- Світанкові роси

Про граматичні форми, точне використання яких допомагає
уникнути прикрого непорозуміння між учасниками комунікації

На жаль, однією з типових помилок є неправильне вживання закінчень
іменників чоловічого роду на приголосний. Вони можуть мати або
закінчення -а (-я), або -у (-ю), наприклад: акціонерА, бюджетУ,
суверенітетУ, ВасильковА (місто).
Деякі іменники на зразок папір,
елемент, актив, блок, рахунок і под. у цьому відмінку можуть мати
як закінчення -у (-ю), так і закінчення -а (-я), що залежить від
їхнього значення. У реченні Обов’язковими реквізитами цього ділового
паперу повинні бути адресат й адресант помилково вжито форму слова
паперу. Тут воно має значення «діловий документ», а отже, треба
використати форму паперА: Обов’язковими реквізитами цього ділового
папера повинні бути адресат й адресант. Говоримо й пишемо вироблено
з паперУ, стоси паперУ, коли папір має значення «збірне поняття»,
«матеріал».

Використання закінчення -а чи -у в слові сектор залежить від його
значення. Уживайте форму секторА для позначення «частини круга, певної
площі, ділянки, району»: Площа цього сектора дорівнює 24 см/куб.
У значенні «підрозділ певної організації» потрібно вжити секторУ:
Керівник сектору профконсультаційної роботи призначив нараду
на 11 годину. І хоча частина словників фіксує тільки форму секторА,
проте за чинним правописом вибір закінчення в цьому слові залежить від
значення.

!Потрібно звернути увагу на відмінність у творенні прикметників залежно
від значення іменника сектор. Адже секторну форму буде мати, наприклад,
стенд, а нарада, призначена на 11 годину, буде секторальною.

* * *

Наше щоденне спілкування (зокрема й професійне) актуалізує
міжособистісні контакти, потребує різного роду звернень з пропозиціями
та проханнями. Відомо, що найбільш прискіпливо людина ставиться до
правильности відтворення її імени, по батькові та прізвища. Неуважність
у цьому питанні може спричинити психологічний дискомфорт комунікації.
Починаючи лист, запрошуючи на зустріч, обговорюючи нагальні питання,
потрібно пам’ятати про специфіку української традиції, коли йдеться
про мовне оформлення звертання. Сучасна норма вимагає вживати
в кличному відмінку ім’я та по батькові будь-якої особи, зокрема
посадової: Шановний ВолодимирЕ ВікторовичУ! На Ваш лист від 12.10.10 р.
відповідаємо так…

У діловій комунікації часто використовують звертання, що складаються
з двох і більше як власних, так і загальних назв. Їх також потрібно
вживати в кличному відмінку: Шановна ІринО ПетрівнО! Консультація
відбудеться 14.01.11 року о 12 годині або Вельмишановний панЕ
директорЕ! Дякуємо за пропозиції, надані до нашого проекту.

Типовими пошанівними звертаннями є слова пан та пані, з якими заведено
поєднувати тільки ім’я, уживане в кличному відмінку: пане Андрію, пані
Олено (імена іншомовного походження на зразок Ірен потрібно залишати
незмінюваними: пані Ірен). У звертаннях, що складаються із загальної
назви й прізвища, форму кличного відмінка має загальна назва, а
прізвище — форму називного відмінка: товаришу Петрук, депутате Білаш.

! Конструкції з кличним відмінком в українській мові досить давні. Вони
засвідчені в зразках народної творчости, активно вживані майстрами
класичної української літератури: Ой Морозе, Морозенку (фольк.); Ой ти,
дівчино, з горіха зерня (І. Франко); Земле рідна, мозок мій світліє,
І душа ніжнішою стає (В. Симоненко) та ін.

Отже, у всіх стилях літературної мови, зокрема в науковому
та офіційно-діловому, форми кличного відмінка є нормативними,
органічними, такими, що засвідчують високий рівень мовної компетенції
учасника комунікації.

В усному чи писемному спілкуванні, зокрема діловому, мовці не завжди
правильно використовують відмінкові форми деяких прізвищ, як-от:
за підписом Сергія Нечитайло, видати громадянинові Подоляко, звернутися
до Петра Семеновича Рись. Довільне вживання прізвищ у непрямих
відмінках є грубим порушенням граматичної норми, до того ж дає
підстави, наприклад, для невизнання правочинности документа. Щоб
уникнути таких помилок, треба врахувати, що в українській мові прізвища
мають різну структуру й належать до різних типів відмінювання.

Як прикметники відмінюють чоловічі та жіночі прізвища на зразок
Молодий, Сіра, Нижній, Лановий, Гайова, Кислицький, Погорілий, Писана.

