Українські скарби

П'ятниця, 21.07.2017, 04:38

Вітаю Вас Подорожній | RSS | Чільна сторінка | Книгосхов | Реєстрація | Вхід

Чільна сторінка » Книги » Історія

Книгосхов створений з метою ОЗНАЙОМЛЕННЯ і ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ друкованих літературних джерел
УКРАЇНСЬКИЙ КРИМ Володимир Сергійчук
[ Викачати з сервера (533.0Kb) ] 10.04.2010, 16:39
МОСКОВСЬКІ ПЛАНИ: УКРАЇНЦІВ - ДО СИБІРУ, ЄВРЕЇВ - ДО КРИМУ

Обіцяне більшовиками нове, краще життя почалося в Криму так, як і скрізь по території колишньої Російської імперії, - про свої обіцянки вони просто забули. Оголошуючи 1921 року Крим автономною республікою, соратники Леніна в звичній для них манері з трибун, на мітингах, у пресі славили турботу радянської влади про колись принижені царським самодержавством народи, зокрема, населенню південного берега Криму було обіцяно степові землі, які обезлюдніли за роки громадянської війни та голоду. Однак підготовлений проект розселення татар залишився на папері, оскільки 1923 року комісія Всесоюзного Центрального Виконавчого Комітету ухвалила рішення про переселення на землі Криму великої кількості білоруських та українських містечкових євреїв, котрі ніколи не займалися землеробством.
З України мали переселити на землю протягом 10 років 50 400 єврейських родин: у 1925/26 - 1 500, 1926/27 - 4 200, 1927/28 - 4 200, 1928/29 - 4 500, 1929/30 - 5 000, 1930/31 - 6 000, 1931/32 - 6 250, 1932/33 - 6 250, 1933/34 - 6 250, 1934/35 - 6 250. Починаючи з 1925 року, на півдні України планували розташувати протягом найближчих трьох років 5 400 єврейських родин. Інші єврейські сім'ї передбачали розселити таким чином: "Північний Крим - 7 300, Сальський округ - 1 700, а потім - в осушених приазовських плавнях (150 тисяч десятин), що прилягали до території України і Криму, - 23 520 і за Урал - 12 480" (ЦДАВОВУ: Ф. 3. - Оп. І. - Спр. 4853. - Арк. 14).
Цим планом, остаточно затвердженим Президією ВЦВК СРСР 15 липня 1926 року, передбачалося витратити 124 мільйони карбованців, у тому числі 67 мільйонів із закордонних джерел (там само. - Арк. 14 зв.).
І все, що стосувалося його виконання, здійснювалося більшовицькою владою. Так, протягом 1924/25 господарського року для єврейських сімей уряд УРСР виділив на півдні республіки 43 000 десятин з Українського колонізаційного фонду, а в наступному - 50 000 (там само. - Спр. 4706. - Арк. 2).
Що стосувалося українського хліборобського населення, то для нього в Криму вільної землі не було. Для українського селянина вільні землі треба було ще готувати в неосвоєних степах Зауралля, в Сибіру та на Далекому Сході, включаючи Сахалін і Камчатку. Протягом 10 років постановою ВЦВК СРСР від 26 липня 1926 року передбачалося переселити з України в східні райони близько 2 мільйонів осіб (у тому числі 4 680 - німців, 3 640 - поляків, 2 600 - болгар); до Сибіру - 707 900, Далекого Сходу - 353 500, Казахстану й Башкирії - 296 000, Середньої Азії - 281 000, Поволжя - 225 000, Північного Кавказу - 52 000 і на Урал - 45 000 (там само. - Ф. 413. - Оп. 1.- Спр. 199. - Арк. 17).
З протестом проти провокативної акції більшовицької влади щодо масового переселення містечкових жителів Білорусі та України на південь України та в Крим виступив Голова Директорії УНР Симон Петлюра, підкреслюючи, "що цей необачний і далекойдучий за своїми наслідками крок до живого зачіпає інтереси українського народу, його державности і співжиття його з жидівською людністю" (Петлюра С. Статті, листи, документи. - Нью-Йорк, 1979. - Т. II - С. 428).
