Українські скарби

Четвер, 23.11.2017, 07:14

Вітаю Вас Подорожній | RSS | Чільна сторінка | | Реєстрація | Вхід

Чільна сторінка » А-ба-ба-га-ла-ма-га » Прикметник
19:32

Зауваження до окремих прикметників

А українською кажуть так...

Гарний

З цим прикметником наші засоби масової інформації ведуть, можна сказати, подвійну гру: з одного боку, ніби витискують його з ужитку, з другого — проштовхують. І часом туди, де йому бути не слід.
Розгляньмо перший бік, коли замість прикметника гарний вжи­вають російськоподібний красивий. Чи виправдано це?
Прикметник гарний у народній мові пов’язується здебільшого із зовнішністю людини або зовнішніми ознаками неістот: 3 гарної дівки — гарна й молодиця (приказка); Плакали очі за ним, за його гарною вродою (М. Вовчок) — це мова про зовнішність дівчини і зовнішність хлопця. Не те гарне, що гарне, а те, що подобається (прислів’я) — мова про гарний зовні предмет (скажімо, про квітчасту хустку чи зграбне горнятко).
Саме в таких випадках і послуговуються сучасні літератори при­кметником красивий (красивий хлопець, красива дівчина). Вони, очевидно, гадають, що красивий і красива є похідними від красень і красуня. І помиляються. Це в росіян так. А в нашій народній мові красень і красуня семантично пов’язані зі словами краса і красний. Звідси й словоформи: кращий (вищий ступінь від красного), красовитий — похідне від краса (Вдовине личко красовите — М. Вовчок); красуватися (Пишається, красується, сонце зустрічає — Шевченко). Звідси й фразеологізми: НЕ РОДИСЯ КРАСНА, А РОДИСЯ ЩАСНА; КРАСИ НАБИРАТИСЯ (рос. хорошеть); У ЦЬОМУ КРАСНОМУ СВІТІ (рос. в этом прекрасном мире); ХЛІБА КРАСУЮТЬСЯ (тобто цвітуть); КРАСНА ДІВКА (сузір’я Діви).
А про слово КРАСИВИЙ Грінченко каже однозначно: придающий красоту. І наводить приклад з казки: Покропили цілющою водою — зці­лився; покропили красивою — то був гарний, а став ще кращий.
Отже, не слід прикметник гарний (красний) замінювати на кра­сивий. Дехто посилається в такій заміні на Котляревського: мовляв, його Наталка —Дівка проста, некрасива, з добрим серцем, не спесива. Та в тому ж і річ, що вона проста, тобто не з тих, що додають собі краси пудрами та помадами!
Тепер — про другий бік справи, коли прикметник гарний ставлять там, де йому, здавалося б, стояти не слід. Докладно за це розповість розділ під заголовком «Добрий».

Гладкий

Цей прикметник має два наголоси. З наголосом на а синонімами йому виступають рівний, без вибоїв (Бог скарає і на гладкій дорозі — приказка), а також однобарвний (Гладкий іще, не помальований посуд — зі словника Шейковського).
З наголосом на останньому складі прикметник гладкий є то­тожним рос. толстый: Гладкий такий, що й у шкуру не потовпиться (М. Коцюбинський). Похідні від гладко?го: гладун (рос. толстяк), гладэха (рос. толстуха): Ач, гладуха — трясе салом (М. Коцюбинський).

Грубий

Цей прикметник має вжиток як у нашій, так і в сусідовій мові, але смислові відтінки його неоднакові. Якщо російська мова уживає слово грубий на означення невихованої, нечемної, неґречної люди­ни (грубый человек), недосконалості предмета (грубая работа) чи як сільськогосподарський термін (грубые корма), — то в українській мові першому з наведених значень відповідає слово брутальний, а до інших український прикметник грубий додає ще й те поняття, що його росіяни передають словом толстый. Отже, початок відомої української казки: Було собі два попи, здорових і грубих — не треба розуміти так, що далі мовитиметься про попів нечемних, брутальних. Маються на увазі попи «толстые».
Із цього випливає: перекладаючи російські фрази зі словом «толс­тый», зовсім не обов’язково вживати співзвучне йому українське тов­стий. Можна взяти й прикметник грубий. Наприклад, толстое дерево — грубе дерево (Грубезний дуб стояв над тим ставком, — співають в одному з давніх українських романсів); толстый господин — грубий пан (Раз топився грубий пан — С. Руданський); толстая тетрадь — гру­бий зошит; толстый портфель — груба тека.
Тож не цураймося прикметника грубий. Там, де росіяни пишуть толстый, не обмежуймося тільки співзвучним товстий. Адже в на­родній мові частіше почуєш грубе дерево, аніж товсте, груба колода, аніж товста, груба ковдра, аніж товста ковдра чи товстий ліжник і т.д. Треба лише до цієї мови прислухатись.
А ще, коли до нашої народної мови добре прислухатись, то можна завважити, що слово грубий уживають тоді, коли не хочуть дати пред­метові чи явищу чітко негативної оцінки. Наприклад, гріх казати про хліб, що він недобрий, тому від старших людей ще й сьогодні можна почути міркування такого плану: Як на пару, то пшениці такі гожі, а по буряках такі грубі. Або: А що вже харчі по отих їдальнях грубі!
Іноді рос. толстый (плотный) можна передати словом дебелий. Приклад ужитку останнього дає і народна мова, і класична література: Важко рушили з місця дебелі воли (за матеріалами Грінченка), На княжому дебелім тілі глибокії… рани (Шевченко).
Та вживає наша мова і слово товстий. Найчастіше там, де йдеться про щось (рос.) жирное. Наприклад, жирный творог — це товстий сир. Та й сало в нас, коли йдеться НЕ про свинину, називають спорідне­ним із товстим — товщ: Грубого товщу овечата собі нагуляли, мати­мемо лою на свічки (Федькович).
Звичайно, газети й телерадіомовлення, працівники яких до­клали зусиль, щоб замінити народну мову на номенклатурний «новояз», таких висловів сьогодні не практикують. І багато не лише журналістів, а й письменників, особливо городян, їх навіть не розуміють. Можна побитися об заклад, що сучасний міський газетяр, почувши в сільському автобусі звернені до когось слова: «Ви ж бачите, що ця жінка груба, — поступіться місцем», — поду­має, що йдеться про жінку нечемну. А тимчасом грубою в народній мові, особливо ж на Поділлі та Кіровоградщині (з делікатності, щоб не підкреслювати справжнього стану людини), називають жінку вагітну.
Словоформи від прикметника грубий: грубезний, грубенький. Ос­таннє еквівалентне поняттю досить грубий. От як в одному з листів писала Леся Українка: Книжка вийшла грубенька.

