Українські скарби

Нагадуємо ще раз це слово тим, хто не може позбутися російсько­го стереотипу. Треба казати: передплата газет і журналів, а не підписка на газети й журнали; передплатити що, а не виписати; передплатник чого, а не на що.

Пішохід

Так українською мовою називали колись тротуари: Раз я вийшов в город, йду по пішоходу (Щоголів). У Західній Україні в ужитку хідник. Візьміть на увагу: це — питомі українські слова, без жодних інозем­них запозичень типу тротуару. Що ж до людини, яка йде пішки, то її віддавна називають пішохідець. Є ще пішаниця, піша-пішаниця, але це вже з поезії. Русифікатори все переінакшили. Їм хай хоч тричі іноземне, аби не українське.

Подоба

Цього слова, що відповідає рос. вид, внешность, сьогодні ні в газетах не побачиш, ні з радіо чи телевізора не почуєш. А даремно! Воно дуже виразне. От як у приказці: Що в солдата за подоба — за плечима вся худоба. Або в класичній літературі: Дуже гарна дівчина, такої подоби і не бачили в нас (Стороженко).
Від подоба народна мова утворила подобень (красавец, красивый человек): Вбери пень — буде подобень.
А ще ширше народна мова й класична література вживають подоба як прислівник чи безособове дієслово, що дорівнює значенням російським висловам следует (не следует), принято (не принято): Не подоба зірці так рано зіходити, не подоба дівці до козака виходити (пісня), Не подоба твоя, не подобнії річи — випрягати коня, до кохання бічи (Головацький).
На сьогодні з цього всього маємо лише кілька фразеологізмів — до вподоби, припасти до вподоби, стати у подобі, — що відповідають рос. нравиться, понравиться, прийтись по душе (по нраву), та кілька дієслів (подобатись, уподобати тощо), а слово, від якого вони походять, ви­ведено поза рамки вживаного.
Чи подоба літераторам так чинити?

Подруга

Сучасні засоби масової інформації вживають лише це слово на означення приязні між дівчатами і жінками. Але в народній мові має поширення ще й слово товаришка: Найкраща моя товаришка ще з дитячих літ (із живих уст). Та й література цього слова не цурала­ся. Зокрема, в листуванні Лесі Українки з Ольгою Кобилянською (приязнь їх відома!) панувало тільки воно. Маємо також вірш Лесі Українки «Товаришці на спомин». І в казці Івана Франка читаємо: У собачки Фінки — товаришка киця Варварка. Гарне слово товаришка, якщо вимовляти його без більшовицького акценту!

Порядок, лад, у порядку, до ладу, гаразд

Порядок і лад — тотожні слова в нашій мові, надто коли йдеться про хатні, господарські справи чи справи невеликого гурту людей: Великий порядок і чистота в хаті показували, що Сухобрусівни були добрі хазяйки (Нечуй-Левицький); Дячиха господарювала і всьому давала лад (Марко Вовчок). Уживається порядок і тоді, коли мо­виться про громаду чи суспільство, але в такому разі його звичайно ставлять у множині: Після татарщини нові порядки на Україні постали (П. Куліш). Коли ж мають на увазі державу або суспільну систему, то користуються тільки словом лад: Демократичний лад. Але пишемо й кажемо: Дружина для охорони громадського порядку.
У щоденному мовленні часто надуживають словом порядок, зводя­чи до мінімуму широкі виражальні можливості нашої мови: приведи в порядок усі папери, замість упорядкуй, дай лад усім паперам; Чи все у вас в порядку?, коли можна сказати: Чи все у вас як слід? або Чи все у вас гаразд?. Замість У нашій сім’ї був такий звичний порядок — краще сказати: У нашій сім’ї був такий звичай або У нашій сім’ї так повелося. Краще сказати НЕ в його хаті погані порядки, а безладдя (не?лад), НЕ підтримувати порядок, а пильнувати ладу.

