Українські скарби

Усі люди належать до одного виду, однак вони настільки відрізняються один від одного, що за зовнішністю або навіть за тембром голосу ми здатні легко упізнати знайомого серед багатьох інших людей. Немає сумнівів у тому, що ці відмінності визначаються генами. Кожна людина має практично неповторну комбінацію генів, яка у випадковий спосіб складається з генів її батьків. Тому діти в одній сім’ї можуть бути не дуже схожими на батька, на матір і один на одного. Відомий виняток із цього правила — однояйцеві близнюки (ОБ), чиї набори генів ідентичні, бо утворюються внаслідок ділення надвоє раннього зародку з уже створеною комбінацією генів. Разюча подібність ОБ, у яких так збігаються відбитки пальців і запах, що їх не розрізняють ні криміналісти, ані собаки, ілюструє те, наскільки точно наші ознаки визначаються генами. Усе це азбука сучасної генетики.

Проблеми — і наукові, і соціальні — виникають тоді, коли від очевидного генетичного контролю над анатомією або ж фізіологією людини ми переходимо до ролі спадковості у визначенні її розумових здібностей або особливостей вдачі і поведінки. Механізм роботи людського мозку є і, вочевидь, ще тривалий час буде найважчою проблемою біології. Особливість, яка принципово відрізняє людину від усіх інших живих істот, — це інтелект. І хоча зміст цього поняття інтуїтивно є зрозумілим, він і досі не має загальновизнаного визначення. У психологів є старий професійний жарт: «Ми хоч і не знаємо, що таке інтелект, але упевнені, що людина, яка вивчає інтелект, повинна сама ним володіти».

Цілком очевидно, що люди розрізняються за інтелектом не менше, ніж за зовнішністю, але як саме? Без об’єктивних кількісних вимірів інтелекту ми не здатні відповісти на прості практичні запитання: з якою роботою та чи інша людина краще упорається, а якщо вона ще вчиться, то в якій галузі знань їй краще вчитися та яких успіхів надалі від неї можна очікувати? У науковому ж сенсі ці виміри важливі для того, щоб оцінити роль генів у формуванні інтелекту, тобто з’ясувати, якою мірою людський інтелект створюється спадковістю, а якою залежить від зовнішніх умов, тобто  від виховання і навчання.

Проблемам кількісних вимірів інтелекту присвячена велика й дуже серйозна книга Хернстейна (нині вже покійного) і Муррея, яка вийшла в Америці в 1994 році і наробила багато галасу. Її обговорювали газети, про неї писав найпопулярніший в Америці тижневик «Ньюсуїк», її рецензував такий серйозний науковий журнал, як «Сайнс». У газетах переважали упередження й осудження, у популярних журналах критика була трохи об’єктивнішою і стриманішою, а наукові видання прийняли книгу серйозно і загалом доброзичливо (тут і далі виділення наші. — Ред.). Прикро, однак, що основна увага навіть при науковому обговоренні книги була приділена не тій головній і тривожній проблемі, на котру, мабуть, уперше звернули увагу її автори (про цю проблему ітиметься далі), а уже вирішеному для науки питанню про відмінності інтелекту у етнічних груп населення Америки. Цьому останньому питанню автори відводять лише два розділи з двадцяти двох і добре відомі в науці факти викладають, на мій погляд, і об’єктивно, і дуже делікатно.

Але проблема етнічних відмінностей, особливо між чорними і білими, в американському суспільстві є настільки гарячою і політизованою, що на майже кожну згадку про неї одразу ж наліплюється ярлик расизму. Здавалося б, учені, незалежно від кольору їхньої шкіри, не повинні бути політично ангажованими. Та, на жаль, у нинішній Америці ризик набути слави расиста (не має значення, на якихось підставах чи без усяких підстав) тягне за собою реальну небезпеку не тільки суспільного остракізму, а й адміністративних наслідків. Тому більшість американських біологів і психологів у своєму соціальному конформізмі, який дуже нагадує наші нещодавні часи, воліють не торкатися ризикованих тем або говорять про них у такій академічній формі, що дуже важко зрозуміти, що вони насправді думають і чи відповідає це тому, що вони наважуються сказати. 

Отже, книга Хернстейна і Муррея (R. J. Hernstain, Ch. Murrey. The Bell Curve. The Free Press, N. Y. 1994), назва якої перекладається як «Крива дзвона», або, що точніше, «Дзвоноподібна крива». Мова йде про криву нормального статистичного розподілу величини IQ (вимовляється: «ай-кью»), виміряної у досить великої групи людей. IQ — це коефіцієнт інтелектуальності, вимірюваний за здатністю швидкого розв’язання дуже нескладних завдань, котрі не потребують попередньої підготовки (спеціальних знань, навчання і навіть уміння читати). Задачки для оцінки IQ почали використовувати ще на початку століття (тоді цей тест називався інакше), і за 30—40 років безперервних удосконалень IQ зробили таким, що він вимірює переважно вроджені (спадкові) здібності і мало залежить від надбаних знань та умов виховання. IQ також мало змінюється з віком: ця величина формується до 8—10-ти років життя і після цього залишається практично постійною. >>>>>>>щоб викачати всю книгу поверніться нагору сторінки>>>>>>