Спроваджуючи "жидів якраз на ті землі, що їх український селянин уважає з діда-прадіда своїми, тільки загарбаними від нього попередніми окупантами, новітні окупанти підкладають ґніт до бочки з порохом і, коли називати дане явище властивим іменням, - продовжує Петлюра, - організують величезну провокацію" (там само. - С. 429).
І ця провокація, пише далі Петлюра, "має два кінці. Провокуючи українську людність, вона провокує й жидівську непевністю самої справи та неминучості загострення її в майбутньому. Проводирі жидівських організацій, що збирають на цю справу гроші та агітують серед темної жидівської маси, підбиваючи її на переселення, утаюють од неї всі труднощі його та небезпеки" (там само. - С. 430 - 431).
Ці погляди поділяв і відомий єврейський діяч Арнольд Марголін. У виданні "The New Palestine" в грудні 1926 року він писав: "Факт, що зголодніле жидівське населення великих міст тікає на село, не потребує доказу. Але риск та небезпека, що містяться в плані жидівської колонізації під совітським режимом, залежить від чогось иншого. Багацько питань зв'язано з цим планом. Чи дійсно Україна, Крим та береги Азовського моря найліпші території для жидівських колоній? І що сказати про переселення жидів з Великої Росії та з Білої Руси на Україну, Крим та береги Азовського моря...
Події, що сталися після революції в Росії, також стверджують, що населення України, Кавказу та Криму найбільш вороже ставиться до російської влади, якою вона б не була: "совітською чи монархичною" (цит. за: Тризуб. - 1927. - Ч. 14. - С. 13 - 14).
Вказуючи на те, що поза межами УРСР "мається ще численне українське населення по березі Азовсько-го моря та на півночі Кавказу, на Кубані... у північному Криму", а також, враховуючи бажання жителів півострова в 1918 році під проводом татар "сфедератуватися з Україною на основах територіальної автономії, яка гарантувала б вільний розвиток мови і культури татарської", і те, що "всі українці вважають Крим як невідділиму частину майбутньої України", А. Марголін попереджував про небезпеку для євреїв на тих землях, які більшовицька влада не наділяла малоземельним українським чи татарським селянам (там само. - С. 14).
Причину небезпеки для євреїв у вказаному регіоні А. Марголін бачив у тому, що "вони вважаються і завжди будуть вважатися за "чужинців" тут, бо вони не говорять на місцевій мові, не тримаються місцевих звичаїв і т. д. Навіть жиди, що мешкали на Україні перед революцією протягом поколінь, не мали необхідності балакати на українській чи татарській мовах, бо велика більшість їх мешкала у містах, де російська мова панувала як офіційна мова уряду, інституцій, товариств і т. п. Таким чином жиди сучасного покоління України, Криму, Кавказу та Білої Руси, крім жидівської мови, вживають російської мови та з дитинства вже зросійщені. Тому переселення певної частини жидів з України чи Білої Руси до Великої Росії, Сибіру чи Туркестану не поставлять їх в таке тяжке та небезпечне становище, як переселення російських та білоруських жидів на Україну, в Крим, на береги Азовського моря чи на Кавказ" (там само. - С. 14).
Подібні застереження висловлював і Володимир Жаботинський у відомій своїй статті "Кримська колонізація". Насамперед, аналізуючи всю інформацію, яка надходила з СРСР, він зробив однозначний висновок: навіть прихильники радянського режиму, котрі приїжджали на Захід, однозначно висловлювалися, що "єврейська колонізація "дуже непопулярна" серед українських селян; ми, що виросли на Україні, добре знаємо, що це означає" (Жаботинський В. Вибрані статті з національного питання. - К., 1991. - С. 116).
