Українські скарби

Коли настирлива муха залітає до нашої кімнати, нам важко побачити в цьому диво. Хоча ми й знаємо зі шкільного курсу біології, що, якби усе потомство якоїсь однієї мухи вижило, то масою цих комах покрилася б уся планета, і то грубим шаром...

 Чим примітивнішою є певна біологічна структура, тим вищою є швидкість її відтворення. Ця закономірність особливо яскраво виявляється в мікробіології. Неймовірна швидкість розмноження вірусів і мікробів просто вражає уяву, і тільки їхня нестійкість у зовнішньому середовищі і вкрай коротке життя зберігають необхідний баланс і тим самим рятують світ від біокатастрофи...

 З іншого боку, чим складнішою та досконалішою є біологічна структура, тим слабшою є інтенсивність її відтворення: подовжується термін вагітності, зменшується кількість народжуваних... Наприклад, дрібні гризуни плодяться у великій кількості при короткому терміні внутрішньоутробного розвитку, а у слонів вагітність триває понад два роки, і народження більш ніж одного слоненяти є надзвичайною рідкістю.

 Подібним закономірностям підлягає і людство — спільність високоорганізованих істот, які живуть у різних умовах. Тоді як більшість передових країн із європейським населенням потерпають від демографічних проблем, у багатьох країнах Африки й Азії з низьким рівнем життя спостерігається надзвичайно високий приріст населення. Прихильники усіляких расових теорій наводять цей факт як неспростовний доказ переваги білої раси над усіма іншими. Залишимо це, як то кажуть, на їхньому сумлінні. І все ж навряд чи рівні народжуваності і смертності в африканських країнах можна пояснити лише тим, що вони (рівні) є типовим проявом саморегуляції біологічних структур, розташованих на нижчих (у порівнянні з білою расою) щаблях розвитку. Якби інтенсивність процесу розмноження африканців зумовлювалася тільки проблемою виживання, то існувала б певна константа співвідношення народжень і смертей, і її розмір можна б було якоюсь мірою зіставляти з розміром відповідної константи у Західній Європі. Але народжуваність в Африці значно перевищує смертність. Те ж саме спостерігається в Азії. Наразившись на це явище, соціологи поки що не можуть його пояснити. Усі існуючі версії виглядають непереконливо.

 Якщо надмірна плодючість — це ознака примітивності особистого розвитку, то як тоді можна пояснити феномен Менделєєва, який народився у сім’ї шістнадцятим? Вважати плодючість наслідком культурних і релігійних традицій теж не можна, — попри однакову схильність до високих темпів розмноження, різниця між китайцями та африканцями є аж надто великою... І все ж таки, на мій погляд, певний зв’язок тут існує.

 На всіх територіях, де відбувається потужний демографічний вибух, спостерігаються відверто низький рівень життя і відсталість суспільства. Гадаю, до цього спричинюються аж ніяк не біологічні якості окремих представників тієї або іншої раси. Суть тут полягає у колективній свідомості цілих етнічних груп. Наприклад, попри те, що слов’яни є білими європейцями, вони примудрилися століттями вперто зберігати відсталу Російську імперію з навдивовижу низьким рівнем життя. Висока смертність у дореволюційній Росії супроводжувалася високою народжуваністю, при цьому багатодітність була властива всім шарам населення, від селян до аристократів. Іншими словами, розвиненість етнічної групи визначається не наявністю геніальних учених, великих поетів і витончених царів, а реальною продуктивністю колективної свідомості і її здатністю створювати передові стійкі соціальні системи.

 Єдиним переконливим свідченням колективної біологічної досконалості можуть бути лише новітні технології у сполученні з високим рівнем життя. У цьому контексті зауважимо, що, як уже давно доведено, незалежно від своєї расової приналежності будь-який психічно здоровий індивідуум є повноцінним представником популяції Ноmo sapiens. Але очевидним є й інше: об’єднуючи індивідуумів, етнічні групи виступають як макробіологічні структури, котрі істотно відрізняються одна від одної. Мешканець Нью-Йорку — чорношкірий поліцейський може бути чудовим співрозмовником, тонким цінителем класичної літератури, охайною людиною, ідеальним законослухняним громадянином. Та коли вам заманеться якось відвідати місця компактного проживання чорношкірих громадян Америки, то побачена вами картина буде просто жахливою. Компактне проживання — чудовий показник макробіологічної якості етнічної групи. Виправдувальні аргументи стосовно кольорових гетто — на кшталт "бідності”, "безробіття”, "соціального дна”, "відсутності перспектив”, "неможливості вирватися” тощо — є цілком неспроможними. Запитаєте, чому? А ви уявіть собі, що комусь спало на думку висадити десь на дикому африканському узбережжі велику групу найзлиденніших, найледачіших, найнеосвіченіших, але чистокровних голландців. Неважко здогадатися, що рано чи пізно на цьому місці виникне щось подібне до сучасної ПАР. А тепер зазирніть в арабські квартали теперішнього ошатного Парижа, і ви побачите моторошний зразок людського співжиття, який суперечить усім нормам європейського буття. Навіть самісіньке серце європейської цивілізації не може змінити макробіологічної сутності далеких їй етнічних груп...

 Будь-яка макробіологічна структура є по-своєму обмеженою і не здатна виходити за межі власних можливостей. Це підтверджується кожним рядком світової історії. Коли етнічній групі в нових історичних умовах починають "загрожувати” чужі можливості і власна обмеженість, недоліки колективної свідомості активно компенсуються кількісними "позитивними якостями”. А саме: високий рівень народжуваності дає змогу наростити біологічну масу етносу, що, в свою чергу, є запорукою його безпеки. У свій час батько Менделєєва, як і більшість його співгромадян, виконував колективну програму етнічного зростання, що згодом дозволило мешканцям колишньої Російської імперії пережити наслідки революційних змін і закидати своїм "гарматним м’ясом” високопрофесійну воєнну машину третього рейху.

 Сучасну "економічну” еміграцію у розвиненіші країни можна розглядати як прояв етнічної агресії, обумовленої прагненням почасти і до паразитарного існування усередині досконаліших макробіологічних структур. У безневинному бажанні людини виїхати за кордон немає нічого страшного, але коли компактно проживаючі кольорові емігранти перетворюють Париж на Каїр, то навряд чи це можна назвати явищем прогресивним. Уявіть собі Київ, розбитий на етнічні квартали, де нечисленні корінні українці ховаються в районі Хрещатика... Цікава перспектива, чи не так? Запізніла дискусія європейських соціологів із цього приводу вже почалася, але конструктивних пропозицій ще немає і, можливо, не буде. Європа виявилася заручницею власних передових гуманістичних ідей і правових державних систем. Зростаюча хвиля кольорової еміграції в європейські країни незабаром може перерости в цунамі. Захисники прав людини поки що не можуть усвідомити, що зараз європейська цивілізація має справу не з окремо узятим кольоровим академіком, а з чужорідною етнічною свідомістю, "озброєною” величезними людськими ресурсами.

 Коли оновлений український етнос почне виблискувати, наче нова копійка, до його дому обов’язково почнуть дертися недбайливі сусіди. Може, хтось вважає, що це цілком нормальне і закономірне явище. Можливо. Однак є одне "але”. Багатство розграбованої Київської Русі монголів не змінило, і вони все одно повернулися до рідних кочовищ. Коли класична європейська культура потоне в етнічній навалі, Туніс, Марокко, Китай, В’єтнам, Алжир, Конго та їм подібні країни продовжуватимуть жити без істотних змін. От тільки Європи вже не буде...

Густав Водічка