Українські скарби

Ще приклад. Народний тост зичить: Будьте здорові, пивши! Тут ужито недоконаний вид дієприслівника минулого часу і цим підкреслено: будьте здорові не лише в момент коли п’єте (недоконаний вид, теперішній час) і не лише в момент коли вже випили (доконаний вид, минулий час), а будьте здорові в усі моменти основної дії.
Мовою граматики це явище можна окреслити так: якщо обидві дії в реченні — і основна, і додаткова — проходять водночас, а саме речення не має чітко зумовленого часового значення, то дієприслівник виступає в минулому часі. Маємо силу-силенну прикладів такого плану:
1. З НАРОДНОЇ МОВИ — Коло вівтаря служивши, з вівтаря и живися;
2. З КЛАСИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ — Розумний не стратить надії, треба сподіватись, живши (Марко Вовчок).
3. З МОВИ ПУБЛІЦИСТИКИ — Свого товариства не знатимеш довіку, не знавши, як жили і працювали інші народи і товариства (П. Куліш)
Служивши — живися, не знатимеш — не знавши. Як бачимо, дієприслівник минулого часу стосується дієслова (присудка), яке стоїть у теперішньому часі. Але знає наша мова і такі конструкції, в яких і дієслово (присудок), і пов’язаний з ним дієприслівник стоять у формі минулого часу. Найчастіше це буває в реченнях розповідних, що криють у собі конкретні твердження. Приклади: Ось сам він, хотівши стати осторонь битих шляхів, шукавши вищого супокою, потрапив зразу в найпримітивніші тенета (В. Підмогильний); Ми вже й ноги відтоптали, ходивши до свата (Г. Барвінок).
Найхарактернішими такі побудови є для дієприслівника, що походить від дієслова бути, — бувши. Саме в такій формі вживає українська мова цей дієприкметник там, де росіяни пишуть будучи. Зближувачі мов впровадили будучи до перекладного словника, але не спромоглися дібрати до нього хоч якогось прикладу з літератури. Зате бувши в нашій мові має якнайширше застосування. Ось приклади: Без сорома і Бога бувши і восьму заповідь забувши, чужим пустився промишлять (І. Котляревський); Його (знання) джерело невичерпне, цілим світом бувши (В. Підмогильний); Бувши за нього нижча, я була йому за опору (з перекладів П. Соколов-ського).
Тут доречно навести спостереження С. Ковганюка: «Українська мова, бувши обмеженішою в ужитку діє-прикметникових зворотів проти російської та польської, натомість широко послуговується зворотом дієприслівниковим», — в чому нас переконують і щойно наведені приклади. Але є рація розглянути ще один — зі словника Білецького — Носенка: Бувши при доброму розумі і твердій пам’яті, заповідаю… Саме так лунає зафіксована в словнику українська юридична формула, а не так, як сьогодні її практикують, застосовуючи суто запозичене з російської мови слово будучи або засуржиковане знаходячись. Кілька паралелей щодо відтворення рос. будучи:
Українці в таких випадках можуть обійтися ще й сполучником як (як студент університету, я…)
На відміну від дієприслівника бувши, дієприслівник мавши може в нашій мові застосовуватись і в формі теперішнього часу — маючи. Використання його залежить од змісту. Якщо ви хочете, наприклад, сказати, що чогось не зробили, не маючи часу, то це означатиме, що ви не мали часу в певний момент. Якщо ж поставите дієприслівник у формі минулого часу, то це надасть реченню відтінку, що ви не мали часу взагалі (в усіх моментах), тобто що вас те, що малося зробити, геть не обходить. Вибір — за мовцем.