А далі Жаботинський цитував листа одного з таких прихильників більшовиків: "Для українських селян вся ця історія виглядає якоюсь дикою напастю, тут не лише їхній власний принцип про власність на землю ображений, але кожна деталь цієї фактичної процедури для них є новим ударом у серце. Уяви собі психологію херсонського селянина, який навіть не може сьогодні обробити ту десятину, яку він обробляв за часів Миколи II, бо він не може полагодити поламаного плуга, не може купити худоби і т. д., і раптом він бачить на залізничній станції товарний вагон і пару нових залізних плугів, чи теплушку, з якої висувають голови здорові воли, і він питає: для кого це все? У відповідь чує: для єврейських колоністів, яких уряд хоче поселити на нашу землю. Я ще не бачив у житті нічого такого, що було вимірковане так добре для збудження ненависти, як ця процедура. Цей довіз машин і худоби впливає сильніше, ніж прихід петлюрівських гайдамаків за тих страшних років кровопролиття, бо петлюрівські банди (упорядник збірки В. Жаботинського І. Клейнер уточнює при цьому, що означення "петлюрівські банди" є лише звичним для євреїв виразом, але не має відношення до особи Петлюри" - В. С.) нагадували селянинові про стару ворожнечу, а сьогоднішні маніфестації викликають нову ненависть" (там само. - С. 116 - 117).
В. Жаботинський продовжував, що у Палестині також проводили колонізацію без згоди тамтешнього селянина і що він належить саме до тих, хто "ніколи не хотіли забути цей факт і його можливі наслідки. Але це, врешті, лише 700 тисяч арабів, а по другому боці стоїть Англія - найсильніша з європейських держав, і попри це дехто каже, що становище небезпечне, що треба вжити спеціяльних заходів для оборони. Але на Україні ми маємо справу з 25 мільйонами селян, а по другому - "нашому" - боці стоїть уряд, який сам визнає, що репрезентує і хоче репрезентувати лише невелику частину народу.
Я не сумніваюся, що ці люди, які підтримують цю колонізацію, виповнені найкращих і найчесніших намірів, але, кажучи об'єктивно, світ ще ніколи не бачив такої колективної легковажности, як це дратування 25 мільйонів селян у країні, де кожен камінець є пам'яткою гайдамацької трагедії, як ця гра з найглибшою, з найфанатичнішою релігією українського селянина, - при тому з опертям на режим, який навіть з погляду його представників є ще експериментом" (там само. - С. 117).
Очевидно, більшовицьке керівництво України й саме зрозуміло непередбачуваність наслідків політики Москви щодо єврейського переселення на відібрану в поміщиків землю. І невдовзі починалося згортання цього руху в межах України з посиланням на обмеженість вільних земель.
Але вирішувала все Москва: 19 травня 1926 року Президія ВЦВК затвердила практичні заходи щодо переселення трудящих євреїв. У ній зазначалося: "З огляду на малоземелля України й відсутність можливості в силу цього задовольнити в достатній мірі землею єврейське населення, яке забажало перейти до землеробства, підняти клопотання перед Всесоюзним Центральним Виконавчим Комітетом про надання в районах Північного Кавказу, Північного Криму, Сибіру та інших районів земельних ділянок з державного земельного фонду для євреїв, котрі виявили бажання перейти на ведення самостійного сільського господарства" (ЦДАВОВУ: Ф. 3. - Оп. І.- Спр. 4706. - Арк. 3).
ВЦВК 7 серпня 1926 року звертав увагу московської влади на необхідність "виділення вільного земельного фонду для єврейського населення в районах Північного Кавказу, Сибіру, Криму чи в іншому районі, який відповідає за природньо-історичними й побутовими умовами завданням єврейського переселення" (там само. - Арк. 2).
Зрештою в Москві змушені були рахуватися з ситуацією, що складалася в Україні навколо єврейського переселення, а тому 26 жовтня 1926 року Секретаріат ВЦВК СРСР визнав "принципово необхідним через вичерпання земельного фонду для переселення трудящих євреїв у межах УРСР виділення необхідних для цієї мети районів в інших республіках" (там само. - Арк. 5).
