Світанкові роси

На гостинах у Світовида

Росава — Fri, 03 Jun 2011 16:01:26 GMT

Усім відомо, що світ глобалізується - втрачається самобутність народів, втрачається та їхня краса і відміність, котра виражається у традиціях, культурі. Це ті особливості, якими народи завжди були цікавими один одному. Разом з втраченими народними традиціями відходить й мудрість Предків – віками накопичений досвід. Зникають істинні цінності, котрі були основою традицій, вироблених віками.

Як би ми не змінювали світ навколо нас бездумною індустріалізацією і глобалізацією всіх сфер життя, незмінними лишаються закони природи. Всі потуги людини не помічати цих вічних аксіом повертаються до неї хворобами і катаклізмами.

Одним з перших кроків на шляху до виправлення своєї людської ненаситницько-споживацької свідомості, а отже і долі, є повернення до споконвічних цінностей. А де їх можна віднайти, як не в старих добрих, здебільш уже забутих традиціях наших Предків? Людина сучасна традиції сприймає як щось примітивне віджиле й непотрібне. Натомість все, абсолютно все, що робили наші Пращури, мало практичне підгрунтя. Народні звичаї, традиції, ремесла та мистецтво несли разом зі знаннями та навиками найголовніше - світогляд.
Аби не загубитися, не розчинитися в круговерті часу, мусимо відродити наші традиції.

Інформаційний простір потроху наповнюється змістом про давню українську звичаєвість, ремесла. Але нічого не порівняти з можливістю живого спілкування, і таку можливість надають різноманітні фестивалі етнографічного спрямування. Музичні колективи, майстри національних бойових мистецтв, народних ремесел, всі хто небайдужий до української традиційної культури мають нагоду зустрітися й поспілкуватися, поділитися досвідом та продемонструвати свої досягнення, налагодити контакти, тощо. Тож фестивалі стають справжнім святом для тих, хто по-справжньому вболіває за відродження та популяризацію національної культури.

Таким фестивалем був і І міжнародний фольклорний фестиваль "Світовид", котрий проходив на території музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, що у Переяславі-Хмельницькому. Програма фестивалю була чудовою: на великій сцені був гала-концерт, який відкрила чаруюча постанова хлопців та дівчат з Білоцерківського театру ім.Саксаганського, потім були виступи фольклорних колективів, котрі приїхали на запрошення з різних куточків України, а також Росії та Білорусі. Неподалік, на заставі, проходили козацькі забави, на яких Братством козацького бойового Звичаю «Спас» було продемонстровано бойове мистецтво, а бажаючі мали можливість постріляти зі справжнього лука, та погамселити у козацькі литаври. На малій сцені відбувався окремий концерт. Було запрошено чимало майстрів народних ремесел з різних регіонів країни, котрі розмістилися на алеї майстрів та на площі біля великої сцени. Закінчився концерт виступами гуртів "ДримбаДаДзиґа" та "Мандри", котрі так сподобалися присутнім, що змушені були двічі виступали «на біс».

Що ж стосується організаційних питань, то ті невеликі проблеми, які виникали, досить швидко вирішувались. Тобто, в мене, як у майстра, нарікань немає: нас розмістили на ночівлю, нагодували й на ранок відвезли до Києва.

А ось відвідувачі фестивалю були дещо мляві. Спека, то зрозуміло. Але, схоже, на учасників фестивалю вона діяла меншою мірою, бо ж найактивнішими були саме вони. Виставку-ярмарок сміливо можна назвати виставкою. Взагалі, склалося враження, що відвідувачі прибули до музею поїсти й попити, бо ж чи не найбільша їх кількість товпилася саме навколо наметів з безплатним салом, платним шашликом та вагончиком з морозивом.

Майстер-класами зацікавились діти, але знову ж таки, з числа учасників. Я з превеликим задоволенням вчила дівчаток "Дивосвіту" мотати лялечок. І прикро, що жодна мама не підійшла з дитиною та не поцікавилась майстер-класом у навколишніх майстринь, що були готові безкоштовно, або за символічну плату їх провести. Але це лише свідчить про великий об’єм робіт який всім нам - і учасникам, і організаторам потрібно буде виконати у майбутньому.