Чоловічі прізвища прикметникового походження Продан, Рубан, Куц,
Білокур і под., а також прізвища на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв), -ин,
-їн, -ишин (-їшин) Матіїв, Івасів, Луців, Петришин, Гайчишин, Микитин,
Прокопов і под. у сучасній мові відмінюють як іменники 2-ї відміни,
крім орудного відмінка, де вони мають прикметникове закінчення -им, а
не іменникове

— ом: Івану Продану, Іваном Проданом, Сергія Гринчишина, Сергієм
Гринчишиним. Жіночі прізвища цього типу не відмінюють: Ірині Продан,
Іриною Продан.

Зверніть увагу! В українській мові існують однозвучні прізвища
з різними закінченнями на зразок Олена Петришин і Олена Петришина.
Перше прізвище не відмінюють, оскільки воно закінчується
на приголосний: Олена Петришин — Оленою Петришин; друге — відмінюють
як прикметник: Олена Петришина — Оленою Петришиною.

Як іменники 1-ї відміни відмінюють:

— чоловічі та жіночі прізвища на -а, -я (Шайнога, Дема, Киселичка,
Жака, Демида, Махома, Черка, Гуля, Цьохла, Гуща). Порівняйте: Сергій
Шведа — Сергія Шведи, Сергію/єві Шведі, Сергієм Шведою, а також Ганна
Шведа — Ганни Шведи, Ганні Шведі, Ганною Шведою;

Як іменники 2-ї відміни відмінюють:

— чоловічі прізвища на приголосний, -о, -ко, -енко (Хар, Тягай, Міхно,
Прядун, Шокало, Сердюк, Сподарчик, Захожай, Одягайло, Руденко, Огонь,
Бобух, Отченаш, Жолнерчик, Машталер, Деяк, Паньо, Сердюк і под.),
наприклад, Павло Покотило — Павла Покотила, Роман Сердюк — Романом
Сердюком. Жіночі прізвища цього типу в українській мові не змінюють:
Лідії Покотило, Ніною Сподарчик, при Оксані Захожай, Вірою Кушнір, Адою
Василенко.

Зверніть увагу! Відмінювання прізвищ на зразок Падзьо, Іваньо,
Панцьо і подібні є неусталеним. У деяких правописних джерелах натрапляємо
на такі форми: Іваня, Іваневі/ю, Іванем, при Іваневі/ю [див.
словник-довідник «Власні імена людей» Л. Скрипник, Н. Дзетківської (С.
308) або довідник «Культура української мови» за ред. В. Русанівського
(С. 179)]. В «Українському правописі» зафіксовано зразки Іваня-,
Іваньові (Іваню) й т.д. (С. 105).

— чоловічі прізвища на зразок Розкіш, Ніч, Рись: Андрія Рися, але Марині Рись;

— прізвища на зразок Кушнір, Пушкар, Муляр мають свої особливості
відмінювання, зумовлені граматичними характеристиками (їхнім поділом
як іменникових назв на тверду, м’яку та мішану групи).

Отже, правильно сказати надати слово Олегу Подимаку (-ові), якщо це
Олег Подимако, і Олегу Подимаці, якщо це Олег Подимака. А також
правильними будуть форми прізвищ видати громадянину Гомоляку (від
Гомоляко), за підписом Сергія Нечитайла (від Нечитайло) і звернутися до
Петра Семеновича Рися (від Рись).

Укладаючи документи, готуючи офіційні й приватні листи, пам’ятайте про особливості відмінювання деяких прізвищ.

1. Прізвища іменникового типу із суфіксом -ин, утворені від назв осіб
за національністю та етнічним походженням на зразок Литвин, Турчин,
Угрин, Волошин, Грузин, Русин, Сербин, в орудному відмінку мають
закінчення -ом, а не -им: Литвином, Волошином. У сучасній розмовній
практиці за аналогією до прізвищ прикметникового походження помилково
вживають Литвиним, Турчиним. Жіночі прізвища такого типу не відмінюють.

2. Не відмінюють прізвища, які за кінцевим звуком не належать до
жодного типу відмінювання: Леле, Півторадні, Вільде; іншомовні прізвища
із закінченням -і (-ї), -е (-є), -о (-йо), -у (-ю) та з наголошеним -а:
Шоу, Гюго, Сю, Дюма, Золя, Руссо, Готьє, але Георгій Данелія, Георгія
Данелії; також прізвища на -их, -аго, -ово: Жеваго, Бураго, Дурново,
Коротких.

З’ясувавши особливості вживання відмінкових форм прізвищ іменникового
походження та прізвищ іншомовного походження, запам’ятайте й таке:

3. Форми множини прізвищ (на позначення членів родини) утворюють так:
Завгородні — родина Завгородніх, Ханенки — родина Ханенків. Зверніть
увагу, що паралельні варіанти мають форми родового відмінка множини
прізвищ на -а, -я, наприклад: Гайченя — сім’я Гайчень і Гайченів,
Гнатуша — родина Гнатуш і Гнатушів.

