Усім відомо, що світ глобалізується -
втрачається самобутність народів, втрачається та їхня краса і
відміність, котра виражається у традиціях, культурі. Це ті особливості,
якими народи завжди були цікавими один одному. Разом з втраченими
народними традиціями відходить й мудрість Предків – віками
накопичений досвід. Зникають істинні цінності, котрі були основою
традицій, вироблених віками.
Як би ми не змінювали світ
навколо нас бездумною індустріалізацією і глобалізацією всіх сфер
життя, незмінними лишаються закони природи. Всі потуги людини не
помічати цих вічних аксіом повертаються до неї хворобами і
катаклізмами.
Одним з перших кроків на шляху до виправлення
своєї людської ненаситницько-споживацької свідомості, а отже і долі, є
повернення до споконвічних цінностей. А де їх можна віднайти, як не
в старих добрих, здебільш уже забутих традиціях наших Предків? Людина
сучасна традиції сприймає як щось примітивне віджиле й непотрібне.
Натомість все, абсолютно все, що робили наші Пращури, мало практичне
підгрунтя. Народні звичаї, традиції, ремесла та мистецтво несли разом
зі знаннями та навиками найголовніше - світогляд. Аби не загубитися, не розчинитися в круговерті часу, мусимо відродити наші традиції.
Інформаційний простір потроху наповнюється змістом про давню українську
звичаєвість, ремесла. Але нічого не порівняти з можливістю живого
спілкування, і таку можливість надають різноманітні фестивалі
етнографічного спрямування. Музичні колективи, майстри національних
бойових мистецтв, народних ремесел, всі хто небайдужий до української
традиційної культури мають нагоду зустрітися й поспілкуватися, поділитися досвідом та
продемонструвати свої досягнення, налагодити контакти, тощо. Тож
фестивалі стають справжнім святом для тих, хто по-справжньому вболіває
за відродження та популяризацію національної культури.
Таким
фестивалем був і І міжнародний фольклорний фестиваль "Світовид", котрий
проходив на території музею народної архітектури та побуту Середньої
Наддніпрянщини, що у Переяславі-Хмельницькому. Програма фестивалю була
чудовою: на великій сцені був гала-концерт, який відкрила чаруюча
постанова хлопців та дівчат з Білоцерківського театру
ім.Саксаганського, потім були виступи фольклорних колективів, котрі
приїхали на запрошення з різних куточків України, а також Росії та
Білорусі. Неподалік, на заставі, проходили козацькі забави, на яких Братством козацького бойового Звичаю «Спас»було
продемонстровано бойове мистецтво, а бажаючі мали можливість постріляти
зі справжнього лука, та погамселити у козацькі литаври. На малій сцені
відбувався окремий концерт. Було запрошено чимало майстрів народних
ремесел з різних регіонів країни, котрі розмістилися на алеї майстрів
та на площі біля великої сцени. Закінчився концерт виступами гуртів
"ДримбаДаДзиґа" та "Мандри", котрі так сподобалися присутнім, що
змушені були двічі виступали «на біс».
Що ж стосується
організаційних питань, то ті невеликі проблеми, які виникали, досить
швидко вирішувались. Тобто, в мене, як у майстра, нарікань немає: нас
розмістили на ночівлю, нагодували й на ранок відвезли до Києва.
А ось відвідувачі фестивалю були дещо мляві. Спека, то зрозуміло. Але,
схоже, на учасників фестивалю вона діяла меншою мірою, бо ж
найактивнішими були саме вони. Виставку-ярмарок сміливо можна назвати
виставкою. Взагалі, склалося враження, що відвідувачі прибули до музею
поїсти й попити, бо ж чи не найбільша їх кількість товпилася саме
навколо наметів з безплатним салом, платним шашликом та вагончиком з
морозивом.
Майстер-класами зацікавились діти, але знову ж таки, з числа учасників.
Я з превеликим задоволенням вчила дівчаток "Дивосвіту" мотати лялечок. І прикро, що
жодна мама не підійшла з дитиною та не поцікавилась майстер-класом у навколишніх майстринь,
що були готові безкоштовно, або за символічну плату їх провести. Але це
лише свідчить про великий об’єм робіт який всім нам - і учасникам, і
організаторам потрібно буде виконати у майбутньому.
Загалом же ж, сподобався виступ театру ім.Саксаганського з моєї рідної
Білої Церкви, вразили дерев'яні шедеври різбляра з Кагарлицького району
Анатолія Євлагієва, кераміка родини Власових з Полтавщини, гончарні вироби майстрині з Київщини Надії Білик. А під виступ гуртів
"ДримбаДаДзиґа" й "Мандри" взагалі неможливо було встояти, щоб не пуститися у танок! Тож для тих
хто щиро любить народне мистецтво, "Світовид" був святом, а люди, для
яких духовне не є нагальною потребою, на фестивалі відверто нудьгували,
відчуваючи себе сторонніми. І нам, всім активним учасникам цього
дійства, залишається лише шкодувати, що таке відоме і шановане
інформаційне агентство як УНІАН підійшло до питання висвітлення роботи
фестивалю однобоко і тенденційно. Дійсно прикро, що у нас ще й досі
«жодна добра справа не лишається непокараною».
Та не дивлячись на відгуки недоброзичливців наступному фестивалю бути! Адже покровителем фестивалю є Світовид, який за прадавніми віруваннями, є богом світла і добра, творцем світу і всієї живої природи. Меч Світовида
— символ боротьби проти сил темряви й хаосу, а його кам’яне зображення
знаходиться у центрі світобудови і обіймає поглядом усі чотири сторони
світу, поєднуючи в собі світ Предків, світ людей і світ богів. Фестиваль житиме, тому що він повертає світ людей обличчям до світу Предків, до світу божественного.
Більше світлин з фестивалю у світлиці сайту Фестиваль проходив 28 травня 2011 року
у м.
Переяслав-Хмельницький Київської області на території скансену
„Музей
народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини”
Будь-які нові, так звані світові ціності, котрі нам нав'язують замість традиційних, призводять до руйнування основи людської спільноти, котрою є родина, до занепаду людської особистості.
З книгосхову
Пошук по сайту
