Українські скарби

Неділя, 28.05.2017, 03:09

Вітаю Вас Подорожній | RSS | Чільна сторінка | | Реєстрація | Вхід

Чільна сторінка » А-ба-ба-га-ла-ма-га » Дієслово
19:30
Особливі форми дієслова

А українською кажуть так...


Дієприслівники теперішнього часу

Як уже мовлено, притаманними їм суфіксами є -учи, -ючи, -ачи, -ячи. Та ось у Шевченка читаємо: Заспіває козаченько, ходя по долині. Чи не сказано це під тиском російщини? — спитаємо себе. Але й у народних піснях, що дійшли до нас із сивої давнини, чуємо: Полю­била миленького, при місяці стоя; Ой, був та загув сивий голубочок, сидя на тичині.
Річ у тім, що у старовинних піснях полишалися короткі дієприк­метникові (зверніть увагу: дієприкметникові!) форми, що за давніх-давен входили до складеного присудка. Відтоді наша мова таких форм не утворює, а ті, що були, або перейшли в категорію прикметників типу горючий, лежачий, летючий, видючий (див. «Прикметник»), або стали дієприслівниками з відповідними суфіксами та функціями. «Суть цього процесу, — зазначає П. Житецький, — лежить у ступеневому розвитку дієслівних елементів мови в розумінні їх переваги над іменними. Ні в чому та перевага так гостро не виявилась, як у перетворенні коротких, тобто іменних, дієприкметників на дієприслівники».
Тому словами ходя, стоя, сидя, власне, й вичерпуються описані форми, що дійшли до нас із давнини. Можливість уживати їх сьо­годні — нульова. Хіба що для надання творові поетично-пісенного давньо-українського колориту, як це зробив Т. Г. Шевченко.
Інший шлях еволюції судився короткому дієприкметникові від дієслова могти — мога: слово не стало дієприслівником, як описані вище, а перетворилося на звичайний прислівник, приєднавши до себе сполучні слова, без яких ужитку не мало, — щомога, скількимо­га, якомога. В такій постаті живе й досі як у класичній літературі та народній мові, так і в літературі наших днів: Хлопці деруть щомога, а Явдоха — своє (Квітка-Основ’яненко), Скількимога бери, аби доніс (приказка); Працювати якомога краще (газ.).
Щоправда, в одній з приказок — Не так, як хотя — так, як мога (Не так, як хочучи, а так, як можучи, сказали б ми по?сучасному) — мога виступає в постаті дієприслівника зі сполучним словом як. Те саме чинить і дієприслівник хотя, який має вжиток лише у сполучних зворотах, як?то бачимо в П. Куліша: (козаки) кому хотя помагали, кого хотя слухали, кого хотя воювали. В наші дні таких побудов не практиковано в Україні. Зате росіяни подібним до описаного сполуч­ним зворотом користуються. Це — смотря что (кто, какой, по чему). Наші самоперекладачі копіюють росіян з допомогою дієприслівника дивлячись. Звичайно, псують цим рідну мову, яка для відтворення описаного поняття використовує інші звороти. Ось кілька зразків (сл. Грінченка):
—Чи дорогі воли на ярмарку?
—Як до вола (тобто, смотря какой вол);
За юшкою звичайно подають капусту, а тоді — як у кого достаток (тобто смотря по обеспеченности хозяев);
Се як до чоловіка: один зробить, а другий ні (тобто, смотря кто).