Щоправда, і в наступні роки, як свідчать архівні документи, для єврейського населення віднаходилися якісь "спеціальні фонди". Так, розглядаючи п'ятирічний план переселення з України, Президія ВЦВК 20 березня 1929 року ухвалила: "переселення на південь України в основному закінчено і що на українські колфонди поточного року буде проводитися тільки переселення євреїв на спеціяльні фонди" (там само. - Спр. 4853. - Арк. 140).
І Петлюра, і Марголін, і Жаботинський мали рацію, коли застерігали від розпалювання антисемітизму в зв'язку з переселенням містечкових євреїв на землі, які століттями обробляли українські чи татарські хлібороби.
І гасло більшовицької влади - "Перехід євреїв на землю - удар по антисемітизму" аж ніяк не відповідало реаліям. Навпаки, це засвідчувалося навіть висловлюваннями керівників Криму. Наприклад, на початку 1926 року одного з них - Велі Ібраїмова - турецька преса в статті "Крим чи Палестина" цитувала ось так: "Неправильно давати землю євреям, коли її не мають татари. Від нас вимагають землі на переселення в Крим 8.000 єврейських сімей, але наші надлишки не задовольняють навіть своїх внутрішніх потреб" (цит. за: Красный Крым. - 1932. - 20 лютого).
Інша кримська газета тоді оприлюднила висловлювання секретаря Кримського обкому ВКП(б) Петропавловського, що "питання про переселення і розселення гірських і передгірських селян-татар в степову смугу Криму є для нас одним з найважливіших" (Красная Керчь. - 1926. - 29 квітня).
І це було справді так, бо при розв'язанні національного питання на Сході мають бути враховані економічні передумови кожної нації і стосовно саме них повинен створюватися і відповідний тип правління. Один із відомих кримськотатарських діячів А. Озенбашли ще в 1922 році застерігав: "Якщо в Центральній Росії радянський режим управління може бути прийнятий за історичну закономірність, то бажання застосувати такий режим управління стосовно мусульманських мас... цілком не може бути життєвою справою" (ДААРК: Ф. 150. - Оп. 1. - Спр. 112. - Арк. 181).
Зрештою, у віддалених татарських аулах не одразу зрозуміли, що таке радянська влада. Скажімо, бюлетені ЧК за 1921 рік дуже часто повідомляли про таке: "Є багато місць і територій у Криму, де радянська влада фактично не існує, куди не навідувався жоден партійний чи політичний працівник. Татарське населення в селах і волостях не має й досі поняття, що таке радянська влада. Крім агентів продрозверстки, татарське населення не бачить інших представників радянської влади" (там само. - Арк. 30).
Ось чому голова повноважної комісії ЦВК і РНК РРФСР Ібраїмов влітку 1921 року заявляв: "Узагалі вся політика місцевої влади в Криму опирається на ЧК і Червону Армію, чим остаточно тероризуються робітники і татарське населення" (там само. - Арк. 85).
Але акції більшовицької влади на початку 1927 року для посилення єврейської колонізації в Крим на кшталт "купи квиток", за який треба було викласти 50 копійок, викликали невдоволення в місцевого населення, яке поступово виростало в антисемітизм.
І через деякий час це питання змушені були обговорювати на бюро обкому партії.
Однак загасити полум'я антисемітизму вже було не просто. І появу чергової партії єврейських переселенців місцеве населення зустрічало вороже. Навіть євпаторійська районна газета відверто писала: "Кому це вдарило в голову перетворити Євпаторію в звалище" (Красный Крым. - 1931. - 30 березня).
А в радгоспі "Тогайли" були такі заяви: "Ось приїхали жиди до нас працювати, бити їх треба" (там само. - 3 квітня).