Потомок

У справжній енциклопедії щирої української мови, як часом на­зивають роман О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу», вжито слово притомний і дано йому тлумачення: той, хто був при тому [що діялось]. Народна мова і класична література знають також слово потомний, що вказує на дію по тому (після того). Ось як читаємо в Грінченка: «Будинки цілі і простоять ще до потомного часу. Звідси й іменник потомок — той, що живе по тому (після того): Вибрав двох хлопців, потомків старих козаків (Нечуй-Левицький). Усе ясно, все зрозуміло, та засоби масової інформації з якогось часу почали уни­кати давнього українського слова потомок (потомки) і кажуть нащадок (нащадки), хоч нащадок — це представник найближчого покоління. Можна бути нащадком свого батька. Але коли мова заходить про діда чи прадіда, то тут уже на кін виходить потомок. Тому правомірним є вислів предки і потомки і дещо смішним видається предки і нащадки. Адже лише з іронією батька називають предком. Зате з повагою від­носять до предків дідів і прадідів.

Рація, зміст, сенс, значення, розуміння, глузд

Чому всі ці іменники зведено в один ряд, допоможуть зрозуміти паралелі:
Ясно? Всі відтінки українських висловів з різними словами росіяни передають з допомогою одного — смысл.
Наші засоби масової інформації, йдучи за цим зразком, теж на­магаються звести все до одного. І обрали собі для цього слово сенс, що походить від латинського sеntio— вважаю і ніби співзвучне рос. смысл. Виходить багато смішного.
— В якому сенсі ви вжили це слово? — питає, наприклад, журналіст на телеекрані свого співрозмовника. А мав би спитати так, як питали досі, — в якому значенні, в якому розумінні ви вжили це слово або й просто як вас розуміти, що ви хочете цим сказати?
Або ось таке. Йде телепередача на сільськогосподарську тему, і тележурналіст із міною обізнаної людини питає фермера:
— Чи є сенс вам сіяти буряки?
— Ні, — з усмішкою відказує фермер, — буряків сіяти тепер нема рації: не стає пального, щоб їх вивезти. Гречку реалізувати легше.
Чи не тому ще той фермер усміхався, що зумів точніше за жур­наліста висловити думку народною мовою, не погнавшись за веле­мудрим слівцем сенс?
Авжеж, слово рація народне. Засвоїли його українці ще від спудеїв слов’яно-греко-латинської академії (лат. ratio — розумний) і витво­рили з ним кілька фразеологізмів: є рація (щось робити), нема рації; мати рацію, не мати рації. Останні два живуть як рівні з висловами твоя правда, правду кажеш, добре кажеш, добре радиш, не те кажеш, не так воно є, помиляєшся і відповідають рос. ты прав, ты не прав.
Як і в багатьох інших випадках, журналісти одвертаються від на­родного, віддаючи перевагу калькам. Ти не правий, Борис! — лунало свого часу з усіх ефірів.
Лунає щось на цей копил і тепер: Ви не праві, товариші праві! (з дебатів у Верховній Раді). А народне слово рація русифікатори просто висміяли на ґрунті подібності до рос. рация, що є скороченням від ра(диостан)ция.
Більше пощастило фразеологізмам з глузду з’їхати чи здоровий глузд. Їх усе-таки вживають. Але чи не замінять і тут слова глузд на сенс?..

Рибалка

У нашій мові цей іменник називає людину, що ловить рибу. В російській — дію, пов’язану з ловінням риби, або місце, де цю рибу ловлять. Тому не слід копіювати росіян і вигукувати: «Пішли на ри­балку!», бо це можна сприйняти і як заклик до наступу на якогось там рибалку (рибака, риболова). Краще і граматично правильніше запрошувати: Ходімо на риболовлю чи Ходімо ловити рибу. А ще краще, як вигукує один із героїв І. Франка: Гайда на риби!
Нерозуміння різниці між українським і російським ужитком сло­ва рибалка може призвести до смішної плутанини. Як це сталося, наприклад, із київським радіожурналістом, який повідомив: Собака сидить на рибалці.