Українські скарби

Субота, 18.11.2017, 08:04

Вітаю Вас Подорожній | RSS | Чільна сторінка | Статті | Реєстрація | Вхід

Чільна сторінка » Статті » » Постаті

Михайло Гаврилко і його спадщина

Михайло Гаврилко належав до тих непересічних особистостей, історія життя і творчости яких могла б стати сюжетом до захопливої науково-пригодницької книжки. Його жит­тя і праця чергувались з пере­буванням у різних місцевостях, знайомством з багатьма особами, в тому числі відомими, з ареш­тами і втечами. Однак ніхто, в тому числі й представники українського мистецтвознавства, у якому він залишив чималий слід, не спромігся навіть на видан­ня якоїсь узагальненої праці про митця. Пов'язано це з політичними вподобаннями М. Гаврилка, із спе­цифічним характером художника, який не був доступним для бага­тьох. Постать Гаврилка свого часу була зрозуміла лише невеликому гурткові.

Народився Михайло Гаврилко в козацьких хуторах поблизу с. Руковщини на Полтавщині 1882 р., у краю, який так щедро обдарував нашу українську культуру талановитими людь­ми. Ця чарівна земля на все життя прищепила йому любов до прекрасного, розуміння найтонших порухів мікро- і макрокосмосу, природи, навчила бачити красу у, здавалося б, буденних явищах — квітці, дереві, лісові, грозі. Дивну рису його харак­теру не раз відзначали друзі й знайомі Михайла.

Однак це були не дивацтва, а спосіб життя, своє­рідний самозахист від жорстокости віку,— це був його світ, куди дорогу знав тільки він.

Виховувався Михайло в укра­їнській родині, що вела родовід від козацького кореня і зберігала національні традиції. Саме від них і передалася Михайлові не лише ідеальна в нашій уяві козацька статура — високий зріст, і великий талант до знань, працьовитість, що межували з патологічним ба­жанням волі та абсолютним нех­туванням усіх авторитетів.

Водночас формується і революційний світогляд Гаврилка, його непохитні переконання майбут­нього українського патріота. З учнівського життя в Миргородській школі збереглися деякі спога­ди його сучасників, що дають можливість зро­зуміти внутрішній світ юнака. Якось кілька чоло­вік польської шляхти і поміщиків відвідали мо­гилу Т. Шевченка і ви­рішили відсвяткувати цю подію випивкою. На саме закінчення бенкету ви­падково прибув М. Гаврилко. Проте припини­ти осквернення могили Кобзаря навіть його кре­мезній фіґурі було не під силу. Тоді він зібрав із навколишніх околиць се­лян і розігнав поляків чи, за його словами, „вигнав торгашів із храму господ­нього".

По закінченні навчання в Україні М. Гаврилко, здобувши державну сти­пендію, 1904 р. вступає до художньо-прикладно­го училища барона Штігліца в Петербурзі. Це був специфічний навчальний заклад, який, крім пев­ної мистецької спеціяльности, давав можливість широкого ознайомлення на перших курсах з усіма видами живопису, рисунку, графіки, скульптури, керамічного мистецтва. Тут були гарні бібліотека і музей.

Однак уже невдовзі, 1905 р., за участь в орга­нізації студентського страйку М. Гаврилка звільнено з учи­лища, а потім заарештова­но. Півроку провів у слідчій в'язниці. Відтоді Михайло пов'язав себе з революцією, ставши членом Революційної української партії. 1905 р., за дорученням партійної орга­нізації, переїжджає до Льво­ва, звідки поїздками веде патріотичну роботу у Східній Україні. Арештований при од­ному з переїздів на кордоні, потрапляє до в'язниці, де перебуває близько шести мі­сяців. 1906 р. із тринадцять­ма товаришами знову за ґратами. Через місяць за бра­ком доказів його відпускають. Вийшовши з в'язниці, він знову активно береться до антицарської пропаґанди. На одному з мітингів у хуторі Свинківка на Миргородщині він закликав селян відібрати землю в панів та відлучити Україну від Російської імперії. Безперечно, така діяльність не проходила повз увагу ро­сійських жандармів, і його втретє заарештовують на мі­сяць. А випустивши, віддають під постійний на­гляд поліції. Заборона вступу до художніх закладів та безперервні переслідування царської „охранки" змушують Михайла Гаврилка 1907 р. переїхати до Львова, який у той час, як і вся Галичина, був у складі Австро-Угорської монархії, котра, треба зазначити, надавала більше уваги національним проблемам, ніж Росія, й українські організації та товариства тут не переслідувались.