З УКРАЇНСЬКИМ ХЛІБОМ

Після створення Кримської АСРР сімферопольськими властями була висунута вимога про приєднання до півострова десяти волостей загальною площею 475.000 десятин. Кримська республіка, як зазначалося на екстренному засіданні однієї з секцій Держплану СРСР 3 серпня 1923 року, "предентує на зміну північного кордону Криму в смислі приєднання до неї частин Генічеського та Дніпровського повітів Катеринославської губернії. Мотиви приєднання наступні: 1) Материкова частина Таврійської губернії давала в дореволюційний час Криму до 4 мільйонів пудів хліба..." (ДААРК: Ф. Р-1932. - Оп. 1. - Спр. 103. - Арк. 2 - 2 зв.).
Посівні площі ж у цей час у самому Криму різко скоротилися. У 1924 році, наприклад, його земля порівняно до 1917 року була засіяна лише на половину (Усов С. А. Историко-экономические очерки Крыма. - Сімферополь, 1925. - С. 263).
Урожайність до середньої в 1905 - 1914 роках також відчутно впала. Наприклад, на початку століття житня десятина давала на півострові 45,1 пуда, а в 1922 - 23,6, 1923 - 27,4, 1924 - 19,7. Озима пшениця відповідно 53,2, 33,0, 34,6, 27,6, ячмінь - 47,2, 32,4, 21,0, 19,6, овес - 44,6, 33,0, 22,0, 13,8 (там само. - С. 265).
Офіційні московські документи 1923 року стверджували:
"1) Сільське господарство Криму потрясене настільки, що, за даними звіту Раднаркому Криму другому Всекримському З'їзду Рад, дефіцит у зерні (за підрахунками Кримського Управління Землеробства) склав 7.249.421 пуд. З огляду на це зерно в Крим було ввезене за нарядами НКЗ РРФСР.
2) Садівництво в Криму скоротилося порівняно з 1916 роком на 28% за кількістю десятин садів. Урожай садів виявився внаслідок припинення протягом останніх 8-ми років боротьби з шкідниками таким поганим (на 27,9 пудів з десятини менше норми), що в Криму довелося відмовитися від збирання продподатку з садів.
3) Виноградарство скоротилось за кількістю десятин на 23,7% порівняно до 1916 року. Унаслідок недороду був знижений акциз на вино на 50% і КримЕКОСО відпустив дрібним виноградарям позики для закупівлі врожаю винограду.
4) Тютюнництво зменшилося за площею плантацій на 89% порівняно до 1916 року. Для підтримки тютюнників були надані значні позики Кримраднаргоспу, Держбанку і Сільгоспбанку.
5) Тваринництво в 1922 році зменшилося порівняно до 1916 року: коней - на 60%, корів - 31%, волів - 60%, верблюдів - 71%, овець - 45%, свиней - 88%. Усе вищесказане становить обґрунтування для висновку, що Крим виснажений у своїх сировинних ресурсах" (ДААРК: Ф. Р-137. - Оп. 1. - Спр. 26. - Арк. 6 - 6 зв.).
Станом на 30 січня 1924 року в Криму налічувалося 49 642 голови робочої худоби, якими можна було обробити лише 198 400 десятин землі. А наявного власного насіння яровини вистачало тільки на засів 107 600 десятин (там само. - Спр. 4. - Арк. 73).
Якщо в 1921 році такий катастрофічний стан можна було ще якось пояснити післявоєнною розрухою, то в 1924 році подібне вже не сприймалося. А тому в місцевих колах змушені були визнати, що "приєднання Криму до Радянської Росії не могло дати тут того аграрного руху, який мав місце в північних губерніях і на Україні" (Весь Крым. - Сімферополь, 1926. - С. 57).
