Історія
українського народу й української мови
давня й невичерпно багата, справді гідна
великої нації. Отож немає потреби її
штучно збагачувати, прикрашати міфами
й відсувати вглиб тисячоліть аж до
кам'яного віку. Шукаючи прадавні наші
корені, слід пам'ятати, що українці —
частина слов'янського світу, а українська
мова — одна із слов'янських мов. Сучасна
світова славістика має в своєму
розпорядженні апробовані й надійні
методи дослідження далекого минулого,
що дали позитивні наслідки, чітко
відтворивши суспільну й мовну історію
давніх слов'ян. З історією всього
слов'янства була пов'язана й історична
доля українців.
Традиційні символи і магічні ритуали українців
(Типологія. Семантика. Міфоструктури) Ритуал і символ виконують ряд життєво важливих функцій у культурі:
вони виступають активними регуляторами соціальної
поведінки людини, інструментом її адаптації в етнокультурі,
центрують ідейно-ціннісні орієнтації. Роль символів як
дієвого стабілізаційного інструмента культури особливо
посилюється в періоди кардинальних соціальних змін та
екологічних криз. Адже саме через символи носіїї традиції
моделюють світ, і таким чином підпорядковують його собі.
Махно - один із найяскравіших лідерів
українського народу, якого радянська пропаганда називала бандитом, а
справу його замовчувала. Зараз Нестора Махна порівнюють з Робін Гудом,
Спартаком, товаришем Че. Виходець з найбіднішого селянства, він у 29
років зумів зібрати під прапором анархії 100-тисячну армію і почав
створювати на південному сході України анархістське суспільство -
трудову федерацію, яка проіснувала 100 днів під постійними ударами
білих і червоних. Через 70 років після смерті цей степовий вовк став
культовою фігурою серед сучасної молоді Європи, а ідеї анархізму, які
сповідував Махно, у наш час перекочували з робітничих бараків до
арт-богемних тусовок. Ким же був Махно у реальному житті? На це
питання і дає відповідь нова книга Віктора Савченка, що присвячена
одному з найвідоміших українців ХХ ст.
Непорозуміння
будь-якого походження можливі лише за
двох обставин: або вони сталися випадково,
або – навмисне. Тож спробуємо визначити,
внаслідок чого потрапили химерні вигадки
до християнських літописів Середньовічної
Русі, зокрема до "Повісті минулих
літ" (скорочено "Повість").
Розглядаючи
незліченні зауваження науковців,
дослідників староруських літописів,
про хибність викладу тих чи інших
історичних подій у "Повісті", легко
втратити загальне уявлення про передумову,
що призвела до їх спотворення. Але
розглядаючи сам факт наявності літописних
непорозумінь, дійдемо висновку, що всі
непорозуміння були внесені до літопису
церковниками (церковнослужителями
християнської релігії), бо саме вони
були авторами усіх християнських
літописів.
Відтак
маємо незаперечний висновок:
літописці-церковники створили плутанину
та спотворення історичних подій минулої
доби, що досі розплутують науковці.
Відмітимо це як неспростовний факт
перед тим, як перейти до розгляду не
менш важливого питання: навмисне чи не
навмисне внесли церковники численні
непорозуміння до літопису?
Основою сюжету стала альтернативна історія про перемогу військ Вермахту і Української повстанської армії як найбільш боєздатної частини цих військ під час Другої світової війни. Червону армію відкинули за Урал, Гітлер і Бандера приймають парад на Червоній площі в Москві. По суті у художньому просторі книжки Україна постає геополітичною потугою, яка у Другій світовій війні здолала Росію і протистоїть Німеччині. Твір написано в гумористичному стилі. Його можна вважати похідним від фольклорно-анекдотичної традиції.
Віддавна слово гуни вважається лайкою. Звідки тягнеться коріння тієї неслави, яка живе й досі, хоча самі гуни нібіто зійшли з теренів історії вже п'ятнадцять століть тому? Й чим заслужили вони такої зневаги серед народів Європи, зневаги, якою користуються не менш одіозні вандали?
Перші історики, чиї згадки про гунів дійшли до нас, виводили генеалогічне дерево цього народу то з берегів Льодовитого океану, то з таємничих надр неіснуючих європейських пустель, але в кожного з них крізь афішовану об'єктивність проступає зненависть до гунів... ...
Вирячивши вогненні очі, дихаючи полум'ям і димом, потрясаючи ревом пустелі і нетра і вогненним хвостом замітаючи слід, летів дракон... ...
... ...Шістдесят суглобів у дракона — то шістдесят рудих домовин, і в кожній з них повно проглинених жертв, повно живих мертвяків. Крізь заґратовані діри дивилися тоскно грона мерехтливих очей, — дивились крізь темряву десь на утрачений світ, десь туди, де лишилась країна, осяяна сонцем, де лишилась Вітчизна, озвучена сміхом дитинства і юності рано одтятої, де лишилася мати... родина... дружина... Мерехтіли грона очей і летіли десь у темряву чорну, у прірву. Ними натоптане черево вщерть у дракона. І тягне їх циклопічний "Й. С.”, і підпихає їх демон "Ф.Д.”.
