 41 хвилину, аж поки той не визнав поразки. Тріумфальна хода полтавця аренами світу тривала до 1910 року, коли борець повернувся до Красенівти. Але невдовзі Іван знову пішов боротися. Він плутав карти багатьом рефері, йому пропонували астрономічні суми за поразку, але Піддубний рубав, як шаблею: «Я не баба, ні під кого не ляжу».

Кажуть, що під час громадянської війни у Бердянську на поєдинок Івана прийшов дивитися сам Нестор Махно. Тоді той виставив проти Піддубного своїх підлеглих, заявивши: «Мої не програють! І точка!». Піддубному натякнули, що в разі чого Махно може розрядити в нього маузер. Але натяки не допомогли — надто впертий був полтавець. Кінця двобою цирк чекав із жахом, але Махно лиш засміявся і наказав нагодувати переможця.

А ось знайомство чемпіона з комуністами було менш удалим. В Одесі Піддубного кинули до застінків ЧеКа, де впро впродовж тижня по пояс у холодній воді він чекав своєї черги на розстріл. Та і цього разу доля виявиться милостивою до нього, все ж таки покаравши селянського сина за гоноровитість, — дружина-дворянка Ніна Квітко-Хоменко втече до іншого, прихопивши з собою весь «золотий запас» чемпіонських медалей, які Іван залишив їй на зберігання. Опісля Піддубного умовляли виїхати за кордон. Там, мовляв, слава, гроші і немає чекістів. Проте Іван був непохитним: «Україна — моя перша любов, тут і залишусь».

Розруха по громадянській і брак коштів на прожиття примусили Піддубного знову виступати в цирку. Він одружився вдруге і — виїхав за кордон виступати на запрошення багатьох рефері. Йому аплодують Німеччина, Франція... 1927 року в США він стає найкрасивішим чоловіком Всесвіту! За це Піддубного чекала винагорода в півмільйона доларів з невеличкою умовою: прийняти громадянство США. Іван махнув рукою і повернувся в Україну. Та у Красенівці за куплену ним землю родичів уже оголосили куркулями. Піддубний сприйняв черговий «подарунок» більшовиків мужньо, але зрозумів, що на малій батьківщині жити йому не дадуть. Як і тисячі його земляків-козаків у XVIII столітті. Піддубний вирушив на Кубань і оселився в Єйську, де радянська влада знов показала йому зуби. Там він «скоїв» великий гріх, та ще й жахливого 1937 року. Обурившись через те, що паспорт громадянина СРСР виписали на ім’я «Ивана Поддубного, русского», він довго набридав міліції, щоби паспорт виправили. Але там підняли його на кпини І тоді чемпіон власноруч виправив прізвище на «Піддубний» і в графі «національність» написав «українець». І це в час, коли на українців на Кубані влаштували справжнє полювання (критерії добору в НКВС тоді були такі: «руській чєловєк ілі пєтлюровєц?»). Піддубного заарештували. Один фельдшер розповідав, що ставив йому банки і побачив, що спина в страшних рубцях від опіків. Як з’ясувалося Івана Максимовича запроторили до в’язниці Ростовського управління НКВС на вулиці Енгельса, де катували електропаяльником, вимагаючи назвати номера рахунків і адреси іноземних банків, де він міг тримати заощадження. Проте за рік влада в НКВС змінилася і його випустили-таки на «волю».

У передвоєнні роки довкола борця була організована змова мовчання. Після укладення в 1939-му угоди між СРСР та III Рейхом німецьке атлетичне товариство почало розшукувати Піддубного. Щоб не зганьбитися перед союзником, кремлівські верховоди викликали Піддубного до Москви, дали йому орден Трудового Червоного Прапора і звання заслуженого артиста РРФСР. Йому дозволили зустрітися з німецькими атлетами, але прийняти їхнє запрошення до Рейху заборонили. Під час німецької окупації Єйська Піддубний завів «блат» у німецького начальника порту, свого шанувальника, і плавав через море до Маріуполя і далі в Україну маленьким пароплавчиком — робив «бізнес».

Розповідають, що статечний чемпіон любив прогулюватись по набережній Єйська з орденом Трудового Червоного Прапора на грудях, незважаючи на німців. Раз п'яний офіцер вермахту на свою біду спробував зірвати орден із чемпіонських грудей, за це Іван Максимович «допоміг» йому перелетіти через паркан. Проте окупація Єйська була недовгою — півроку. У лютому 1943 року в місті загриміли гусеницями радянські танки, а за ними прийшли давні «приятелі» Піддубного — чекісти. За старого чемпіона взявся «смерш» — енкаведистам хтось доніс, що під час окупації комендант Єйського морського порту надсилав йому додому обід з офіцерської їдальні. Для СРСР він був «непобєдімим русскім борцом», а для чекістів — українським буржуазним націоналістом. Він дуже гостро переживав зросійщення Кубані, населеної нащадками запорозьких козаків.

Дивно, але Івану Максимовичу не довелось отримати кулю в потилицю або зашморг. Навіть більше. Після Великої перемоги над фашизмом йому було присвоєно звання заслуженого майстра спорту. Само собою, ніхто за «ласки» в катівні НКВС не вибачився, не царська це справа. Івана Максимовича після війни просто викреслили з життя, прирікши чемпіона світу жебракувати між людьми. Коли 8 серпня 1949 року він назавжди закрив очі, легенду боротьби, чемпіона, якого ніхто й – ніколи не зміг здолати, збиратимуть в останню путь усім містом: національний герой, яким би пишалася будь-яка держава, не мав навіть костюма, а всі свої спортивні нагороди він поміняв на хліб. Його поховали в Єйському міському парку. На чорному надмогильному камені вибито: «Здесь русский богатырь лежит».

А наприкінці 80-х років у когось піднялася рука надряпати на могильній плиті Піддубного: «Хахол-пєтлюровец».

Дмитро СКОБЕЛЬСЬКИЙ

Джерело



Категорія: Постаті | Додав: Росава (01.11.2010) | Автор: Дмитро Скобельський
Переглядів: 4032 | Коментарі: 1 | Теги: | Рейтинг: 5.0/2 | Теги: Іван Піддубний – непереможний українець
Переглянути схожі матеріали







Всього коментарів: 1
1 Rosava   (17.06.2012 12:09)


Ім'я *:
Email:
Код *:

Розділи сайту



Цікаві матеріали

Погроза нацією та 13 причин, згідно яких не можна прополювати полуницю
Не тільки карії очі, чорнії брови... Антропологічні типи та етнічні території українського народу

З книгосхову

КОЗАЦЬКА МЕДИЦИНА. Анатолій Пастернак

Пошук по сайту



     

Матеріали, що спонукають до роздумів

Мапа гостей

        free counters

Статистика

Наша кнопка

             Українські скарби. Духовна культура, міфи та легенди, історія, народна медицина...
    [Отримати код кнопки]

Друзі сайту

ЗНАТИ ЩОБ РОЗУМІТИПравий Портал Донеччини ВОРОХОБНИК: портал українців Луганщини «Сонячний зайчик» – газета дитячої творчості та спілкуваннякарате-до Червоноград-Сокаль Наше-Рідне Славянский информационный каталог Слово наше рідне - слово українське Дух Волі - суспільно-політичне інтернет-виданняКняже Місто «Незборима нація» – видання історичного клубу «Холодний яр» Aгітаційно-пропагандивний ресурсІсторична Спадщина Антії-Руси-України Родинне Дерево нашої землі Рукотвори - скарбниця майстрів Мистецька крамниця Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» решта наших друзів >>>

Пиши українськоюУкраїна у нас одна