Досить швидко виявилося, що російська республіка не зможе поповнити продовольчі ресурси півострова. І тоді кримський уряд звернувся до Національних зборів Туреччини, повідомляючи про те, що "татарське населення квітучого південного узбережжя, селянство південної смуги і маси міського населення гинуть від голоду. Сотні трупів чоловіків, стариків і ді- тей - цієї надії трудової Кримської республіки - хороняться щодня по всіх населених куточках Криму. Населенням з'їдено все, аж до найгірших сурогатів, які могли бути знайдені серед кримської рослинності" (Вторая сессия Крымского Центрального исполнительного комитета Советов рабочих, крестьянск., красноармейск. и военноморских деп. Стенографическ. отчет (2 - 4 марта 1922 г.). - Сімферополь, 1922. - С. 21).
"Хай же протягнеться рука братньої допомоги від революційного турецького народу братам, котрі гинуть від голоду", - зверталися з Криму. Проте Туреччина не змогла надати відчутної підтримки. Не увінчалися успіхом спроби кримських властей обміняти на турецьких ринках за хліб тютюн. Але якщо раніше за пуд цього товару за морем можна було виміняти пять пудів борошна, то тепер давали лише пуд (там само. - С. 44 - 45).
А тому за таких обставин могла виручити, як це було постійно й раніше, лише Україна. Її, до речі, голодуючу тоді, Москва забов'язала поставити до Криму в 1922 році 480 тисяч пудів зерна (там само. - С. 60).
Правда, як тільки в неї складалася важча ситуація з урожаєм, це негайно відбивалося на забезпеченні Криму. І тоді з півострова летіли термінові депеші до столиці УРСР про те, що "Раднарком Кр. АРСР вважає необхідним якомога негайніше звернути Вашу увагу на загрозливе становище, що склалося із заготівлею на Україні сільськогосподарських продуктів для постачання Криму" (ДААРК: Ф. 652. - Оп. 1. - Спр. 1534. - Арк. 3).
Траплялися випадки, коли Україна за вказівками Москви віддавала і вкрай необхідне для неї продовольство в Крим. Так, 3 березня 1922 року, коли в наших південних областях лютував голод, присланий Леніним член Наркомпроду РРФСР Мойсей Фрумкін змусив слухняне Політбюро ЦК КП(б)У "визнати необхідним дати Криму негайно два маршрути з хлібом", які були "споряджені Катеринославом на місцеві кошти і поверталися з Поділля в Катеринослав" (ЦДАГОУ: Ф. 1. - Оп. 6. - Спр. 29. - Арк. 43).
Молода Кримська Республіка, писав до ВУЦВКу голова КримЦВКа Гавен, "ще не набравши сили після кривавих боїв з білогвардійцями, знову почала бій з голодом. Та не маючи досталь засобів, щоб угамувати голод, закликала допомогти їй братні республіки.
Україна, тая Україна, що сама зазнала лиха від білогвардійських банд, а також і досі зазнає мук голоду, незважаючи на все це, щиро відгукнулася на заклик Червоного Криму й посилає йому 10.000 дитячих пайків голодним дітям Криму.
Цією допомогою Україна особливо викликає в кримському пролетаріатові братні почуття до неї, бо вона вже кілька років допомагала.
Наприклад, минулого року до Криму було прикріплено Кремінчуцьку губ., що пожертвувала 34.000 пудів ріжних продуктів на голодних.
Беручи все це на увагу, свідомі непохитності дружніх і братніх відношень Української Республіки до Кримської, КримЦВК і ЦК Наслідголу Криму посилають своє пролетарське "спасибі" всім трудящим України за велику допомогу Кримові" (Вісті ВУЦВК. - 1923. - 7 березня).
До речі, для постійних заготівель сільськогосподарських продуктів для населення півострова було створено спеціальне представництво Криму в тодішній столиці УСРР Харкові. В кращому разі воно могло пропонувати за український хліб кримське вино, приводу чого збереглося дуже багато свідчень у кримських архівах.
Щоправда, в одному випадку кримськотатарському сільськогосподарському товариству дозволялося вивезти в Україну тисячу пудів керосину в обмін на продукти харчування (ДААРК: Ф. Р-137. - Оп. 1. - Спр. 1. - Арк. 91 - 91 зв.).
