Українські скарби

Виглядати
Самоперекладачі тулять це дієслово до рос. выглядеть. І грубо помиляються. Адже українське виглядати має лише двоє значень:
1. визирати (І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав — Т. Шевченко);
2. на когось чекати, чогось сподіватися (Обсіялись мужики — дощу виглядають. С. Руданський).
Що ж до рос. выглядеть, то нам підкажуть, як саме тут треба пе­рекладати, паралелі:
Виєднувати, виєднати
Цього дієслова тепер в ужитку немає. А воно таке вимовне! Ска­жімо, замість домовитися з добрим фахівцем про перехід на роботу до нашого цеху написати виєднати собі в цех доброго фахівця. Далебі, формулювання краще! По-перше, тим, що коротше, а отже й інфор­мативніше, по-друге, не таке канцелярське і справді українське. Або: агітувати кого за кандидата такого-то — виєднувати голоси кандидатові такому-то. Паралелі:
Визволити чи звільнити?
Першого з названих дієслів ми, як то кажуть, всує не вживаємо. Воно пов’язується в нас із явищами вищого порядку, з подіями кар­динальної ваги. Приклади: Визволь, Боже, нас із тяжкої неволі (сл. Грінченка); Зрозумієте правду, і правда визволить вас (Євангелія в перекладі Огієнка).
Дієслово звільняти — радше побутового плану: звільнити (скину­ти) з посади, звільнити в запас.
Тому той, хто пише, що Одессу звільнили від окупації, поми­ляється. Треба: Одесу визволили. Фразеологізмові увольте меня от этого відповідником у нашій мові є дайте мені спокій із цим, а не звільніть мене від цього, як пише один з одеських письмен­ників.

Викінчувати чи завершувати?
Засоби масової інформації віддають перевагу другому дієслову, очевидно, через звукову подібність до рос. завершать. Але оскіль­ки нам тепер доводиться, як мовив професор Огієнко, пригадувати власну мову, то чом не взяти до вжитку дієслово викінчувати, яке, крім закінчувати [щось], має ще й відтінок виконати дуже добре. Ось як читаємо в Лесі Українки: Я маю замір видати цілу поему досконало викінченою. Саме з цього значення витворено віддієслівний іменник викінчення, що відповідає рос. отделка (великолепная отделка — чу­дове [прегарне] викінчення).
Тепер про завершувати. Має наша мова таке дієслово і вживає його як у прямому, так і в переносному значенні. Пряме: сформувати верхівку чогось (Здорові та гарно завершені скирти — Грінченко); пе­реносне: доладно викінчити щось мовлене (Бреши, бреши, та гаразд заверши — Манжура).
Проте геть не властивим нашій мові є вжиток завершувати з час­ткою -ся. Кілька паралелей на підкріплення тези: завершается год, передача — добігає (доходить) кінця рік, набли­жається до кінця передача; завершилось тем, что — скінчилося на тому, що.

Вимагати чи потребувати?
Кожному видно спорідненість першого дієслова зі словом могти. Отже, вимагає той, хто може (має змогу, силу, волю, здатність) це зробити. Хто не може, тобто не має до цього сили, здатності, змоги, той — потребує. Тому тяжко помилився журналіст, написавши Земля вимагає дощу. Треба було: Земля потребує (метафорично: просить) дощу. Те саме й серед людей: активні — вимагають, пасивні — потребу­ють. Наприклад, Студенти на мітингу вимагали підвищення стипендії — Люди похилого віку потребують допомоги.

Виповнятися, виповнитись, виповнюватись
Це дієслово в нашій мові має лише одне значення: ставати, стати повним. Хата усе виповнялася людьми (М. Вовчок), Козацькою кров’ю річки виповнилися (дума). Про місяць (світило) теж кажуть, що він виповнюється, тобто поволі стає повнішим, повнішає.
Сьогоднішні ЗМІ приписали дієслову ще одне, суто російське, значення: вказувати на вік людини. Кажуть: Йому (їй) виповнилося стільки-то років, — геть забувши, що наша мова для відтворення та­кого поняття застосовує інші діє-слова. Це — минати, минути, інколи зрівнятися чи скінчитися. Приклади: Мені тринадцятий минало (Шев­ченко), Дівчинці зрівнялося (скінчилося) 5 років (перекладний тритом­ний словник, до якого самоперекладачі лінуються зазирати).

Вирішувати чи розв’язувати?

Коли йдеться про здійснення власних намірів, людина — вирішує: вирішив повідомити, вирішив піти вчитись абощо. Може щось вирі­шувати для себе і колектив, громада: вирішили будувати церкву; А ми вирішили тікати на Батьківщину (3. Тулуб).
Та є на білому світі багато такого, що не вкладається у простий зв’язок вирішив — зробив. Навпаки, зв’язки ускладнюються, пере­плутуються умовами й труднощами, переростають у проблеми й пи­тання, і їх уже конкретним вирішив — зробив не подолати. Їх треба РОЗВ’ЯЗУВАТИ. І не самотужки, як-от розв’язуємо хоч яким тугим ґудзом зав’язані математичні задачі. Часом питання і проблеми до­водиться розв’язувати силами цілих наукових колективів, силами парламенту. Проте журналісти на сторінках преси чи в ефірі, а часом навіть і письменники, йдучи за прикладом росіян, усе — і для себе, і за когось — вирішують. Чи не забагато на себе беруть?
Щоб трохи зняти з них цей тягар, пропонуємо кілька паралельок:
Відбиватися, відбитися
Розповідаючи про віддієслівні іменники, ми казали, що рос. от­ражение геть не обов’язково передавати укр. відображенням — можна сказати й одсвіт. Тепер переконуємо в цьому читачів на розгляді дієслова, від якого походить іменник.
У перших двох значеннях — відбитися од нападу і відбитися од гурту журналісти вживають це дієслово правильно. Коли ж доходить до третього значення (відбиватись од поверхні чогось), то плутають його з четвертим (відтворювати побачене чи відчуте). Правильний вжиток підкажуть приклади з літератури. Порівняймо: В прозорій воді відбиваються золоті верхи (Нечуй-Левицький) і Настрій Міцкевича найповніше відобразився в драматичній поемі… (Рильський). Після цього порівняння стане ясно: у реченні з «Вечірньої колисанки» Київського радіо — Метелики милувалися своїм відображенням у воді — віддієслівний іменник ужито неправильно. Треба було: своїм від­биттям (відбитком, одсвітом).

Микола Гвоздь