Українські скарби

Четвер, 27.04.2017, 18:59

Вітаю Вас Подорожній | RSS | Чільна сторінка | Статті | Реєстрація | Вхід

Чільна сторінка » Статті » » Українські бойові традиції

Амазонки - українки?
Сьогодні в суспільстві актуалізується гендерний чинник. Судіть самі: 30 відсотків ув’язнених в Україні - жінки, а на політичному Олімпі нашої держави - жінки представлені всього трьома відсотками. Те ж саме й в інших elite нашого, воістину кульгавого суспільства!

У руських билинах у князя Володимира дуже часто бенкетують "поляниці, дівчата молодецькі"; оповідач так пояснює це слово: "Поленічи – це були молодецькі воїни-жінки, богатирського роду, воїнству навчені" (Билини Півночі т 2 N110, М/Л 1951), В билинах про Дунай, поленицею виступає його дружина; і Дунай, і полениця перетворюються на річки. У казці Афанасьєва (N173) "дівчина, якій з рук і з ніг вода тече: хто цієї води вип'є – на тридцять років молодшим стане(варіант – господиня молодильних яблук) виїжджає з своїм військом в зелені луги тішитися – все військо з одних дівчат набране". Нарешті, з Китежем і оз. Світлояром зв'язана якась Дівка-Турка, господиня звірів і очільниця жіночого війська (Град Китеж. Горький 1985); можна припустити, що з Світлояром було пов'язано уявлення про вхід в нижній світ. (Див. Комарович "Китежська легенда" М. 1936; Блінкова і ін. Сов. етногр. N4, 1973). Тема полениць в російському фольклорі вимагає подальшого дослідження.

Як амазонки прибули на слов'янські землі

У "Іліаді" амазонки воюють з Троєю проти греків, поки Ахілл не позбавляє їх бойового духу, убивши царицю воячок Пенфесилею. Історик Геродот, що жив в V в. до н. э., вважав, що амазонки, у результаті, розселилися в Скіфії і змішалися з скіфами, а їх нащадків стали називати савроматами. З пізніших джерел ми дізнаємося більше відомостей про плем'я амазонок. Наприклад, Діодор Сіцілійський, такий, що жив в I в. до н. э., стверджував, що амазонки мешкали не в Малій Азії, а в Лівії.
Геродот розповідає, що після битви еллінів з амазонками в Троянській війні елліни захопили їх в полон і везли на трьох кораблях. Але амазонки перебили всіх грецьких воїнів. Не знаючи, як управляти кораблями, вони, принесенні хвилями й вітром, прибули до берегів Меотійського озера і висадилися на землі вільних скіфів у якихось Кремен. Викравши у скіфів табун коней, амазонки почали грабувати їхню країну.

"Скіфи ж не могли зрозуміти, – писав Геродот, – в чому справа: адже ні мови, ні одягу, ні самого племені вони не знали й були в подиві, звідки ті прийшли; їм здавалося, що амазонки – це чоловіки юного віку, і тому вони вступили з ними в битву. Коли скіфи оволоділи трупами, що залишилися після битви, вони дізналися, що це були жінки. Порадившись, вони вирішили більше їх не вбивати, але послати до них наймолодших своїх чоловіків, числом приблизно стільки ж, скільки було амазонок. Ті повинні були отаборитися поблизу них і робити те ж, що і вони робитимуть.

Якщо ж амазонки стануть їх переслідувати, то не вступати в битву, і ухилятися; коли ж ті зупиняться, вони повинні наблизившись, стати табором. Скіфи задумали це, бажаючи, щоб від цих жінок народилися у них діти.
Послані хлопці стали виконувати доручене. Амазонки зрозуміли, що ті прийшли без жодного злого наміру, і не стали звертати на них уваги; і з кожним днем скіфи наближали свій табір до табору амазонок. Як і амазонки, хлопці не мали нічого, окрім зброї і коней, і вели такий самий спосіб життя, що й вони, займаючись полюванням і грабіжництвом. Амазонки в полуденну годину розходилися по одній і по дві, розсіваючись для природних потреб далеко один від одного. Дізнавшись про це, і скіфи стали робити те ж саме. І хтось наблизився до однієї з них, що залишилася наодинці, і амазонка не відштовхнула його, а зовсім навпаки, дозволила вступити з нею в зв'язок. Вона показала жестами (адже вони не розуміли мови один одного), щоб він наступного дня прийшов на те ж місце і привів іншого, і що вона також приведе іншу. На другий день хлопець прийшов на те ж місце й іншого привів, і знайшов амазонку, що чекала разом із іншою. Коли решта хлопців дізналася про це, вони також "приручили” решту амазонок.