Загалом же ж, сподобався виступ театру ім.Саксаганського з моєї рідної Білої Церкви, вразили дерев'яні шедеври різбляра з Кагарлицького району Анатолія Євлагієва, кераміка родини Власових з Полтавщини, гончарні вироби майстрині з Київщини Надії Білик. А під виступ гуртів "ДримбаДаДзиґа" й "Мандри" взагалі неможливо було встояти, щоб не пуститися у танок! Тож для тих хто щиро любить народне мистецтво, "Світовид" був святом, а люди, для яких духовне не є нагальною потребою, на фестивалі відверто нудьгували, відчуваючи себе сторонніми. І нам, всім активним учасникам цього дійства, залишається лише шкодувати, що таке відоме і шановане інформаційне агентство як УНІАН підійшло до питання висвітлення роботи фестивалю однобоко і тенденційно. Дійсно прикро, що у нас ще й досі «жодна добра справа не лишається непокараною».

Та не дивлячись на відгуки недоброзичливців наступному фестивалю бути! Адже покровителем фестивалю є Світовид, який за прадавніми віруваннями, є богом світла і добра, творцем світу і всієї живої природи. Меч Світовида — символ боротьби проти сил темряви й хаосу, а його кам’яне зображення знаходиться у центрі світобудови і обіймає поглядом усі чотири сторони світу, поєднуючи в собі світ Предків, світ людей і світ богів.
Фестиваль житиме, тому що він повертає світ людей обличчям до світу Предків, до світу божественного.

Більше світлин з фестивалю у світлиці сайту

Фестиваль проходив 28 травня 2011 року
у м. Переяслав-Хмельницький Київської області
на території скансену
„Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини”

Світана Цисар, майстриня, лялькарка

ПАМ'ЯТНІ ДАТИ ЛЮТОГО

Росава — Mon, 31 Jan 2011 01:20:07 GMT

1 лютого
1815 р. народився композитор Михайло ВЕРБИЦЬКИЙ, автор музики Гімну "Ще не вмерла Україна”.

1843 - Народився поет Микола ВЕРБИЦЬКИЙ.

1897 р. народився Антін КУЩИНСЬКИЙ, командант Гуцульського коша Карпатської Січі, редактор журналу "Українське козацтво”.

2 лютого

1054 - Помер великий князь Ярослав МУДРИЙ.

1812 - Народився український поет і байкар Євген ГРЕБІНКА.

1863 - Народився письменник Тимофій БОРДУЛЯК.
1897 р. народився Євген МАЛАНЮК, сотник Армії УНР, поет.

1919 - Симон ПЕТЛЮРА став Головою Директорії УНР.

1936 - На Соловках загинув поет Євген ПЛУЖНИК.
1986 р. загинула Олена АНТОНІВ, учасниця руху Опору в 1960 – 1980 рр.

3 лютого

1929 - Закінчився перший Конгрес Українських Націоналістів, на якому утворено Організацію Українських Націоналістів.

1940 - Утворено у Вініпезі Комітет Українців Канади (КУК).

1953 р. народився кобзар Микола БУДНИК.

4 лютого

1793 - Прилучено Волинь і Поділля до російської імперії внаслідок другого поділу Польщі.

1972 р. помер полковник Армії УНР Микола ЧЕБОТАРІВ.

5 лютого
1879 р. народився Микола КАПУСТЯНСЬКИЙ, генерал-поручник Армії УНР.
1940 р. померла Софія РУСОВА, письменниця, член Центральної Ради.
1985 р. помер кубанський бандурист Іван ГАВРИШ.
2000 р. не стало поета Анатолія ЛУПИНОСА.

7 лютого
1933 р. помер актор і режисер Микола САДОВСЬКИЙ.

1942 - В м. Пінську відбувся перший Собор єпископів УАПЦ, що започаткував відродження УАП на українських землях, звільнених від більшовиків.
1971 р. помер Борис МОНКЕВИЧ, старшина 1-го козацького ім. гетьмана Богдана Хмельницького полку, історик.

8 лютого
1106 - Князь Володимир МОНОМАХ уклав перший дидактично-художній твір княжої Русі – своє «Повчання».
1872 р. народився Федір КОЛОДІЙ, отаман (генерал) Армії УНР.
1894 р. народився Аркадій ВАЛІЙСЬКИЙ, генерал-хорунжий Армії УНР.
1960 р. помер генерал-хорунжий Армії УНР Кость СМОВСЬКИЙ.