Економрада Кр. АРСР 17 грудня 1921 року змушена була звертатися до наркоматів землеробства РРФСР та УССР за допомогою у виділенні для півострова навіть насіння городини, оскільки, мовляв, "розширення городництва в Криму внаслідок неминучого скорочення зернового господарства і робочої худоби є питанням величезної ваги для сільського господарства" (там само. - Арк. 26 зв.). Очевидно, таке звернення ухвалювалося з огляду на те, що попереднє рішення економради від 23 листопада стосовно закупівлі насіння городини в Україні не було виконане (там само. - Арк. 8).
Як виявляється, Крим не забезпечував себе повністю і м'ясними продуктами. Так, з України та Північного Кавказу на півострів завозили 120 тисяч голів овець (там само. - Спр. 64. Арк. 178).
І ось коли архіви засвідчують про неспроможність Кримської АРСР забезпечити своє населення основними продуктами харчування, там же віднаходимо документи, що стверджують: півострів продав хліб на експорт. Природно, виникає питання: де Крим брав збіжжя для відправки за кордон?
Відповідь довго не треба шукати. В планах заготівлі хліба держторгівлею з урожаю 1923 року, наприклад, бачимо, що з півострова планувалося взяти 600 тисяч пудів пшениці, а ще 750 тисяч цієї культури буде вивезено з... північної Таврії, яка входить до складу України (там само. - Спр. 36. - Арк. 98).
Подібні плани існували і щодо інших зернових культур. Так, з кримських полів планувалося заготувати 200 тисяч пудів жита і 100 тисяч ячменю, а південь України мав додати до "кримського короваю" відповідно 1 800 тисяч і 450 тисяч пудів (там само. - Арк. 98).
Тільки й того, що кримські заготівельники, котрим було доведено вищеназвані плани, зобов'язані були Особливою Повноважною комісією з відновлення і розвитку торгівлі хлібом при Раді Праці та Оборони СРСР "з метою правильного і повного керівництва і регулюванням хлібної роботи в межах УСРР, ... представити звіт і дані зі встановленим УСРР зразком" (там само. - Арк. 11).  >>>>>>>щоб викачати всю книгу - поверніться нагору сторінки>>>>
Категорія: Історія | Додав: Peruna | Теги: український Крим, приєднанняКриму до України, Володимир Сергійчук, департація з Криму, євреї у Криму, виселення з Криму
Переглядів: 1666 | Завантажень: 285
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
Код *:

Розділи сайту



Цікаві матеріали

Голодомор 1921-23-х років в Україні, як планомірно проводимий геноцид
Древнє святилище Кам`яна могила

З книгосхову

МЕЧ АРЕЯ Іван Білик

Пошук по сайту



     

Матеріали, що спонукають до роздумів

Мапа гостей

        free counters

Статистика

Наша кнопка

             Українські скарби. Духовна культура, міфи та легенди, історія, народна медицина...
    [Отримати код кнопки]

Друзі сайту

ЗНАТИ ЩОБ РОЗУМІТИПравий Портал Донеччини ВОРОХОБНИК: портал українців Луганщини «Сонячний зайчик» – газета дитячої творчості та спілкуваннякарате-до Червоноград-Сокаль Наше-Рідне Славянский информационный каталог Слово наше рідне - слово українське Дух Волі - суспільно-політичне інтернет-виданняКняже Місто «Незборима нація» – видання історичного клубу «Холодний яр» Aгітаційно-пропагандивний ресурсІсторична Спадщина Антії-Руси-України Родинне Дерево нашої землі Рукотвори - скарбниця майстрів Мистецька крамниця Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» решта наших друзів >>>

Пиши українськоюУкраїна у нас одна