23 жовтня - Зворожини - Дідова Субота, Осінні Діди. Поминальний день. Громада літніх людей, незалежно від погоди, навіть у холодну пору, варить куліш на лоні природи, який споживають тут же, сидячи на землі. Завжди відмічається у суботу.
На свято Зворожин обираються Зворожний Дід і Зворожна Баба, котрі головують
до наступного року. Протягом року до них звертались ті, хто хотів
дізнатись про майбутнє. На свято Зворожин готується святкова страва-братчина - бряшна.
Старі люди сідали до Сварожини на землю за будь-якої погоди. Закличка до Дідів (Пращурів): "Ходіть, рідні, до нас хліба-солі з’їсти".
Щурами
і Пращурами звуться давні і прадавні Предки, тобто діди й прадіди, які
перебувають у Вирії – Небесному Раю і піклуються про добробут живих. "Сварог являє себе для людства у вигляді зоряного
неба, яким Луки Сварожі є, се там наші Предки перебувають, від зірок
силу нам посилаючи, опікуються родичами повсякчас."
Скільки б християнські отці не боролися з прадавніми звичаями, наш охрищений народ, незважаючи на заборони церкви, дотримувався прадавніх, "бісівських", мовою тих таки отців, звичаїв. Вони, вже й першопочатковий сенс втративши, і під християнських "святих" підлаштовані, добряче пошматовані, але дожили до наших днів.
Ось, для прикладу, описання християнського свята Покрови 14 жовтня (давнє свято Покрови, Матері-Слави, Матері-Землі), цитую:
"Традиційно зранку йдуть до церкви. Священик править панахиду, на якій
подаються книжечки (граматки) із записом імен всіх померлих
родичів. Цього дня варять кутю (так називають коливо) із ячменю,
пшениці, рису (останнім часом) і запрошують родичів, знайомих, сусідів
додому на поминальну вечерю. Сідають до столу, після молитви Отче наш
голова родини бере келішок із горілкою і промовляє: Дай Боже
умершим вічний спокій, а нам живим ще на здоров’я. В деяких віддалених
селах в першій половині ХІХ ст. залишалися ще й давні язичницькі
звичаї. Як писав Йосип Ярошевич, в поминальну суботу господарі готували
дев’ять страв, а менш заможні – сім.
Коли наставав вечір,
запалювали свічку, а хазяїн брав чарочку з горілкою і промовляв ніби до
померлих: Будьте здорові діди! Ту горілку виливав за вікно, а потім сам
пив тричі і всі домашні, закушуючи книшем. Тоді сідали до столу,
господар брав ложкою страву і викидав за вікно (а подекуди – під стіл),
звертаючись до душ: Діди йдіть до обіду (підкреслено мною - Peruna). Деінде прийнято заносити
страву до хліва, у якому стоїть худоба, і класти в ясла. Після обіду
старший у
родині (чоловічої статі) відчиняв двері та вікна, брав мітлу і махав
нею по кутах хати, говорячи: Киша, киша душечки! Котра старша і більша
то
дверима, котра менша вікном. Подібна "вечеря дідів” поширена в Україні,
особливо на Поліссі.
За народним віруванням в ці дні душі померлих залишають могили і йдуть
до своїх осель. Рідні, знаючи це, не зачиняли вікна і двері на всю ніч.
В давнину вірили, що в день вшанування пращурів приходили погрітися їх
душі. І тому в печі, де пекли хліб, залишали два поліна покладені
навхрест. На столі ставили їжу та воду, бо прийдуть душечки повечеряти.
Таким чином намагалися їх задобрити. Вірили, що душі померлих
можуть значно вплинути на долю живих. На сучасному етапі це відійшло,
але саме традиція піклування про померлих залишається і зараз.
Приходячи в поминальні дні на кладовище, родичі залишають хліб на
могилі, а також роздають пряники, цукерки, пиріжки старцям (зараз на
Підляшші вже їх не зустрічається)." джерело цитати - Український часопис Підляшшя А далі:
"Між празниками Дмитра та Михайла вшановуєтья пам’ять Параскеви П’ятниці
(10 листопада). У селі Добривода одпуст. Цього дня
заборонялися всі жіночі роботи, а особливо ті, які пов’язані із
ткацтвом (підкреслено мною - Peruna)..." Параскева-П'ятниця - це давнє свято Мокоші. |
Розділи сайту
Цікаві матеріали