9 лютого
1648 р. Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО обрано Гетьманом України.
1884 р. народився Матвій ГРИГОРЬЄВ, Головний отаман Херсонщини і Таврії.
1918 р. підписано Берестейську мирову угоду, згідно з якою Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина та Болгарія визнали Україну самостійною державою.
1923 р. під час повстання в Лук’янівській в’язниці м. Києва загинули отамани Ларіон ЗАГОРОДНІЙ, Юрій ДРОБОТКОВСЬКИЙ, Мефодій ГОЛИК-ЗАЛІЗНЯК, Денис ГУПАЛО, Сергій ЗАХАРОВ, Кость ЗДОБУДЬ-ВОЛЯ, Іван ГАЙОВИЙ-ГРИСЮК, січові стрільці Микола ОПОКА, Михайло ТУРОК та інші діячі Визвольного руху (всього 38 осіб).

10 лютого
1894 р. народився Осип БАБ’ЮК, хорунжий УГА, командант гарматного коша УГА.
1895 р. народився Василь ВИШИВАНИЙ (Wilhelm Franz von HABSBURG-LOTHRINGEN), австрійський архікнязь, український поет, полковник УСС.
1898 р. народився Кость ПЕСТУШКО (СТЕПОВИЙ-БЛАКИТНИЙ), отаман Степової дивізії (1920).

1900 - Миколою Міхновським засновано першу в Україні політичну партію Революційну Українську Партію (РУП).

1918 - Початок походу УСС проти більшовиків.

11 лютого
1670 р. народився Самійло ВЕЛИЧКО, український козацький літописець.
1900 р. народився Олексій СОКОЛОВСЬКИЙ, повстанський отаман.
1969 р. помер генерал-полковник Армії УНР Андрій ВОВК; редактор журналу "Табор”, голова Українського воєнно-історичного товариства.

1989 - У Києві створено Всеукраїнське товариство української мови ім. Т. Шевченка.

12 лютого
1871 - Народився письменник Лесь МАРТОВИЧ.
1882 р. народився Євген МЕШКІВСЬКИЙ, начальник штабу УГА, начальник штабу Дієвої Армії УНР.
1918 - Мала Рада УНР прийняла в м. Коростені Володимирський тризуб, як великий і малий герб Української держави.
1924 р. поляки закатували Ольгу БЕСАРАБ, члена УВО.

1939 - Відбулися вибори до першого сейму Карпатської України.
1945 р. загинув полковник Дмитро КЛЯЧКІВСЬКИЙ (Клим САВУР), командир УПА-Північ.

13 лютого
1849 р. народився Федір ЩЕРБИНА, історик Кубані, ректор Українського вільного університету.

14 лютого
1897 р. помер письменник Пантелеймон КУЛІШ.

15 лютого
1898 р. народився Олександр ЄВТУХІВ, начальник штабу 1-го полку Вільного козацтва м. Києва, отаман 1-го партизанського загону Окремого ударного корпусу.
1930 р. загинув Степан БЛАЖЕВСЬКИЙ, черкаський отаман.
1965 р. помер Іван БАБ’ЮК, сотник УГА та освітній діяч.
1968 р. помер поет Євген МАЛАНЮК.
1979 р. помер Павло ШАНДРУК; комбриг 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, головнокомандувач УНА (1945).
1992 р. помер Валентин СІМ’ЯНЦЕВ, козак полку Чорних запорожців, скульптор, автор спогадів.

16 лютого

1813 - Народився Степан ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ – визначний композитор і пісняр, автор музики та лібретто опери «Запорожець за Дунаєм».

1918 - Законодавча Рада Кубані одноголосно проголосила самостійну Кубанську республіку. Головою першого Кубанського уряду обрано українця Луку Бича.

17 лютого

1892 - Народився Йосиф КОБЕРНИЦЬКИЙ-СЛІПИЙ, кардинал і Патріярх УГКЦ.

18 лютого
1856 р. народилася Софія РУСОВА, громадський діяч, педагог.

19 лютого
1891 р. народився Архип КМЕТА, командир 4-го полку Січових стрільців.
1894 р. народився Григорій ТРУХ, командир сотні УСС, редактор часописів "Наш Приятель” і "Світло”.
1900 р. Микола МІХНОВСЬКИЙ виголосив свій твір "Самостійна Україна”.
1929 р. помер генерал-хорунжий Армії УНР Віталій ГУДИМА.
1969 р. помер генерал-поручник Армії УНР Микола КАПУСТЯНСЬКИЙ.
1992 р. Верховна Рада України затвердила Тризуб як малий герб нашої держави.

