Видатний український мовознавець Юрій Шевельов, ґрунтовно аналізуючи стан і статус української мови першої половини XX ст., мав усі підстави стверджувати: "Урядове втручання у внутрішні закони мови було радянським винаходом і новиною. Ні поляки, ні румуни, ні чехи до цього не вдавалися, як і не вдавалася царська адміністрація дореволюційної Росії. Вони всі обмежувалися на заходах зовнішнього тиску... Радянська система встановлює контроль над структурою української мови, забороняє певні слова, синтаксичні конструкції, граматичні форми, правописні й орфоепічні правила, а натомість пропагує інші, ближчі до російських або й живцем перенесені з російської мови... Боротьба відбувалася не тільки в людській психіці, а й у самій мові"
Він теж має форми просту і складену. Ось таблиця їх утворення:
Значення простого найвищого ступеня можна підсилити префіксами як-,
що-: якнайбільший, щонайкращий. Інколи складений найвищий ступінь може
утворюватися з вищого ступеня і слів за всіх і над усе: миліший за
всіх, дорожчий над усе.
Складена форма найвищого ступеня (з допоміжними словами в нашій мові не
має такого поширення, як у російській. Нам природніше сказати
найхарактерніший, ніж найбільш характерний; найщасливіший, ніж найбільш
щасливий; найвідоміший, ніж найбільш відомий. Ось як у Василя Симоненка:
Найпрекрасніша мати щаслива.
Найсолодші кохані уста.
Найвірніша душа незрадлива.
Найскладніша людина проста... Читати далі »
З цим прикметником наші засоби масової інформації
ведуть, можна сказати, подвійну гру: з одного боку, ніби витискують
його з ужитку, з другого — проштовхують. І часом туди, де йому бути не
слід.
Розгляньмо перший бік, коли замість прикметника гарний вживають російськоподібний красивий. Чи виправдано це?
Прикметник гарний у народній мові пов’язується здебільшого
із зовнішністю людини або зовнішніми ознаками неістот: 3 гарної дівки —
гарна й молодиця (приказка); Плакали очі за ним, за його гарною вродою
(М. Вовчок) — це мова про зовнішність дівчини і зовнішність хлопця. Не
те гарне, що гарне, а те, що подобається (прислів’я) — мова про гарний
зовні предмет (скажімо, про квітчасту хустку чи зграбне горнятко).
Саме в таких випадках і послуговуються сучасні літератори прикметником
красивий (красивий хлопець, красива дівчина). Вони, очевидно, гадають,
що красивий і красива є похідними від красень і красуня. І помиляються.
Це в росіян так. А в нашій народній мові красень і красуня семантично
пов’язані зі словами краса і красний... Читати далі »
Їх у російській мові передають слова-суфікси -образный, -подобный,
-видный. Сучасна українська мова теж використовує слова-суфікси, але
тільки два: -подібний і -видний (яйцеподібний, грушовидний, скловидний
тощо).
Має наша мова і власні суфікси на означення подібності. Це
-уватий, -атий (-ятий), холмообразный — горбкуватий; похожий на волка —
вовкуватий; похожий на цыгана — циганкуватий; глубоко посаженные глаза
— ямкуваті очі (Марко Вовчок); похожий на крест (крестообразный) —
хрещатий.
Яким ознакам подібності слід віддавати перевагу — словам-суфіксам чи
просто суфіксам? Це залежить од тексту. Наприклад, не варто писати
кулеподібний, коли не відомо, чи предмет подібний до рос. шара чи до
рос. пули. Якщо до набою, то пишемо кулеподібний, якщо до шара, то
краще казати кулястий і цим уникнути плутанини... Читати далі »
З книгосхову
Пошук по сайту
