Українські скарби

Четвер, 27.04.2017, 20:37

Вітаю Вас Подорожній | RSS | Чільна сторінка | Книгосхов | Реєстрація | Вхід

Чільна сторінка » Книги » Історія

Книгосхов створений з метою ОЗНАЙОМЛЕННЯ і ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ друкованих літературних джерел
ТАВРИ, ПОЛЯНИ, РУСЬ... ШЛЯХ ДО РОЗГАДКИ Степан Наливайко
[ Викачати з сервера (106.0Kb) ] 10.04.2010, 16:54
Хто правильно витлумачить назву Русі,
знайде ключ до розгадки першопочаткової історії.

Олександр Брюкнер


Грецька міфологія знає божество — юного красеня, покровителя мистецтв, співців та музикантів, що народився на плавучому острові, ще малим убив змія Піфона, який спустошував околиці Дельф. А згодом брав участь у битвах олімпійських богів з гігантами й титанами. Воїн і пастух водночас, під час Троянської війни він виступав на боці троянців. Мати й батько його — Лато і всемогутній Зевс, а сестра — Артеміда, та сама, якій поклонялися загадкові таври і до яких під час тієї ж Троянської війни вона перенесла юну Іфігенію, доньку мікенського царя Агамемнона, що вів грецьке військо на Трою.
Атож, божество це — Аполлон. Проте виявилося, що Аполлон — прийшле божество в грецькій міфології, бо навіть у гомерівські часи воно ще жахає своєю появою олімпійських богів, сприймається як чужинець і зайда. Воно прийшло до Греції з півночі, з країни гіперборейської, котра уявлялася стародавнім грекам як обитель богів і справедливості. Саме там Аполлон щороку зимував, зберігав свої стріли, саме там жили племена, які особливо шанували його і до яких він сам найбільше прихилявся. А весною, закликаний величальними співами, повертався на Парнас у колісниці, запряженій білосніжними лебедями. Проте гіперборейці не забували й тоді свого улюбленця, вони щороку виряджали на острів Делос, до вівтаря Аполлона, двох юнок зі священними дарами.
Академік Б. О. Рибаков детально простежив шлях гіперборейських дарів і встановив, що вони надсилалися з території на північ від Чорного моря, тобто із землі праслов'ян і сусідніх з ними прабалтів. І такий висновок слушний, бо ще в часи Овідія, на зламі двох ер, у Північному Причорномор'ї особливо шанувалися Аполлон та його сестра Артеміда, що мала культове ім'я Тавропола.
Як роблять висновок дослідники, первісне Аполлон — божество, пов'язане з небом і землею, стріли його — спечне сонячне проміння, йому приносять у пожертву перші паростки всіляких рослин і злаків. А етруски сприймали свого Аплу, ототожнюваного з Аполлоном, як охоронця людей, худоби й посівів. Це, а також те, що витоки культу Аполлона слід шукати саме в Надчорномор'ї, спонукало вчених ототожнити його зі слов'янським Іваном Купалою. Адже й Купала пов'язується з ідеєю неба й землі, з ритуальними багаттями в день літнього сонцестояння.
Стрибки через багаття властиві для купальських обрядів, але такий звичай властивий і для італійських венетів, які поклонялися божеству Купавону, чужому для греків, але близькому для іллірійців та слов'ян.
Аполлон — сонячний бог, але сонячна тема пронизує і купальське свято: запалене колесо, яке символізує сонце, пускають схилом до річки, що уособлює двобій вогню із водою.
Дари гіперборейців Аполлонові загорнуті в пшеничну солому, але з соломи робиться й «лялька» Купали.
Для свята Купали характерна тема цілющих трав, худоби, вгадування, пошуку скарбів, змій. А Аполлон — цілитель, пастух, ворожбит і змієборець.
У купальських обрядах неодмінна участь молодих дівчат. Те ж саме маємо і в аполлонівських торжествах. Та й самі Купала й Аполлон — вічно юні. Мотив умирання й воскресання Купали перегукується з міфами про Аполлона, що спускається в Аїд — потойбічний світ, а тоді повертається звідти, тобто вмирає і знову воскресає.
Під час червневих торжеств на честь Аполлона, як свідчать античні автори, жінку й чоловіка заквітчують гірляндами, обводять довкола міста, а потім обох спалюють. А в праслов'ян теж виявлено спалювання двох «ляльок», що зображали чоловіка й жінку. Причому відгомін первісних людських жертвоприносин помітний і в піснях, які супроводжують похорон Купали.
