Українські скарби

Обіцяне більшовиками нове, краще життя почалося в Криму так, як і скрізь по території колишньої Російської імперії, - про свої обіцянки вони просто забули. Оголошуючи 1921 року Крим автономною республікою, соратники Леніна в звичній для них манері з трибун, на мітингах, у пресі славили турботу радянської влади про колись принижені царським самодержавством народи, зокрема, населенню південного берега Криму було обіцяно степові землі, які обезлюдніли за роки громадянської війни та голоду. Однак підготовлений проект розселення татар залишився на папері, оскільки 1923 року комісія Всесоюзного Центрального Виконавчого Комітету ухвалила рішення про переселення на землі Криму великої кількості білоруських та українських містечкових євреїв, котрі ніколи не займалися землеробством...

В історичній науці досі не вирішене питання про походження того народу, який в 376 році повалив готське королівство в Придніпров'ї. В письмових джерелах цей народ називають гунами. Більшість істориків нашого часу вважає їх зайдами зі сходу. Після погрому готів на Дніпрі вони начебто створили могутню державу на Дунаї, де тепер Угорщина. Але для підтвердження такої версії немає жодних доказів.

За іншою версією, ці гуни — місцеве слов'янське населення Придніпров'я. Прибічників даної версії — в меншості. Але вони наводять для її підтвердження письмові свідчення, матеріали археології, етнографії, лінгвістики, фольклору. На жаль, в історичній науці міцно вкорінилася традиція консервативного мислення, яка гальмує критичний підхід до вивчення цих джерел.

Прибічники першої версії вважають, що гуни — окремий етнос. Проте ця точка зору неправильна. Назва «гуни» має поліетнічний характер.

Перші письмові згадки про козацькі племена (Черкасів) датуються вже 19 роком I ст. по Різдву Христовому. Черкаські та споріднені з ними племена займали весь Південь Кубані (усі острови Нижньої Кубані, увесь південний берег цієї ріки до її витоку і територію Причорномор'я аж до Абази) та далі на Північ до Чернігівщини, а на Заході їхні землі обмежувалися берегами Південного Бугу. Пізніше вони заволоділи Керчю та Кримом, часто нападали на інші землі в Європі.

За свідченням археологів перші люди з'явилися на терені сучасного Краснодарського краю ще за 100 тисяч років до нашої ери. Залишки їхніх стоянок знайдено при розкопках поблизу міст Сочі, Адлера та багатьох станиць і хуторів.
Теплий клімат, багато риби й дичини завжди приваблювали сюди людей. Безмежна степова зона була справжнім раєм для кочовиків. Які тільки народи не стикалися на цих рівнинах. Кіммерійці, скіфи, меоти, сармати, синди... Про них писали "батько історії" Геродот, римський історик і дослідник Страбон.
Деякі вчені вважають, шо Кубань була одним з тих центрів, де зародилася арійська цивілізація, і що саме звідси арійці принесли в Індію свою правічну культуру.
Сама назва річки Кубань виникла від Гіпанісу — притоки Інду. Стародавні греки весь район навколо Анапи називали Синдикою або Індією, а мешканців цього району — синдами та індами. У минулому столітті відомий вчений-лінгвіст Латам дійшов висновку, що мова дравидів-аріїв (санскрит, яким було написано "Веди") дуже споріднена зі слов'янською.

Польсько-литовська держава, до складу якої входила тоді Україна, не спромоглася організувати належну відсіч турецько-татарським агресорам, і спустошливі набіги степової орди і далі плюндрують Київщину, Волинь, Поділля, Білорусію, Червону Русь... і тоді український народ став творити власну військову силу, яка взяла на себе місію обороняти рідну землю. Такою силою "з кінця XV століття виступає наше славне козацтво — явище єдине в своєму роді в світовій історії. Воно покликалося до життя саме потребою захисту батьківщини, а не з метою грабежів торговельних шляхів, як це інколи представляють окремі дослідники. І якщо козаки пускалися в погоню за ордою аж до берегів Чорного моря, то не тільки відібрати загарбане хижаками-кочівниками, а в першу чергу врятувати ясир. У багатьох випадках це вдавалося, зокрема, коли ворога вдавалося наздогнати в степу.

Попри те, що білоруські землі були віддалені від степового прикордоння, вони виявилися дуже близько причетними до інституційного оформлення козацтва. Саме тут, під час Лівонської війни 1558-1583 рр. вперше мав місце факт залучення козаків на державну службу.
До 1569 року більшість українських земель (за винятком Галичини і Поділля) входили у Велике Князівство Литовське (ВКЛ). Лівонська війна за контроль над Балтійським узбережжям – Тевтонський орден у союзі з ВКЛ і Польщею проти Московії – показала, що середньовічне шляхетське ополчення вже не є ефективним методом оборони. Тому уряд дозволив набирати "контрактну армію” з добровольців з інших верств населeння.
Перші реєстри було укладено у 1561-1562 роках, ще кузеном легендарного Байди Вишневецького, старостою черкаським і канівським Михайлом Вишневецьким. Службу ж козаки відбували під корогвами таких магнатів та урядовців ВКЛ, як великі литовські гетьмани Микола Радзивил та Григорій Ходкевич, брацлавський воєвода і житомирський староста Романа Сангушко, острозький староста і державець чорнобильського замку Філон Кміта, князі Костянтин Острозький, Костянтин Вишневецький, Януш Збаразький, Дмитро Ружинський.

У мідно-бронзову добу у Криму жили землеробсько-скотарські племена ямної і катакомбної культури. До пізніх часів цієї доби в гірській частині знайдено пам’ятники кизил-кобинської культури, пов’язаної з племенем таврів, які переважно займалися землеробством, а також скотарством і рибальством. Від них походить колишня назва півострова — Таврика.
Глибини етнотаврійської культури засвідчують зародження її в Оріяні (Україні).