Українські скарби

Зауваження до окремих прикметників

А українською кажуть так...

Гарний

З цим прикметником наші засоби масової інформації ведуть, можна сказати, подвійну гру: з одного боку, ніби витискують його з ужитку, з другого — проштовхують. І часом туди, де йому бути не слід.
Розгляньмо перший бік, коли замість прикметника гарний вжи­вають російськоподібний красивий. Чи виправдано це?
Прикметник гарний у народній мові пов’язується здебільшого із зовнішністю людини або зовнішніми ознаками неістот: 3 гарної дівки — гарна й молодиця (приказка); Плакали очі за ним, за його гарною вродою (М. Вовчок) — це мова про зовнішність дівчини і зовнішність хлопця. Не те гарне, що гарне, а те, що подобається (прислів’я) — мова про гарний зовні предмет (скажімо, про квітчасту хустку чи зграбне горнятко).
Саме в таких випадках і послуговуються сучасні літератори при­кметником красивий (красивий хлопець, красива дівчина). Вони, очевидно, гадають, що красивий і красива є похідними від красень і красуня. І помиляються. Це в росіян так. А в нашій народній мові красень і красуня семантично пов’язані зі словами краса і красний. Звідси й словоформи: кращий (вищий ступінь від красного), красовитий — похідне від краса (Вдовине личко красовите — М. Вовчок); красуватися (Пишається, красується, сонце зустрічає — Шевченко). Звідси й фразеологізми: НЕ РОДИСЯ КРАСНА, А РОДИСЯ ЩАСНА; КРАСИ НАБИРАТИСЯ (рос. хорошеть); У ЦЬОМУ КРАСНОМУ СВІТІ (рос. в этом прекрасном мире); ХЛІБА КРАСУЮТЬСЯ (тобто цвітуть); КРАСНА ДІВКА (сузір’я Діви).
А про слово КРАСИВИЙ Грінченко каже однозначно: придающий красоту. І наводить приклад з казки: Покропили цілющою водою — зці­лився; покропили красивою — то був гарний, а став ще кращий.
Отже, не слід прикметник гарний (красний) замінювати на кра­сивий. Дехто посилається в такій заміні на Котляревського: мовляв, його Наталка —Дівка проста, некрасива, з добрим серцем, не спесива. Та в тому ж і річ, що вона проста, тобто не з тих, що додають собі краси пудрами та помадами!
Тепер — про другий бік справи, коли прикметник гарний ставлять там, де йому, здавалося б, стояти не слід. Докладно за це розповість розділ під заголовком «Добрий».

Гладкий

Цей прикметник має два наголоси. З наголосом на а синонімами йому виступають рівний, без вибоїв (Бог скарає і на гладкій дорозі — приказка), а також однобарвний (Гладкий іще, не помальований посуд — зі словника Шейковського).
З наголосом на останньому складі прикметник гладкий є то­тожним рос. толстый: Гладкий такий, що й у шкуру не потовпиться (М. Коцюбинський). Похідні від гладко?го: гладун (рос. толстяк), гладэха (рос. толстуха): Ач, гладуха — трясе салом (М. Коцюбинський).