Мати Аполлона — Лато, а мати Купали — Лада, мати всього сущого в слов'янській міфології, отже, й богів. «Зв'язок Лети/Лато з північною Ладою не викликає сумніву»,— констатує Б. О. Рибаков.
Як бачимо, справді існує функціональна подібність грецького Аполлона й слов'янського Купали. Проте така ж подібність властива і грецькому Аполлонові та індійському Крішні, а коли так, то й індійському Крішні та слов'янському Купалі.
Аполлон і Купала вічно юні, як юні і учасники їхніх торжеств. Але вічно юний і Крішна: як в аполлонових святкуваннях та купальських обрядах неодмінна участь дівчат, так і Крішна завжди в оточенні юних пастушок, з якими водить хороводи.
Аполлон народився на плавучому острові, а столиця Крішни звідусіль оточена водою — після смерті Крішни вона опустилася на дно.
Зовсім юним Аполлон убив змія Піфона, а Крішна з дитячих літ відомий подвигами проти всілякого гаддя.
Аполлон — музикант, покровитель співців, а Крішна славиться неперевершеною грою на сопілці.
У Троянській війні Аполлон допомагає троянцям, а воїн Крішна в «Махабгараті» виступає на боці і пандавів — п'ятьох братів, героїв цього епосу.
Аполлон брав участь у битвах олімпійських богів з гігантами й титанами, а Крішна в тій же «Махабгараті» виступав проти кауравів, які вважалися втіленням могутніх демонів-асурів, матір'ю яких була Дану, пов'язана з водною стихією.
Аполлон навчає мудрості, а Крішна — головний радник у війні пандавів і кауравів. Він виклав могутньому воїнові Арджуні суть своєї філософії, яка склала «Бгагавадгіту» — «Божественну пісню». А деякі індійські джерела, наприклад, «Чхандог'я-упанішада», прямо називає Крішну «вчителем мудрості».
Аполлон — пастух і охоронець стад, а Крішна виріс серед пастухів, епітет його — Пастух.
Аполлон — стріловержець, губитель ворогів, а Крішна — кшатрій, тобто воїн, що й символізують лук і стріли. Він — утілення на землі бога Вішну, його аватара, і прийшов знищити зло, яке заполонило землю. Крішна нетерпимий до законів, релігії та моралі вищої касти — брахманів, тож і планомірно вигублює родовиту знать, через що теж вважається губителем.
Гомер постійно наділяє Аполлона епітетами «довгокосий», «нестрижений», «кучерявий», а епітет Крішни — Кешава, тобто Косатий, Довгокосий. Водночас такий епітет має і Вішну, але ж Крішна — земне втілення Вішну, їх обох часто-густо ототожнюють.
Аполлон асоціюється з сонцем, а Крішна теж причетний до нього, оскільки він — втілення Вішну, а Вішну — сонячний бог. Та й сам епітет Кешава, як вважають дослідники, походить від часів, коли Вішну уособлював сонце, тому сонячні промені сприймалися за його кучері (пор. «золотокудрий Аполлон» у греків).
Аполлон — син Зевса і Лато, а Крішна вважається сином Вішну, бо він — його втілення. А коли так, то дружина Вішну — богиня щастя та сімейної злагоди Лакшмі — доводиться матір'ю Крішні. І як Вішну зливається з образом Крішни, так в індійській міфології образ Лакшмі зливається з образом Рукміні, улюбленої дружини Крішни. Зазначимо принагідне, що в Прибалтиці, де, як і на Слов'янщині, не забуто Купали, досі в ужитку імена Кріш'ян,
Богиня щастя і сімейної злагоди Лакшмі II—І ст. до н. е. Лайме (тотожне Лакшмі) і Рукмане. З чого можна виснувати, що слов'янська Лада може бути тотожною індійській Лакшмі та латиській Лайме.
Наведені факти незаперечне свідчать про тотожність грецького Аполлона, слов'янського Купали та індійського Крішни. Але найголовніше те, що саме індійський Крішна дозволяє пролити світло на значення імен Аполлон і Купала, які й до сьогодні є нерозв'язними для учених, оскільки ні давньогрецька, ні слов'янські мови не дозволяють переконливо розкрити значення обох цих імен.
Маємо на увазі ще один епітет Крішни — Гопала, напрочуд співзвучний з назвою грецького божества, а надто — слов'янського. Епітет цей розкладається на два елементи го + пала, де перший значить «бик», «корова», «худоба», а другий — «захисник», «охоронець худоби», а якщо коротко — «пастух».
Це тлумачення дозволяє витлумачити ім'я ватажка (й божества) італійських венетів Купавона, який привів до Енея своє військо, коли той, після взяття Трої ахейцями, зі своїми воїнами на двадцяти кораблях вирушив з Малої Азії до Італії. Санскрит знає слово г о п а в а н, яке значить, власне, те ж саме, що й г о п а л а. І розкладається на го+па+ван, де -па- тотожне -пал «захищати», «охороняти», а -ван суфікс -учий/ючий.