20 лютого
1054 р. помер Ярослав МУДРИЙ.
1651 р. загинув полковник Данило НЕЧАЙ.
1887 р. народився Олександр УДОВИЧЕНКО, генерал-полковник Армії УНР.

1888 - Народився композитор Василь БАРВІНСЬКИЙ.

21 лютого
1893 р. народився Тиміш ОМЕЛЬЧЕНКО, курінний 2-го Синього полку 1-ї Синьої дивізії.
1931 р. народився кобзар Віктор ЛІСОВОЛ.

1942 - Німці розстріляли в Києві поетесу Олену ТЕЛІГУ.

22 лютого
1952 р. загинув Михайло ДЯЧЕНКО (Марко БОЄСЛАВ), повстанський поет, редактор підпільного журналу "Чорний ліс”.

23 лютого
1943 р. німці розстріляли Павла ГАРЯЧОГО, сотника Армії УНР.
1948 р. загинув Григорій ГАЙДЕЙ-"ЛЕВ”, районний провідник ОУН Заставнівщини на Буковині.

24 лютого

1574 - Вийшла перша в Україні друкована книга – „Апостол”.

1842 - Народився громадський і політичний діяч Юліан РОМАНЧУК.

1865 - Народився Іван ЛИПА – письменник і громадський діяч, член Центральної Ради і Трудового Конгресу, засновник Братства тарасівців

1873 р. народився Іван РОТАР, голова катеринодарської "Просвіти”.
1919 р. народився Петро ФЕДУН-ПОЛТАВА, публіцист, майор УПА.

25 лютого
1738 р. загинув у бою з татарами літописець Григорій ГРАБ’ЯНКА.
1871 р. народилася Леся УКРАЇНКА (Лариса КОСАЧ-КВІТКА).
1887 р. народився Василь ШКЛЯР, член Центральної Ради, старшина Армії УНР.
1887 - Народився Лесь КУРБАС, творець українського модерного театру.
1936 р. упокоївся Микита ШАПОВАЛ, засновник Української господарської академії в Подєбрадах.
1942 р. помер Володимир СТАРОСОЛЬСЬКИЙ, голова товариства "Січові стрільці” у Львові, член Бойової управи УСС і СВУ.
1946 р. загинув у бою полковник УПА ГРЕГІТ-РІЗУН (Василь АНДРУСЯК).
1973 р. помер Сава НИКИФОРАК, хорунжий УСС, четар УГА, співредактор видання "Український Пласт”, педагог

27 лютого

1492 - Києву надано статус самоурядування - маґдебурське право.

1664 - Поляки розстріляли полковника Івана БОГУНА, полковника вінницького, наказного гетьмана

1942 - Масові розстріли в Бабиному Яру (день точно не встановлений) членів українського націоналістичного підпілля.

1942 р. ймовірно загинули Олена та Михайло ТЕЛІГИ.

28 лютого
1889 р. народився Павло ШАНДРУК, головнокомандувач Української національної армії (1945).
1890 р. народився Осип СОРОХТЕЙ, художник, член "Артистичної горстки” УСС та Пресової кватири УСС.
1896 р. народився Леонід БАЧИНСЬКИЙ, в. о. товариша військового міністра УНР, сотник Армії УНР, автор спогадів.

Наприкінці лютого 1922 р. в московській катівні загинув (отаман ОРЛИК (Федір АРТЕМЕНКО).

Хотинська фортеця - свідок мужності та героїзму

DenUA — Thu, 04 Mar 2010 22:10:45 GMT

Хотин, що приваблює туристів з усього світу, одне з найдавніших міст України, нещодавно відсвяткував своє 1000-річчя. На початку XI ст. київський князь Володимир Великий створив систему прикордонних фортець на заході й півдні своєї держави, у тому числі Хотин.

Назва міста, ймовірно, походить від дієслова "хотіти": це місце було завжди бажане для древніх поселенців, вони завжди хотіли жити у цьому красивому і багатому краї (інші версії пояснюють походження назви міста від слов'янського імені Хотин або від імені вождя даків Котизона).

