Українські скарби

Досі наукова та церковна література, як на мою думку*, неточно трактує дату 988 року - як прийняття християнства. Насправді вчення Ісуса Христа, віра в Нього, в Святу Трійцю була сприйнята давніми українцями (росами, скіфами-орачами, сарматами, украми, венедами, галичанами та ін.) ще з 35 року по Р. X. Тобто коли Андрій Первозваний з'явився на Дніпрі серед скіфів-орачів і став проповідувати Слово Господнє, а потім поставив дерев'яний хрест на Старокиївській горі, де сьогодні височить Андріївська церква в Києві. І справа була не тільки в проповідницькому таланті Апостола Андрія, котрий походив з берегів, чи оберегів, - стародавнього й численного українського племені, яке ще з XVI ст. до Р. X. переселилося з-над Росі й Дніпра до Північної Італії та Палестини. Прийняттю християнства в стародавній Україні сприяли ВОЛХВИ - українські жерці.

До речі, це вони, волхви, спостерігаючи за зірками, першими визначили народження хлопчика, якому судилося стати Месією, Ісусом Христом, якого вони справедливо вважали за свого родича з могутнього праукраїнського племені етрусків (щоправда, один з найретельніших біографів Ісуса Христа французький історик Е. Ренан називає Його греком, але ж греки, як відомо, пішли від етрусків).

Отже, християнство поступово розповсюджувалося землями стародавньої України. І вже могутній цар стародавньої української держави Антії Бож (у IV ст. н. е.) і всі його сімдесят воєвод., та синів були християнами, за що понесли великі страждання, коли готи заманили їх на бенкет миру і підступно полонили та розіп'яли на хрестах.

Віра в Ісуса Христа не позбавляла давніх українців права бути СОНЦЕПОКЛОННИКАМИ (язичниками). Тож з І століття по Р.Х. давні українці носили на грудях і хрест, і оберіг, а поблизу язичницьких храмів-капищ виростали церкви.

ЦЕ ГАРМОНІЙНЕ ЄДНАННЯ ДВОХ РЕЛІГІЙ - СОНЯЧНОЇ І ХРИСТИЯНСЬКОЇ, СПОКОНВІЧНОЇ І НОВОЇ - ВІРОЛОМНО ПОРУЙНУВАВ КНЯЗЬ ВОЛОДИМИР СВЯТОСЛАВОВИЧ. Тому 988 рік слід трактувати передусім як дату ВАРВАРСЬКОГО ЗНИЩЕННЯ ЯЗИЧНИЦТВА -ТИСЯЧОЛІТНЬОЇ ВІРИ ДАВНІХ УКРАЇНЦІВ. Це водночас дата скасування народовладдя (віча) й узурпації влади князем.
Волхви, які тисячоліттями плекали й успішно вели свій народ попереду всього людства, ці геніальні творці української духовності були фізично знищені. Князь Володимир грубою збройною силою розчавив поетичний світогляд давніх українців, їх духовність і єдність з Природою, з рідною Землею. То був початок національної трагедії України-Русі..
Що ж собою являє сонцепоклонництво, або язичництво? Про це певну - хоч і невеличку - уяву дасть цей словник української міфології.

Проте слід одразу застерегти: поетичний світогляд, космологічні погляди та вірування стародавніх українців зазнали великих змін протягом тисячоліть свого розвитку.
Від часів, скажімо, трипільської культури (IV-III тисячоліття до Р. X.) і до культури черняхівської (II-V ст. по Р. X.), а потім аж до 988 року пантеон давньоукраїнської міфології (боги, божества, герої та ін.) невпинно збагачувався й диференціювався. Причиною тому - невпинний розвиток продуктивних сил, освіти й культури; міжплемінні та міжнародні зв'язки.
Якщо в III тисячолітті до Р. X. давні українці поклонялися кільком богам (Рад, Рожаниці, Баба, Перун), то українська божниця V- X ст. по Р. X. вражає розмаїтістю та великою кількістю персонажів. Є вже тут боги торгівлі, ковальства, рукоділля, лічби (!), гостинності, поезії, мореплавства, рільництва, обжинків тощо.