Слов'янський Купала й індійський Гопала мають і свого іранського родича. Іранська міфологія знає легендарного пастуха Гопатшаха — напівлюдину-напівбика: він пов'язується з водою і пожертви йому приносять при воді. Компонент -шах тут тотожний слов'янському «цар» (обидва терміни походять з однієї іє. основи к ш а т р «воїнський стан»), а іранське Гопат тотожне індійському Гопала, оскільки елементи -пат і -пала походять від спільної іє. основи п а- (індійське п а т і, іранське пат ми бачимо в укр. батько, господиня, господь, рос. батя, господин; укр. та пол. пан, п а н і теж містять основу па- із значенням «захищати», «охороняти», «берегти»).
Таким чином, маємо ряд імен, що мають спільний компонент пал-/пол-: це, насамперед, Гопала, Купала, Тавропола, Аполлон. Сюди ж долучається ще одне ім'я з Північного Причорномор'я — Сосіпол, що його подають боспорські написи. Його не можна не зіставити з індійським іменем Шішупала. Причому вкрай істотно, що в «Махабгараті» Шішупала має безпосередній стосунок до Крішни-Гопали. Шішупала був заручений зі своєю двоюрідною сестрою Рукміні, але Крішна викрав її, і вона стала йому дружиною. Що й спричинилося до смертельної ворожнечі, а згодом і до кривавої сутички.
Не менш цікаве й те, що ім'я Сосіпол властиве й етрускам: у них це божество, що йому, укупі з богинею Ейліфією, присвячувалися навіть храми. Сосіпол був божеством-дитиною, причому саме це ім'я дослідники тлумачать як «рятівник міста», трактуючи -пол як грецьке поліс «місто», а Сосі — як «рятівник». Проте ми тепер бачимо, що таке тлумачення хибне, оскільки -пол значить не «місто», а «захисник», «оборонець», а Сосі- «дитина». Що й підтверджує розшифровка індійського імені Шішупала, де Шішу- в санскриті якраз і означає «дитина». Тобто і Шішупала, і Сосіпол мають спільне походження й однакове значення — Дитина-захисник. Фіксація їх на території України свідчить, що й індійці, й етруски свого часу перебували в цьому ареалі.
Таким чином, і грецький Аполлон, і слов'янський Купала, і індійський Крішна-Гопала не тільки функціонально тотожні, але й імена їхні мають однакове значення і спільне походження — вони етимологічне тотожні. І всі вони означають «захисник биків/корів», «охоронець худоби», «пастух». Але чому ж грецьке божество звучить як Аполлон, а індійське та слов'янське — Гопала і Купала? Звідки взялося кінцеве -н в імені грецького божества?
І це знаходить пояснення на індійському грунті. На півдні Індії, у так званому дравідомовному ареалі, до імен, які на півночі звучать як Ананда, Чандра, Крішна, Муруга (пор. укр. прізвище Моруга) додається закінчення -н. І тоді ці імена мають вигляд Анандан, Чандран, Крішнан, Муруган. Отак сталося і з іменем Гопала, яке прибрало тут форми Гопалан. Причому таке явище стало ніби своєрідною ознакою, з якої видно, що носій імені з -н походить з півдня Індії, як ото із закінчення -енко видно, що прізвище належить українцеві. Так що для імені Аполлон можна відзначити певний дравідійський вплив. Коли ж порівняти грецьке Аполлон і дравідійське Гопалан, то надзвичайна фонетична близькість їх незаперечна. І, очевидно, початкове А- в імені Аполлон — залишок первісного Го- «бик», «корова», «земля» — два останні слова тут об'єднує спільне значення: за давніми уявленнями, і корова, і земля — обидві годувальниці. Тож термін гопала може мати не лише значення «захисник биків/корів», «пастух», а й «захисник землі», «цар». Принагідне зазначимо, що санскрит знає і слово ку в значенні «земля», «край», «країна», тож термін г о п а л а в цьому розумінні тотожний термінові купала «захисник землі/країни», «цар».
Те, про що говорилося вище, дозволяє зробити деякі висновки. І Аполлон, і Купала, і Крішна-Гопала вічно юні, а це наштовхує на думку, що надається до витлумачення ім'я Іван, Йван, невіддільне від слов'янського Купали. І то знову-таки на індійському грунті, бо в санскриті «молодий», «юний» якраз і буде ю в а н. Тож у такому разі ім'я Іван, Йван значить «юний», а в поєднанні з ім'ям Купала значитиме Юний Пастух, Юний Захисник, Юний Цар (пор. щодо Аполлона епітет Юний Бог).