Давній

У засобах масової інформації цьому прикметникові часто надають російського вжитку старый (тільки наголос переносять на останній склад). Народна мова це висміює в приказці: Не такий старий, як давній. Тому газетярям, щоб з них не сміялися, треба писати давній товариш, давній знайомий, бо ці люди можуть бути геть не старі, зате знайомі віддавна. Те саме: давня звичка, давнє правило. Але: стара (у значенні зужита, застаріла) зброя, старий дід, старі поняття, бо тут підкреслюється саме вік існування предметів.
Друге значення прикметника давній тотожне рос. старинный: Дві церкви — одна мурована висока, друга дерев’яна і давня сильно (М. Вовчок). Тотожним є українське давній також російському древ­ній: За давніх часів, як ходив по землі Бог із Петром і Павлом (початок казки). Проте частіше рос. древний передаємо з допомогою прикмет­ників стародавній (стародавній Київ, стародавні греки), старожитній (старожитні міфи, міфи старожитніх), предковічний (Гори предковічні — Т. Шевченко; Засяєш знову духом предковічним — П. Куліш).
Але не треба думати, що наша мова не має прикметника древній. Має. Тільки він, за тлумаченням Грінченка, відповідає рос. преста­релый і характеризує здебільшого не речі, а людей: Була то жена вельми древня і немощна (М. Вовчок).
Наші сучасні засоби масової інформації вжиток прикметника древній зрусифікували. Пишуть його там, де доречнішими були б стародавній, предковічний, старожитній.
Третє значення давнього дорівнює рос. прежний: Давні пригоди боронять від шкоди (приказка). Синонімом давнього в даному разі є колишній. Тим?то й виник прикметник давнєколишній: Давнєколишній та ясний присниться сон мені (Грінченко). Те саме: давноминулий. Обидва є відповідниками рос. вислову давнопрошедший.
Словоформи давнього: давно-знаний (очень древний), давніший (ранее бывший), задавнений (запущенный — задавнена хвороба), прадавній (старинный).
Фразеологізми: давня річ (прошлое, старое дело), давня-давнина (давно прошедшее время), з давнього-давна, з давніх-давен (с неза­памятных времён).

Далекий

Сьогодні це слово вимовляють іноді російським способом: даль­ній. Не треба такого робити навіть тоді, коли йдеться не тільки про щось далеке територіально, й віддалене ситуативно, як, наприклад, далекий знайомий. Приклади з народної мови і класичної літератури підтвердять цю думку: До любої небоги нема далекої дороги (приказка); В далекому краю в чужу землю… заховають (Шевченко).
Тому: Дальний Восток — Далекий Схід; поезд дальнего следо­вания — поїзд (потяг) далекого прямування; дальний родственник — далекий родич.

Дивний

Цей прикметник має в нашій мові двоє значень: 1) здатний здиву­вати (Привидівся козакові дивнесенький сон — пісня), 2) дивакуватий (рос. странный): Дивний чоловік Хведь! Чи він планетник, Бог його зна (Сл. Грінченка).
Зі сказаного сам собою випливає висновок: укр. дивний має в рос. мові два відповідники: удивительный і странный.

Микола Гвоздь

За матеріалами газети "Українське слово"
Категорія: Прикметник | Переглядів: 1039 | Додав: Росава | Теги: Зауваження до окремих прикметників
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
Код *:

Розділи сайту



Цікаві матеріали

Погроза нацією та 13 причин, згідно яких не можна прополювати полуницю
Селекція загрозою

З книгосхову

МОРСЬКІ ПОХОДИ ЗАПОРОЖЦІВ. Володимир Сергійчук

Пошук по сайту



     

Матеріали, що спонукають до роздумів

Мапа гостей

        free counters

Статистика

Наша кнопка

             Українські скарби. Духовна культура, міфи та легенди, історія, народна медицина...
    [Отримати код кнопки]

Друзі сайту

ЗНАТИ ЩОБ РОЗУМІТИПравий Портал Донеччини ВОРОХОБНИК: портал українців Луганщини «Сонячний зайчик» – газета дитячої творчості та спілкуваннякарате-до Червоноград-Сокаль Наше-Рідне Славянский информационный каталог Слово наше рідне - слово українське Дух Волі - суспільно-політичне інтернет-виданняКняже Місто «Незборима нація» – видання історичного клубу «Холодний яр» Aгітаційно-пропагандивний ресурсІсторична Спадщина Антії-Руси-України Родинне Дерево нашої землі Рукотвори - скарбниця майстрів Мистецька крамниця Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» решта наших друзів >>>

Пиши українськоюУкраїна у нас одна