Видатний український мовознавець Юрій Шевельов, ґрунтовно аналізуючи стан і статус української мови першої половини XX ст., мав усі підстави стверджувати: "Урядове втручання у внутрішні закони мови було радянським винаходом і новиною. Ні поляки, ні румуни, ні чехи до цього не вдавалися, як і не вдавалася царська адміністрація дореволюційної Росії. Вони всі обмежувалися на заходах зовнішнього тиску... Радянська система встановлює контроль над структурою української мови, забороняє певні слова, синтаксичні конструкції, граматичні форми, правописні й орфоепічні правила, а натомість пропагує інші, ближчі до російських або й живцем перенесені з російської мови... Боротьба відбувалася не тільки в людській психіці, а й у самій мові"
У розділі матеріалів: 21 На сторінці матеріалів: 1-15
Слово «милозвучність» згадують чи не першим, коли йдеться про нашу
мову. Тож прикро, що неуважні чи байдужі її користувачі не зважають на
способи творення милозвучності. Сьогодні хочемо звернути увагу наших
читачів на одну з типових помилок усної і писемної мови, спричинену
незнанням правил чергування прийменників у-в, з-зі-із, сполучників і-й,
що є порушенням як орфоепічної, так і орфографічної норм літературної
мови. Нагадаємо такі правила:
У вживають:
— перед звуками в, ф та звукосполученнями св, зв, дв, тв, хв, гв, сф і под.: події у світі, досягнення у сфері економіки, включити у фінансовий звіт;
— на початку слова або речення, якщо далі йде приголосний: унаслідок того; У державі відбулися вибори;
— між приголосними: брати участь у різних проектах;
— після паузи, що на письмі позначена розділовими знаками, перед приголосним: Економічне зростання, продумана стратегія – усе це складники успіху підприємств... Читати далі »
Іноді натрапляємо на помилкову думку: хіба важливо, як вимовити
чи наголосити слово, наприклад рАзом чи разОм? Все одно зрозуміють.
Якщо співрозмовники так само неправильно говорять, то вони ще більше
утверджуються у своїх помилках, а якщо й розрізняють помилку,
сприйняття висловленої думки переривається, стає дискомфортним, адже
потрібен додатковий час на її осмислення. Це помітно в офіційному
спілкуванні, коли мовцеві треба говорити експромтом — відповідати
на запитання, брати участь у дебатах, дискутувати з опонентами.
„Неохайна”, неграмотна усна мова нагадує прірву, до якої затягує зміст
спілкування. Неправильне наголошування слів, як і неправильна вимова
звуків та звукосполучень, відволікають слухачів, особливо тих, хто
володіє літературною мовою... Читати далі »
Якщо підготований шовіністичною трійцею С.Єфремова – П.Симоненка
– С.Гриневецького реакційний законопроект «Про мови в Україні» набере
чинности закону, цей антиукраїнський акт поставить мову титульної нації
(як і саму націю) на межу виживання. Коли ж узяти до уваги й силу
внутрішньоструктурних мовних негараздів, то русифікаторський шабаш може
спричинити цілковиту втрату нашим словом рис національної ідентичности.
Адже проблеми, не розв’язані за доби «зближення аж до злиття» (коли тих
проблем і сформулювати не наважувалися), декому ввижаються мало що не
розв’язними...Читати далі »
Сьогоднішню нашу розмову про норми сучасної літературної мови
почнемо з вислову геніального Миколи Гоголя, який уважав, що зі словом
треба поводитися чесно. То чому ж дозволяємо собі легковажити зі
словесними образами дійсности, створюючи предивні покручі під впливом
чужомовної традиції чи просто через невігластво, небажання ще й ще раз
погортати сторінки словників та довідників? Спробуймо привернути увагу
шановних читачів хоча б до найчастіших випадків порушення лексичної
норми, коли слово вживають у не властивому йому значенні,
у невідповідному контексті або ж калькують...Читати далі »
Правопис — це одяг писемної форми вироблюваної віками літературної мови. У всі часи він має бути зручним і ошатним.
В. Русанівський
* * * Використання іншомовних слів — прикметна ознака сучасної
комунікації. Іноді мовці, перебуваючи під впливом правописного
стандарту мови, з якої запозичене слово, пишуть його всупереч правилам
української орфографії. Це стосується насамперед правил уживання и/і,
подвоєння приголосних у словах іншомовного походження.Отже, у правописі іншомовних слів потрібно:
1) дотримуватися правила «дев’ятки», тобто в загальних назвах після
літер д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р писати и, якщо наступним буде
приголосний (касир, месидж, брендинг);
2) після всіх інших приголосних та перед наступним голосним уживати літеру і (тренінг, шопінг, банкір, тріада, діаграма)... Читати далі »
Перші два іменники перекладний Словник називає відповідниками до рос. обладатель, а третій відносить до застарілих. Виходить нелогічно: спортсмен посів якесь там місце, а звуть його власником чи володарем.