Спочатку це була невелика, збудована східними слов'янами на місці давнього поселення дерев'яна фортеця, яка захищала їх від численних завойовників. Поряд з нею і одночасно з нею існувало неукріплене селище. На його території археологи виявили залишки напівземлянкових жител з печами-кам'янками, які датуються IX-X ст., а на глибині 1,2-1,4 м було виявлено культурний шар VII-VIII ст. Особливо великим населеним пунктом Хотин був в XI-XIII ст., коли він входив до складу Київської Русі. Тоді він займав територію більш як 20 га. Історики обґрунтували тезу, що замок і місто Хотин походять з самою початку XI ст.

Після монголо-татарського завоювання Русі роль Хотина, як одного з найважливіших форпостів Галицько-Волинського князівства на південному заході ще більше виросла. Його укріплення охороняли важливу переправу на Дністрі і стримували грабіжницькі напади степових кочівників. Князь Данило Галицький, хоч і вимушений був підкоритися Золотій орді, не відмовився від боротьби з нею. Він посилено будував нові і укріплював старі фортеці. Виконуючи його волю, в Хотині в 40-50-х роках XIII ст. замість дерев'яних побудували кам'яні укріплення. Перша кам'яна фортеця була невеликою. Вона була розташована на самому мисі, там де сьогодні стоїть північна башта і простягалася на південь до теперішнього комендантського палацу. Впродовж віків її неодноразово реконструювали та розширювали, руйнували завойовники і знов відбудовували.

Наприкінці XIV ст. Хотин увійшов до складу Молдавської держави. Воєвода Стефан ІІІ Великий значно розширив кордони фортеці. Було зведено мур шириною 5 і висотою 40 метрів. У самій фортеці були вириті глибокі підвали, які служили приміщеннями для воїнів. Упродовж XV-XVI ст. Хотинська фортеця була резиденцією молдавських господарів. Завдяки міцній твердині і вигідному розташуванню, Хотин став центром розвитку ремесел і торгівлі, які в свою чергу сприяли розквіту культури та економіки міста. Про це, зокрема, свідчить і рукописне Хотинське Євангеліє XIV ст. У Хотині в ті часи відбувалися найбільші у Молдавському князівстві ярмарки, на які приїздили купці з різних країн Східної та Західної Європи. Місто було важливим митним пунктом в європейсько-азіатській торгівлі. Ще досі ми можемо бачити будинок старої хотинської митниці. У другій половині XVI ст. від хотинського ярмарку у молдавську казну надходила величезна сума грошей - 10000 золотих на рік. Влітку 1538 р. під час облоги замку польськими військами на чолі з графом Яном Тарновським було знищено частину стін і башт. У 1540-1544 рр. їх відбудували.

Після занепаду Молдавського князівства місто і фортеця перейшли до рук турків. Вони ще більше посилюють оборонну міць фортеці, але місцеве населення ніколи не мирилося з новими поневолювачами. Помічниками у цій боротьбі часто виступали запорозькі козаки. Так було в 1563 році, коли козаки на чолі з легендарним Дмитром Вишневецьким (Байдою) зайняли фортецю і почали переговори з молдавським господарем про спільний виступ проти Туреччини. Через зраду молдавських бояр загін козаків був розгромлений, а Дмитро Вишневецький був страчений в Константинополі. Це про нього пізніше народ співав: "В Цареграді на риночку, п'є Байда горілочку".

У 1615 р. польські війська зайняли Хотин. Після Цецорської війни 1620 р. між Польщею та Туреччиною, в ході якої польські війська були розбиті, а великий коронний гетьман Станіслав Жулкевський загинув, Хотин став головним форпостом оборони від турецької навали. У вересні - на початку жовтня 1621 року біля стін Хотинської фортеці проходили події знаменитої Хотинської війни, яка прославила запорозьких козаків і їхнього гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного і стала зламним моментом в історії Османської імперії. У ході Хотинської війни польсько-литовсько-козацьке військо гетьмана Яна Кароля Ходкевича (35 тисяч вояків) та Запорізьке військо гетьмана Петра Сагайдачного (40 тисяч козаків) відбили численні атаки 200-тисячної турецько-татарської армії. Козаки під проводом Сагайдачного у вересні неодноразово здійснювали сміливі нічні рейди-контратаки, викликаючи паніку серед турецьких військ. 24 вересня у фортеці помер від поранення і наступного зараження крові гетьман Ходкевич, і оборону очолив Станіслав Любомирський. Успішні дії козаків, вмілі маневри польських військ поступово підточували сили турків. Осман II остаточно розгубився, 28 вересня він вирішив дати генеральний бій. Ось як описує цей день очевидець і учасник битви Ян Собеський: "Більше 60 гармат гриміли безперервно, небо палало, а повітря затьмарювалося димом, земля тремтіла, стогнали стіни, скелі розпадались на куски. Що бачило око протягом дня, того не описати. Не можна висловити точно, з яким завзяттям і мужністю, або скоріше відчаєм билися обидві сторони".

