Видатний український мовознавець Юрій Шевельов, ґрунтовно аналізуючи стан і статус української мови першої половини XX ст., мав усі підстави стверджувати: "Урядове втручання у внутрішні закони мови було радянським винаходом і новиною. Ні поляки, ні румуни, ні чехи до цього не вдавалися, як і не вдавалася царська адміністрація дореволюційної Росії. Вони всі обмежувалися на заходах зовнішнього тиску... Радянська система встановлює контроль над структурою української мови, забороняє певні слова, синтаксичні конструкції, граматичні форми, правописні й орфоепічні правила, а натомість пропагує інші, ближчі до російських або й живцем перенесені з російської мови... Боротьба відбувалася не тільки в людській психіці, а й у самій мові"
Наша мова має безліч слів, схожих одне на одне звуковою формою,
проте відмінних (увага!) значенням і написанням. Первинний і первісний,
зміцнити і зміцніти, паритет і пріоритет... Не дивина, що чимало
авторів (журналістів, літераторів, науковців) хибують на підміну
понять, мимоволі вживаючи не ті слова, яких потребує контекст, а ті, що
спантеличують вимовною подібністю.
Підступність паронімів (так
іменують близькозвучні слова) спонукає пильнувати бодай найпоширеніших
(типових) формулювань, де трапляються помилки через нерозрізнення
суголосних понять. Мистецький доробок Леся Мартовича (чиє 140-ліття
щойно минуло) є актуальним посібником у царині нормативного вживання
слів-паронімів... Читати далі »
З книгосхову
Пошук по сайту