Як бачимо, дивлячись доречне лише там, де й росіяни викорис­товують смотря як дієприслівник, а не сполучний зворот. Напри­клад: Отряд двигался, смотря на карту — Загін рухався, дивлячись на карту.
Що ж до поводження з рос. діє-прислівником не смотря та ут­вореним від нього прийменником несмотря, то дозволимо тут собі цитату з Антоненка-Давидовича («Як ми говоримо», с 199–200): «Не дивлячись на дощі, ми цього літа вчасно закінчили жнива», — пише одна районна газета, але так висловитись тут не можна, бо мало — не дивитись на дощі, коли вони йдуть; тут мовиться про те, що, хоч і йшли дощі, люди дібрали способу вчасно закінчити жнива; отож, і треба замість дієприслівника не дивлячись поставити прийменник незважаючи, як ось у фразі: «Коли Леся вийшла, Сергієві, незважа­ючи на веселий вечір, стало журно» (В. Козаченко). Можна в таких випадках послуговуватися й іншим схожим прийменником — не­вважаючи: «Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний» (І. Франко).
З цього не треба робити висновок, що дієприслівника не дивлячись узагалі не може бути в українській мові. Трапляються часом такі ви­падки, що саме його, а не прийменників незважаючи та невважаючи слід ужити, наприклад: «Він ішов навпростець, не дивлячись ні на кого» (з живих уст), — бо в цьому реченні мовиться не про перешкоду для подальшого руху людини, а про те, як людина йде. Так само може бути потрібний і дієприслівник не вважаючи: «Маруся була мотор­на, жвава…ходила вона швидко, поралась проворно, не вважаючи на свою старість» (І. Нечуй-Левицький) — цебто, працювала й не звертала уваги на свою старість, хоч це й було їй тяжко. Так само слушним може бути й дієприслівник не зважаючи: «Не зважаючи на особи» (Укр.?рос. словник АН УРСР).
Іноді замість прийменника незважаючи, більш до речі буде поставити сполучний зворот дарма що: «Дарма що стояло со­нячне безвітря — листя тріпотіло на деревах уздовж шляху» (Ю. Смолич). Цей сполучний зворот можна було б поставити і в наведеній на початку фразі замість недоречного там дієприслів­ника не дивлячись: «Дарма що були дощі, ми цього літа вчасно закінчили жнива».
Від себе додамо, що прийменник несмотря часом дуже зручно передати нашою мовою з допомогою прийменника попри:
Ще про один дієприслівник, який у рос. мові часом виконує роль прийменника і з яким самоперекладачі теж не завжди обходяться коректно, — благодаря. Там, де це слово виступає як дієприслівник, пишемо в укр. тексті слово дякуючи, там, де благодаря виконує роль прийменника, але в реченні все ж є відтінок вдячності, пишемо завдяки. Але там, де в реченні немає жодного натяку на вдячність як таку, а просто використано сполучний зворот благодаря тому, что (росіяни його дуже полюбляють), ми можемо (і повинні) обійтися сполучни­ком бо, сполучним словом оскільки або сполучними зворотами через те що, затим що, тому що, наприклад:
Теперішній час дієприслівника вказує на додаткову дію, що відбу­вається РАЗОМ з основною, тому завжди буває недоконаного виду, хоч основна дія може бути виражена дієсловом доконаного виду: Зверта­ючись до всіх, промовив. І така побудова збігається з російською.