Султан Осман ІІ був змушений 9 жовтня 1621 р. укласти з представниками Речі Посполитої Хотинський мир. Перемога під Хотином врятувала Західну Європу від вторгнення яничар, справила сильне враження на всі народи і знайшла свій відголос в літературі. Пісні про героїв цієї битви співав український народ, польські поети складали поеми. Навіть на далеких берегах Адріатики про подвиг українських і польських воїнів писав хорватський поет Іван Гундулич, скрізь переписувалися щоденники учасників війни. Польський поет Вацлав Потоцький написав у 1670 р. поему про Хотинську війну, а український письменник Осип Маковей - повість "Ярошенко". Про ті події згадує Зінаїда Тулуб у своєму історичному романі "Людолови". Іван Франко про значення Хотинської перемоги писав, що Туреччина, зазнавши поразки під Хотином у 1621 році, почала хилитися із зеніту своєї величі і слави.

Після Хотинського миру фортеця була повернена молдавським господарям, але фактично її контролювали турки. На обох берегах Дністра, по якому проходив кордон, височіли та протистояли одна одній дві могутні фортеці - хотинська та кам'янець-подільська.

Впродовж XVII століття Хотин переходив з рук в руки, ним володіли і польські королі, і турецькі феодали, неодноразово місто визволяли запорозькі козаки. Під час визвольної війни у Хотині 1650-1653 рр. перебували війська Богдана Хмельницького.

11 листопада 1673 р. коронний гетьман Ян Собеський на чолі 30-тисячного польсько-литовсько-козацького війська вщент розгромив у Хотині 40-тисячну турецьку армію. Вирішальним моментом битви стала атака гусарів воєводи Яблоновського. Від загибелі або полону врятувалось лише декілька тисяч турків. До речі, описом цієї перемоги завершив свій роман "Пан Володийовський" Генрік Сенкевич. "Хотинська вікторія", прославлена по цілій Європі, принесла Яну Собеському корону польського короля.
Війни з турками тривали ще довгі роки. Тільки на початку XVIII століття туркам вдалося остаточно закріпитися в Хотині і в фортеці. Після реконструкції 1712-1718 рр. (при допомозі французьких інженерів) вона стала наймогутнішим вузлом османської оборони на сході Європи.

Хоча в ХVIII-ХІХ ст. фортеця поступово втрачає своє оборонне значення, під її мурами продовжують кипіти битви. Її кілька разів штурмують російські війська. В 1739 році вони вступають в Хотин після перемоги над турками у битві під Ставчанами в якій хоробро билися з ворогами українці, росіяни, грузини і молдовани. Великий російський вчений, поет Михайло Ломоносов, захоплюючись мужністю своїх співвітчизників, написав "Оду на победу над турками и татарами и на взятие Хотина 1739 года". У той час у боях під Хотином брав участь і класик грузинської літератури, поет Давид Гурамішвілі.

В 1769-1787 рр. росіяни знову штурмують Хотинську фортецю. Але лише після російсько-турецької війни 1806-1812 рр. Хотин увійшов до складу Росії і став повітовим центром Бессарабської губернії. Відступаючи, турки майже повністю знищили Хотин, який поступово став відбудовуватись.

В 1826 році місту Хотину був наданій герб: в золотому полі срібна тривежева цитадель, супроводжена вгорі срібним рівнораменним хрестиком над двома схрещеними шаблями - символами захисту краю від ворогів. На передній вежі півмісяць на держаку, а на держаках обох крайніх веж - застромлені бунчуки.
В 1832 р. на території фортеці було збудовано нову церкву св. Олександра Невського. 1856 року уряд скасував статус Хотинської фортеці як військового об'єкту. Саме місто протягом XIX ст. розбудовувалось на рівнинному плато за регулярним планом. За переписом 1897 р. Хотин нараховував 18126 мешканців.

