Українські скарби

П'ятниця, 21.07.2017, 04:32

Вітаю Вас Подорожній | RSS | Чільна сторінка | | Реєстрація | Вхід

Чільна сторінка » А-ба-ба-га-ла-ма-га » Дієслово
19:30
Особливі форми дієслова

А українською кажуть так...


Дієприслівники теперішнього часу

Як уже мовлено, притаманними їм суфіксами є -учи, -ючи, -ачи, -ячи. Та ось у Шевченка читаємо: Заспіває козаченько, ходя по долині. Чи не сказано це під тиском російщини? — спитаємо себе. Але й у народних піснях, що дійшли до нас із сивої давнини, чуємо: Полю­била миленького, при місяці стоя; Ой, був та загув сивий голубочок, сидя на тичині.
Річ у тім, що у старовинних піснях полишалися короткі дієприк­метникові (зверніть увагу: дієприкметникові!) форми, що за давніх-давен входили до складеного присудка. Відтоді наша мова таких форм не утворює, а ті, що були, або перейшли в категорію прикметників типу горючий, лежачий, летючий, видючий (див. «Прикметник»), або стали дієприслівниками з відповідними суфіксами та функціями. «Суть цього процесу, — зазначає П. Житецький, — лежить у ступеневому розвитку дієслівних елементів мови в розумінні їх переваги над іменними. Ні в чому та перевага так гостро не виявилась, як у перетворенні коротких, тобто іменних, дієприкметників на дієприслівники».
Тому словами ходя, стоя, сидя, власне, й вичерпуються описані форми, що дійшли до нас із давнини. Можливість уживати їх сьо­годні — нульова. Хіба що для надання творові поетично-пісенного давньо-українського колориту, як це зробив Т. Г. Шевченко.
Інший шлях еволюції судився короткому дієприкметникові від дієслова могти — мога: слово не стало дієприслівником, як описані вище, а перетворилося на звичайний прислівник, приєднавши до себе сполучні слова, без яких ужитку не мало, — щомога, скількимо­га, якомога. В такій постаті живе й досі як у класичній літературі та народній мові, так і в літературі наших днів: Хлопці деруть щомога, а Явдоха — своє (Квітка-Основ’яненко), Скількимога бери, аби доніс (приказка); Працювати якомога краще (газ.).
Щоправда, в одній з приказок — Не так, як хотя — так, як мога (Не так, як хочучи, а так, як можучи, сказали б ми по?сучасному) — мога виступає в постаті дієприслівника зі сполучним словом як. Те саме чинить і дієприслівник хотя, який має вжиток лише у сполучних зворотах, як?то бачимо в П. Куліша: (козаки) кому хотя помагали, кого хотя слухали, кого хотя воювали. В наші дні таких побудов не практиковано в Україні. Зате росіяни подібним до описаного сполуч­ним зворотом користуються. Це — смотря что (кто, какой, по чему). Наші самоперекладачі копіюють росіян з допомогою дієприслівника дивлячись. Звичайно, псують цим рідну мову, яка для відтворення описаного поняття використовує інші звороти. Ось кілька зразків (сл. Грінченка):
—Чи дорогі воли на ярмарку?
—Як до вола (тобто, смотря какой вол);
За юшкою звичайно подають капусту, а тоді — як у кого достаток (тобто смотря по обеспеченности хозяев);
Се як до чоловіка: один зробить, а другий ні (тобто, смотря кто).
