Українські скарби

Четвер, 27.04.2017, 19:01

Вітаю Вас Подорожній | RSS | Чільна сторінка | Книгосхов | Реєстрація | Вхід

Чільна сторінка » Книги » Художні твори

Книгосхов створений з метою ОЗНАЙОМЛЕННЯ і ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ друкованих літературних джерел
ДЕФІЛЯДА В МОСКВІ Василь Кожелянко
[ Викачати з сервера (696.0Kb) ] 16.05.2010, 16:01

Основою сюжету стала альтернативна історія про перемогу військ Вермахту і Української повстанської армії як найбільш боєздатної частини цих військ під час Другої світової війни. Червону армію відкинули за Урал, Гітлер і Бандера приймають парад на Червоній площі в Москві. По суті у художньому просторі книжки Україна постає геополітичною потугою, яка у Другій світовій війні здолала Росію і протистоїть Німеччині. Твір написано в гумористичному стилі. Його можна вважати похідним від фольклорно-анекдотичної традиції.


Роман «Дефіляда в Москві» — лауреат премій «Гранослов» та журналу «Сучасність». Переможець акції «Книжка року 2000».

Роман Василя Кожелянка є, за словами автора післямови Ігоря Буркута, свідомо провокативним. "Для нас цей твір перш за все є спробою позбутися застарілих комплексів... легко сміятися з інших, але лише сміх зі своїх недоліків свідчить про міцне психічне здоров"я ". Кожелянко скидає старі міфи у прірву іронії і тут же творить нові. 
Роман "Дефіляда в Москві" - лауреат премій "Гранослов" та журналу "Сучасність". Переможець акції "Книжка року 2000".

Його романи стали одною з перших вдалих спроб створення українського фентезі з присмаком «віртуального реваншу» за поразки українства в реальній дійсності. Деміургійний потенціал Кожелянка поки що важко визначити, враховуючи те, що всі його романи – суть один метароман про «віртуальну українську Імперію», коннотований з народними казками, мілітарними фантазіями антиросійської спрямованості та науково-популярними розвідками про Атлантиду. Читабельність Кожелянкової прози дозволяє їй претендувати на увагу широких читацьких кіл.
Володимир Єшкілєв


Письменник, який у 2001 році передбачив «помаранчеву» революцію та її наслідки
Цікаво, що автор роману «Тероріум» Василь Кожелянко за три з половиною роки до відомих подій кінця 2004 року в Україні передбачив і півмільйонні мітинги, і «Велику листопадову націонал-демократичну революцію», і вигнання з Банкової старої влади, і навіть деякі контраверсійні процеси пореволюційного буття у верхівці влади
Тарас Марусик, «Україна молода», № 225 за 01.12.2005

Дефіляда в Москві

ГЕРОЙ ПРИЇХАВ 

Уранці першого листопада 1941 року львівський потяг поволі наближався до чернівецького двірця. Командир розвідувальної роти першого куреня бриґади спеціяльного призначення Українського війська хорунжий Дмитро Левицький дивився у вагонне вікно на сильвети Чернівців, що виринали з ще нехолодного сивуватого туману. Три роки його товкла доля, і він не був удома. Три роки минуло від того теж осіннього, але холодного і мокрого вечора, коли аґенти сиґуранци вдерлись до помешкання, де відбувалось ексклюзивне зібрання проводу студентського осередку ОУН. Шандарі та аґенти в цивільному фахово крутили хлопцям руки, одягали бранзулетки, били під дих і звично бубоніли стандартне румунське "футуз кручя...” 

Пов'язали Ореста Митківського, Теодора Савчука, Іларія Забродського, Василя Безверхого, його найближчих приятелів, студентів, як і він, Чернівецького університету. І сидіти би Дмитрові Левицькому разом із ними в Дофтані, якби не знання джіу-джітсу, не чорноземна фізична сила та бельґійський бравнінґ, виданий йому напередодні самим Зубром, близьким соратником Степана Бандери. Дмитрові ковальські кулаки, з яких часом кепкували його дуже інтеліґентні товариші, три кулі з бравнінґа — одна в люстру пана Купчанки, господаря конспіративного помешкання, і дві — в тілеса секретних аґентів, а також довгі й прудкі ноги проклали йому шлях мимо румунської тюрми. 

Якийсь час Левицький переховувався в родини у Великому Кучурові, а згодом у селянському вбранні разом із ґаздами з Кам'яної, які їхали в гори палити вугілля, на фірі перебрався у Вижницю. А вже там місцеві контрабандисти за срібний швейцарський дзиґарок переправили його на польський бік. 

Румунська влада довго цвікала в очі батькові, старому докторові Теофілеві Левицькому, але заарештувати не наважились, — мусили рахуватися з міжнародною опінією: чернівецького психіатра сам Зиґмунд Фройд шанував за постійне полемізування з психоаналізом на сторінках спеціяльних журналів. А більше в Дмитра нікого не було, якщо, звичайно, не рахувати Генцю. Чи є вона в Чернівцях? Чи вар'юватий татусь разом із верескливою мамусею не переправили її у Відень, як збирались ще тоді, у 1938 році? Дуже кароока Генця Мангерівна таки попила тоді його крівці, казала, аби перейшов тоді у її політичну віру, аби запустив бакенбарди, як у Жоржика Цімерманна, й зачісувався б не на лівий, а на правий проділ, бо так, мовляв, він схожий на німецького канцлера. Але ж Дмитро саме тому й носив коротенькі вусики і зачісувався навскіс, аби бути схожим на свого неперевершеного кумира — великого фірера німецького народу Адольфа Гітлера. Вона цього не розуміла, бо поглядала на схід, за Дністер, і він мав підозру, що цимборувала із запільними комсомолістами. Час їх розсудив. Де тепер її большевики? Аґонізують за Уралом. На його таки вийшло. Через шість днів у поверженій Москві, на їхній Красній площі, сам фірер Адольф Алоїзович і вожді країн — союзниць Райху прийматимуть дефіляду звитяжних армій. День обрано неспроста: 7 листопада большевики шанували як день свого приходу до влади в 1917 році. На трибуні мавзолею першого большевицького прем'єра, мумія якого за наказом фірера похована десь у Петербурзі (Адольф Великий боявся непохованих трупів), стоятимуть великі люди, юберменші Европи, конструктори нового порядку: Адольф Гітлер, дуче Муссоліні, маршал Антонеску, адмірал Горті та ще з десяток керівників держав Антикомінтернівського пакту. А головне не те, що еспанський вождь Франко буде обійматися з імператором Японії на тлі храму Василія Блаженного, найважливіше для Дмитра і, як він гадає, — для України, те, що на мавзолеї рівний серед рівних, леґітимне і повноправно стоятиме вождь Української держави — Степан Бандера. 