В цілому ж — то є е т а п , то є "ешелон смерті”, — етапний ешелон ОГПУ — НКВД.
Здавна житло в селі прикрашали картинами і рушниками. Рушник на стіні –
давній звичай. Із сивої давнини і до наших днів, у радості і в горі, він
став частиною народного буття. Простий, із грубого полотна утиральник
вішали в кожній хаті біля порогу – він був завжди "під рукою". Через це
він і отримав таку собі назву.
Рушник для прикрашання хати називається "кільковий", бо вішали їх в
давнину над
вікнами, у простінках між вікнами на спеціально вбиті в стіну кілочки.
Рушниками також обрамляють ікони в парадному кутку хати . Ці рушники
називаються – божники і головна їхня характеристика це те, що в цих
рушниках лише з однієї сторони багата кайма.
Рушник оберігає хату від ворожих сил...
Грецька міфологія знає божество — юного красеня, покровителя мистецтв, співців та музикантів, що народився на плавучому острові, ще малим убив змія Піфона, який спустошував околиці Дельф. А згодом брав участь у битвах олімпійських богів з гігантами й титанами. Воїн і пастух водночас, під час Троянської війни він виступав на боці троянців. Мати й батько його — Лато і всемогутній Зевс, а сестра — Артеміда, та сама, якій поклонялися загадкові таври і до яких під час тієї ж Троянської війни вона перенесла юну Іфігенію, доньку мікенського царя Агамемнона, що вів грецьке військо на Трою. Атож, божество це — Аполлон. Проте виявилося, що Аполлон — прийшле божество в грецькій міфології, бо навіть у гомерівські часи воно ще жахає своєю появою олімпійських богів, сприймається як чужинець і зайда. Воно прийшло до Греції з півночі, з країни гіперборейської, котра уявлялася стародавнім грекам як обитель богів і справедливості. Саме там Аполлон щороку зимував, зберігав свої стріли, саме там жили племена, які особливо шанували його і до яких він сам найбільше прихилявся. А весною, закликаний величальними співами, повертався на Парнас у колісниці, запряженій білосніжними лебедями. Проте гіперборейці не забували й тоді свого улюбленця, вони щороку виряджали на острів Делос, до вівтаря Аполлона, двох юнок зі священними дарами.
Обіцяне більшовиками нове, краще життя почалося в Криму так, як і скрізь
по території колишньої Російської імперії, - про свої обіцянки вони
просто забули. Оголошуючи 1921 року Крим автономною республікою,
соратники Леніна в звичній для них манері з трибун, на мітингах, у пресі
славили турботу радянської влади про колись принижені царським
самодержавством народи, зокрема, населенню південного берега Криму було
обіцяно степові землі, які обезлюдніли за роки громадянської війни та
голоду. Однак підготовлений проект розселення татар залишився на папері,
оскільки 1923 року комісія Всесоюзного Центрального Виконавчого
Комітету ухвалила рішення про переселення на землі Криму великої
кількості білоруських та українських містечкових євреїв, котрі ніколи не
займалися землеробством...
В історичній
науці досі не вирішене питання про походження того народу, який в 376 році
повалив готське королівство в Придніпров'ї. В письмових джерелах цей народ
називають гунами. Більшість істориків нашого часу вважає їх зайдами зі сходу.
Після погрому готів на Дніпрі вони начебто створили могутню державу на Дунаї,
де тепер Угорщина. Але для підтвердження такої версії немає жодних доказів.
За іншою
версією, ці гуни — місцеве слов'янське населення Придніпров'я. Прибічників
даної версії — в меншості. Але вони наводять для її підтвердження письмові
свідчення, матеріали археології, етнографії, лінгвістики, фольклору. На жаль, в
історичній науці міцно вкорінилася традиція консервативного мислення, яка
гальмує критичний підхід до вивчення цих джерел.
Прибічники
першої версії вважають, що гуни — окремий етнос. Проте ця точка зору
неправильна. Назва «гуни» має поліетнічний характер.
Орнамент виник задовго до появи писемності. Це підтверджується тим, що навіть древня людина, що одягалася у шкури тварин, зігрівалася біля багаття, рила собі для житла землянки, прикрашала орнаментом предмети домашнього ужитку. На глиняних посудинах, знаряддя праці давніх людей можна побачити найпростіші візерунки: точки, прямі, хвилясті лінії, ромби.
Багато таємниць можуть розкрити давні орнаменти. Розгадуючи їх, ми починаємо розуміти, що мова символів предків передавала нам своє ставлення до природи. Схиляючись перед нею, як би просячи в неї милості, захисту, заступництва, древній майстер виводив рукою своєрідні заклинання у вигляді орнаменту.
З книгосхову
Пошук по сайту