А після, з'єднавши табори, вони стали жити разом, і кожен вибрав собі в дружини ту, з якою він вступив в зв'язок із самого початку. Чоловіки не могли вивчити мову жінок, жінки ж засвоїли мову чоловіків. А після того, як вони зрозуміли один одного, чоловіки запропонували амазонкам повернутися разом з ними до їхнього народу. Але волелюбні воячки не захотіли жити в племені, де заняття жінок – домашнє господарство: вони не хотіли ні суперечити місцевим звичаям, ні міняти свої. І вони разом з чоловіками переправилися через річку Танаїс і стали жити самі по собі.

Так, по легенді, з'явився народ савроматів, що говорять на скіфській мові з помилками, оскільки амазонки засвоїли її неправильно.

З того часу дружини савроматів дотримувалися стародавнього способу життя, виїжджаючи на полювання на конях і разом з чоловіками, і окремо від мужів; вони також ходили на війну і носили той самий одяг, що й чоловіки. І ніяка дівчина не виходила заміж перш, ніж не уб'є чоловіка з числа ворогів.

Сліди амазонок можна відшукати не тільки в текстах стародавніх авторів. Зараз є і матеріальні свідоцтва того, що вони були. На Кавказі, в Північному причорномор'ї та в інших місцях знайдені поховання жінок, де поряд з намистами на зітлілій нитці, лежали бойові ножі, щити і зброя – те, що служило воячкам в цьому світі й повинно було супроводжувати їх на шляху в інший світ. Разом із зброєю часто виявляють і залишки збруї: хіба амазонка може бути без коня?

Історик Ефор викладає іншу версію походження амазонок: коли савромати відправилися воювати, їхні дружини, обурені тим, що чоловіки їх кинули, перебили всіх чоловіків, що залишилися, і ухвалили ламати ноги хлопчикам, щоб ті не відібрали у них владу. (Косвен, 1947 N2, с35).

Бернхард Кайзер, німецький історик-любитель, живе в Крефельді й вже близько 9 років вивчає античні перекази про країну амазонок, жінок-воячок. Перевертаючи гори наукових фоліантів, вивчаючи античні і середньовічні карти у пошуках прабатьківщини амазонок, Кайзер не на жарт захопився історією слов'янських племен, їхніх звичаїв, переказів, походженням їхніх язичницьких вірувань і географічних назв. Особливо його цікавить походження географічних назв російської півночі. На думку дослідника, легендарний край амазонок міг знаходитися десь на території сучасної Росії.

Порівняння сучасних назв на карті Помор'я, їхніх перекладів і відтінків в різних мовах привело автора до відлунь переказів про прекрасних войовничих жінок, якими уявляли амазонок. Виявилось, що і в сучасному польському і в, зниклому нині, слов'янському діалекті – кашубському, а також в давньонімецькій мові, ближчій до них, ніж до сучасної німецької, деякі із звично звучних для нас назв, так чи інакше пов'язані з жінками. Крім того, самому історикові видавалося найбільш відповідним місцем для проживання амазонок саме Росія, жінки якої, як відомо, можуть і коня на бігу зупинити, і в хату, що горить, увійти...

Археологи все частіше переконують нас, що за найфантастичнішим міфом може стояти історична достовірність. На півдні Росії, в Україні, в стародавніх похованнях одного, порівняно недавнього періоду історії, знаходять багато останків жінок, похованих в повному бойовому спорядженні. Легендарні амазонки, неначе воюють знову, тепер уже з могил, за своє місце в історії.

У першому тисячолітті до нашої ери, на території сучасної Курської області, кочували орди кочівників-савроматів. Витривалі люди на витривалих конях все життя проводили в русі, переганяли свою худобу, харчувалися її м'ясом, пили молоко кобил, постійно билися і знаходили постійну обитель лише в могильних курганах. Немало курганів савроматів і в Курській області...

У сучасному світі, в межах канонізованих історичних знань, де воювали і воюють в основному чоловіки, добре організоване племінне співтовариство жінок-воячок здається безглуздим. А тому довгий час учені не звертали уваги на збрую і зброю в жіночих похованнях савроматів. Зброя, мовляв, могла бути й ритуальною – для боїв в іншому світі, а не в цьому.

Але жіночі черепи із слідами рублених ударів, плечові кістяки, що проколоті або з наконечниками стріл, що стирчать в них, – це явно останки воїнів.