Як бачимо, дивлячись доречне лише там, де й росіяни викорис­товують смотря як дієприслівник, а не сполучний зворот. Напри­клад: Отряд двигался, смотря на карту — Загін рухався, дивлячись на карту.
Що ж до поводження з рос. діє-прислівником не смотря та ут­вореним від нього прийменником несмотря, то дозволимо тут собі цитату з Антоненка-Давидовича («Як ми говоримо», с 199–200): «Не дивлячись на дощі, ми цього літа вчасно закінчили жнива», — пише одна районна газета, але так висловитись тут не можна, бо мало — не дивитись на дощі, коли вони йдуть; тут мовиться про те, що, хоч і йшли дощі, люди дібрали способу вчасно закінчити жнива; отож, і треба замість дієприслівника не дивлячись поставити прийменник незважаючи, як ось у фразі: «Коли Леся вийшла, Сергієві, незважа­ючи на веселий вечір, стало журно» (В. Козаченко). Можна в таких випадках послуговуватися й іншим схожим прийменником — не­вважаючи: «Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний» (І. Франко).
З цього не треба робити висновок, що дієприслівника не дивлячись узагалі не може бути в українській мові. Трапляються часом такі ви­падки, що саме його, а не прийменників незважаючи та невважаючи слід ужити, наприклад: «Він ішов навпростець, не дивлячись ні на кого» (з живих уст), — бо в цьому реченні мовиться не про перешкоду для подальшого руху людини, а про те, як людина йде. Так само може бути потрібний і дієприслівник не вважаючи: «Маруся була мотор­на, жвава…ходила вона швидко, поралась проворно, не вважаючи на свою старість» (І. Нечуй-Левицький) — цебто, працювала й не звертала уваги на свою старість, хоч це й було їй тяжко. Так само слушним може бути й дієприслівник не зважаючи: «Не зважаючи на особи» (Укр.?рос. словник АН УРСР).
Іноді замість прийменника незважаючи, більш до речі буде поставити сполучний зворот дарма що: «Дарма що стояло со­нячне безвітря — листя тріпотіло на деревах уздовж шляху» (Ю. Смолич). Цей сполучний зворот можна було б поставити і в наведеній на початку фразі замість недоречного там дієприслів­ника не дивлячись: «Дарма що були дощі, ми цього літа вчасно закінчили жнива».
Від себе додамо, що прийменник несмотря часом дуже зручно передати нашою мовою з допомогою прийменника попри:
Ще про один дієприслівник, який у рос. мові часом виконує роль прийменника і з яким самоперекладачі теж не завжди обходяться коректно, — благодаря. Там, де це слово виступає як дієприслівник, пишемо в укр. тексті слово дякуючи, там, де благодаря виконує роль прийменника, але в реченні все ж є відтінок вдячності, пишемо завдяки. Але там, де в реченні немає жодного натяку на вдячність як таку, а просто використано сполучний зворот благодаря тому, что (росіяни його дуже полюбляють), ми можемо (і повинні) обійтися сполучни­ком бо, сполучним словом оскільки або сполучними зворотами через те що, затим що, тому що, наприклад:
Теперішній час дієприслівника вказує на додаткову дію, що відбу­вається РАЗОМ з основною, тому завжди буває недоконаного виду, хоч основна дія може бути виражена дієсловом доконаного виду: Зверта­ючись до всіх, промовив. І така побудова збігається з російською.