Зверніть увагу! У деяких випадках відмінкові форми прізвищ
не збігаються з формами подібних загальних назв: Роман Міщанин — родина
Міщанинів (а не Міщан, порівняйте: міщани — міщан), Любомир Галас —
Любомира Галаса ( а не Галасу, порівняйте: галас — галасу).

4. Подвійні прізвища, що являють собою поєднання двох рівноправних слів
на зразок Карпенко-Карий, Матієнко-Купріянов, Лазарев-Коржов,
відмінюють в обох частинах (Матієнка-Купріянова, Матієнку-Купріянову).
Коли перша частина прізвища — односкладове слово або сприймається
як прикладка, а не як окреме прізвище, то відмінюють тільки другу
частину: Кос-Анатольський — Кос-Анатольського, Туган-Барановський —
Туган-Барановським.

Зверніть увагу! Частини складних жіночих прізвищ відмінюють або
не відмінюють відповідно до загальних правил: Тарасенко-Медвецька —
Тарасенко-Медвецької, Дивогляд-Давидова — Дивогляд-Давидової,
Гриневецька-Верде — Гриневецької-Верде. Порівняйте: Руслан
Хустовіно-Моран — при Руслані Хустовіно-Морані, Ірина Хустовіно-Моран —
Ірині Хустовіно-Моран.

Під час оформлення дипломів, посвідчень, службових списків часто
безпідставно наполягають на збереженні вихідної форми (називний
відмінок) прізвища, якщо воно за граматичною нормою змінне (Марина
Жила — Марині Жилі, а не Марині Жила), або ж не враховують фонетичних
особливостей української мови, за якими оформлюють власні назви (Іван
Дробаха — Іванові Дробасі, а не Дробахи).

Відмінюючи прізвища, пам’ятайте про деякі звукові зміни, пов’язані з фонетичними нормами української мови:

1. Приголосні г, к, х чергуються із з, ц, с у давальному й місцевому
відмінках: Мажуга — Мажузі, Стріха — Стрісі, Литюга — Литюзі, Мусіяка —
Мусіяці, Палесіка — Палесіці, Бурмака — Бурмаці.

2. Голосні о, є чергуються з і у відкритому й закритому складі: Кривоноса — Кривоносу, Білокінь — Білоконя.

Зверніть увагу! У низці прізвищ закономірність чергування о, е з і може
порушуватися. Деякі прізвища зберігають при відмінюванні голосний і
у відкритому складі: Куліш —Куліша, Кошіль — Кошіля, Хміль — Хміля,
Чіп — Чіпа, Медвідь — Медвідя тощо.

3. Голосні о, е випадають, коли прізвище вживають у певній відмінковій
формі: Проданець — Проданця, Канівець — Канівця, але ці голосні
не випадають у прізвищах Шершень — Шершеня, Мудрець — Мудреця, Куголь —
Куголя. Це стосується також польських і чеських прізвищ: Гавел —
Гавела, Вільчек — Вільчека.

4. Відмінюючи прізвища, не переставляють приголосні, як у загальних
назвах: Швець — Швеця, Чернець — Чернеця (пор. швець — шевця, чернець —
ченця).

В офіційно-діловому стилі, як правило, не вживають прізвища в кличному
відмінку. Тут поширені звертання, що складаються із загальної назви
в кличному відмінку та прізвища в називному відмінку: пане Федорченко,
добродію Павлощук, громадянине Петрій (порівняйте в інших стилях:
Хоменку, Дуплію). Прізвища, які співзвучні з деякими загальними
назвами, в офіційних текстах обов’язково поєднують з повним ім’ям та по
батькові, назвою посади тощо: нагородити Сергія Васильовича Осику,
голова зборів Любов Миронівна Корж.

Перевірити свої знання, позбавитися щонайменших сумнівів у вживанні тієї чи тієї граматичної форми вам допоможуть:
Довідник з культури мови: Посібник / [С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик,
Н. М. Сологуб та ін.]; за ред. С. Я. Єрмоленко. — К.: Вища школа,
2005. — 399 с.
Лозова Н. Є. Дзвона чи дзвону? або -а, (-я) чи -у (-ю) в родовому
відмінку: Словник-довідник / Н. Є. Лозова, В. Б. Фридрак. — К.: Наук.
думка, 2007. — 168 с.
Український правопис / АН України, Ін-т мовознавства ім.О. О. Потебні;
Інститут української мови. — 4?те вид., випр. й доп. — К.: Наук. думка,
1993. — 240 с.