Наша думка: не зважаймо на оту хитру словникову позначку устар, а йдімо за логікою і називаймо того, що посів, — посідачем.
Водойма, водоймище
Перше з цих слів є загальною назвою для річок, озер, заток, лиманів,
басейнів та інших природних заглибин, заповнених водою. Друге вказує на
те саме, тільки більше за розміром. Скажімо, ставок називаємо водоймою, а масу вод, що їх перепинила гребля на Дніпрі, — водоймищем.
Та самоперекладачам-буквалістам (зближувачам мов) такої відмінності
мало. Вони пустили в пресу та ефір ще й третє слово (до речі,
в перекладному Словнику його нема!) — водосховище. Якби ж то його автори могли ще пояснити, від кого цю воду треба «ховати»!… Читати далі »
Багато чого українці приймають так само, як і росіяни. Зокрема,
приймають гостей, делегації, відвідувачів; приймають (чи не приймають)
когось до свого гурту, до навчального закладу; приймають дітей у
породіль, пацієнтів у лікарні; приймають те, що перед цим поклали (хоч
його можна і забрати). Але! Як бачимо, далеко не все з того, що
його принимают росіяни, маємо приймати і ми. А особливо не слід
приймати закони, постанови, резолюції (ніхто ж бо їх перед тим десь не
клав, щоб тепер приймати). Закони, постанови, резолюції, конституції
треба УХВАЛЮВАТИ — як продукт узгодженої і ствердженої голосуванням
колективної думки.
Часом ухвалювати (рос. принимать) плутають зі схвалювати (рос.
одобрять). Тут допоможуть розібратися синоніми. До ухвалювати маємо
ураджувати, урадити, постановити; до схвалювати — підтримувати,
санкціонувати (тобто дати згоду на щось), підтакувати, підспівувати... Читати далі »
Надавати чи подавати?
Сучасні літератори не бачать між цими дієсловами смислової різниці. А вона є.
Надавати — це (за словником Грінченка) придавать (надавати форми),
предоставлять (надавати можливість), жаловать (надавати пільги).
Подавати має конкретніше (предметніше) застосування: подавати руку,
телеграму, милостиню. Але якщо його вживають у переносному значенні, то
воно є відповідником рос. оказывать. Отже, треба не надавати
(предоставлять), а подавати (оказывать) допомогу або допомагати. Насипати
Усі знають, що українці застосовують це дієслово як тоді, коли мовиться
про речовини сипкі (наприклад сіль чи цукор), так і речовини рідкі.
Нікого не здивує, що в нас кажуть насипати борщу, хоч мають приказку
Тех же щей, да пожиже влей. Саме українських традицій додержуються в
цьому разі одесити (насыпать борща), називаючи себе русскоязычными... Читати далі »
Залишатися В цілому наша преса й ефір
застосовують це дієслово до речі. За винятком усталених висловів.
Нагадуємо їх і просимо запам’ятати.
Збирати чи складати?
Адресуємо це запитання до тих, кого в народі називають технарями.
Технар-росіянин на нього відповість: собирать (мотор, механизм,
машину). Технар-українець, а разом з ним і ті, хто про нього писатиме
чи розповідатиме, повинні відповісти: складати. Чому? Бо збирати нашою
мовою означає брати до рук щось розсипане, розгублене (чи засіяне) в
просторі, наприклад збирати колоски (це широко практикувалося в голодні
30-ті роки минулого століття), збирати розсипані по підлозі намистини,
зрештою, збирати врожай. Складати означає: з окремих частин формувати
щось ціле. Тому технар-українець не збирає мотори, механізми чи машини,
як це сьогодні твердять ЗМІ, а складає їх. І професію свою називає
слюсар-складальник, а не збиральник (від. рос. сборщик), як пролунало
недавно з телеекрана... Читати далі »
Гадати чи ворожити? Якщо маєте українську мовну спрямованість
то, певна річ, казатимете ворожити, як говорив і Шевченко (Заворожи
мені, волхве) чи як твердить приказка Хто ворожить, той душею наложить.
Якщо ж ви із Суржикевичів, то, звісно, скажете гадати, як-от щойно
долинуло з радіо: Печуть пиріжки, по яких гадають про майбутнє. Але чи
маєте ви на це право? Народномовний і класичний літературний матеріал
каже, що НІ. Погляньмо: Молитву мовляє, а про шахрайство гадає
(приказка) тобто, думає, Лину я лину, думку гадаю, і серце відпочиває
(Шевченко). Можна навести ще сотні прикладів, у яких українське гадати
еквівалентне (за Грінченком) російським дієсловам думать, размышлять,
полагать, а не предсказывать будущее чи колдовать, що є відповідниками
українському ворожити.
Підкріплює цю думку і гадати з часткою -ся: Якби так малось, як гадалось (приказка).
А насамкінець — для розваги — поетична паралель: Гостювати чи гостити?