По приїзді в Галичину Гаврилко з допомогою Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, вступає до Краківської академії мистецтв і на­вчається у скульптурному класі проф. К. Ляшки.

Краківська академія мистецтв поряд з закла­дами Відня, Мюнхена і Парижа стала центром, куди охоче приїздили на навчання українські митці на початку XX ст. У цій академії виклада­ли талановиті митці, які з повагою і замилуванням ставилися до української народної культури. Крім того, краківський мистецький осередок став місцем, де могли спільно працювати українські художники зі сходу і заходу, розділеної між ім­періями єдиної України. Тому не дивно, що Кра­ківській академії завдячуємо мистецькому ви­хованню низки митців. З-поміж них — М. Жук, М. Бойчук, О. Новаківський, І. Труш, І. Северин, М. Бурачек, В. Маслянників та багато інших ві­домих і маловідомих майстрів.

В 1905-1912 рр. у краківському осередку бу­ли такі українські діячі культури, як Б. Лепкий, В. Липинський, М. Гаврилко та ін. Зустрічались постійно в кав'ярні, де обслуга називала стіл „stol rusinski" Велись постійні дискусії. Гаврилко за­звичай лише слухав і всміхався.

У Краківській академії мистецтв мо­лодий митець навчався досить успішно. Працював він багато і невтомно. А за одну з пластичних праць — „Копач" — отримав нагороду. За словами сина проф. Ляшка, його батько вважав Михайла одним з найкращих уч­нів.

Упродовж 1907-1912 рр. М. Гав­рилко займався мистецькими сту­діями, але політики не полишав. Він брав участь в усіх об'єднаннях та організаціях, де була хоч іск­ринка для всезагального полум'я визволення України.

По закінченні академії М. Гаврилко їде навчатися до Парижа в майстерню відомого французько­го скульптора Бурделя, де пробув близько року (1911). За кордоном він не став прихильником модернізму, а залишився ревним поборником реалізму й народности. Портретні роботи „Гануся" (1909), „Чоловічий портрет" (1912), „Жіночий порт­рет" (1911), особливо погруддя М. Шашкевича (1910), Т. Шевченка (1911), Ю. Федь­ковича (1914), привертають увагу силою життя й природністю рухів його тематичної композиції — „Бандурист", „Прощання", „Козак на коні".

Михайло Гаврилко. „Козак і дівчина", „Тарас Шевченко". Сцени з проекту пам'ятника Т. Шевченкові в Києві

Майстерно виліплене ним на відзначення ювілею 1914 р., погруддя Т. Шевченка сповнене глибокої життєвости, наскрізь пройняте висо­ким патріотичним духом. Встановили монумент в українській гімназії в м. Кіцмані на Буковині. Скульптура поета-бунтаря була такою вдалою, що М. Гаврилко отримав кілька замовлень на її по­вторення. Але як справжній художник, він завж­ди шукав нового поглибленого розкриття дорогого його серцю образу Т. Шевченка.

Розквіт творчости скульптора припадає на складні роки П ершої світової війни. Тоді він працює у Львові над проєктом пам'ятника Шевченкові для Києва. Тут він виконав і відомий барельєф-медальйон поета, що поширювався у численних екземплярах майстернею І. Левинського у Львові.

Вдало виконані медальйони із зображенням Т. Шевченка кожна читальня „Просвіти", Народні доми та інші українські установи намагались придба­ти не лише з нагоди урочистостей Т. Шев­ченка 1911, 1914 років (бюсти чи медальйо­ни Кобзаря), але і протягом 20-30-х рр. XX ст.

Михайло Гаврилко. Проєкти пам'ятника Т. Шевченкові в Києві. 1909-1914 рр.Важливим етапом творчости Михай­ла Гаврилка стала участь в конкурсах проєктів на пам'ятник Т. Шевченкові у Києві. Скульптор активно і з великим захоплен­ням, незважаючи на невдачі, працює над цією темою з 1910 по 1914 рік. Яка ж доля спіткала проєкт Гав­рилка? Постамент з фіґурою Т. Шевченка перейшов у власність доктора Гриця Лучаківського, судді з Болехова, а п'ять інших фіґур зберігалися з Музеї НТШ у Львові. Тепер їх місцезнаходження неві­доме.

Перебуваючи у Львові на початку другого деся­тиліття XX ст., М. Гаврилко бере активну участь у студентських організаціях та стрілецьких товари­ствах Галичини. З початком Першої світової війни він стає членом стрілецької мобілізаційної комісії у Львові та вступає до першої сотні Українських Січових Стрільців. У перші місяці війни за завдан­ням Союзу визволення України працює в таборах російських полонених з воїнами-українцями, а в травні 1915 р. із загонами УСС відбуває на фронт в ранзі четаря. Бере участь у боях під Болеховом, Вікторовом, Галичем, Золотою Липою, Стрипою, Настасовом.