По-новому тепер можна поглянути й на наш знаменитий гопак. Маючи на увазі, що г о па, гопала синоніми, що вони означають «пастух», «воїн», «цар» і пов'язуються з Крішною, який був божеством воїнів-кшатріїв, можна припустити, що гопак колись був ритуальним пастушим або воїнським танцем. Чи тим і тим водночас, оскільки Крішна уособлював і пастуха, і воїна, як і Аполлон. Підтверджує якоюсь мірою наше міркування те, що улюбленим танком запорозьких козаків був саме гопак.
А ще один епітет Крішни — Говінда — спонукує подумати: а чи не причетний компоненту -вінд у ньому до етноніма венети/венеди/венди? Адже ми бачили, як тісно переплітаються слов'янський Купала та венетський Купавон. Тим більше, що давні автори, зокрема готський історик VI ст. Йордан, і собі називають слов'янські племена венедами.
Та чи не найважливіше те, що саме епітет Крішни — Гопала — відкриває прямий шлях до витлумачення кількох украй актуальних для вітчизняної історії племінних назв.
Маємо на увазі скіфських палів та слов'янських по л я н. А також, як не дивно, і етнонім р у с ь.
Про палів повідомляє нам античний автор Діодор Сіцілійський, подаючи свою версію про походження скіфів, дещо одмінну од версій Геродота. За цієї версією у Скіфа, сина Зевса й напівдіви-напівзмії, було двоє синів — Пал і Нап; за ними і скіфські племена стали називатися хто палами, а хто н а п а м и.
Легенду цю підтверджують і епіграфічні, і топонімні дані. Зокрема, в Криму, стародавній Тавриці, фіксуються фортеці Напит і Палакій. Що стосується Палакія, то його пов'язують зі скіфським царем Палаком. Скіфолог Д. С. Раєвський і саме ім'я Палак, і назву фортеці Палакій схильний виводити від терміна п а л із значенням «воїн». Тож ім'я Палак, за ним, означає Воїн, а назва Палакій — Воїнове, Фортеця воїнів, Воїнь. І вважає, що саме так — Палакій — називалася пізньоскіфська столиця в Криму, розміщувана на городищі Керменчик у Сімферополі. Засновниками цього скіфського царства, що виникло в Криму наприкінці III — на початку II ст. до н. е., були цар Скілур та його син Палак, на честь якого нібито й назвали місто. Саме про Палака повідомляє Страбон, що в 110 р. до н. е. йому завдав поразки Діофант, полководець понтійського царя Мітрідата VI Євпатора, імені якого і завдячує теперішня Євпаторія.
Інтуїтивний здогад відомого скіфолога підтверджують індійські факти, бо термін палу санскриті значить «захисник», «оборонець», тобто, власне, «воїн». Але термін пал має в санскриті і значення «правитель», «цар», що не мусить дивувати, оскільки цар неодмінно мав походити саме з воїнського стану. Термін пал має свій синонім — п а л а к, тож бачимо, що скіфські імена Пал і Палак тотожні й споріднені з індійськими термінами п а л, п а-л а к, які теж уживаються здебільшого в двоосновних іменах — Раджпал, Амбапал, Сарвапаллі, Вішвапалак тощо. Отже, скіфські імена Пал і Палак означають не лише Воїн, а й Правитель, Цар. Так що місто Палакій цілком могло бути скіфською столицею і перекладатися як Царське Місто, Царгород.
З огляду на це видається ймовірним, що термін п а л а к знайшов відбиття у деяких слов'янських іменах (Святополк, Ярополк) і термінах (полк, полковник). Тобто що індійське та скіфське п а л а к на слов'янському грунті прибрало форми полк.
Щодо імен, то це тим правомірніше, що їх мали саме давньоруські князі, представники вищої воїнської знаті. Ім'я Святополк цілком може тлумачитися як «Захисник/Правитель світу». Це за значенням відповідало б іранському імені Шахджахан. А ім'я Ярополк може значити Бик-захисник, Бик-цар (пор. санскр. вар «бик», «самець», «герой» і «яр-тур Всеволод» у «Слові о полку Ігоревім»). Що ж до терміну полк, то в тому ж «Слові» він значить і «військо», і «військовий табір», і «люди», і «битва». У давньоруській мові слово полк означало якраз княжу дружину.
Отже, скіфський етнонім пали можна трактувати як «воїни», «захисники», «оборонці». І вважати, що пали являли собою воїнський прошарок у тогочасному скіфському суспільстві. >>>>>>>щоб викачати всю книгу - поврніться нагору сторінки>>>>>