Перше — це бути в гостях самому; друге — приймати гостей у себе... Читати далі »
Він теж має форми просту і складену. Ось таблиця їх утворення:
Значення простого найвищого ступеня можна підсилити префіксами як-,
що-: якнайбільший, щонайкращий. Інколи складений найвищий ступінь може
утворюватися з вищого ступеня і слів за всіх і над усе: миліший за
всіх, дорожчий над усе.
Складена форма найвищого ступеня (з допоміжними словами в нашій мові не
має такого поширення, як у російській. Нам природніше сказати
найхарактерніший, ніж найбільш характерний; найщасливіший, ніж найбільш
щасливий; найвідоміший, ніж найбільш відомий. Ось як у Василя Симоненка:
Найпрекрасніша мати щаслива.
Найсолодші кохані уста.
Найвірніша душа незрадлива.
Найскладніша людина проста... Читати далі »
Нагадуємо ще раз це слово тим, хто не може позбутися російського
стереотипу. Треба казати: передплата газет і журналів, а не підписка на
газети й журнали; передплатити що, а не виписати; передплатник чого,
а не на що.
Пішохід
Так українською мовою називали колись тротуари: Раз я вийшов
в город, йду по пішоходу (Щоголів). У Західній Україні в ужитку хідник.
Візьміть на увагу: це — питомі українські слова, без жодних іноземних
запозичень типу тротуару. Що ж до людини, яка йде пішки, то її віддавна
називають пішохідець. Є ще пішаниця, піша-пішаниця, але це вже
з поезії. Русифікатори все переінакшили. Їм хай хоч тричі іноземне, аби
не українське... Читати далі »
ІНФІНІТИВ
Фразеологізми
Просимо також зазирнути до коротеньких словничків фразеологізмів,
доданих до розділів «Родовий відмінок», «Знахідний відмінок», «Місцевий
відмінок». Порівняння підкаже, що там зібрано фразеологізми, так би
мовити, чистої води, а тут переважають усталені звороти, які
засвідчують: українці значно частіше використовують діє-слово мати там,
де росіяни ставлять інші дієслова (пользоваться авторитетом — мати
авторитет, пользоваться спросом — мати попит).
Такого (практичного) плану додаток пропонуємо й до зворотів із дієсловом бути.
Передусім просимо звернути увагу на поширений сьогодні в пресі й ефірі
вислів «Як бути?» Він — російський, бо українською мовою треба питати
«Що робити? Що його робити? Що діяти? Що чинити? зрештою — Що почати?,
як чуємо в народній пісні: Я не знаю, що мені робити, що почати, або
читаємо в Лесі Українки: Що ж почну я, нещаслива?
ОСОБЛИВІ ФОРМИ ДІЄСЛОВА
Їх в українській мові так само, як і в російській, три:
Дієприкметник (причастие), дієприслівник (деепричастие) і присудкові форми на -но, ?то. Розглянемо кожну окремо... Читати далі »
З цим прикметником наші засоби масової інформації
ведуть, можна сказати, подвійну гру: з одного боку, ніби витискують
його з ужитку, з другого — проштовхують. І часом туди, де йому бути не
слід.
Розгляньмо перший бік, коли замість прикметника гарний вживають російськоподібний красивий. Чи виправдано це?
Прикметник гарний у народній мові пов’язується здебільшого
із зовнішністю людини або зовнішніми ознаками неістот: 3 гарної дівки —
гарна й молодиця (приказка); Плакали очі за ним, за його гарною вродою
(М. Вовчок) — це мова про зовнішність дівчини і зовнішність хлопця. Не
те гарне, що гарне, а те, що подобається (прислів’я) — мова про гарний
зовні предмет (скажімо, про квітчасту хустку чи зграбне горнятко).
Саме в таких випадках і послуговуються сучасні літератори прикметником
красивий (красивий хлопець, красива дівчина). Вони, очевидно, гадають,
що красивий і красива є похідними від красень і красуня. І помиляються.
Це в росіян так. А в нашій народній мові красень і красуня семантично
пов’язані зі словами краса і красний... Читати далі »
Їх у російській мові передають слова-суфікси -образный, -подобный,
-видный. Сучасна українська мова теж використовує слова-суфікси, але
тільки два: -подібний і -видний (яйцеподібний, грушовидний, скловидний
тощо).
Має наша мова і власні суфікси на означення подібності. Це
-уватий, -атий (-ятий), холмообразный — горбкуватий; похожий на волка —
вовкуватий; похожий на цыгана — циганкуватий; глубоко посаженные глаза
— ямкуваті очі (Марко Вовчок); похожий на крест (крестообразный) —
хрещатий.
Яким ознакам подібності слід віддавати перевагу — словам-суфіксам чи
просто суфіксам? Це залежить од тексту. Наприклад, не варто писати
кулеподібний, коли не відомо, чи предмет подібний до рос. шара чи до
рос. пули. Якщо до набою, то пишемо кулеподібний, якщо до шара, то
краще казати кулястий і цим уникнути плутанини... Читати далі »