Українські скарби

Антинаціональна логіка згрубша стверджує: після того, як історія показала, що за національним принципом можна дискримінувати, національне треба або заборонити, або витіснити далеко за сферу політичного.

Але показний "інтернаціоналізм" – брехня. За ним стоїть імперський інтерес сильніших націй – ніхто ж не почне розмовляти на есперанто, творячи безлику квазіполітичну націю, правда?

Саме русифікація розколола українську націю (в панетнічному розумінні) на україномовних українців і російськомовних українців.

Саме вона не дає нам, панетнічним українцям, котрі складають 78% населення цієї країни, досягнути порозуміння всередині себе, об'єднатися культурно, виробити спільне бачення нашої історії та нашого майбутнього.

Заборона церковних служб українською в кінці 18 століття, Валуєвський і Емський укази, сталінське знищення української еліти, брежнєвщина і андроповщина, і зараз – економічна експансія російськокультурних товарів – все це, від минулого і до теперішнього, не дає нам, 78 відсоткам населення цієї держави, що дала ім'я нашому народу, усвідомити себе єдиною панетнічною одиницею.

І виглядає, що комусь цього дуже не хочеться: різномовними, різновірними, різнорегіональними масами народу легко маніпулювати, поділивши його на шматки.

На заваді остаточному визначенню стає розмитість поняття "українець": після того, як з паспорта прибрали цю графу, оскільки це, мовляв, недемократично.

Можна бути українцем, не знаючи української мови, не поважаючи українську державу, зневажаючи її корінний етнос.

Існує досить значна група людей, котрі втратили свою національну ідентичність, і для котрих зараз базовою є ідентичність територіальна ("ми-місцеві"), до-національна за своєю суттю.

Вона – наслідок радянської політики розмивання націй. З часом, як і інші імперські ідентичності, нація "територців" зникне в силу своєї несамодостатності: бокс і футбол ніколи не замінять культуру й етику.

Хибний стереотип "національне=конфліктне" ("не рухайте вулика") змушує людей уникати цих питань, що також вписується в неукраїнську зручність: процес творення постетносу і далі іде по інерції.

Саме слово "нація" автоматично перегукується з "нацизмом" і "націоналізмом" – і це лякає тих, хто пережив страхи другої світової, і їх рідних, котрі все ще перебувають у полоні радянських агітпропівських конструкцій.

Дискусія про українську націю – життєво необхідна. У тих, кому хотілося б приглушити цю дискусію, є своя мета – заховати за туманом інерційний русифікаційний імперський процес, який і далі триває.

Не варто вважати питання русифікації таким собі "опудалом". 70 років радянської влади показало, як можна успішно розколоти українську панетнічну спільноту, заставивши половину її говорити іншою, не рідною мовою.

Русифікація – і сьогодні реалії етнополітичних сценаріїв, що й зараз реалізовуються на території країни У.

Запропонована модель пан-української нації як громадянської спільноти з панетнічним українським стрижнем, найменш конфліктна і найбільш відповідає духові нашого часу.

Вона може виконати два завдання – зберегти українську культуру для світу і створити достатній рівень національної гідності та національної солідарності, що буде основою нашої національної безпеки (за матеріалами УП).

2) Рослини - всі різні, всі рівні! Багатство городу - в його різноманітності та гостинності!

3) Ти що, хочеш, щоб твій город зменшився до розмірів кільця навколо опудала? Наш город і став великим лише завдяки бур’янам, оскільки кожному бур’яну знаходилося місце на грядках.

4) Дайте визначення, що можна вважати полуницею! Пошкрябай полуницю - знайдеш бур’ян. Ніякої полуниці не існує, це гібрид монгольських та фінських бур’янів.

5) Немає поганих видів - є погані екземпляри. Не можна судити про всі бур’яни по окремих представниках виду. В мене є декілька знайомих бур’янів - дуже гарні та добрі рослини!

6) Ще є полуничний пирій, полунична осока, полуничний чортополох. Вони всі всотали в себе культурні соки полуничної грядки і тому мають повне право рости в цьому місці, являючи собою найкращі сорти справжньої полуниці. Тому антифашист-городник повинен інтегрувати їх в свій город, зробивши його справжнім домом для всіх рослин, бажаючих рости на його городі.

7) Тупоголові фашисти лише прикриваються тим, що бур’яни ніби-то комусь заважають. Ясно ж, що жодна полуниця не захоче зайняти трудові місця на грядці, які звільнилися після прополки бур’янів.

Тим більше - ніхто не винен, що полуниця не хоче створювати потомство та розмножуватися так швидко і активно, як і пирій. Лише місце на городі займає, котре можна би було засадити бур’янами.

Все, на що здатна ця полуниця - це лише достигати на сонечку, та пити воду з лійки!

8) Полуницею можна вважати будь-який бур’ян, який прожив на городі декілька років і який вважає город своїм домом. Город великий, місця вистачить всім. І взагалі, всі з насіння народжуються - і бур’яни не винні, що вони не смачні і шкідливі. Їх такими створили.

9) Бур’яни - такі ж городіяни, як і полуниця! Результат схрещування полуниці та бур’янів вбирає в себе найкращі риси обох видів. А які красиві рослини виходять!

10) Всі люди доброї волі підтримують священне право бур’янів на самовизначення на будь-якому городі. Світ зелений, а не полуничний!

11) Полуниця - це не рослина, а стан душі.Тому полуницею повинен вважатися будь-який бур’ян, котрий сам себе вважає полуницею. І взагалі - бур’ян, який розширює великий город, набагато кращий від полуниці, котра мріє про декілька засаджених нею грядок.

12) А хто, власне, дав право визначати, хто бур’ян, а хто культурна рослина, лише на основі смакових чи естетичних відчуттів? Це аморально! Город - це не лише твій город, це частина Всесвітнього Городу, створеного різноманітним. Знищиш різноманітність - знищиш саме Життя!

13) Говорити "Город - для полуниці" можуть лише придурки та провокатори)))

З сайту Politiko