Українські скарби

З доброго десятка синонімів — знадливий, звабний, привабливий, чарівний, принадний, прецікавий, чудовий, пречудовий, приє-мний, захватний, захопливий і т.д. — сучасні україномовні засоби масової інформації чомусь уподобали єдиний: захоплюючий. Тільки й пишуть захоплююча подорож, захоплююча екскурсія, захоплююча розмова, захоплююча повість, захоплюючий сюжет… може, це тому, що воно — дієприкметник, який наближує нашу мову до російської? А може, комусь просто імпонує оте плюю в стосунку до синонімів…
Щодо авторів наукоподібних текстів, то вони просто не можуть жити без літературно-фіктивного дієприкметника існуючий. Чому фіктивного? Та тому, що народна мова, використана навіть у нау­коподібних текстах, може чудово без нього обійтися. Ось приклад. Читаємо в одній із філософських статей «Демократичної України»: «Все існуюче на світі — не випадкове». Вчений, який стоїть ближче до народної мови і менше дбає про російськомовну наукоподібність, сформулював би цю думку інакше: «Все суще на білому світі — не випадкове». Можуть заперечити, мовляв, слово сущий — теж не з народної мови, воно церковнослов’янське. Хай так. Але — народ­жене на нашій землі, а не скомпоноване на сусідів копил. Понадто й у народній мові прикметник сущий є. От як у Котляревського, що писав свою «Енеїду» таки народною українською мовою, хоч русизмів, на жаль, і йому не бракувало: «Бо то лиш дурень не бере. А в нас як трохи хто тямущий і вміє жить по правді сущій, то той хоч з батька, а здере».
Далі в тій самій газеті в політологічній статті: «Вони готові пус­тити в хід усі існуючі засоби політичної боротьби» без найменшої шкоди для змісту (і навіть наукоподібности) невластивий нашій мові дієприкметник можна було б випустити. А як ні, то вжити замість нього прикметники можливий, наявний. Або сказати ще сильніше: «Пустити в хід усі, які тільки є, засоби».
А ось приклад з іншої газети: «Нам потрібні не показові заходи, що слугують освяченню існуючої влади».Тут слово існуючий цілком можна було б замінити на сьогоднішній, сьогоденний, чинний. Можлива та­кож конструкція з підрядним реченням: «Потрібні не показові заходи, що слугують освяченню влади, яку маємо тепер (яку сьогодні маємо)» (див. далі: «Кілька застережень до описових конструкцій»).
«Пануючий чи панівний?» — питає читача Б. Антоненко-Давидович. І пояснює: «До наших нових словників поряд з природним, мило-звучним словом панівний проник дієприкметник пануючий: «У Чорному морі спостерігається складна система течій, обумовлена дією різних сил, в основному — пануючими вітрами» («Колгоспне село»); «Панівним класом у Київській Русі були феодали: князі і бо­яри» («Історія української літератури»). Оскільки між цими двома словами нема ніякої значеннєвої різниці, а слово пануючий супере­чить духові нашої мови, то слід, виходячи з мовних традицій, завжди додержуватись тільки слова панівний: панівна думка, панівна висота, панівні вітри тощо».
Автори багатьох сучасних публікацій діляться з читачами мрією про зростаючий добробут. А могли б, якби думали по-українському, цілком обійтися без народженого під «старшобратським» гіпнозом дієприкметника, сказали б, наприклад, чимраз (щораз) вищий доб­робут, дедалі кращий (ліпший) добробут.
«Грізний водяний вал наближався з зростаючим гулом до мир­них хиж тубільців», — наводить фразу із сучасної прози Антоненко-Давидович і зазначає: «Чи не природніше звучала б ця фраза, якби автор написав: «Грізний водяний вал наближався з чимраз дужчим (могутнішим)гулом…»? Напевне, природніше!»
Поширений у російській канцелярській мові дієприкметник следующий ми можемо цілком поправно відтворити з допомогою займенника такий або прикметника дальший: должен заявить следующее — мушу заявити таке; следующие пункты договора — такі пункти договору; следующая подача — дальша подача.
Використали слова власної мови — відпала потреба в позиченому дієприкметникові.
Так само не потребує наша мова дієприкметникових кальок-позичок типу бажаючі, працюючі, хвилюючий. Мови не можна збагатити введенням штучних витворів — цим її можна лише спотворити. Порів­няймо, наприклад, оголошення про екскурсію до музею: 1. Бажаючі можуть записатись у місцевкомі; — Охочі можуть записатись у міс­цевкомі; — Хто бажає, може записатись у місцевкомі. Ясно, що першу з фраз компонував не українець, а якщо українець, то не вільний, а пригнічений російським стереотипом.
