Українські скарби

Четвер, 23.11.2017, 07:11

Вітаю Вас Подорожній | RSS | Чільна сторінка | | Реєстрація | Вхід

Чільна сторінка » А-ба-ба-га-ла-ма-га » Слововживання
19:46
Не додаваймо рідній мові гіркоти!..

Якщо підготований шовіністичною трійцею С.Єфремова – П.Симоненка – С.Гриневецького реакційний законопроект «Про мови в Україні» набере чинности закону, цей антиукраїнський акт поставить мову титульної нації (як і саму націю) на межу виживання. Коли ж узяти до уваги й силу внутрішньоструктурних мовних негараздів, то русифікаторський шабаш може спричинити цілковиту втрату нашим словом рис національної ідентичности. Адже проблеми, не розв’язані за доби «зближення аж до злиття» (коли тих проблем і сформулювати не наважувалися), декому ввижаються мало що не розв’язними... 

Прибране ім’я ідейного натхненника «соцреалізму» й розробника відповідного «методу», як сумний символ совєтського лихоліття, і досі залишається в назвах вулиць, проспектів, бульварів. Як і раніше, українців змушують дивитися на одіозне псевдо очима позбавлених права на рідну мову підданих Російської імперії, бо ж написання Горький суперечить орфографічній нормі:
В українській мові не вживають знака м’якшення після «р» у кінці складу, збіжному з кінцем слова (лазур, тепер, воротар, бур — форма родового відмінка множини слова «буря», Твер), і в позиції кінця складу в середині слова (серга, гирка — здрібніло-пестлива форма слова «гиря», вірте, Варка, Харків).
«Проблему», уособлену висмоктаним із пальця написанням Горький, ще 1924 року розв’язав на підставі питомої мовної норми видатний український філолог, культуролог і богослов Іван Огієнко. В укладеному фахівцем «Українському стилістичному словнику» (скільки дисертацій живилось ідеями цього фундаментального первотвору!) подано безваріантну, самозрозумілу форму: Горкий (с.89).
Чому ж дотепер пишемо з помилкою — у текстах диктантів, у підручниках із зарубіжної літератури, урешті-решт, у літературознавчих студіях?.. Зробімо історичний екскурс.
Як відомо, за сучасну вважають мову, що нею послуговуються останніми п’ятдесятьома-шістдесятьома роками (ідеться про два покоління мовців, бо поколінню, з погляду соціології, відповідає 30?літній відтинок часу). Тож розгорнімо «Український правопис» (коротко — УП) 1946 року видання, яким керувалися укладачі словників, автори підручників, журналісти й редактори, учителі середньої й викладачі вищої школи принаймні до 1960?го, коли постала оновлена версія радянізованого правописного кодексу.
Попри недремне око М. Хрущова та інших компартійних наглядачів, УП-1946, дякувати Богові, зберіг питому норму — приголосний р у кінці складу може бути тільки твердим: «§ 13. ь не пишеться: […] 2. Після р у кінці складу, напр.: кобзар, лікар, школяр…» (Український правопис. — К., 1946. — С.18). Винятку Горький цей параграф не має. Пролетарський псевдонім репрезентує прикметникове закінчення -ий у переданих нашою мовою російських прізвищах (с.112, § 103, п.6) і в географічних назвах (с.116, § 107, п.7) з основою на твердий приголосний; унаочнює граматичні форми відповідних власних назв: Горький — Горького, Горькому… (с.118, § 109, п.3) і бере участь у творенні нових слів на кшталт горьковський (с.120, § 110, п.2).
Ці правила перенесено до УП-1960 (с.125, § 104, п.6; с.130, § 108, п.7,а; с.132, § 110, п.3; с.134, § 111, п.2). В осучаснену версію УП запровадили норму вживання малої літери у висловах на взір «горьківські настанови» (Український правопис. — К., 1960. — С.61: § 27, п.13, прим.1).
Наступні видання УП (третє: К., 1990; четверте: К., 1993 і 1994; п’яте: К., 1996; шосте: К., 1997; сьоме: К., 1998; стереотипні — 1999, 2000, 2002, 2003, 2004 і 2005 років), наголошуючи на невживанні знака м’якшення після р у кінці складу або слова (§ 17), містили, однак, приклад Горький — як ілюстрацію закінчення -ий у записаних по?нашому російських прізвищах (§ 104, п.10). У решті правил Горького вже не згадували.
З косметично підновленого УП-2007 перекручену форму (Горький) викреслили, але нормативного розв’язку (Горкий) не подали. Тож стереотипні видання УП 2008, 2010 років позбавлено й Горького, і Горкого.
Історичний екскурс у «проблему» показує: у складі правила про невживання знака м’якшення після «р» жодне видання «Українського правопису» не мало винятку — Горький. Коли ж і де це неприродне, розбіжне з питомою фонетикою написання дістало бодай позірну орфографічну легітимність (як виняток)?
Суперечність між нормою (знак м’якшення не пишеться після р у кінці складу або слова) і прикладом (Горький), котрий ту норму спростовує, хоча, як свідчить аналіз, ілюструє інші правила (у межах єдиного правописного кодексу), — цю суперечність «розв’язав» колектив авторів: А. Бурячок, Л. Паламарчук, В. Русанівський, Н. Тоцька. В укладеному гуртом «Довіднику з української орфографії та пунктуації» (К., 1964), у розділі, написаному А. Бурячком, уперше з’явилося сакраментальне «але», яким у спеціальній літературі позначають виняток: «М’який знак не пишеться: […] 3) Після р у кінці складу: воротар, гіркий (але Горький)…» (с.24). Це формулювання перекочувало без змін до другого (К., 1973; с.24) і третього (К., 1984; с.22) видань, названих «Довідником з українського правопису».
Отже, помилку (Горький) піднесли до рангу винятку, не завдавши собі труду той «виняток» обґрунтувати. Та й кому до снаги довести недовідне?!
Звичайно, і до 1964 року були джерела, зокрема лексикографічні, що під тиском русифікаторської політики совєтської влади мусили подавати хибне написання — Горький (насамперед як географічну назву): укладений А. Кара-Моском і М. Токарським «Російсько-український словник географічних назв» (К., 1953; с.65); «Орфографічний словник» (К., 1961; с.103) І. Кириченка; «Російсько-український словник» (К., 1962; с.84) за редакцією М. Калиновича тощо. Але саме «Довідник…» (1964), підготований групою провідних (на ту пору) фахівців, санкціонував надуманий виняток (Горький) як правописну норму. З-поміж джерел із претензією на усталення такої «норми» (кодифікацію) слід зазначити видані за редакцією В. Русанівського книжки С. Головащука: «Словник-довідник з правопису» –К., 1979 (приклад Горький містять і «Словник», с.60, і «Правописний коментар», с.323); «Словник-довідник з правопису та слововживання» — К., 1989 (с.97 і 505 відповідно).
Потреба докорінно оновити наш правопис, щоб замість чинної, колоніальної версії (принципова оцінка, уживана відомим мово-знавцем С. Караванським, США) нарешті постала Конституція мови незалежної Української держави, — ця пекуча потреба спонукала київського професора І. Ющука, як ученого і громадянина, розробити авторський Проєкт УП (К., 2008), де, зокрема, наголошено: «[…] 4) відповідно до української орфоепії писати Горкий без м’якого знака…» (с.5).
Огієнків розв’язок (Горкий), єдино правильний і неспростовний, таки виринув із забуття — через вісім десятиліть!
То чому ж він іще не запанував? Дається взнаки інерція мислення, чий негативний уплив на грамотне письмо підтверджують аналогічні приклади.
Так, у сімох виданнях «Українського орфографічного словника», що виходили у 2002–2009 роках (2002 і 2004?го — за редакцією Л. Полюги, 2005 і 2006?го — В. Русанівського, відтак — під орудою В. Скляренка), маємо помилку: царьок, -рька (зокрема: 2004, с.958; 2006, с.913; 2009, с.964)…
Таж навіть у «Словнику української мови» (К., 1970–1980) — одинадцятитомовому тлумачному СУМі, який укидав у розпач мовознавців-патріотів, — навіть у цьому сумному виданні не було порушено питомої норми: «Царьок, -рка» (т. XI. — К.,1980. — С.184). Серед новітніх лексикографічних джерел, які містять правильне написання (царьок, -рка; отже, царкові, царком, при царкові), варто виокремити рекомендований Міністерством освіти і науки України «Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики» за редакцією В. Бусла (див.: К.; Ірпінь, 2003 і 2004. — С.764).
Принагідно завважимо, що знак м’якшення після р у середині складу (тобто у сполуці з голосним о), як у слові царьок, не суперечить нашій орфографії; щоправда, слів, де маємо -рьо-, небагато: забрьоханий (мимохіть спадає на думку Основ’яненків «хваброї Конотопської сотні пан сотник Микита Уласович Забрьоха» з повісти «Конотопська відьма»), згорьований, гирьовий, пістрьовий (зроблений із грубої тканини — пістрі)…
Полиново-гіркий смак мають похибки на кшталт «царька Горького», що упосліджують і зневиразнюють національне єство української мови, роблячи її безбарвним «срєдством общєнія». Сьогодні, коли накреслилася тенденція — ревізувати наробок доби Незалежности в царині відродження питомого слова, — не можна подарувати жодного підступу проти нашої мовної самобутности.

