Книга адресована для нового покоління українців, які цікавляться своєю справжньою історією, а не написаною окупантами, історією.
Монографія знайомить з історією та розвитком
духовності та культури
козацьких характерників, розкриває досі невідомі факти та подає новий
погляд на уже знайомі явища історії та культури. Зібраний науковий та
фактологічний матеріал, який сконцентрований в науковій праці, є
унікальною джерельною базою з вивчення історії розвитку бойового духу
характерників, які розвинули в Україні самобутню культуру та традицію
лицарського бойового духу, що прийшов у сучасну епоху і був
каталізатором відновлення незалежності України. Власне український
бойовий лицарський дух, наголошує автор, і був тим критерієм, який
відродив українську бойову духовність та мистецтво і передав нинішньому
поколінню українців.
Присвячується усім нашим предкам, які полягли в боротьбі за майбутнє свого Роду - Народу
Український народ, який віками стояв на межі Сходу і Заходу, захищав грудьми Європу від диких азійських орд, разом з тисячолітньою хліборобською культурою плекав і культуру військову, ідеальним образом якої став образ Лицаря-козака. Наші поневолювачі намагалися будь-яким чином знищити ці традиції, викорінити з українського серця волелюбний дух воїна. Окупанти знищували як носіїв військової культури (козацтво, Запорізьку Січ, традиції поєдинків, кулачні бої тощо), так І будь-які згадки про неї. Вони спалювали бібліотеки, знищували матеріали етнографічних експедицій, переписували історію. Учених, які займалися цими питаннями, піддавали жорстоким репресіям: їх цькували, звільняли з роботи чи знищували фізично. З українця намагалися зробити кріпака-малороса. Вороги нав'язували нам стереотип хохла-недоріки з м'яким характером, ліричною вдачею, який або п'є і танцює, або плаче і зітхає над своєю недолею.
Присвячується усім небайдужим до культури і духовного життя України.
Книжка складається з окремих нарисів, об’єднаних загальною темою — традиційні українські бойові мистецтва. Від сивезної давнини ці мистецтва і їхні народні школи були невід’ємною складовою частиною соціально-політичного і духовного життя Подніпров’я. Їхнє значення неможливо переоцінити, адже величезною мірою саме завдяки високій воїнській культурі наших предків ми зараз існуємо як незалежний народ.
Український поет Олександр Бучинський-Яскольд у 1678 році написав панегірик "Чигирин”, присвячений героїчній обороні козацької столиці від турків. І от у цьому творі звертає на себе увагу одне місце: поет пише, що коли б турки перемогли, то почали б нам тлумачити в наших школах "літеру”, тобто по-своєму подавати й історію землі нашої, й мови нашої, й буття, а коли б це сталося, то з цього була б нам кривда. Слова знаменні, бо моральної кривди не знає тільки той народ, який уміє пізнавати себе сам і сам оповідає собі власну історію та й плекає власну культуру, а коли йому його "літеру” тлумачить загарбник, ясна річ, той тлумачитиме її за власним розумінням та баченням і на користь собі, а не поневоленому народові.
(В цьому іменослові зібрано понад 2500 слов'янських імен людей, Богів і міфічних постатей)
Спочатку було мовчання, але воно не могло стати початком... Не можна зрозуміти, що таке Слово, якщо не знаємо Мовчання. Мабуть нам потрібне було тисячолітнє замовчування наших рідних святощів, щоб після цієї темряви слов’янська душа нарешті запрагла світла. Так, без Темряви не пізнаємо Світла, як Білобог не існує без Чорнобога, Тепло без Холоду, Звук без Тиші. Але, перебуваючи тисячоліття у полоні чужої культури, слов’яни мало не втратили свою внутрішню сутність, своє "воймя” (дослівно "в мене, в середину”), тобто своє ІМ’Я.
Холодний Яр — це одна з найяскравіших сторінок визвольної боротьби в Україні. Це живий приклад, як невеликі числом, але сильні духом — можуть успішно боротися з незрівнянно сильнішим ворогом.
На жаль, по цей бік межі мало хто знає, що після того, коли московська червона орда захопила Україну, над Дніпром існувала своєрідна "республіка”, яка під українським національним прапором провадила запеклу збройну боротьбу аж до 1922 року. То були села в околицях Холодного Яру на Чигиринщині.
Дана Франкова студія не є науковою працею, а є науково-популярною літературою. У першодруку вона вийшла 1905 року у львівському часописі "Новий громадський голос" під назвою "Поема про сотвореннє сьвіта". Як видно, назвою Франко хотів акцентувати увагу на включеному у розвідку перекладі старовавилонської поеми "Інума Іліш". Того ж року і під тією ж назвою редакція "Нового громадського голосу" здійснила окреме видання праці накладом чи то 200, чи то 500 примірників. За цим окремим виданням дослідження Франка передруковано у 50-томному зібранні його творів (1982, т. 35, с. 266-300), через 77 років після першої публікації. Незначний тираж 35-го тому (6750 примірників) і маса наукових праць, вперше поданих у багатотомному зібранні, зробили "Поему про сотворення світу" майже непоміченою, вона ніби загубилася і лишилася доступною лише вузькому колу фахівців.
З книгосхову
Пошук по сайту