Ще кілька порівнянь:
хвилююча сповідь актора —
зворушлива сповідь актора
хвилююча повість про подвиг — бентежна повість про подвиг
хвилюючий запах шашликів — збудний запах шашликів
хвилюючі проблеми сьогодення — животрепетні проблеми сьогодення
оточуюче середовище — навколишнє середовище, а ще краще довкілля
миючі засоби — мийні засоби.

Як бачимо, геть не обов’язково засмічувати українську мову російськоподібним дієприкметником, коли найрізноманітніші відтінки значень так добре відтворюють українські прикметники. Тут несила втриматись од прикладу з перекладацької практики М. Рильського: «Все небо усыпано весело мигающими звездами» — «Все небо обсипане веселими мигтючими зірками». Мигающими — причастие; мигтючий — прикметник. Чудова заміна.
Окремо про слово працюючий. Якщо воно виступає в ролі прик­метника, застосування його ще якось можна виправдати, наприклад у вислові працюючий пенсіонер. Але вже в реченні: «Навчання пра­цюючої молоді» виокремленими шрифтом прикметник, який усе ж дуже нагадує за будовою фіктивний дієприкметник, цілком доречно замінити прикметником, який діє-прикметника не нагадує. Сказати, наприклад, трудящої молоді, як бачимо у Шевченка: «А трудяще, а чепурне, а роботяще». Можна — трудової молоді.
Якщо ж слово працюючий хтось надумає, як це роблять росіяни, вжити в ролі іменника, то цим він силоміць нав’яже нашій мові те, що їй невластиве, і допустить супроти рідної мови гріх. «Обратился к работающим», — скаже росіянин. «Звернувся до працівників», — повинен сказати українець (див. розділ «Зауваження до окремих іменників»).
Але не до всіх російських діє-прикметників, що виступають у ролі іменників, можна дібрати відповідний український іменник (работающий — працівник, выступающий — промовець, начинающий — початківець). Тому вдаємось до описових зворотів, у яких на місці дієприкметника ставимо особове дієслово. Приклади: Глас вопиющего в пустыне — Голос того, хто кличе в пустині (Євангеліє, переклад Огієнка); Дорогу осилит идущий — «Тільки той досягає мети, хто іде» (Олесь); Бегущая по волнам — Та, що біжить по хвилях (на зразок відомого з Лесі Українки «Той, що в скалі сидить», «Той, що греблі рве»); Находящиеся в командировке должны прислать отчет — всі, хто перебуває у відрядженні, повинні надіслати справоздання; Вы, читающие и слушающие, отзовитесь — Ви, хто читає і слухає, відгукніться; Граждане отдыхающие, к вашим услугам на нашем пляже имеется — Громадяни, що відпочивають на нашому пляжі, до ваших послуг має­мо…; Граждане встречающие, просим посторониться: приближается поезд — Громадян, що прийшли зустрічати, просимо відійти від краю платформи: наближається поїзд (потяг). В останньому оголошенні, як помітив уважний читач, ужито не особове дієслово, а інфінітив (прийшли зустрічати). На мож­ливість такого способу обминути невластивий дієприкметник вказує і М. Рильський у вступній статті до вибраних творів А. Чехова «Чехов по-українському» (Книгоспілка, 1930): «Приветствующих собралось множество» — «Тих, хто прийшов вітати, зібралося безліч»
Це — щодо дієприкметників, які виступають у ролі іменників. Але ж і до тих рос. дієприкметників, що виступають у ролі означення, не завжди можна дібрати відповідний український прикметник. У тако­му разі теж послуговуємось описовим зворотом у формі підрядного речення: «Животные, живущие в воде» — «Тварини, що живуть у воді; лечащий врач — лікар, що мене лікує (палатний лікар, мій лікар); «И нашли Его в храме сидящего между учителями, слушающего и спрашивающего» — «І найшли його в церкві, як він сидів посеред учителів, слухав їх, а сам запитував») (Євангеліє, переклад Морачевського).

Проте бувають випадки, коли ні серед дієприкметників, ні серед прикметників на -лий не знаходимо відповідників до рос. причастий на -ший, -вший. Тоді чинимо з активними дієприкметниками (причастиями) минулого часу те саме, що й з теперішнім часом, — вдаємося до описової конструкції з підрядним реченням. Наприклад, фразу «Собрание, не состоявшееся в четверг, состоится в пятницу» перекладаємо: «3бори, що (які) не відбулися в четвер, відбудуться в п’ятницю».