Категорія: Історія | Додав: Peruna | Теги: санскрит, Степан Наливайко, Б.О. Рибаков, таври, гіперборейці, русь, поляни, скіфи, іллірійці, венеди
Переглядів: 1812 | Завантажень: 260
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
Код *:

Розділи сайту



Цікаві матеріали

Хочеш бути здоровим — носи вишиванку
Домоткане льняне полотно

З книгосхову

ДЕФІЛЯДА В МОСКВІ Василь Кожелянко

Пошук по сайту



     

Матеріали, що спонукають до роздумів

Мапа гостей

        free counters

Статистика

Наша кнопка

             Українські скарби. Духовна культура, міфи та легенди, історія, народна медицина...
    [Отримати код кнопки]

Друзі сайту

ЗНАТИ ЩОБ РОЗУМІТИПравий Портал Донеччини ВОРОХОБНИК: портал українців Луганщини «Сонячний зайчик» – газета дитячої творчості та спілкуваннякарате-до Червоноград-Сокаль Наше-Рідне Славянский информационный каталог Слово наше рідне - слово українське Дух Волі - суспільно-політичне інтернет-виданняКняже Місто «Незборима нація» – видання історичного клубу «Холодний яр» Aгітаційно-пропагандивний ресурсІсторична Спадщина Антії-Руси-України Родинне Дерево нашої землі Рукотвори - скарбниця майстрів Мистецька крамниця Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» решта наших друзів >>>

Пиши українськоюУкраїна у нас одна