Грубий

Цей прикметник має вжиток як у нашій, так і в сусідовій мові, але смислові відтінки його неоднакові. Якщо російська мова уживає слово грубий на означення невихованої, нечемної, неґречної люди­ни (грубый человек), недосконалості предмета (грубая работа) чи як сільськогосподарський термін (грубые корма), — то в українській мові першому з наведених значень відповідає слово брутальний, а до інших український прикметник грубий додає ще й те поняття, що його росіяни передають словом толстый. Отже, початок відомої української казки: Було собі два попи, здорових і грубих — не треба розуміти так, що далі мовитиметься про попів нечемних, брутальних. Маються на увазі попи «толстые».
Із цього випливає: перекладаючи російські фрази зі словом «толс­тый», зовсім не обов’язково вживати співзвучне йому українське тов­стий. Можна взяти й прикметник грубий. Наприклад, толстое дерево — грубе дерево (Грубезний дуб стояв над тим ставком, — співають в одному з давніх українських романсів); толстый господин — грубий пан (Раз топився грубий пан — С. Руданський); толстая тетрадь — гру­бий зошит; толстый портфель — груба тека.
Тож не цураймося прикметника грубий. Там, де росіяни пишуть толстый, не обмежуймося тільки співзвучним товстий. Адже в на­родній мові частіше почуєш грубе дерево, аніж товсте, груба колода, аніж товста, груба ковдра, аніж товста ковдра чи товстий ліжник і т.д. Треба лише до цієї мови прислухатись.
А ще, коли до нашої народної мови добре прислухатись, то можна завважити, що слово грубий уживають тоді, коли не хочуть дати пред­метові чи явищу чітко негативної оцінки. Наприклад, гріх казати про хліб, що він недобрий, тому від старших людей ще й сьогодні можна почути міркування такого плану: Як на пару, то пшениці такі гожі, а по буряках такі грубі. Або: А що вже харчі по отих їдальнях грубі!
Іноді рос. толстый (плотный) можна передати словом дебелий. Приклад ужитку останнього дає і народна мова, і класична література: Важко рушили з місця дебелі воли (за матеріалами Грінченка), На княжому дебелім тілі глибокії… рани (Шевченко).
Та вживає наша мова і слово товстий. Найчастіше там, де йдеться про щось (рос.) жирное. Наприклад, жирный творог — це товстий сир. Та й сало в нас, коли йдеться НЕ про свинину, називають спорідне­ним із товстим — товщ: Грубого товщу овечата собі нагуляли, мати­мемо лою на свічки (Федькович).
Звичайно, газети й телерадіомовлення, працівники яких до­клали зусиль, щоб замінити народну мову на номенклатурний «новояз», таких висловів сьогодні не практикують. І багато не лише журналістів, а й письменників, особливо городян, їх навіть не розуміють. Можна побитися об заклад, що сучасний міський газетяр, почувши в сільському автобусі звернені до когось слова: «Ви ж бачите, що ця жінка груба, — поступіться місцем», — поду­має, що йдеться про жінку нечемну. А тимчасом грубою в народній мові, особливо ж на Поділлі та Кіровоградщині (з делікатності, щоб не підкреслювати справжнього стану людини), називають жінку вагітну.
Словоформи від прикметника грубий: грубезний, грубенький. Ос­таннє еквівалентне поняттю досить грубий. От як в одному з листів писала Леся Українка: Книжка вийшла грубенька.

Давній

У засобах масової інформації цьому прикметникові часто надають російського вжитку старый (тільки наголос переносять на останній склад). Народна мова це висміює в приказці: Не такий старий, як давній. Тому газетярям, щоб з них не сміялися, треба писати давній товариш, давній знайомий, бо ці люди можуть бути геть не старі, зате знайомі віддавна. Те саме: давня звичка, давнє правило. Але: стара (у значенні зужита, застаріла) зброя, старий дід, старі поняття, бо тут підкреслюється саме вік існування предметів.
Друге значення прикметника давній тотожне рос. старинный: Дві церкви — одна мурована висока, друга дерев’яна і давня сильно (М. Вовчок). Тотожним є українське давній також російському древ­ній: За давніх часів, як ходив по землі Бог із Петром і Павлом (початок казки). Проте частіше рос. древний передаємо з допомогою прикмет­ників стародавній (стародавній Київ, стародавні греки), старожитній (старожитні міфи, міфи старожитніх), предковічний (Гори предковічні — Т. Шевченко; Засяєш знову духом предковічним — П. Куліш).
Але не треба думати, що наша мова не має прикметника древній. Має. Тільки він, за тлумаченням Грінченка, відповідає рос. преста­релый і характеризує здебільшого не речі, а людей: Була то жена вельми древня і немощна (М. Вовчок).
Наші сучасні засоби масової інформації вжиток прикметника древній зрусифікували. Пишуть його там, де доречнішими були б стародавній, предковічний, старожитній.
Третє значення давнього дорівнює рос. прежний: Давні пригоди боронять від шкоди (приказка). Синонімом давнього в даному разі є колишній. Тим?то й виник прикметник давнєколишній: Давнєколишній та ясний присниться сон мені (Грінченко). Те саме: давноминулий. Обидва є відповідниками рос. вислову давнопрошедший.
Словоформи давнього: давно-знаний (очень древний), давніший (ранее бывший), задавнений (запущенный — задавнена хвороба), прадавній (старинный).
Фразеологізми: давня річ (прошлое, старое дело), давня-давнина (давно прошедшее время), з давнього-давна, з давніх-давен (с неза­памятных времён).

Далекий

Сьогодні це слово вимовляють іноді російським способом: даль­ній. Не треба такого робити навіть тоді, коли йдеться не тільки про щось далеке територіально, й віддалене ситуативно, як, наприклад, далекий знайомий. Приклади з народної мови і класичної літератури підтвердять цю думку: До любої небоги нема далекої дороги (приказка); В далекому краю в чужу землю… заховають (Шевченко).
Тому: Дальний Восток — Далекий Схід; поезд дальнего следо­вания — поїзд (потяг) далекого прямування; дальний родственник — далекий родич.

Дивний

Микола Гвоздь