* Прихильники такої граматики у книжці «Изучаем украинский язык», випущеній під редакцією академіка Русанівського (К.: Либідь, 1991), додають до перемігшого ще й дієприкметник бувший (с. 100). Не слухаймося цієї поради! Там, де росіяни пишуть бывший, ми повинні писати колишній, можна давній або навіть булий, як радить Словник Грінченка, ілюструючи це слово прикладом зі Свидницького: «На булих товаришок… і не поглянула».

Що слід розуміти під визначенням «поправна (нормальна) ук­раїнська (а не самоперекладацька!) фраза»? В цьому ліпше розібра­тись на прикладі.
I. РОС. ТЕКСТ: «Он поминутно оглядывался злыми, пьяными глазами на проходящих».
САМОПЕРЕКЛАДАЦЬКА ФРАЗА: «Він щохвилини оглядався злими, п’яними очима на тих, що проходили».
ПОПРАВНА ФРАЗА: «Він щохвилини оглядався злими, п’яними очима на тих, хто проходив повз нього».
II. РОС. ТЕКСТ: «Над ней за кормой летели острокрылые марты­ны… и, далеко отстав, кружились и дрались над плывущей хлебною коркой».
САМОПЕРЕКЛАДАЦЬКА ФРАЗА: «Над нею за кормою летіли гострокрилі мартини… і, далеко відставши, кружляли й билися над шкоринкою хліба, що пливла».
НОРМАЛЬНА ФРАЗА: «Над нею за кормою летіли гострокрилі мартини… і, далеко відставши, кружляли й билися над шкоринкою хліба, що пливла по воді».
Різниця між фразами помітна з першого погляду. У першій — речення обрубано на останніх тактах мелодії, ніби, даруйте за різкість, мовцеві раптом заціпило; у другій — мелодію доспівано до кінця.
Але ж для цього додано слова, яких немає в первісному тексті! Чи дозволене таке свавільне поводження з оригіналом?
Ну, по?перше, слова повз нього і по воді аж ніяк не порушили змісту, а по-друге — не таке воно вже й свавілля. Відомо ж бо, що українські дієслова руху «люблять» мати при собі вказівку на напрямок або місце такого руху. Це добре дає про себе знати, коли доводиться перекладати рос. дієслова категоричної дії типу уходить, уводить, увозить. Ось приклад: «Они были раздеты, голодны и не могли уйти, и не имели средств выехать» — «Вони були голі, голодні і не могли піти звідси, і не мали чим виїхати» (О. Кундзич, переклад з «Войны и мира» Л. Толстого). Тут теж бачимо додане слово звідси, але як без нього обійтися? Або ось переклад С. Ковганюка з О. Толстого («Хож­дение по мукам»): «Нет, уйди, Катя!» — «Ні, іди собі, Катю!». Так каже Даша сестрі Каті. Вона не могла сказати: «Іди звідси» або «Йди од мене», — бо це було б занадто категорично, навіть брутально. Але не могла, якщо хотіла висловитися справді по?українському, сказати просто: «Йди», бо треба було б у такому разі вказати — куди їй іти. Але сказати «Іди собі!» — це й означає чемно попросити «вийти з кімнати».
А ось зразок поправного перекладу (О. Толстой, «Хождение по мукам», переклад С. Ковганюка): «…да босая девочка испуганно перебегает дорогу, таща кривоногого, переваливающего братика» — «… та боса дівчинка злякано перебігає дорогу, тягнучи братика, що перехильці дибає на кривих ніжках». Переконструйована таким способом фраза не втратила свого змісту, зате позбулася потворного «що дибає» наприкінці фрази.
Інколи дієприкметник без шкоди для змісту можна замінити яки­мось нейтральним словом, як це робить О. Кундзич, перекладаючи «Войну и мир» М. Толстого: «Приехавший был Бицкий, служивший в различных комиссиях» — «Це був Біцький, який служив у різ­них комісіях». Або С. Ковганюк, перекладаючи «Ходіння по муках» О. Толстого: «По площади, разбрызгивая лужи, бежали люди. Позади бегущих… шли в линию преображенцы» — «Майданом, розбризку­ючи калюжі, бігли люди. Позад них… ішли преображенці». Чи з «Петра І»: «Борис Петрович, ждать больше нельзя, — изменившимся голосом проговорил Петр» — «Борисе Петровичу, ждати більше не можна, — іншим уже голосом промовив Петро».