У 1994 р., знайшли могилу зовсім юної дівчини, років чотирнадцяти, яка загинула від зброї. Поряд – бойовий кинджал з невеликою рукояткою, явно зроблений по дівочій руці, бойова сокира, безліч наконечників від колись повного сагайдака із стрілами... Якщо в жіночих могилах савроматів цього періоду – велика кількість предметів, то в чоловічих – майже нічого. У одній знайдений тільки горщик, в декількох інших чоловіки поховані з дитиною на руках... Бідність чоловічих могил ще більше наводить на думки про матріархат...

Савромати не залишили ні письмових джерел, ні будівель. Всі відомості про них здобуті або при розкопках поховань, або почерпнуті у старогрецького історика Геродота, якому навіть його сучасники не дуже-то довіряли. Він же, після своєї подорожі в 450 р. до н.е. по Північному причорномор'ю записав розповіді тамтешніх грецьких колоністів про дивне плем'я савроматів жінок-воячок. Вони роз'їжджали по степу верхи на конях, люто билися, влучно стріляючи з лука. Ніхто з них не виходив заміж, поки не вбивав ворога. Якщо у амазонки народжувався хлопчик, його тут же вбивали.

Чорноморські греки називали їх "іорпати"(чоловіковбивці), але історик привів й іншу глузливу назву – амазонки, від грецького амазес(безгруда). Вони нібито позбавляли себе однієї з грудей (правої), щоб краще стріляти з лука – її припікали розжареним залізом ще у маленьких дівчаток... У міфах амазонки показані, як люті вороги стародавніх греків, що посміли одного разу напасти на Афіни, як плем'я, вороже чоловікам взагалі, з якими вони спілкувалися тільки для продовження роду... Майже кожна легенда про битву греків з амазонками кінчається загибеллю або осоромленням красивих, але лютих воячок, що посміли мірятися силами з грецьким героєм. Але це в міфах, а у Геродота якраз навпаки – жінки частіше перемагали. Колишніх супротивників вони брали собі в чоловіки, й ті ділили з ними тяготи кочового життя і воєн. Ось і розберися, де правда...

Дуже скоро після Геродота все сказане їм про амазонок визнали за нісенітниці. "Хто повірить, – глузливо відмітив грецький географ Страбон, – що колись могла існувати армія жінок, створена без участі чоловіків, і така злагоджена, що здійснювала набіги на землі сусідніх народів. Розповісти таке, все однаково, що заявити, ніби в ті часи чоловіки грали роль дружин, а дружини – мужів"... Ось вона, наша незламна чоловіча самовпевненість.

Завдяки археологічним відкриттям хоч би частково відновлена добра репутація Геродота, якого вже більше двох тисяч років називають не тільки отцем історії, але і отцем історичних вигадок. Останні з поховань амазонок савроматів відносяться до періоду від IV до II століття до нової ери. Далі пішов вже суто чоловічий світ – жінки степів втратили владу, і вона перейшла до їхніх синів й онуків.

Як виглядали воячки савроматів? В уяві більшості, стародавні кочівники належали до раси монголоїдів "...з косоокими й жадібними очима". Так от, савромати (а отже, і амазонки) були європеози і в цьому сенсі мало чим відрізнялися від нас з вами.

Скажемо прямо: навряд чи вони відповідали нашому сьогоднішньому "кіношному" уявленню, та й поступливим характером, напевно, не відрізнялися. Хоча у стародавніх греків вони часто зображені такими, що сидять на коні або боком, або з ногами, закиненими на круп коня. Греки малювали й ліпили амазонок, не відступивши від свого погляду на жіночу красу.

І нарєкоша вони поляницами

"Амазонки можуть жити вічно, якщо постійно вбиватимуть."

Дельфійська легенда послідовників Толкіена

Тепер, після відкриття археологів, зрозуміло, що амазонки як формація існували. У південноукраїнських степах колись правили жінки, пасли худобу, охороняли гурти, билися за свої землі... З тих пір все перемішалося на території, пізніше позначеній як Русь: мови, повір'я, людські гени. Розберися тепер, в кому з нас, жителів сучасної України й Росії, тече кров стародавніх воячок.

Тут було б корисно повернутися до міфів, але вже не до грецьких, а до наших власних. Чи можна серед жалюгідних залишків колись старанно вицензурованих дохристиянських староруських міфів відшукати що-небудь про плем'я жінок-воїнів? Виявляється, можна, і значно більше, ніж у інших народів. Колись в Стародавній Русі був звичай, походження якого приховане в глибинах, цілком порівняних за часом савроматів і скіфів. Називався він "поляковання": одинокий воїн виїжджав в чисте поле, що тягнулося до Найчорнішого моря, і шукав в степу "поєдинщика" собі до пари. Полонених не брали, трофеїв – теж, а підтвердженням перемоги були голови супротивників, виставлені на показ.

