Українські скарби

Четвер, 28.03.2024, 22:21

Вітаю Вас Подорожній | RSS | Чільна сторінка | | Реєстрація | Вхід

Чільна сторінка » А-ба-ба-га-ла-ма-га » Слововживання
19:46
Не додаваймо рідній мові гіркоти!..

Якщо підготований шовіністичною трійцею С.Єфремова – П.Симоненка – С.Гриневецького реакційний законопроект «Про мови в Україні» набере чинности закону, цей антиукраїнський акт поставить мову титульної нації (як і саму націю) на межу виживання. Коли ж узяти до уваги й силу внутрішньоструктурних мовних негараздів, то русифікаторський шабаш може спричинити цілковиту втрату нашим словом рис національної ідентичности. Адже проблеми, не розв’язані за доби «зближення аж до злиття» (коли тих проблем і сформулювати не наважувалися), декому ввижаються мало що не розв’язними... 

Прибране ім’я ідейного натхненника «соцреалізму» й розробника відповідного «методу», як сумний символ совєтського лихоліття, і досі залишається в назвах вулиць, проспектів, бульварів. Як і раніше, українців змушують дивитися на одіозне псевдо очима позбавлених права на рідну мову підданих Російської імперії, бо ж написання Горький суперечить орфографічній нормі:
В українській мові не вживають знака м’якшення після «р» у кінці складу, збіжному з кінцем слова (лазур, тепер, воротар, бур — форма родового відмінка множини слова «буря», Твер), і в позиції кінця складу в середині слова (серга, гирка — здрібніло-пестлива форма слова «гиря», вірте, Варка, Харків).
«Проблему», уособлену висмоктаним із пальця написанням Горький, ще 1924 року розв’язав на підставі питомої мовної норми видатний український філолог, культуролог і богослов Іван Огієнко. В укладеному фахівцем «Українському стилістичному словнику» (скільки дисертацій живилось ідеями цього фундаментального первотвору!) подано безваріантну, самозрозумілу форму: Горкий (с.89).
Чому ж дотепер пишемо з помилкою — у текстах диктантів, у підручниках із зарубіжної літератури, урешті-решт, у літературознавчих студіях?.. Зробімо історичний екскурс.
Як відомо, за сучасну вважають мову, що нею послуговуються останніми п’ятдесятьома-шістдесятьома роками (ідеться про два покоління мовців, бо поколінню, з погляду соціології, відповідає 30?літній відтинок часу). Тож розгорнімо «Український правопис» (коротко — УП) 1946 року видання, яким керувалися укладачі словників, автори підручників, журналісти й редактори, учителі середньої й викладачі вищої школи принаймні до 1960?го, коли постала оновлена версія радянізованого правописного кодексу.
Попри недремне око М. Хрущова та інших компартійних наглядачів, УП-1946, дякувати Богові, зберіг питому норму — приголосний р у кінці складу може бути тільки твердим: «§ 13. ь не пишеться: […] 2. Після р у кінці складу, напр.: кобзар, лікар, школяр…» (Український правопис. — К., 1946. — С.18). Винятку Горький цей параграф не має. Пролетарський псевдонім репрезентує прикметникове закінчення -ий у переданих нашою мовою російських прізвищах (с.112, § 103, п.6) і в географічних назвах (с.116, § 107, п.7) з основою на твердий приголосний; унаочнює граматичні форми відповідних власних назв: Горький — Горького, Горькому… (с.118, § 109, п.3) і бере участь у творенні нових слів на кшталт горьковський (с.120, § 110, п.2).
Ці правила перенесено до УП-1960 (с.125, § 104, п.6; с.130, § 108, п.7,а; с.132, § 110, п.3; с.134, § 111, п.2). В осучаснену версію УП запровадили норму вживання малої літери у висловах на взір «горьківські настанови» (Український правопис. — К., 1960. — С.61: § 27, п.13, прим.1).
Наступні видання УП (третє: К., 1990; четверте: К., 1993 і 1994; п’яте: К., 1996; шосте: К., 1997; сьоме: К., 1998; стереотипні — 1999, 2000, 2002, 2003, 2004 і 2005 років), наголошуючи на невживанні знака м’якшення після р у кінці складу або слова (§ 17), містили, однак, приклад Горький — як ілюстрацію закінчення -ий у записаних по?нашому російських прізвищах (§ 104, п.10). У решті правил Горького вже не згадували.
З косметично підновленого УП-2007 перекручену форму (Горький) викреслили, але нормативного розв’язку (Горкий) не подали. Тож стереотипні видання УП 2008, 2010 років позбавлено й Горького, і Горкого.
Історичний екскурс у «проблему» показує: у складі правила про невживання знака м’якшення після «р» жодне видання «Українського правопису» не мало винятку — Горький. Коли ж і де це неприродне, розбіжне з питомою фонетикою написання дістало бодай позірну орфографічну легітимність (як виняток)?
Суперечність між нормою (знак м’якшення не пишеться після р у кінці складу або слова) і прикладом (Горький), котрий ту норму спростовує, хоча, як свідчить аналіз, ілюструє інші правила (у межах єдиного правописного кодексу), — цю суперечність «розв’язав» колектив авторів: А. Бурячок, Л. Паламарчук, В. Русанівський, Н. Тоцька. В укладеному гуртом «Довіднику з української орфографії та пунктуації» (К., 1964), у розділі, написаному А. Бурячком, уперше з’явилося сакраментальне «але», яким у спеціальній літературі позначають виняток: «М’який знак не пишеться: […] 3) Після р у кінці складу: воротар, гіркий (але Горький)…» (с.24). Це формулювання перекочувало без змін до другого (К., 1973; с.24) і третього (К., 1984; с.22) видань, названих «Довідником з українського правопису».
Отже, помилку (Горький) піднесли до рангу винятку, не завдавши собі труду той «виняток» обґрунтувати. Та й кому до снаги довести недовідне?!
Звичайно, і до 1964 року були джерела, зокрема лексикографічні, що під тиском русифікаторської політики совєтської влади мусили подавати хибне написання — Горький (насамперед як географічну назву): укладений А. Кара-Моском і М. Токарським «Російсько-український словник географічних назв» (К., 1953; с.65); «Орфографічний словник» (К., 1961; с.103) І. Кириченка; «Російсько-український словник» (К., 1962; с.84) за редакцією М. Калиновича тощо. Але саме «Довідник…» (1964), підготований групою провідних (на ту пору) фахівців, санкціонував надуманий виняток (Горький) як правописну норму. З-поміж джерел із претензією на усталення такої «норми» (кодифікацію) слід зазначити видані за редакцією В. Русанівського книжки С. Головащука: «Словник-довідник з правопису» –К., 1979 (приклад Горький містять і «Словник», с.60, і «Правописний коментар», с.323); «Словник-довідник з правопису та слововживання» — К., 1989 (с.97 і 505 відповідно).
Потреба докорінно оновити наш правопис, щоб замість чинної, колоніальної версії (принципова оцінка, уживана відомим мово-знавцем С. Караванським, США) нарешті постала Конституція мови незалежної Української держави, — ця пекуча потреба спонукала київського професора І. Ющука, як ученого і громадянина, розробити авторський Проєкт УП (К., 2008), де, зокрема, наголошено: «[…] 4) відповідно до української орфоепії писати Горкий без м’якого знака…» (с.5).
Огієнків розв’язок (Горкий), єдино правильний і неспростовний, таки виринув із забуття — через вісім десятиліть!
То чому ж він іще не запанував? Дається взнаки інерція мислення, чий негативний уплив на грамотне письмо підтверджують аналогічні приклади.
Так, у сімох виданнях «Українського орфографічного словника», що виходили у 2002–2009 роках (2002 і 2004?го — за редакцією Л. Полюги, 2005 і 2006?го — В. Русанівського, відтак — під орудою В. Скляренка), маємо помилку: царьок, -рька (зокрема: 2004, с.958; 2006, с.913; 2009, с.964)…
Таж навіть у «Словнику української мови» (К., 1970–1980) — одинадцятитомовому тлумачному СУМі, який укидав у розпач мовознавців-патріотів, — навіть у цьому сумному виданні не було порушено питомої норми: «Царьок, -рка» (т. XI. — К.,1980. — С.184). Серед новітніх лексикографічних джерел, які містять правильне написання (царьок, -рка; отже, царкові, царком, при царкові), варто виокремити рекомендований Міністерством освіти і науки України «Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики» за редакцією В. Бусла (див.: К.; Ірпінь, 2003 і 2004. — С.764).
Принагідно завважимо, що знак м’якшення після р у середині складу (тобто у сполуці з голосним о), як у слові царьок, не суперечить нашій орфографії; щоправда, слів, де маємо -рьо-, небагато: забрьоханий (мимохіть спадає на думку Основ’яненків «хваброї Конотопської сотні пан сотник Микита Уласович Забрьоха» з повісти «Конотопська відьма»), згорьований, гирьовий, пістрьовий (зроблений із грубої тканини — пістрі)…
Полиново-гіркий смак мають похибки на кшталт «царька Горького», що упосліджують і зневиразнюють національне єство української мови, роблячи її безбарвним «срєдством общєнія». Сьогодні, коли накреслилася тенденція — ревізувати наробок доби Незалежности в царині відродження питомого слова, — не можна подарувати жодного підступу проти нашої мовної самобутности.

