Українські скарби

Четвер, 27.04.2017, 18:52

Вітаю Вас Подорожній | RSS | Чільна сторінка | Статті | Реєстрація | Вхід

Чільна сторінка » Статті » » Постаті

Михайло Гаврилко і його спадщина

Михайло Гаврилко належав до тих непересічних особистостей, історія життя і творчости яких могла б стати сюжетом до захопливої науково-пригодницької книжки. Його жит­тя і праця чергувались з пере­буванням у різних місцевостях, знайомством з багатьма особами, в тому числі відомими, з ареш­тами і втечами. Однак ніхто, в тому числі й представники українського мистецтвознавства, у якому він залишив чималий слід, не спромігся навіть на видан­ня якоїсь узагальненої праці про митця. Пов'язано це з політичними вподобаннями М. Гаврилка, із спе­цифічним характером художника, який не був доступним для бага­тьох. Постать Гаврилка свого часу була зрозуміла лише невеликому гурткові.

Народився Михайло Гаврилко в козацьких хуторах поблизу с. Руковщини на Полтавщині 1882 р., у краю, який так щедро обдарував нашу українську культуру талановитими людь­ми. Ця чарівна земля на все життя прищепила йому любов до прекрасного, розуміння найтонших порухів мікро- і макрокосмосу, природи, навчила бачити красу у, здавалося б, буденних явищах — квітці, дереві, лісові, грозі. Дивну рису його харак­теру не раз відзначали друзі й знайомі Михайла.

Однак це були не дивацтва, а спосіб життя, своє­рідний самозахист від жорстокости віку,— це був його світ, куди дорогу знав тільки він.

Виховувався Михайло в укра­їнській родині, що вела родовід від козацького кореня і зберігала національні традиції. Саме від них і передалася Михайлові не лише ідеальна в нашій уяві козацька статура — високий зріст, і великий талант до знань, працьовитість, що межували з патологічним ба­жанням волі та абсолютним нех­туванням усіх авторитетів.

Водночас формується і революційний світогляд Гаврилка, його непохитні переконання майбут­нього українського патріота. З учнівського життя в Миргородській школі збереглися деякі спога­ди його сучасників, що дають можливість зро­зуміти внутрішній світ юнака. Якось кілька чоло­вік польської шляхти і поміщиків відвідали мо­гилу Т. Шевченка і ви­рішили відсвяткувати цю подію випивкою. На саме закінчення бенкету ви­падково прибув М. Гаврилко. Проте припини­ти осквернення могили Кобзаря навіть його кре­мезній фіґурі було не під силу. Тоді він зібрав із навколишніх околиць се­лян і розігнав поляків чи, за його словами, „вигнав торгашів із храму господ­нього".

По закінченні навчання в Україні М. Гаврилко, здобувши державну сти­пендію, 1904 р. вступає до художньо-прикладно­го училища барона Штігліца в Петербурзі. Це був специфічний навчальний заклад, який, крім пев­ної мистецької спеціяльности, давав можливість широкого ознайомлення на перших курсах з усіма видами живопису, рисунку, графіки, скульптури, керамічного мистецтва. Тут були гарні бібліотека і музей.

Однак уже невдовзі, 1905 р., за участь в орга­нізації студентського страйку М. Гаврилка звільнено з учи­лища, а потім заарештова­но. Півроку провів у слідчій в'язниці. Відтоді Михайло пов'язав себе з революцією, ставши членом Революційної української партії. 1905 р., за дорученням партійної орга­нізації, переїжджає до Льво­ва, звідки поїздками веде патріотичну роботу у Східній Україні. Арештований при од­ному з переїздів на кордоні, потрапляє до в'язниці, де перебуває близько шести мі­сяців. 1906 р. із тринадцять­ма товаришами знову за ґратами. Через місяць за бра­ком доказів його відпускають. Вийшовши з в'язниці, він знову активно береться до антицарської пропаґанди. На одному з мітингів у хуторі Свинківка на Миргородщині він закликав селян відібрати землю в панів та відлучити Україну від Російської імперії. Безперечно, така діяльність не проходила повз увагу ро­сійських жандармів, і його втретє заарештовують на мі­сяць. А випустивши, віддають під постійний на­гляд поліції. Заборона вступу до художніх закладів та безперервні переслідування царської „охранки" змушують Михайла Гаврилка 1907 р. переїхати до Львова, який у той час, як і вся Галичина, був у складі Австро-Угорської монархії, котра, треба зазначити, надавала більше уваги національним проблемам, ніж Росія, й українські організації та товариства тут не переслідувались.

