Українські скарби

Свавільні жінки з хистом полководців добре стріляли й хазяйнували, але від красенів не відмовлялися.
Прототипом амазонок стали причорноморськi iндоарiї

За легендою, греки перемогли войовничих жінок на ріці Фермодонт у Малій Азії, посадили полонянок на кораблі й верталися додому. Дорогою амазонки перебили своїх «переможців», повернули кораблі до берегів Скіфії, як звалася колись Україна, й висадилися в районі Меотиди, тобто Азовського моря. Тут войовниці зайнялися грабуванням скіфів. Ті підіслали до амазонок своїх юнаків. Скіфські красені покохалися з войовницями, і від такого шлюбу народився народ савроматів, жінки якого продовжили спосіб життя амазонок.

Бойове мистецтво в Україні наразі перетворилося в реальність тільки для спортсменів, військовиків, бійців спецназу та невеличкої групи ентузіастів. Більшість молодих людей України втратило інтерес та устремління до покращення кондицій свого тіла і саме тому країна сьогодні не може в достатній кількості набрати здорової молоді до Збройних сил.

Адже не є секретом, що саме вивчення бойових мистецтв робить з хлопця чоловіка, козака, захисника Роду. Бути захисником Роду – це те, що належить козакові за правом народження. Просто ця якість зі знищенням українського козацтва, підступно була закрита від молоді і їх поступово почали перетворювати в жінкоподібних істот, котрі сьогодні у суспільстві і рекламуються, і стимулюються, приводячи до виродження нації через чоловічу фізичну нездатність та гомосексуальні стосунки тощо. Тобто, бути таким собі сопливим, без внутрішнього стрижня, стимулюється можновладцями задля легкого керування таким інертним суспільством.

Ніде правди діти: козаки янголами не були. Меди-пива пили, горілочки не цуралися. Що ж до тютюну та люльки - до них приязнь особлива була. Згадаємо гоголівського Тараса Бульбу, який головою наклав, кляту люльку шукаючи. А він же з реальної людини списаний. Навіть іноземці, буваючи на Січі, потім свідчили: козаки люльки з рота не випускають...
При отій "загальній тютюнізації" випадки легеневих хвороб серед козаків були дуже нечастими. Тут йдеться про риси здорового побуту, які ми забули...

Запорожці… У кого при цьому слові не калатало серце і не здіймалася тепла хвиля у грудях? Воїни, які втілювали у своїй особі все те найкраще, що було притаманне українському народу. Невтомну волю та спрагу до свободи. Непідкупну щирість та спрямованість до правди-істини, за яку гідні були стояти на смерть. Серед загартованих у нескінченних битвах запорожців були і такі, що своїм знанням життя та військової справи виділялися навіть серед них. Це були воїни-кріри або характерники, як звали їх у Запорозькому війську. Про те, що вдалося взнати про їхнє життя, і піде в нас подальша розмова.

Уявіть собі, що на майдан виходить п'яний чоловік і, жодного разу не впавши, витанцьовує гопака або козачка. Для тих, хто ніколи не бачив цих танців, пояснюємо: це рівнозначно тому, якби на змаганнях з гімнастики добряче підхмелений спортсмен бездоганно, як то кажуть, на десять балів, виконував програму найвищої складності. А якраз таку вправність і демонстрували козаки, опришки та інші майстри української воїнської культури, коли після неабиякого «узливання» без усяких проблем виконували свої насичені акробатичними стрибками, присядками, перебіжками тощо бойові танки, важкі навіть і для тверезої людини...

Хто ми є, українці? І як ми опинилися у такому стані, в якому животіємо зараз? Чому ми, на своїй землі, не відчуваємо себе хазяївами? Чому, нібито маючи Державу, ми не маємо підстав пишатися нею? Ці питання із кожним днем виникають у все більшої й більшої частини наших співгромадян. І це - абсолютно нормально, бо ми поволі прокидаємося від страшного летаргічного сну.

Ми страшними зусиллями намагаємося пригадати щось найважливіше. Те, що розтрощить кайдани мороку, який все ще міцно тримає свідомість і тіло... Бо те, що оточує нас - є мертвим, чужинським, неприродним.

Сьогодні в суспільстві актуалізується гендерний чинник. Судіть самі: 30 відсотків ув’язнених в Україні - жінки, а на політичному Олімпі нашої держави - жінки представлені всього трьома відсотками. Те ж саме й в інших elite нашого, воістину кульгавого суспільства!
У руських билинах у князя Володимира дуже часто бенкетують "поляниці, дівчата молодецькі"; оповідач так пояснює це слово: "Поленічи – це були молодецькі воїни-жінки, богатирського роду, воїнству навчені", В билинах про Дунай, поленицею виступає його дружина; і Дунай, і полениця перетворюються на річки. У казці Афанасьєва  "дівчина, якій з рук і з ніг вода тече: хто цієї води вип'є – на тридцять років молодшим стане(варіант – господиня молодильних яблук) виїжджає з своїм військом в зелені луги тішитися – все військо з одних дівчат набране".

Українська історія - це дзеркало трагічної долі великого народу, який володів знаннями(навіть у побіжному порівнянні, виходячи із тих фрагментарних досліджень старовини, які дішли до нас), що були значно вищими за знання іхніх сучасників із інших етносів. І досі навколо українців, зокрема козаків, існує такий собі ореол містичності.
Містичності від того, що для нас, у ХХІ столітті, їхні знання, які заповідали пращури, залишаються загадкою. Містичності від того, що навіть на підсвідомому рівні кожен українець, читаючи свою історію, починає розуміти, що його пращури були саме тими атлантами, які штовшнули людську цивілізацію уперед.
Штовхнули - і загадково зникли, розчинившись у сірому натовпі, що покірно став на коліна перед варварами-завойовниками. А може, насправді, все було не так, як нам розповідають нащадки отих завойовників, що привласнили і назву нашої країни, і наш знищений родовід?

Танець аркан є одним з древніх символів горянського життя. Згідно з деякими версіями він містить в собі елементи поганського ритуалу, а також міг бути тенцем-ініціацією, посвятою в чоловіки.
Гуцули вважають його опришківським танком. В нашій публікації — версії розшифрування аркана.
Спробуємо уявити, як це могло виглядати століття і століття тому. Бо коли нині на сцені аркан танцюють добре вишколені професіонали в попрасованих біленьких сорочках, академічно тягнучи «носочок», роблячи бадьорі усмішки і приймаючи хвацькі пози, враження може виникнути дещо хибне. Найімовірніше, тоді це відбувалося у верхах, на полонинах, зрозуміло — під відкритим небом — ближче до сонця, до богів...

Лицарська світоглядна система українського воїнства така ж давня, як і історія нашого народу. Наважусь сказати, навіть більш давня, ніж традиційно утверджене поняття - історія. Натхненний Божими знаннями і мудрістю, упродовж сотень тисячоліть цивілізованого життя нашого народу, від Аріаварти до України, на теренах нашої Батьківщини Українці витворили свій, особливий спосіб державобудування та державоуправління. Він передбачав поділ суспільства на три головні стани: вчителів-волхвів, воїнів-косаків, митців-господарів та один допоміжний стан – смердів-рабів. Стан смердів переважно складався з чужинців та різних зайд.