Дієприслівники минулого часу

А от з ними починаються розбіжності між українським та російським фразобудуванням. Читаємо, наприклад, у Шевченка: І на діла його дивившись, дідусь сивесенький рида. Сучасний літератор, задурений радянською (читай: русифікаторською) шкільною наукою, сказав би дивлячись, рида. І що вийшло б? Дивиться (оце зараз) і рида. А Шевченкове дивившись підказує, що герой багато разів був свідком отих діл і ось тепер не витримав — рида. Самі скажіть, у якій побудові фрази дійсність з усім її драматизмом відтворено точніше — чи в російськоподібній, чи в українській?

Ще приклад. Народний тост зичить: Будьте здорові, пивши! Тут ужито недоконаний вид дієприслівника минулого часу і цим підкреслено: будьте здорові не лише в момент коли п’єте (недоконаний вид, теперішній час) і не лише в момент коли вже випили (доконаний вид, минулий час), а будьте здорові в усі моменти основної дії.
Мовою граматики це явище можна окреслити так: якщо обидві дії в реченні — і основна, і додаткова — проходять водночас, а саме речення не має чітко зумовленого часового значення, то дієприслівник виступає в минулому часі. Маємо силу-силенну прикладів такого плану:
1. З НАРОДНОЇ МОВИ — Коло вівтаря служивши, з вівтаря и живися;
2. З КЛАСИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ — Розумний не стратить надії, треба сподіватись, живши (Марко Вовчок).
3. З МОВИ ПУБЛІЦИСТИКИ — Свого товариства не знатимеш довіку, не знавши, як жили і працювали інші народи і товариства (П. Куліш)
Служивши — живися, не знатимеш — не знавши. Як бачимо, дієприслівник минулого часу стосується дієслова (присудка), яке стоїть у теперішньому часі. Але знає наша мова і такі конструкції, в яких і дієслово (присудок), і пов’язаний з ним дієприслівник стоять у формі минулого часу. Найчастіше це буває в реченнях розповідних, що криють у собі конкретні твердження. Приклади: Ось сам він, хотівши стати осторонь битих шляхів, шукавши вищого супокою, потрапив зразу в найпримітивніші тенета (В. Підмогильний); Ми вже й ноги відтоптали, ходивши до свата (Г. Барвінок).
Найхарактернішими такі побудови є для дієприслівника, що походить від дієслова бути, — бувши. Саме в такій формі вживає українська мова цей дієприкметник там, де росіяни пишуть будучи. Зближувачі мов впровадили будучи до перекладного словника, але не спромоглися дібрати до нього хоч якогось прикладу з літератури. Зате бувши в нашій мові має якнайширше застосування. Ось приклади: Без сорома і Бога бувши і восьму заповідь забувши, чужим пустився промишлять (І. Котляревський); Його (знання) джерело невичерпне, цілим світом бувши (В. Підмогильний); Бувши за нього нижча, я була йому за опору (з перекладів П. Соколов-ського).
Тут доречно навести спостереження С. Ковганюка: «Українська мова, бувши обмеженішою в ужитку діє-прикметникових зворотів проти російської та польської, натомість широко послуговується зворотом дієприслівниковим», — в чому нас переконують і щойно наведені приклади. Але є рація розглянути ще один — зі словника Білецького — Носенка: Бувши при доброму розумі і твердій пам’яті, заповідаю… Саме так лунає зафіксована в словнику українська юридична формула, а не так, як сьогодні її практикують, застосовуючи суто запозичене з російської мови слово будучи або засуржиковане знаходячись. Кілька паралелей щодо відтворення рос. будучи:
Українці в таких випадках можуть обійтися ще й сполучником як (як студент університету, я…)
На відміну від дієприслівника бувши, дієприслівник мавши може в нашій мові застосовуватись і в формі теперішнього часу — маючи. Використання його залежить од змісту. Якщо ви хочете, наприклад, сказати, що чогось не зробили, не маючи часу, то це означатиме, що ви не мали часу в певний момент. Якщо ж поставите дієприслівник у формі минулого часу, то це надасть реченню відтінку, що ви не мали часу взагалі (в усіх моментах), тобто що вас те, що малося зробити, геть не обходить. Вибір — за мовцем.

Присудкові форми на -но, -то

Це — невідмінювані дієслівні форми, що входять до безособових безпідметових) речень, в основі яких лежить невідома причина тієї чи іншої дії. Утворюються від пасивних дієприкметників на -ний, -ший і вказують не на ознаку дії, як це роблять дієприкметники, а на її результат. Приклади:

а) З НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ — Під білою березою козаченька вбито. Ой, убито, вбито, затягнено в жито, червоною китайкою личенько прикрито;
б) З КЛАСИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ — Нищено міста красні, чимало козацтва зведено зі світу, багато дівчат і жінок у полон забрато (М. Вовчок);
в) З СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРИ — Клуб «Амортизатор» за кілька день одкрито (В. Підмогильний).
Не треба думати, що українські безособові звороти на -но, -то цілком відповідають російським типу будет сделано, было сказано. Адже наші звороти самі собою підкреслюють минулість — без допоміжного дієслова бути. А коли заходить потреба відтворити саме час дії, то грамотні українці не вдаються до форм на -но, -то, а послуговуються пасивним дієприкметником на -ний, -тий, додаючи вже до нього допоміжне дієслово у формі відповідного часу. «Это будет сделано», — скаже росіянин. «Це буде зроблене», — повинен сказати українець.
Сучасні шкільні граматики дозволяють при дієслівних формах на -но, -то вживати на російський копил дієслова було, буде (было сказано, будет сделано). Що ж? На те, мабуть, і вистріляно в 30?ті роки минулого століття Всеукраїнську Академію Наук (ВУАН) та її Інститут мовознавства за націоналізм (звичайно, буржуазний), щоб вільніше малось русифікаторам. Але сьогодні, вже в незалежній Україні, слід усе-таки додержуватись поправної української стилістики, на яку вказують паралелі:
Можливі паралельні конструкції (без дієслова бути з орудним відмінком додатка): всі матеріали зібрано докупи і всі матеріали зібрані докупи. Обидві конструкції потрібні. Де хочемо відтінити дію суб’єкта (підмета), хоч його в реченні й нема, там уживаємо дієприкметник (часом навіть з діє-словом бути); де хочемо наголосити на безособовості, тобто на результаті дії, там беремо до вжитку форму на -но, -то. Порівняймо: У садочку позрубувані були старі дерева і В садочку позрубувано старі дерева.
Як бачимо, конструкції з -но, -то криють у собі безособове поняття хтось зробив. Козаченька вбито — це хтось (невідомий) убив, посаджено квіти — це хтось посадив. Коли з логічних причин у реченні не може бути поняття хтось зробив, то й присудкове -но, -то в такому реченні неможливе.
Не можна, наприклад, говорити Цілинний степ укрито травами. Неграмотно писати Грунти засмічено бур’янами (ніби ці грунти хтось навмисне засмітив). Треба — Грунти засмічені бур’янами, тобто має бути вжитим пасивний дієприкметник. Не слід було й авторові однієї з газет звичайну фразу з нормальним підметом і присудком (Такі форми власности на землю більше поширені в наш час по західних областях України) перебудувати на безпідметову (безособову) конструкцію (Такі форми власности… більше поширено…), бо вийшло, що хтось цим поширенням спеціально трудився, а в статті щодо цього жодних пояснень нема. Алогізм.
Маємо ще один алогізм у застосуванні форм на -но, -то, що його (очевидно, не без впливу російської складні) допускають самоперекладачі. В чому тут суть? У тім, що коли згадані форми мають ужиток в реченнях суто безособових (в цьому ми переконалися на багатьох прикладах) і не мають жодного зв’язку з виконавцем дії, а вказують тільки на результат цієї дії, то хіба логічно вводити до речень безособових дійову особу, хай навіть у непрямому відмінку? З погляду української граматики — ні. Тим-то вона й не дозволяє побудов типу російських сделано мной, сказано Ивановым. Інша річ, коли йдеться не про особу, а про знаряддя. Воно в безособовому реченні може бути цілком на місці. Скажімо, виорано трактором, викидано вилами (див. «Орудний відмінок»). Навіть у такому реченні, як Походжено, поброджено вороними кіньми (пісня), орудний відмінок при безособових формах на -но, -то доречний, бо коні тут виступають у ролі знаряддя — хтось невідомий ними побродив. Це однаково, що сказати Місто сплюндровано військом або його вбито ножем.
Загальне правило: в усіх випадках, коли можна поставити питання чим?, орудний відмінок у пасивних зворотах з присудковими формами на -но, -то можливий. В усіх інших, де постає питання ким?, треба вдаватися до побудов активних: Я написав, а не мною написано, Марина пішла, а не Мариною підено.
При пасивних дієприкметниках, а також при пасивних дієсловах на -ся російському орудному відмінкові дійової особи (вор убит милиционером, книги выдаются библиотекарем) в українській мові може бути відповідником родовий відмінок діє-прикметника від: будешь бит мною — будеш битий від мене; земля, данная Богом — земля, дана від Бога. Або ось читаємо в П. Куліша: Коли судилося йому (українському народові) розвитись, то розів’ється він не так, як йому звелять навчені від іноземців сусіди; або в О. Стороженка: І хоч вони й жили під державою руською за часів Петра Великого, а в своїх розпорядках урядувалися від гетьманів.


Микола Гвоздь

За матеріалами газети "Українське слово"
Категорія: Дієслово | Переглядів: 1946 | Додав: Росава | Теги: русизми, українська мова, говоримо правильно, антисуржик, А українською кажуть так, пишемо правильно
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
Код *:

Розділи сайту



Цікаві матеріали

Відична наука про добові ритми в природі
УПА і Кубань - пікантні подробиці минулого

З книгосхову

СВЯЩЕННЕ РЕМЕСЛО МОКОШІ Олександр Босий

Пошук по сайту



     

Матеріали, що спонукають до роздумів

Мапа гостей

        free counters

Статистика

Наша кнопка

             Українські скарби. Духовна культура, міфи та легенди, історія, народна медицина...
    [Отримати код кнопки]

Друзі сайту

ЗНАТИ ЩОБ РОЗУМІТИПравий Портал Донеччини ВОРОХОБНИК: портал українців Луганщини «Сонячний зайчик» – газета дитячої творчості та спілкуваннякарате-до Червоноград-Сокаль Наше-Рідне Славянский информационный каталог Слово наше рідне - слово українське Дух Волі - суспільно-політичне інтернет-виданняКняже Місто «Незборима нація» – видання історичного клубу «Холодний яр» Aгітаційно-пропагандивний ресурсІсторична Спадщина Антії-Руси-України Родинне Дерево нашої землі Рукотвори - скарбниця майстрів Мистецька крамниця Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» решта наших друзів >>>

Пиши українськоюУкраїна у нас одна