Дієприслівники минулого часу

А от з ними починаються розбіжності між українським та російським фразобудуванням. Читаємо, наприклад, у Шевченка: І на діла його дивившись, дідусь сивесенький рида. Сучасний літератор, задурений радянською (читай: русифікаторською) шкільною наукою, сказав би дивлячись, рида. І що вийшло б? Дивиться (оце зараз) і рида. А Шевченкове дивившись підказує, що герой багато разів був свідком отих діл і ось тепер не витримав — рида. Самі скажіть, у якій побудові фрази дійсність з усім її драматизмом відтворено точніше — чи в російськоподібній, чи в українській?

Ще приклад. Народний тост зичить: Будьте здорові, пивши! Тут ужито недоконаний вид дієприслівника минулого часу і цим підкреслено: будьте здорові не лише в момент коли п’єте (недоконаний вид, теперішній час) і не лише в момент коли вже випили (доконаний вид, минулий час), а будьте здорові в усі моменти основної дії.
Мовою граматики це явище можна окреслити так: якщо обидві дії в реченні — і основна, і додаткова — проходять водночас, а саме речення не має чітко зумовленого часового значення, то дієприслівник виступає в минулому часі. Маємо силу-силенну прикладів такого плану:
1. З НАРОДНОЇ МОВИ — Коло вівтаря служивши, з вівтаря и живися;
2. З КЛАСИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ — Розумний не стратить надії, треба сподіватись, живши (Марко Вовчок).
3. З МОВИ ПУБЛІЦИСТИКИ — Свого товариства не знатимеш довіку, не знавши, як жили і працювали інші народи і товариства (П. Куліш)
Служивши — живися, не знатимеш — не знавши. Як бачимо, дієприслівник минулого часу стосується дієслова (присудка), яке стоїть у теперішньому часі. Але знає наша мова і такі конструкції, в яких і дієслово (присудок), і пов’язаний з ним дієприслівник стоять у формі минулого часу. Найчастіше це буває в реченнях розповідних, що криють у собі конкретні твердження. Приклади: Ось сам він, хотівши стати осторонь битих шляхів, шукавши вищого супокою, потрапив зразу в найпримітивніші тенета (В. Підмогильний); Ми вже й ноги відтоптали, ходивши до свата (Г. Барвінок).
Найхарактернішими такі побудови є для дієприслівника, що походить від дієслова бути, — бувши. Саме в такій формі вживає українська мова цей дієприкметник там, де росіяни пишуть будучи. Зближувачі мов впровадили будучи до перекладного словника, але не спромоглися дібрати до нього хоч якогось прикладу з літератури. Зате бувши в нашій мові має якнайширше застосування. Ось приклади: Без сорома і Бога бувши і восьму заповідь забувши, чужим пустився промишлять (І. Котляревський); Його (знання) джерело невичерпне, цілим світом бувши (В. Підмогильний); Бувши за нього нижча, я була йому за опору (з перекладів П. Соколов-ського).
Тут доречно навести спостереження С. Ковганюка: «Українська мова, бувши обмеженішою в ужитку діє-прикметникових зворотів проти російської та польської, натомість широко послуговується зворотом дієприслівниковим», — в чому нас переконують і щойно наведені приклади. Але є рація розглянути ще один — зі словника Білецького — Носенка: Бувши при доброму розумі і твердій пам’яті, заповідаю… Саме так лунає зафіксована в словнику українська юридична формула, а не так, як сьогодні її практикують, застосовуючи суто запозичене з російської мови слово будучи або засуржиковане знаходячись. Кілька паралелей щодо відтворення рос. будучи:
Українці в таких випадках можуть обійтися ще й сполучником як (як студент університету, я…)
На відміну від дієприслівника бувши, дієприслівник мавши може в нашій мові застосовуватись і в формі теперішнього часу — маючи. Використання його залежить од змісту. Якщо ви хочете, наприклад, сказати, що чогось не зробили, не маючи часу, то це означатиме, що ви не мали часу в певний момент. Якщо ж поставите дієприслівник у формі минулого часу, то це надасть реченню відтінку, що ви не мали часу взагалі (в усіх моментах), тобто що вас те, що малося зробити, геть не обходить. Вибір — за мовцем.

Присудкові форми на -но, -то

Це — невідмінювані дієслівні форми, що входять до безособових безпідметових) речень, в основі яких лежить невідома причина тієї чи іншої дії. Утворюються від пасивних дієприкметників на -ний, -ший і вказують не на ознаку дії, як це роблять дієприкметники, а на її результат. Приклади:

а) З НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ — Під білою березою козаченька вбито. Ой, убито, вбито, затягнено в жито, червоною китайкою личенько прикрито;
б) З КЛАСИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ — Нищено міста красні, чимало козацтва зведено зі світу, багато дівчат і жінок у полон забрато (М. Вовчок);
в) З СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРИ — Клуб «Амортизатор» за кілька день одкрито (В. Підмогильний).
Не треба думати, що українські безособові звороти на -но, -то цілком відповідають російським типу будет сделано, было сказано. Адже наші звороти самі собою підкреслюють минулість — без допоміжного дієслова бути. А коли заходить потреба відтворити саме час дії, то грамотні українці не вдаються до форм на -но, -то, а послуговуються пасивним дієприкметником на -ний, -тий, додаючи вже до нього допоміжне дієслово у формі відповідного часу. «Это будет сделано», — скаже росіянин. «Це буде зроблене», — повинен сказати українець.
Сучасні шкільні граматики дозволяють при дієслівних формах на -но, -то вживати на російський копил дієслова було, буде (было сказано, будет сделано). Що ж? На те, мабуть, і вистріляно в 30?ті роки минулого століття Всеукраїнську Академію Наук (ВУАН) та її Інститут мовознавства за націоналізм (звичайно, буржуазний), щоб вільніше малось русифікаторам. Але сьогодні, вже в незалежній Україні, слід усе-таки додержуватись поправної української стилістики, на яку вказують паралелі:
Можливі паралельні конструкції (без дієслова бути з орудним відмінком додатка): всі матеріали зібрано докупи і всі матеріали зібрані докупи. Обидві конструкції потрібні. Де хочемо відтінити дію суб’єкта (підмета), хоч його в реченні й нема, там уживаємо дієприкметник (часом навіть з діє-словом бути); де хочемо наголосити на безособовості, тобто на результаті дії, там беремо до вжитку форму на -но, -то. Порівняймо: У садочку позрубувані були старі дерева і В садочку позрубувано старі дерева.
Як бачимо, конструкції з -но, -то криють у собі безособове поняття хтось зробив. Козаченька вбито — це хтось (невідомий) убив, посаджено квіти — це хтось посадив. Коли з логічних причин у реченні не може бути поняття хтось зробив, то й присудкове -но, -то в такому реченні неможливе.
Не можна, наприклад, говорити Цілинний степ укрито травами. Неграмотно писати Грунти засмічено бур’янами (ніби ці грунти хтось навмисне засмітив). Треба — Грунти засмічені бур’янами, тобто має бути вжитим пасивний дієприкметник. Не слід було й авторові однієї з газет звичайну фразу з нормальним підметом і присудком (Такі форми власности на землю більше поширені в наш час по західних областях України) перебудувати на безпідметову (безособову) конструкцію (Такі форми власности… більше поширено…), бо вийшло, що хтось цим поширенням спеціально трудився, а в статті щодо цього жодних пояснень нема. Алогізм.
Маємо ще один алогізм у застосуванні форм на -но, -то, що його (очевидно, не без впливу російської складні) допускають самоперекладачі. В чому тут суть? У тім, що коли згадані форми мають ужиток в реченнях суто безособових (в цьому ми переконалися на багатьох прикладах) і не мають жодного зв’язку з виконавцем дії, а вказують тільки на результат цієї дії, то хіба логічно вводити до речень безособових дійову особу, хай навіть у непрямому відмінку? З погляду української граматики — ні. Тим-то вона й не дозволяє побудов типу російських сделано мной, сказано Ивановым. Інша річ, коли йдеться не про особу, а про знаряддя. Воно в безособовому реченні може бути цілком на місці. Скажімо, виорано трактором, викидано вилами (див. «Орудний відмінок»). Навіть у такому реченні, як Походжено, поброджено вороними кіньми (пісня), орудний відмінок при безособових формах на -но, -то доречний, бо коні тут виступають у ролі знаряддя — хтось невідомий ними побродив. Це однаково, що сказати Місто сплюндровано військом або його вбито ножем.
Загальне правило: в усіх випадках, коли можна поставити питання чим?, орудний відмінок у пасивних зворотах з присудковими формами на -но, -то можливий. В усіх інших, де постає питання ким?, треба вдаватися до побудов активних: Я написав, а не мною написано, Марина пішла, а не Мариною підено.
При пасивних дієприкметниках, а також при пасивних дієсловах на -ся російському орудному відмінкові дійової особи (вор убит милиционером, книги выдаются библиотекарем) в українській мові може бути відповідником родовий відмінок діє-прикметника від: будешь бит мною — будеш битий від мене; земля, данная Богом — земля, дана від Бога. Або ось читаємо в П. Куліша: Коли судилося йому (українському народові) розвитись, то розів’ється він не так, як йому звелять навчені від іноземців сусіди; або в О. Стороженка: І хоч вони й жили під державою руською за часів Петра Великого, а в своїх розпорядках урядувалися від гетьманів.


Микола Гвоздь

За матеріалами газети "Українське слово"
Категорія: Дієслово | Переглядів: 1915 | Додав: Росава | Теги: русизми, українська мова, говоримо правильно, антисуржик, А українською кажуть так, пишемо правильно
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
Код *:

Розділи сайту



Цікаві матеріали

Христос – сонцепоклонник, Мойсей – приборкувач єврейського народу
Амазонки - українки?

З книгосхову

СЕМАНТИКА УКРАЇНСЬКИХ ВИШИТИХ РУШНИКІВ

Пошук по сайту



     

Матеріали, що спонукають до роздумів

Мапа гостей

        free counters

Статистика

Наша кнопка

             Українські скарби. Духовна культура, міфи та легенди, історія, народна медицина...
    [Отримати код кнопки]

Друзі сайту

ЗНАТИ ЩОБ РОЗУМІТИПравий Портал Донеччини ВОРОХОБНИК: портал українців Луганщини «Сонячний зайчик» – газета дитячої творчості та спілкуваннякарате-до Червоноград-Сокаль Наше-Рідне Славянский информационный каталог Слово наше рідне - слово українське Дух Волі - суспільно-політичне інтернет-виданняКняже Місто «Незборима нація» – видання історичного клубу «Холодний яр» Aгітаційно-пропагандивний ресурсІсторична Спадщина Антії-Руси-України Родинне Дерево нашої землі Рукотвори - скарбниця майстрів Мистецька крамниця Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» решта наших друзів >>>

Пиши українськоюУкраїна у нас одна