Анатолій ВЕНЦКОВСЬКИЙ

За матеріалами газети "Українське слово"

Категорія: Слововживання | Переглядів: 932 | Додав: Росава | Теги: русизми, українська мова, говоримо правильно, антисуржик, А українською кажуть так, пишемо правильно
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
Код *:

Розділи сайту



Цікаві матеріали

УПА і Кубань - пікантні подробиці минулого
Україна: найбільша проблема в Європі (частина ІІ)

З книгосхову

ВЕЛИКА СКІФІЯ Григорій Василенко

Пошук по сайту



     

Матеріали, що спонукають до роздумів

Мапа гостей

        free counters

Статистика

Наша кнопка

             Українські скарби. Духовна культура, міфи та легенди, історія, народна медицина...
    [Отримати код кнопки]

Друзі сайту

ЗНАТИ ЩОБ РОЗУМІТИПравий Портал Донеччини ВОРОХОБНИК: портал українців Луганщини «Сонячний зайчик» – газета дитячої творчості та спілкуваннякарате-до Червоноград-Сокаль Наше-Рідне Славянский информационный каталог Слово наше рідне - слово українське Дух Волі - суспільно-політичне інтернет-виданняКняже Місто «Незборима нація» – видання історичного клубу «Холодний яр» Aгітаційно-пропагандивний ресурсІсторична Спадщина Антії-Руси-України Родинне Дерево нашої землі Рукотвори - скарбниця майстрів Мистецька крамниця Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» решта наших друзів >>>

Пиши українськоюУкраїна у нас одна