Українські скарби

Наступного разу козаків у Білорусі ми бачимо вже наприкінці XVI ст. під час повстання Северина Наливайка. У листопаді-грудні 1595 р. загони самого Наливайка та запорізького гетьмана Матвія Шаули пройшлися каральним маршем по лівому березі Прип'яті.
Похід (є думки, що він був інспірований чи не князем Острозьким, який не хотів допустити укладання «малої» церковної унії між Римом і окремими ієрархами Київської митрополії, що врешті таки сталося у 1596 р. у м. Бересті) був направлений у першу чергу проти шляхти і урядовців, спупротивників «некоронованного короля Руси» у церковному питанні – козаки знищували нерухоме майно і експропріювали рухоме – як гроші, так і підданих людей.
Вже тоді окреслилися тенденції, що дістануть свого розвитку під час Козацької революції 1648-1657 рр. До козацького війська охоче приєднувалися представники непривілейованих верств населення, які прагнули змінити свою долю, скуштувавши козацького хліба.

Самі ж козаки, не менш охоче грабували й НЕ шляхту. З міщан узятого штурмом Слуцька Наливайко стягнув величезний відкуп у 5 тисяч кіп (литовська копа = 60 литовських грошей).
Козацтво – можливість кар'єрного зростання для громадян ВКЛ
На початку XVII cт. з огляду на війни, що вела Річ Посполита обох народів (себто ВКЛ + Польща) із Шведським королівством та Московською державою, козаки часто перетинали білоруські землі, вирушаючи до театру бойових дій чи повертаючись до дому.
Для когось - на кшталт підданого князя Богуслава Радзивила Януша Реймовського, що приєднався до козаків Сагайдачного 1614 року, коли ті вирушали через Білорусію у похід на Москву - Військо Запорізьке надавало можливості, як би сказали зараз, кар’єрного зростання. У 1648 р. згаданий Януш писався уже як козацький сотник Іван Бугай.
За Хмельниччини і Руїни, чимало козацьких старшин - Станіслав-Михайло Кричевський, Силуян Мужиловський, Ян Соколовський, Іван Дубяга, Антон Жданович - були вихідцями з Білорусії. Ба більше, уродженець білоруських земель ВКЛ козацький полковник Філон Гаркуша був родичем гетьмана Богдана Хмельницького.
Проте для більшості населення козацькі контингенти, що проїздили територією ВКЛ, були справжнім лихом.

Потерпаючи на війні – наприклад, Інфляндській кампанії проти Швеції за контроль над нинішньою Естонією - від несвоєчасного фінансування та відсутності харчового постачання, при повернені додому козаки вдавалися до традиційних для усіх європейських найманців заходів: стягуванню контрибуції і грабунку мирного населення тих територій, через які проходили запорізькі молодці.
Інколи, як у випадку із мешканцями Вітебська в 1602 р., що намагалися опиратися козацькому свавіллю, між козаками та цивільним населенням доходило навіть до бойових сутичок. Останні, зрозуміло, завершувалися не на користь міщан.

Козацькі вторгнення на північ – аж по Гомель і Брест

У 1648 році на Україні починається Козацька революція. Знищивши у битвах під Жовтими водами і Корсунем державне військо Польського королівства, козаки гетьмана Богдана Хмельницького опанували Київське, Брацлавське і Чернігово-Сіверське воєводство.
Одночасно із появою козацьких загонів на Сіверщині розпочалося їх вторгнення й до південних земель ВКЛ. До кінця літа 1648 року вони контролювали 26 великих міст в межиріччі Дніпра, Сожі й Припяті.

Досягти таких успіхів, як в Україні, козакам не пощастило. У Литовському князівстві не було бази для розширення повстання, адже з кінця XVI cт. тут уже не існувало «козакуючих» повітів. Тим не менше частина білорусів симпатизувала козакам: брами для українських військ відчинили Гомель, Мозир, Речиця, Лоїв... Козаки захопили навіть Брест.
Справа не тільки у класовій ворожнечі між шляхтою і менш заможними громадянами (не кажучи вже про безправну голоту). Коли набраний на гроші польного литовського гетьмана (тобто походного головнокомандуючого ВКЛ) Януша Радзивила полк підстеріг на переправі через Прип'ять козацький підрозділ Мартина Небаби, останньому довелося відступати до Пінську. Пінські міщани впустили козаків у місто, а на вимогу литовських військових скласти зброю і відчинити брами відповіли "Краще загинемо, ніж видамо тих, хто змагається за нашу віру”.

Тим часом Януш Радзивил зумів організувати дієву оборону краю, незважаючи на придворні інтриги у Варшаві, через які ВКЛ залишилося без підтримки коронного (державного, королівського) війська.

У листопаді 1648 року у Варшаві відбувся сейм, на якому новим королем було вибрано Яна Казиміра, брата попереднього короля Владислава. Литовські посли на цьому сеймі просили короля простити повстанців Хмельницького і не мститися їм.
Тільки один білоруський магнат уважав, що козаків і покозачених громадян Речі Посполитої треба брати на ласкою, а шаблею – Януш Радзивил. >>>>>>>