А українською кажуть так... ІНФІНІТИВ
Фразеологізми
Просимо також зазирнути до коротеньких словничків фразеологізмів,
доданих до розділів «Родовий відмінок», «Знахідний відмінок», «Місцевий
відмінок». Порівняння підкаже, що там зібрано фразеологізми, так би
мовити, чистої води, а тут переважають усталені звороти, які
засвідчують: українці значно частіше використовують діє-слово мати там,
де росіяни ставлять інші дієслова (пользоваться авторитетом — мати
авторитет, пользоваться спросом — мати попит).
Такого (практичного) плану додаток пропонуємо й до зворотів із дієсловом бути.
Передусім просимо звернути увагу на поширений сьогодні в пресі й ефірі
вислів «Як бути?» Він — російський, бо українською мовою треба питати
«Що робити? Що його робити? Що діяти? Що чинити? зрештою — Що почати?,
як чуємо в народній пісні: Я не знаю, що мені робити, що почати, або
читаємо в Лесі Українки: Що ж почну я, нещаслива?
ОСОБЛИВІ ФОРМИ ДІЄСЛОВА
Їх в українській мові так само, як і в російській, три:
Дієприкметник (причастие), дієприслівник (деепричастие) і присудкові форми на -но, ?то. Розглянемо кожну окремо.
Дієприкметник
Уже сама назва підказує нам, що цій формі притаманні як ознаки
дієслова, так і ознаки прикметника. Ознаки дієслова: час — теперішній
(зеленіючий) і минулий (позеленілий); вид доконаний (зів’ялий)
і недоконаний (в’янучий). Ознаки прикметника: здатність відмінюватися
за родами (зеленіючий — зеленіюча — зеленіюче), числами (зеленіючий —
зеленіючі) й відмінками (зеленіючий — зеленіючого — зеленіючому
і т.?д.), а також відповідати на суто прикметникове запитання який?
Крім часу і виду, дієприкметникам властива ще й дієслівна категорія стану (залога) — активності і пасивності.
Активні дієприкметники вказують на ознаки предмета, що діє сам (зеленіючий ліс, темніюче небо, навислі гілки, замерзла річка).
Пасивні дієприкметники відтворюють ознаки, що виникають у предметі
внаслідок дії іншого предмета: виконана робота (робота, яку виконав
хтось), написаний лист (лист, що його написав хтось), випрасувана
сорочка (сорочка, яку випрасував хтось), пошита сукня, ношене взуття.
Активні дієприкметники
Вони мають теперішній час (в’янучий, тремтячий) і минулий (прив’ялий,
затремтілий). Час, як правило, збігається з видом: теперішній час —
недоконаний вид (темніючий), минулий час — вид доконаний (потемнілий).
Утворюються активні дієприкметники від неперехідних дієслів, тому
ніколи не керують іменниками без прийменників, як це буває в російській
мові. Можна, наприклад, сказати ясніючий від сонця чи заяснілий від
сонця, але ніколи не слід уживати конструкції типу лікуючий хворого, де
немає прийменника, тут обов’язковою є описова побудова: який лікує
хворого. Мать, обучающая сына ходьбе — мати, що (яка) навчає сина
ходити.
Так говорить про активні дієприкметники теперішнього часу шкільна
граматика, але не каже про них головного — того, що підкреслює
П. Житецький: «Щодо активних діє-прикметників, то їх зовсім нема
в народній мові»*. Дієприкметники теперішнього часу на -уч, -юч, -уш,
-ач, -яч, -ащ перетворились у народній мові на прикметники, які
походять від дієслів, але дієслівних ознак (виду й часу) не мають.
Наприклад, родючий, видющий (не сліпий), тямущий, співучий, побігущий,
гавкучий і багато інших (див. розділ «Прикметники») вказують лише на
властивість предмета, на його сталу, не залежну від часу, ознаку.
Тому й у літературній мові активні дієприкметники теперішнього часу
здаються якимись «не своїми», штучно створеними, так би мовити,
фіктивними. От як, скажімо, вигадки телебачення типу далекосягаюча
спеціалізація чи вражаючий випадок. Далебі, тут набагато доречнішими
були б не штучно, на російський зразок, скомпоновані дієприкметники,
а звичайні українські прикметники далекосяжний і разючий.
Те саме бачимо й у відомій формулі «Спасение утопающих — дело рук самих
утопающих». Засоби масової інформації, що пишуть ніби українською
мовою, на місце утопающих ставлять фіктивний дієприкметник потопаючі.
А краще пристав би сюди прикметник тонучий (наголос на у), що його
маємо в народному прислів’ї: Тонучий і бритви хопиться.
Аж ніяк не відповідає духові української мови широко вживане сьогодні
слово початкуючий. Набагато природніше і шанобливіше сказати про
письменника, художника, композитора чи ще когось, хто тільки починає
свій творчий шлях, — початківець, як читаємо, наприклад у Юрія Смолича:
«Опублікування першої книжки початківця — це свято не тільки для
читача, для літератури, для молодого автора, а й для старшого
письменника».
Важким для вимови є штучний дієприкметник подорожуючий. Значно легше,
навіть, поетичніше, сказати подорожній. Порівняймо: Розпитував про
дальшу путь подорожуючих і Розпитував про дальшу путь подорожніх.
Навіть не дуже чутливе до мови вухо легше (і приємніше) сприйме друге
речення. А можна ж іще сказати подорожанин.
*Цит. за: Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови. — К.: Книгоспілка, 1925. — С. 9.
Розділи сайту
Цікаві матеріали