Площею в перших рядах продефілюють, звичайно, німецькі вояки: батальйон СС, батальйон вермахту, потім люфтваффе і моряки. А за німцями — другими — не третіми і не якимись там четвертими, таки — другими, підуть українці. У першому курені з чорними петлицями військ спеціяльного призначення і срібними аксельбантами промарширує і він, хорунжий Дмитро Левицький. Вже за ними підуть італійці, румуни, мадяри і решта союзників. А другі — українці! Бо хоч би яким був самовпевненим і націоналістичним фірер Адольф, а розумів, що без мільйонного Українського війська, чиї полки першими ввірвалися в Москву, ще невідомо, чим би закінчилась виправа на Схід. 

А поки що Дмитро Левицький їде на один день до Чернівців, аби побачити батька і Генцю, якщо вдасться. 

Чернівці нагадували зоопарк, в якому служники повідчиняли всі клітки і пішли собі геть. Румуни передавали владу українцям. Виліз їм боком 1918 рік: тим самим шляхом, що йшли тоді на Чернівці, румунські війська відходили в напрямку Глибокої, а з Кіцманя в місто входили колони українських частин. Українських військовиків із синіми петлицями, що вказувало їх належність до піхоти, було мало — фронт! В основному йшли зеленопетличники (національна ґвардія) і подекуди з чорними петлицями у масках — командос — підрозділи спеціяльного призначення Служби безпеки України. Румуни, ще недавно люті ненависники всього українського, а тепер — союзнички по Антикомінтернівському блоку, покидали Чернівці згідно з Берлінським вересневим пактом. Президента України Степана Бандеру і маршала Антонеску за стіл переговорів посадив сам Гітлер. Наш президент погодився на певний компроміс і відмовився від претензій на Південну Буковину з Сучавою, зате румунський диктатор тримався стійко, як справжній римський леґіонер, аж поки німецький фірер розлютивсь і висварив Іоана Антонеску, як шкідливого ґімназиста, мовляв, що мені з вашої румунської нафти, якщо не матиму на Східному фронті мільйонної української армії, до того ж боєздатної, на відміну від... Тут Адольф Великий виявив великодушність і не назвав, кого він мав на увазі. 

— А хто підкорив Трансністрію? — в'їдливо запитав Антонеску Гітлера. 

— Пане маршале, це вже південь Української держави, — роз'яснював Гітлер. — Що мені з того, що ви нібито взяли Одесу? А якби я не порозумівся з українцями, у нас в тилу з'явилась би їхня повстанська армія, яка б відтягнула на себе частину військ. 

— Неодмінно, — посміхнувся Степан Бандера. 

— Ну і що? — Антонеску з викликом окинув поглядом Гітлера і Бандеру, який сидів за столом навпроти. 

— А то, — скипів Гітлер, — що тоді большевики усіх нас розіб'ють! 

— І заберуть у вас не лише Північну Буковину, а й Бесарабію, домнуле, — додав Бандера. 

Якось помирились. Румуни погодились віддати не всю Північну Буковину, а лише етнічно українські райони. Це — неподобство, але до часу хай буде так, — мислили українські зверхники. Поки ми союзники, хай... ... ...
>>>>>>щоб скачати решту поверніться нагору сторінки>>>>>>>

Категорія: Художні твори | Додав: Росава | Теги: Дефіляда в Москві, Василь Кожелянко
Переглядів: 2377 | Завантажень: 475
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
Код *:

Розділи сайту



Цікаві матеріали

Не розірвись, магічне коло аркана
Гороскоп древніх аріїв

З книгосхову

КРАЇНА МОКСЄЛЬ, або відкриття ВЕЛИКОРОССІЇ. Володимир Білінський

Пошук по сайту



     

Матеріали, що спонукають до роздумів

Мапа гостей

        free counters

Статистика

Наша кнопка

             Українські скарби. Духовна культура, міфи та легенди, історія, народна медицина...
    [Отримати код кнопки]

Друзі сайту

ЗНАТИ ЩОБ РОЗУМІТИПравий Портал Донеччини ВОРОХОБНИК: портал українців Луганщини «Сонячний зайчик» – газета дитячої творчості та спілкуваннякарате-до Червоноград-Сокаль Наше-Рідне Славянский информационный каталог Слово наше рідне - слово українське Дух Волі - суспільно-політичне інтернет-виданняКняже Місто «Незборима нація» – видання історичного клубу «Холодний яр» Aгітаційно-пропагандивний ресурсІсторична Спадщина Антії-Руси-України Родинне Дерево нашої землі Рукотвори - скарбниця майстрів Мистецька крамниця Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» решта наших друзів >>>

Пиши українськоюУкраїна у нас одна