З 1916 р. четар М. Гаврилко призначений на­чальником комісаріяту по табору добровольців у Луцьку, став організатором українських початко­вих шкіл.

За час перебування на стрілецькій службі М. Гаврилко не припиняв творчо працювати як у графіці, так і в скульптурі. З найбільш значних праць назвемо бюст сотника УСС В. Дідушка, ме­дальйон князя Святослава, інші проєкти.

1917 р., повернувшись до Львова, митець пра­цює над медальйоном князя Святослава (в міді) та над новим проєктом пам'ятника Т. Шевченкові.

Події української визвольної війни, що особ­ливо гостро прокотились в Галичині, змушують переїхати Гаврилка у Східну Україну, де він продовжує військову службу в лавах борців за незалежність України, не забуваючи, що він є бійцем і української культури.

У 1919 р. Гаврилко потрапляє в полон до більшо­виків і, як старшина української армії, зазнає зну­щань. Дивом виживши, йому вдається звільнитися. Після багатьох пригод добирається до знайомих у Східній Україні. Наприкінці 1919 р. він переїжджає до Полтави, де був призначений на посаду скульп­тора VII розряду райспоживспілки. Саме тут навесні 1920 р. виліплює останню з відомих робіт — бюст Т. Шевченка для Полтавського му­зею М. Гоголя. На по­грудді рукою скульп­тора зроблено напис: „Обніміте, брати мої, найменшого брата".

Доля цієї скульп­тури невідома. А до війни, за свідченням брата митця Степана Гаврилка, бюст стояв у вестибюлі Полтавсь­кого театру ім. М. Го­голя.

1920 р. Чернігівсь­кий відділ мистецтв Губернського відділу народної освіти ого­лосив конкурс на проєкт пам'ятника Шевченкові. (Термін надсилання робіт був визначений до 20 чер­вня 1920 р.) Можливо, це було причиною прибуття сюди М. Гаврилка. Переїхавши до Чернігова, митець влаштовується 1920 р. на посаду завідувача культурно-освітнього відділу.

1920 р. митця не стало. За однією версією, він помер від тифу, за іншою — загинув на Лівобереж­жі від рук більшовиків. Р. Стельмахів твердив, що його розстріляли, відомі й інші версії.

Життя М. Гаврилка — це одіссея переїздів, арештів, викручувань та зустрічей: від Прилук до Ічні, від Києва та Канева до Хотина та Чернівець, до Болехова та Львова. Але ні вдома, ні за кордо­ном свого характеру, ані віри в себе він не втра­тив.

В емоційному запалі Михайло Гаврилко не раз казав, ще він хотів би служити Україні або як вояк, або як різьбар. І в тій, і в тій іпостасі він виконав свій обов'язок.

Олесь Нога



Категорія: Постаті | Додав: Росава (03.09.2012) | Автор: Олесь Нога
Переглядів: 3989 | Коментарі: 0 | Теги: Усс, Михайло Гаврилко, герої України, українські герої, повстанський рух, УНР, повстанці | Рейтинг: 0.0/0
Переглянути схожі матеріали







Всього коментарів: 0

Ім'я *:
Email:
Код *:

Розділи сайту



Цікаві матеріали

Календар українців
УПА і Кубань - пікантні подробиці минулого

З книгосхову

УКРАЇНСЬКА АБЕТКА Микола Гаццюк

Пошук по сайту



     

Матеріали, що спонукають до роздумів

Мапа гостей

        free counters

Статистика

Наша кнопка

             Українські скарби. Духовна культура, міфи та легенди, історія, народна медицина...
    [Отримати код кнопки]

Друзі сайту

ЗНАТИ ЩОБ РОЗУМІТИПравий Портал Донеччини ВОРОХОБНИК: портал українців Луганщини «Сонячний зайчик» – газета дитячої творчості та спілкуваннякарате-до Червоноград-Сокаль Наше-Рідне Славянский информационный каталог Слово наше рідне - слово українське Дух Волі - суспільно-політичне інтернет-виданняКняже Місто «Незборима нація» – видання історичного клубу «Холодний яр» Aгітаційно-пропагандивний ресурсІсторична Спадщина Антії-Руси-України Родинне Дерево нашої землі Рукотвори - скарбниця майстрів Мистецька крамниця Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» решта наших друзів >>>

Пиши українськоюУкраїна у нас одна