З часом, відбиваючи розвиток виробництва, духовне змужніння українців, зміцнювалися й ускладнювалися функції міфічних героїв. Так, скажімо, Дажбог у III-II ст. до Р. X. міг бути богом Сонця, та вже в II ст. по Р. X. він передає свої функції Хорсові, а сам доглядає ліси й пасовиська на землі, навчає українців садівництва, стає богом родючості.
Так само й Сварог: до нової ери він бог неба й Сонця, а вже в антів (III-V ст. н. е.) - бог ковальства. В цей час з'являється і "математичний" Числобог, цілий сонм богів родючості тощо.
Завдяки цим процесам давньоукраїнська міфологія, на відміну від похідних від неї старогрецької та римської, була виключно ДЕМОКРАТИЧНОЮ, зрозумілою для народу, близькою для простих людей. Тому її персонажі, незважаючи на прийняття християнства, залишилися на довгі століття поетичному світогляді українців і ввійшли прекрасними міфічними образами до фольклору (Купайло, Дана, Берегиня, Коляда, Лада, русалки та ін).
Саме тому, розуміючи глибокі корені простонародної міфології, православна церква змушена була гнучко пристосуватися до язичницьких свят (свято Коляди, що народжує нове Сонце,- Різдво, свято Ярила - Пасха і т. п.) або встановлювати та "перелицьовувати" своїх святих під значення язичницьких богів (Волос - св. Власій; Перун - св. Ілля і т. д.).

Кожна міфологія світу має своє соціальне підґрунтя. Захоплююча грецька міфологія складалася за умов рабовласництва, тож її легенди оспівували богів і героїв, далеких від земних справ, від настроїв народу. Чвари і конфлікти Олімпу носять суто аристократичний, панський характер. У давніх українців не було рабства. Вони жили дружними родинами, задругами, де панувала общинна рівність. Тож і персонажі їхньої міфології були простими, людяними, близькими, земними.

У грецькій міфології лише один титан (не бог!) Прометей іде до людей, несе їм вогонь, тепло І на це Олімп реагує, як відомо, зле, жорстоко - приковує Прометея до скелі й посилає щоденно орла, аби він довбав героєві груди і пожирав печінку (характерно: Геракл звільняє Прометея, вбиває орла за згодою Зевса, якому хотілося більшої слави та "авторитету" своєму синові).
У давніх українців майже кожен бог іде до людей. Згадуваний вже тут Сварог - найдавніший бог Сонця - передає світло своєму синові Дажбогові й спускається в поетичній уяві українців на землю, щоб навчити людей користуватися вогнем та ковалювати. Він також запроваджує шлюб, викувавши першу обручку.

Не садиться у Вирії (сонмищі українських богів) і Дажбогові: передавши Сонце смаглочолому Хорсові, він спускається опікувати ліси, поля, засівати землю квітами і зіллям. Навіть богиня неба Коляда покидає Вирій, аби щороку взимку, за небезпечних обставин, ховаючись від ворожих сил, народжувати в дніпрових сагах Божича - нове Сонце, Новий рік. Власне, у Вирії, за легендами, перебувають лише найпервісніші боги - Рад (Сокіл) та Білобог.

У грецькій міфології лише Пан є богом родючості та опікуном лісів, садів, ланів й усієї природи. Але Пан - напівлюдина-напівцап - є предметом глузів, зверхньої поблажливості "іменитих" богів Олімпу. А в давньоукраїнських міфах переважна більшість богів опікує природу, ратаїв, худобу, води, ліси, різні насадження, це - Дажбог, Волос, Мокоша, Жива, Лада, Лель, Овсень, Ярило, Купайло, Жицень та інші божества родючості.