Але звернемося до першоджерела:

Їде поляница молодецька, // Молодецька поляничища велика, // Кінь під нею як сильна гора, // Поляница на коні ніби сіно копиця, // Вона палицю булатну підкидає // Та під хмару, під ходяче, // Однією рукою палицю підхоплює, // Як пером-то лебединим нею грає.

У стародавніх греків був свій ідеал жіночої краси, у наших предків – свій. Це вам не струнка амазонка із старогрецької вази або з сучасного фильму-фентезі, це жінка серйозна. Засмучує її лише те, що немає їй гідного суперника-поєдинщика:

Коли Володимир князь стольний-київський // Мені не дасть та супротивника, // З чиста поля та наїзника, // Я приїду тоді до славного Києва-граду, // Мужиків всіх повирубую, // А всі церкви на дим спущу, // Самому князеві Володимиру я голову зрубаю...

Ні Альоша Попович, ні Добриня Нікитич зв'язуватися з поляницею не зважилися і Іллі Муромцю не радили, але той не послухався й трохи не позбувся голови... Отже, на відомому полотні Васнецова три богатирі, що уважно вдивляються в степову далечінь, напевно прагнуть не продивитися крупну неприємність в особі чергової молодецької поляниці...

Якщо вірити соціологам, сучасні жінки країн СНД більш нагадують "сильну" половину. Загальновизнано, що вони куди краще за чоловіків, пристосовуються до обставин, які швидко змінюються, відповідальніші, легше навчаються, менш схильні до стресів. Удачливі, енергійні бізнес-леді давно не є рідкістю, і якщо вже вони беруться за справу, то тоді – тримайся.

Можливо, в них прокидаються гени амазонок і поляниць, що дрімали раніше? Тим більше, що значна частина чоловічої половини створює для цього найсприятливіші умови – своєю прогресуючою інфантильністю, а то і жіночністю. Чи вже настає повторення матріархату?

Схоже, що битви амазонок продовжуються – не тільки за місце в історії, але і за місце під сонцем...
Повторимо ж, як закляття: "Амазонки житимуть вічно, якщо постійно вбиватимуть в собі чоловічу лінь, пиху, ненависть, злість, неробство, пожадливість, користь, заздрість, недбалість… і Бог знає, ще яку гору, придбаних на Землі пороків, в ім'я не тільки власного омолоджування, а й духовного відродження Людства, у витоків якого вони й були поставлені". Адже існує ж наукове припущення, що саме жінки історично старші за чоловіків на добрих чотириста тисяч років, і цьому шукають й знаходять все нові і нові наукові докази!

Веле Штилвелд



Категорія: Українські бойові традиції | Додав: Peruna (31.12.2009) | Автор:
Переглядів: 3722 | Коментарі: 2 | Теги: савромати, поляниці, амазонки | Рейтинг: 4.0/4
Переглянути схожі матеріали







Всього коментарів: 2
1 Березина   (06.06.2011 17:44)
Амазонки житимуть вічно.

2 Росава   (06.06.2011 23:34)
Саме так! smile


Ім'я *:
Email:
Код *:

Розділи сайту



Цікаві матеріали

Звільнення Києва: сотні тисяч життів – до свята Жовтневої революції
Голодомор 1921-23-х років в Україні, як планомірно проводимий геноцид

З книгосхову

ДЖЕРЕЛА СЛОВОТВОРЕННЯ. Олексій Братко-Кутинський

Пошук по сайту



     

Матеріали, що спонукають до роздумів

Мапа гостей

        free counters

Статистика

Наша кнопка

             Українські скарби. Духовна культура, міфи та легенди, історія, народна медицина...
    [Отримати код кнопки]

Друзі сайту

ЗНАТИ ЩОБ РОЗУМІТИПравий Портал Донеччини ВОРОХОБНИК: портал українців Луганщини «Сонячний зайчик» – газета дитячої творчості та спілкуваннякарате-до Червоноград-Сокаль Наше-Рідне Славянский информационный каталог Слово наше рідне - слово українське Дух Волі - суспільно-політичне інтернет-виданняКняже Місто «Незборима нація» – видання історичного клубу «Холодний яр» Aгітаційно-пропагандивний ресурсІсторична Спадщина Антії-Руси-України Родинне Дерево нашої землі Рукотвори - скарбниця майстрів Мистецька крамниця Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» решта наших друзів >>>

Пиши українськоюУкраїна у нас одна