По приїзді в Галичину Гаврилко з допомогою Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, вступає до Краківської академії мистецтв і на­вчається у скульптурному класі проф. К. Ляшки.

Краківська академія мистецтв поряд з закла­дами Відня, Мюнхена і Парижа стала центром, куди охоче приїздили на навчання українські митці на початку XX ст. У цій академії виклада­ли талановиті митці, які з повагою і замилуванням ставилися до української народної культури. Крім того, краківський мистецький осередок став місцем, де могли спільно працювати українські художники зі сходу і заходу, розділеної між ім­періями єдиної України. Тому не дивно, що Кра­ківській академії завдячуємо мистецькому ви­хованню низки митців. З-поміж них — М. Жук, М. Бойчук, О. Новаківський, І. Труш, І. Северин, М. Бурачек, В. Маслянників та багато інших ві­домих і маловідомих майстрів.

В 1905-1912 рр. у краківському осередку бу­ли такі українські діячі культури, як Б. Лепкий, В. Липинський, М. Гаврилко та ін. Зустрічались постійно в кав'ярні, де обслуга називала стіл „stol rusinski" Велись постійні дискусії. Гаврилко за­звичай лише слухав і всміхався.

У Краківській академії мистецтв мо­лодий митець навчався досить успішно. Працював він багато і невтомно. А за одну з пластичних праць — „Копач" — отримав нагороду. За словами сина проф. Ляшка, його батько вважав Михайла одним з найкращих уч­нів.

Упродовж 1907-1912 рр. М. Гав­рилко займався мистецькими сту­діями, але політики не полишав. Він брав участь в усіх об'єднаннях та організаціях, де була хоч іск­ринка для всезагального полум'я визволення України.

По закінченні академії М. Гаврилко їде навчатися до Парижа в майстерню відомого французько­го скульптора Бурделя, де пробув близько року (1911). За кордоном він не став прихильником модернізму, а залишився ревним поборником реалізму й народности. Портретні роботи „Гануся" (1909), „Чоловічий портрет" (1912), „Жіночий порт­рет" (1911), особливо погруддя М. Шашкевича (1910), Т. Шевченка (1911), Ю. Федь­ковича (1914), привертають увагу силою життя й природністю рухів його тематичної композиції — „Бандурист", „Прощання", „Козак на коні".

Михайло Гаврилко. „Козак і дівчина", „Тарас Шевченко". Сцени з проекту пам'ятника Т. Шевченкові в Києві

Майстерно виліплене ним на відзначення ювілею 1914 р., погруддя Т. Шевченка сповнене глибокої життєвости, наскрізь пройняте висо­ким патріотичним духом. Встановили монумент в українській гімназії в м. Кіцмані на Буковині. Скульптура поета-бунтаря була такою вдалою, що М. Гаврилко отримав кілька замовлень на її по­вторення. Але як справжній художник, він завж­ди шукав нового поглибленого розкриття дорогого його серцю образу Т. Шевченка.

Розквіт творчости скульптора припадає на складні роки П ершої світової війни. Тоді він працює у Львові над проєктом пам'ятника Шевченкові для Києва. Тут він виконав і відомий барельєф-медальйон поета, що поширювався у численних екземплярах майстернею І. Левинського у Львові.

Вдало виконані медальйони із зображенням Т. Шевченка кожна читальня „Просвіти", Народні доми та інші українські установи намагались придба­ти не лише з нагоди урочистостей Т. Шев­ченка 1911, 1914 років (бюсти чи медальйо­ни Кобзаря), але і протягом 20-30-х рр. XX ст.

Михайло Гаврилко. Проєкти пам'ятника Т. Шевченкові в Києві. 1909-1914 рр.Важливим етапом творчости Михай­ла Гаврилка стала участь в конкурсах проєктів на пам'ятник Т. Шевченкові у Києві. Скульптор активно і з великим захоплен­ням, незважаючи на невдачі, працює над цією темою з 1910 по 1914 рік. Яка ж доля спіткала проєкт Гав­рилка? Постамент з фіґурою Т. Шевченка перейшов у власність доктора Гриця Лучаківського, судді з Болехова, а п'ять інших фіґур зберігалися з Музеї НТШ у Львові. Тепер їх місцезнаходження неві­доме.

Перебуваючи у Львові на початку другого деся­тиліття XX ст., М. Гаврилко бере активну участь у студентських організаціях та стрілецьких товари­ствах Галичини. З початком Першої світової війни він стає членом стрілецької мобілізаційної комісії у Львові та вступає до першої сотні Українських Січових Стрільців. У перші місяці війни за завдан­ням Союзу визволення України працює в таборах російських полонених з воїнами-українцями, а в травні 1915 р. із загонами УСС відбуває на фронт в ранзі четаря. Бере участь у боях під Болеховом, Вікторовом, Галичем, Золотою Липою, Стрипою, Настасовом.