Після реформи 1860-х років у Хотині виникли перші промислові підприємства. Тут було кілька водяних млинів. На початку XX ст. в Хотині діяли 3 броварні, 10 ґуралень, 4 тютюнові фабрики, лісопильний і цегельний заводи, 2 друкарні. Місто мало дві лікарні на 45 ліжок, аптеку, діяли 2 двокласні повітові училища (чоловіче і жіноче), 2 чоловічі однокласні училища та одне приватне.

Багато лиха і страждань жителям міста принесли I Світова та Громадянська війни. В 1918 році на прикордонну Хотинщину претендувало 5 держав: Росія, Україна, Молдавська народна республіка, Австро-Угорщина і Румунія. 10 листопада 1918 року в Хотин вступили війська королівської Румунії. Почалися репресії та терор. Але хотинчани не підкорилися новим окупантам. В січні 1919 року спалахнуло антирумунське повстання. Влада в більш як ста селах перейшла до рук Хотинської Директорії на чолі з Й. І. Волошенком-Мардар'євим. Директорія, підтримувана народом, вирішила вигнати румунів з свого краю і повернути собі волю. Протягом 10 днів учасники Хотинською повстання вели запеклі бої з королівськими військами. Проте увірвавшись 1 лютого в Хотин, загарбники вчинили розправу над населенням. Щодня окупанти вели сотні людей на руїни Хотинської фортеці, звідки ніхто не повертався. Хотин упродовж 22 років став повітовим центром Румунії.

Червень 1940 року вселив у багатьох людей віру на здійснення їх сподівань, на національне визволення. Але 6 липня 1941 р. до Хотину знову увірвалися загарбники - німецько-румунські війська. Знову почалися роки терору і страждань. Проте і в цих жорстоких умовах надії на визволення не згасали. В місті вже в перші дні окупації була створена антифашистська організація, яка діяла цілий рік і яку очолював Кузьма Галкін. Лише в серпні 1942 р. вона була розсекречена і знищена. Визволено місто було 3 квітня 1944 р. Проте в післявоєнні роки Хотин, як і вся Україна, зазнав впливу тоталітарної комуністичної системи. Незалежність 1991 року стала втіленням вікової мрії хотинчан про свою державу.

Сьогодні Хотин - одне з найбільших міст Чернівецької області, важливий промисловий, туристичний і культурний центр Буковини. У вересні 1991 р. під час свята з нагоди 370-річчя Хотинської битви було відкрито монумент на честь гетьмана України Петра Сагайдачного (скульптор І. Гамаль).

У Хотинській фортеці проводилися зйомки багатьох популярних художніх фільмів: "Гадюка", "Захар Беркут", "Балада про доблесного лицаря Айвенго", "Три мушкетери", "Чорна стріла", "Стара фортеця", "Стріли Робін Гуда". Серед недавніх - екранізація кіностудією їм. Олександра Довженка твору відомого українського письменника Юрія Мушкетика "Яса".

Беручи до уваги багаті історичні традиції міста, в 2000 році постановою Кабінету Міністрів України був створений Історико-архітектурний заповідник "Хотинська фортеця". А у вересні 2002 року, згідно указу Президента України, древнє місто відзначило свій 1000-літній ювілей.

Фестиваль "Трипільське коло 2010. Вогонь"

Peruna — Thu, 25 Feb 2010 13:11:36 GMT

Як повідомили організатори, фест пройде традиційно на початку липня в м. Ржищів. Учасників музичної програми організатори покищо тримають у таємниці і радять слідкувати за офіційним сайтом.

Тогорічний міжнародний етно-культурний фестиваль "Трипільське коло" пройшов під знаком Землі і під гаслом: «Збережемо землю – збережемо рід».

Розмаїтий ярмарок українських народних ремесел і звичаїв, представлених у виробах народних майстрів - вишиванках, сувенірах, етнічних аксесуарах і стравах - розмістився на 15 гектарах зеленого поля під Ржищевом на Київщині.
Фестиваль має чотирирічний цикл, кожен рік якого несе в собі тематику однієї зі стихій природи: Води, Землі, Повітря та Вогню. Окрім того, кожен фестиваль циклу має також власну мистецьку, освітню, екологічну і соціальну тематику.