Анатолій ВЕНЦКОВСЬКИЙ

За матеріалами газети "Українське слово"

Категорія: Слововживання | Переглядів: 1709 | Додав: Росава | Теги: русизми, українська мова, говоримо правильно, антисуржик, А українською кажуть так, пишемо правильно
Всього коментарів: 0
dth="100%" cellspacing="1" cellpadding="2" class="commTable">
Ім'я *:
Email:
Код *:

Розділи сайту



Цікаві матеріали

Селекція загрозою
Героїка двадцятих. З непокірного роду: Андрій Олексійович Гулий-Гуленко

З книгосхову

СЛОВНИК ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ. Сергій Плачинда

Пошук по сайту



     

Матеріали, що спонукають до роздумів

Мапа гостей

        free counters

Статистика

Наша кнопка

             Українські скарби. Духовна культура, міфи та легенди, історія, народна медицина...
    [Отримати код кнопки]

Друзі сайту

ЗНАТИ ЩОБ РОЗУМІТИПравий Портал Донеччини ВОРОХОБНИК: портал українців Луганщини «Сонячний зайчик» – газета дитячої творчості та спілкуваннякарате-до Червоноград-Сокаль Наше-Рідне Славянский информационный каталог Слово наше рідне - слово українське Дух Волі - суспільно-політичне інтернет-виданняКняже Місто «Незборима нація» – видання історичного клубу «Холодний яр» Aгітаційно-пропагандивний ресурсІсторична Спадщина Антії-Руси-України Родинне Дерево нашої землі Рукотвори - скарбниця майстрів Мистецька крамниця Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» решта наших друзів >>>

Пиши українськоюУкраїна у нас одна