З 1916 р. четар М. Гаврилко призначений на­чальником комісаріяту по табору добровольців у Луцьку, став організатором українських початко­вих шкіл.

За час перебування на стрілецькій службі М. Гаврилко не припиняв творчо працювати як у графіці, так і в скульптурі. З найбільш значних праць назвемо бюст сотника УСС В. Дідушка, ме­дальйон князя Святослава, інші проєкти.

1917 р., повернувшись до Львова, митець пра­цює над медальйоном князя Святослава (в міді) та над новим проєктом пам'ятника Т. Шевченкові.

Події української визвольної війни, що особ­ливо гостро прокотились в Галичині, змушують переїхати Гаврилка у Східну Україну, де він продовжує військову службу в лавах борців за незалежність України, не забуваючи, що він є бійцем і української культури.

У 1919 р. Гаврилко потрапляє в полон до більшо­виків і, як старшина української армії, зазнає зну­щань. Дивом виживши, йому вдається звільнитися. Після багатьох пригод добирається до знайомих у Східній Україні. Наприкінці 1919 р. він переїжджає до Полтави, де був призначений на посаду скульп­тора VII розряду райспоживспілки. Саме тут навесні 1920 р. виліплює останню з відомих робіт — бюст Т. Шевченка для Полтавського му­зею М. Гоголя. На по­грудді рукою скульп­тора зроблено напис: „Обніміте, брати мої, найменшого брата".

Доля цієї скульп­тури невідома. А до війни, за свідченням брата митця Степана Гаврилка, бюст стояв у вестибюлі Полтавсь­кого театру ім. М. Го­голя.

1920 р. Чернігівсь­кий відділ мистецтв Губернського відділу народної освіти ого­лосив конкурс на проєкт пам'ятника Шевченкові. (Термін надсилання робіт був визначений до 20 чер­вня 1920 р.) Можливо, це було причиною прибуття сюди М. Гаврилка. Переїхавши до Чернігова, митець влаштовується 1920 р. на посаду завідувача культурно-освітнього відділу.

1920 р. митця не стало. За однією версією, він помер від тифу, за іншою — загинув на Лівобереж­жі від рук більшовиків. Р. Стельмахів твердив, що його розстріляли, відомі й інші версії.

Життя М. Гаврилка — це одіссея переїздів, арештів, викручувань та зустрічей: від Прилук до Ічні, від Києва та Канева до Хотина та Чернівець, до Болехова та Львова. Але ні вдома, ні за кордо­ном свого характеру, ані віри в себе він не втра­тив.

В емоційному запалі Михайло Гаврилко не раз казав, ще він хотів би служити Україні або як вояк, або як різьбар. І в тій, і в тій іпостасі він виконав свій обов'язок.

Олесь Нога



Категорія: Постаті | Додав: Росава (03.09.2012) | Автор: Олесь Нога
Переглядів: 3640 | Коментарі: 0 | Теги: Усс, Михайло Гаврилко, герої України, українські герої, повстанський рух, УНР, повстанці | Рейтинг: 0.0/0
Переглянути схожі матеріали







Всього коментарів: 0

Ім'я *:
Email:
Код *:

Розділи сайту



Цікаві матеріали

Юрій Городянин-Лісовський (Горліс-Горський)
Іван Мазепа. Життя і пориви великого гетьмана

З книгосхову

ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНЦІВ, РОСІЯН, БІЛОРУСІВ ТА ЇХНІХ МОВ Г.П.Півторак

Пошук по сайту



     

Матеріали, що спонукають до роздумів

Мапа гостей

        free counters

Статистика

Наша кнопка

             Українські скарби. Духовна культура, міфи та легенди, історія, народна медицина...
    [Отримати код кнопки]

Друзі сайту

ЗНАТИ ЩОБ РОЗУМІТИПравий Портал Донеччини ВОРОХОБНИК: портал українців Луганщини «Сонячний зайчик» – газета дитячої творчості та спілкуваннякарате-до Червоноград-Сокаль Наше-Рідне Славянский информационный каталог Слово наше рідне - слово українське Дух Волі - суспільно-політичне інтернет-виданняКняже Місто «Незборима нація» – видання історичного клубу «Холодний яр» Aгітаційно-пропагандивний ресурсІсторична Спадщина Антії-Руси-України Родинне Дерево нашої землі Рукотвори - скарбниця майстрів Мистецька крамниця Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» решта наших друзів >>>

Пиши українськоюУкраїна у нас одна