Видатний український мовознавець Юрій Шевельов, ґрунтовно аналізуючи стан і статус української мови першої половини XX ст., мав усі підстави стверджувати: "Урядове втручання у внутрішні закони мови було радянським винаходом і новиною. Ні поляки, ні румуни, ні чехи до цього не вдавалися, як і не вдавалася царська адміністрація дореволюційної Росії. Вони всі обмежувалися на заходах зовнішнього тиску... Радянська система встановлює контроль над структурою української мови, забороняє певні слова, синтаксичні конструкції, граматичні форми, правописні й орфоепічні правила, а натомість пропагує інші, ближчі до російських або й живцем перенесені з російської мови... Боротьба відбувалася не тільки в людській психіці, а й у самій мові"
У розділі матеріалів: 21 На сторінці матеріалів: 16-21
Як уже мовлено, притаманними їм суфіксами є -учи, -ючи, -ачи, -ячи.
Та ось у Шевченка читаємо: Заспіває козаченько, ходя по долині. Чи не
сказано це під тиском російщини? — спитаємо себе. Але й у народних
піснях, що дійшли до нас із сивої давнини, чуємо: Полюбила миленького,
при місяці стоя; Ой, був та загув сивий голубочок, сидя на тичині.
Річ у тім, що у старовинних піснях полишалися короткі дієприкметникові
(зверніть увагу: дієприкметникові!) форми, що за давніх-давен входили
до складеного присудка. Відтоді наша мова таких форм не утворює, а ті,
що були, або перейшли в категорію прикметників типу горючий, лежачий,
летючий, видючий (див. «Прикметник»), або стали дієприслівниками
з відповідними суфіксами та функціями. «Суть цього процесу, — зазначає
П. Житецький, — лежить у ступеневому розвитку дієслівних елементів мови
в розумінні їх переваги над іменними. Ні в чому та перевага так гостро
не виявилась, як у перетворенні коротких, тобто іменних,
дієприкметників на дієприслівники».
Тому словами ходя, стоя, сидя, власне, й вичерпуються описані форми, що
дійшли до нас із давнини. Можливість уживати їх сьогодні — нульова.
Хіба що для надання творові поетично-пісенного давньо-українського
колориту, як це зробив Т. Г. Шевченко... Читати далі »
Дієприкметник Активні дієприкметники З доброго десятка синонімів — знадливий, звабний, привабливий,
чарівний, принадний, прецікавий, чудовий, пречудовий, приє-мний,
захватний, захопливий і т.д. — сучасні україномовні засоби масової
інформації чомусь уподобали єдиний: захоплюючий. Тільки й пишуть
захоплююча подорож, захоплююча екскурсія, захоплююча розмова,
захоплююча повість, захоплюючий сюжет… може, це тому, що воно —
дієприкметник, який наближує нашу мову до російської? А може, комусь
просто імпонує оте плюю в стосунку до синонімів…
Щодо авторів наукоподібних текстів, то вони просто не можуть жити без
літературно-фіктивного дієприкметника існуючий. Чому фіктивного?
Та тому, що народна мова, використана навіть у наукоподібних текстах,
може чудово без нього обійтися... Читати далі »
Наша мова має безліч слів, схожих одне на одне звуковою формою,
проте відмінних (увага!) значенням і написанням. Первинний і первісний,
зміцнити і зміцніти, паритет і пріоритет... Не дивина, що чимало
авторів (журналістів, літераторів, науковців) хибують на підміну
понять, мимоволі вживаючи не ті слова, яких потребує контекст, а ті, що
спантеличують вимовною подібністю.
Підступність паронімів (так
іменують близькозвучні слова) спонукає пильнувати бодай найпоширеніших
(типових) формулювань, де трапляються помилки через нерозрізнення
суголосних понять. Мистецький доробок Леся Мартовича (чиє 140-ліття
щойно минуло) є актуальним посібником у царині нормативного вживання
слів-паронімів... Читати далі »
Доволі часто в щоденному спілкуванні нам доводиться
відстоювати власну думку за допомогою доказів, фактів, тобто
аргументів. Слова аргументація й аргументування вживають, коли йдеться
про наведення аргументів на користь чого-небудь: аргументація була
переконливою, аргументування переконливе. Якщо потрібно підкріпити свою
позицію (наприклад, дослідницьку) сукупністю аргументів або висловити
підтримку чиєїсь позиції, варто використовувати лише слово
аргументація. Тож правильним буде речення: Основні положення
дослідження доповідач підкріпив переконливою аргументацією.
Мовці часто плутають ці слова, що насправді мають як спільні, так
і відмінні значення... Читати далі »
Виглядати
Самоперекладачі тулять це дієслово до рос. выглядеть. І грубо помиляються. Адже українське виглядати має лише двоє значень:
1. визирати (І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав — Т. Шевченко);
2. на когось чекати, чогось сподіватися (Обсіялись мужики — дощу виглядають. С. Руданський).
Що ж до рос. выглядеть, то нам підкажуть, як саме тут треба перекладати, паралелі: Виєднувати, виєднати
Цього дієслова тепер в ужитку немає. А воно таке вимовне! Скажімо,
замість домовитися з добрим фахівцем про перехід на роботу до нашого
цеху написати виєднати собі в цех доброго фахівця. Далебі,
формулювання краще! По-перше, тим, що коротше, а отже
й інформативніше, по-друге, не таке канцелярське і справді українське.
Або: агітувати кого за кандидата такого-то — виєднувати голоси
кандидатові такому-то... Читати далі »
Наша високоповажна «наставниця-граматика» і нині жваво, по-молодому відгукується на нові потреби мовної практики.
І.Вихованець
Про граматичні форми, точне використання яких допомагає уникнути прикрого непорозуміння між учасниками комунікації
На жаль, однією з типових помилок є неправильне вживання закінчень іменників чоловічого роду на приголосний. Вони можуть мати або закінчення -а (-я), або -у (-ю), наприклад: акціонерА, бюджетУ, суверенітетУ, ВасильковА (місто). Деякі іменники на зразок папір, елемент, актив, блок, рахунок і под. у цьому відмінку можуть мати як закінчення -у (-ю), так і закінчення -а (-я), що залежить від їхнього значення...Читати далі »
З книгосхову
Пошук по сайту