а) З НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ — Під білою березою козаченька вбито. Ой, убито, вбито, затягнено в жито, червоною китайкою личенько прикрито;
б) З КЛАСИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ — Нищено міста красні, чимало козацтва зведено зі світу, багато дівчат і жінок у полон забрато (М. Вовчок);
в) З СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРИ — Клуб «Амортизатор» за кілька день одкрито (В. Підмогильний).
Не треба думати, що українські безособові звороти на -но, -то цілком відповідають російським типу будет сделано, было сказано. Адже наші звороти самі собою підкреслюють минулість — без допоміжного дієслова бути. А коли заходить потреба відтворити саме час дії, то грамотні українці не вдаються до форм на -но, -то, а послуговуються пасивним дієприкметником на -ний, -тий, додаючи вже до нього допоміжне дієслово у формі відповідного часу. «Это будет сделано», — скаже росіянин. «Це буде зроблене», — повинен сказати українець.
Сучасні шкільні граматики дозволяють при дієслівних формах на -но, -то вживати на російський копил дієслова було, буде (было сказано, будет сделано). Що ж? На те, мабуть, і вистріляно в 30?ті роки минулого століття Всеукраїнську Академію Наук (ВУАН) та її Інститут мовознавства за націоналізм (звичайно, буржуазний), щоб вільніше малось русифікаторам. Але сьогодні, вже в незалежній Україні, слід усе-таки додержуватись поправної української стилістики, на яку вказують паралелі:
Можливі паралельні конструкції (без дієслова бути з орудним відмінком додатка): всі матеріали зібрано докупи і всі матеріали зібрані докупи. Обидві конструкції потрібні. Де хочемо відтінити дію суб’єкта (підмета), хоч його в реченні й нема, там уживаємо дієприкметник (часом навіть з діє-словом бути); де хочемо наголосити на безособовості, тобто на результаті дії, там беремо до вжитку форму на -но, -то. Порівняймо: У садочку позрубувані були старі дерева і В садочку позрубувано старі дерева.
Як бачимо, конструкції з -но, -то криють у собі безособове поняття хтось зробив. Козаченька вбито — це хтось (невідомий) убив, посаджено квіти — це хтось посадив. Коли з логічних причин у реченні не може бути поняття хтось зробив, то й присудкове -но, -то в такому реченні неможливе.
Не можна, наприклад, говорити Цілинний степ укрито травами. Неграмотно писати Грунти засмічено бур’янами (ніби ці грунти хтось навмисне засмітив). Треба — Грунти засмічені бур’янами, тобто має бути вжитим пасивний дієприкметник. Не слід було й авторові однієї з газет звичайну фразу з нормальним підметом і присудком (Такі форми власности на землю більше поширені в наш час по західних областях України) перебудувати на безпідметову (безособову) конструкцію (Такі форми власности… більше поширено…), бо вийшло, що хтось цим поширенням спеціально трудився, а в статті щодо цього жодних пояснень нема. Алогізм.
Маємо ще один алогізм у застосуванні форм на -но, -то, що його (очевидно, не без впливу російської складні) допускають самоперекладачі. В чому тут суть? У тім, що коли згадані форми мають ужиток в реченнях суто безособових (в цьому ми переконалися на багатьох прикладах) і не мають жодного зв’язку з виконавцем дії, а вказують тільки на результат цієї дії, то хіба логічно вводити до речень безособових дійову особу, хай навіть у непрямому відмінку? З погляду української граматики — ні. Тим-то вона й не дозволяє побудов типу російських сделано мной, сказано Ивановым. Інша річ, коли йдеться не про особу, а про знаряддя. Воно в безособовому реченні може бути цілком на місці. Скажімо, виорано трактором, викидано вилами (див. «Орудний відмінок»). Навіть у такому реченні, як Походжено, поброджено вороними кіньми (пісня), орудний відмінок при безособових формах на -но, -то доречний, бо коні тут виступають у ролі знаряддя — хтось невідомий ними побродив. Це однаково, що сказати Місто сплюндровано військом або його вбито ножем.
Загальне правило: в усіх випадках, коли можна поставити питання чим?, орудний відмінок у пасивних зворотах з присудковими формами на -но, -то можливий. В усіх інших, де постає питання ким?, треба вдаватися до побудов активних: Я написав, а не мною написано, Марина пішла, а не Мариною підено.
При пасивних дієприкметниках, а також при пасивних дієсловах на -ся російському орудному відмінкові дійової особи (вор убит милиционером, книги выдаются библиотекарем) в українській мові може бути відповідником родовий відмінок діє-прикметника від: будешь бит мною — будеш битий від мене; земля, данная Богом — земля, дана від Бога. Або ось читаємо в П. Куліша: Коли судилося йому (українському народові) розвитись, то розів’ється він не так, як йому звелять навчені від іноземців сусіди; або в О. Стороженка: І хоч вони й жили під державою руською за часів Петра Великого, а в своїх розпорядках урядувалися від гетьманів.

Микола Гвоздь