Окрім феєричних мистецьких, культурно-пізнавальних, спортивно-розважальних дійств в стилі «етно» учасники фестивалю мають змогу просто пожити в наметовому містечку на трипільській землі, що вже сім тисяч років приховує таємниці однієї з найдревніших цивілізацій світу.

Атмосфера спонукала замислитися над важливістю дарів Матінки-землі, над збереженням довкілля. Гості фестивалю мали можливість помакували свіжоспеченим хлібом із рум’яною скоринкою, «поспілкувалися» зі свійськими тваринами, ліпили з глини горщики та навіть власноруч будували хату-мазанку. Дідусь із сивими вусами розповідав, що трипільське помешкання складалося з двох частин: на першому поверсі було розташовано господарчі приміщення, а на другому – спальні. А трипільський посуд призначався для обрядів і означав прагнення до безсмертного життя. Виявилося, що їх гончарні вироби сьогодні прирівнюють за своєю історичною та культурною цінністю до єгипетських пірамід.

«Трипільське коло» - це феєрія фестивалів!
Фестивалі об’єдналися, ставши у Трипільське Коло: дитячий - «Орелі», кобзарський - «Кобзарська Трійця», етнографічний - «Етнотолока», екстримальний - «Троллей», барабанний – «Ритми життя», езотеричний «Казкове місто", родинний "Як намалювати птаха", безліч кіно- та літературних фестивалів - всі разом на величезному Трипільському полі!

Це було свято серед краси ландшафтів Київщини, біля Дніпра. Неймовірне задоволення від численних заходів фестивалю, організованих спеціально для вас, ваших друзів та усієї родини.

Улюблені фольклорні колективи, літературні читальні, кобзарі та барди,

Театральні містерії та свято Купайла

Майстер-класи та школи народних танців

Ленд-арт та вільні для творчості майданчики

А ЩЕ:

Фестивальна толока, або можливість дружно поміситися в глині – будівництво трипільського житла та ліплення з глини великих знаків-символів води, землі, повітря та вогню на ландшафті, а також – обробка кременю, облаштування джерела, саджання дерев.

Гончарське містечко – ліплення горщиків, трипільських фігурок нанесення трипільського орнаменту

«Спілкування» зі свійськими тваринами, яких за археологічними відомостями, знали трипільці та прогулянки на конях

Захоплюючі екскурсійні маршрути

«Територія дитинства» – майданчик для дітей і людей, які хочуть впасти в дитинство;)

Катання на величезних повітряних кулях – висота пташиного польоту.

Виставка виробів майстрів, що працюють у трипільському стилі
Семінари, лекції та бесіди науковців по Трипільській культурі – цікаве та пізнавальне спілкування.

Змагання за кубок «Трипільські ігри» та етно-атракціони

Навісні переправи через яри

Підйом на скалодромі

Трипілля-КВЕСТ

Трипільське Коло було визначено іміджевою культурно-туристичною подією Київської області в рамках підготовки до Євро-2012

Пріоритети фестивалю:

Гармонія людини та навколишнього середовища. "Чиста вода- чисте життя", "Збережемо землю-збережемо рід", "Запалюємо серця", "Дихай на повні груди"- ці заклики об'єднують екологічні дії, що беруть свій старт на фестивалі і продовжуються далеко за його межі.

Територія вільна від вживання алкоголю, тютюну і будь-яких наркотиків. Відпочинок на фестивалі без допінгів виявляється можливим, змістовним і надзвичайно цікавим відвідувачам будь-якого віку.

Здоровий спосіб життя. На території, де багато свіжого повітря, живої землі, джерельної води, запашної зелені по-справжньому задумуєшся над природністю свого власного життя: що ми їмо?як підтримуємо фізичне здоров'я? як ставимося до оточуючого світу?

Територія вільна для мистецтва. Ми надаємо можливість кожному відкрити себе у творчості, зробити гарну річ власними руками або спільно, щоб запам'ятати не тільки результат, але й сам процес творчого пошуку.

Зробимо Трипілля ближче! Фестиваль має на меті пробудити інтерес серед суспільства до однієї з найперших хліборобських цивілізацій світу, що існувала на території України. В цьому допомагає продумана цікава програма - кожен відвідувач має можливість не лише послухати чи подивитись, а й спробувати на деякий час стати частинкою далекої Трипільської культури.

Офіційний сайт фестивалю "Трипільське коло" - tkfest.com.ua