Якщо в стародавніх греків і римлян народ святкував лише свято бога виноробства Діоніса (Вакха), то в давніх українців усенародні гуляння відбувалися майже щомісяця, і головне - вони були підпорядковані трудовому ритмові життя, порам року, сезонним циклам певних робіт. Бучними, масовими, веселими були свята Коляди - зустріч нового Сонця, Нового року, Лади - зустріч весни, Ярила - початок і кінець сівби, Купайла - зустріч літа, Живи - початок жнив, Овсеня - обжинки, Жиценя - завершення всіх польових робіт і т. д.
І недарма стародавні румуни та молдавани - могутнє пагіння романського древа - прийняли саме українську міфологію: працьовитим освоювачам придунайських родючих низин, затятим хліборобам і виноградарям чужі були ї Юпітер, і Марс, і Венера. Зате близькими, зрозумілими, рідними видавались їм Чур і Берегиня, Ярило і Купайло.

Життєлюбство, простота, глибинна народність української міфології підкупила свого часу і давніх литовців, які теж поклонялися Перуну й Дажбогові. В цьому - світове значення давньоукраїнської міфологи.
Не менш важливою ознакою є її ГЕОГРАФІЯ.

За найдавніших часів кожне українське плем'я поклонялося своєму богові, та з часом найпопулярніші й найпотрібніші божества ставали спільними для всіх українців, об'єднуючи їх.
Географія української міфології має свої особливості. Так, скажімо, Радогост, бог торгівлі, був одним з найголовніших символів у бодричів, що мешкали на березі Венедського (Балтійського) моря. В полян, древлян, сіверян Радогост зовсім не спостерігається. Торгівлею тут опікується бог гостинності Світовид, який у західних давньоукраїнських племен вважався богом... війни, і т. д.
Тому даний словник відбиває в основному поетичний світогляд НАДДНІПРЯНСЬКИХ УКРАЇНЦІВ V-Х століть н. е.
У спотвореному цензурою вигляді цей словник уже друкувався 10 років тому як додаток до моєї книги історичних повістей "Київські фрески" (К., 1982). Але на той час ще лютувала імперська цензура, вона не дозволяла вживати слово "давньоукраїнське". Шовіністична офіційна доктрина дозволяла робити відлік українській національній культурі з XIV століття. Тому УКРАЇНСЬКУ МІФОЛОГІЮ всі вчені Російської імперії змушені були називати СЛОВ'ЯНСЬКОЮ. Хоч це фальшиве, НЕНАУКОВЕ ВИЗНАЧЕННЯ. Кожна міфологія (як і література, фольклор) - НАЦІОНАЛЬНА. Українська міфологія - найстародавніша в світі. Вона стала ОСНОВОЮ для всіх ІНДОЄВРОПЕЙСЬКИХ МІФОЛОГІЙ точнісінько так, як стародавня українська мова - САНСКРИТ - стала праматір'ю всіх індоєвропейських мов.

Отже, цією публікацією відроджується історична справедливість - нарешті святі для нас, українців, речі можемо називати своїми іменами.

І останнє. Зумисне, аби зацікавити молодих патріотів української історії та культури (можливо, хтось захоче копнути глибше - вірю, такі знайдуться), подаю список використаної літератури: Б. Рибаков, "Язичество древних славян"; О. Афанасьєв, "Позтические воззрения славян на природу" (тритомна праця); Я. Головацький, "Очерк старославянского баснословия или мифологии"; В. Гнатюк, "Галицько-руські народні легенди"; Д. Зеленін, "Очерки русской мифологии"; Л. Мирончиков, "Дохристианское жречество Древней Руси"; О. Фамін-цин, "Божества древних славян"; Дм. Шеппінг, "Мифы славянского язычества"; М. Максимович, "Дни и месяцы украинского селянина"; Н. Белецька, "Языческая символика славянских архаических ритуалов". Сюди слід ще додати дисертацію українського фольклориста М. В. Слобо-дянюка "Міфологічні образи весни в піснях і обрядах східних слов'ян" (праця виконана ще в 1947-48 роках, але Слободянюку не дали захистити її, автора зацькували держиморди від радянсько-шовіністичної науки). Використав я і рукопис фундаментальної тритомної науково-лінгвіністичної праці російського міфолога П. Трощина "Очерки славянской мифологии" (автор також не зміг надрукувати свою подвижницьку працю, зберігається вона в архівах Києво-Печерської лаври). >>>>>>>