Часом цілком пристойно можна замінити дієприкметник на дієслово, від якого він походить: «Спешившиеся уланы сидели кучками около лошадей! — «Улани спішились і сиділи купками коло коней». («Минуле і думи» О. Герцена, переклад С. Ковганюка); «Генерал бил и бил огромными шпорами шарахающуюся лошадь…» — «Кінь хара­пудився, а генерал бив та й бив його величезними шпорами» («Петро І», переклад С. Ковганюка).
Дуже доречно буває іноді не будувати підрядного речення, а замінити дієприкметник на дієприслівник, як це робить Зеров, перекладаючи Чехова: «И подпасок, гонящий коров, и землемер, едущий в бричке через плотину, и гуляющие господа — все глядят на закат…» — «І підпасок, що жене корів, і землемір, їдучи бричкою через греблю, і пани, гуляючи, — всі дивляться на захід сонця…». Або в Підмогильного: «Порядочный человек, никогда не бивший собак, мог…» — «Порядна людина, ніколи не бивши собак, могла…» Чи в того ж таки С. Ковганюка: «Он выбрался в поле, где было чуть яснее и впереди различались две идущие фигуры» — «Він вибрався в поле, де було трохи ясніше і попереду бовваніли, йдучи, дві пос­таті». «В полдень по улице… промчался пригнувшийся к конской шее Григорий» — «Опівдні вулицею… промчав, пригнувшись до кінської шиї, Григорій».

видимий («Шкода з того видима (=явна) була) — М. Вовчок
відомий («Я відомий (=знаю) за ті гроші» — Нечуй-Левицький)
знайомий («Сей звичай був не тільки між товариством і знайомими — Стороженко)
невидомий — темный, непроглядный (Темна нічка, невидома — Головацький)
невідомий — неизвестный
незнайомий — незнакомый
невгасимий (Там стало пекло невгасиме — Шухевич)
необходимый (Як підуть дощі, то грязь буде, необходима — Грінченко)
неопалимий (Неопалима купина — біблійний вислів)
нещадимий — никуда не годный, ничего не стоющий (Голь нещадима — прислів’я, рівнозначне рос. голь перекатная)
питимий (питомий, питоменний) — родимый, родной (Де ж таки хто чував, щоб дитина так незвичайно з питимою своєю матінкою поводилась? — М. Вовчок)
питимий=питний — употребляющийся для питья (Гуляли вони, пили, усе добре, та й пішли собі назад, покинувши все, що позоставалося: і питиме і їдиме — з казки)
питомий —удельный (питома вага — удельный вес)
родимий — врожденный, природный (Є злодії, що їх сатана наведе на те, а є й родимі — Шухевич; Гірша відьма вчена, ніж родима — приказка)
рухомий (нерухомий) — движимый, недвижимый (рухоме майно — движимое имущество).
Дехто до українських прикметників на -мий приплюсовує ще й любимий. Це — «од лукавого». Про «любимую работу, вещь» ми ка­жемо улюблений, про «любимого человека» — коханий, кохана.
Перекладний тритомний Словник, шукаючи зближення українсь­кої мови з російською, «збагатив» нашу мову ще одним прикметни­ком на -мий — допустимий (припустимий), але, мабуть, сам себе посо­ромився і дав (на другому місці) ще й суто український відповідник до рос. допустимый — допущенний (припущенний).
Але що ж робити з силою-силенною російських дієприкметників на -мый, які нашого перекладу потребують, а співзвучних відповід­ників українських не мають? Є на них способи! Є!
Передусім можемо застосовувати українські пасивні дієприкмет­ники з суфіксами -ува- (-юва-), -овува-:
завершаемый —завершуваний, орошаемый —зрошуваний, возглавля­емый — очолюваний, описываемый — описуваний, ускоряемый — при­скорюваний, опыляемый — запилюваний тощо.
Можуть зарадити також віддієслівні прикметники на -енний, -анний:
непростимый — непрощенний, неисчислимый — незліченний, непос­тижимый — незбагненний, неумолимый — невблаганний, той?таки недопустимый — недопущенний; або прикметники на -аний, -ений: просимый — бла?ганий, неукротимый — непогамований, ожидаемый — сподіваний, почитаемый — шанований.
Допомогають іноді прикметники з суфіксом -н-: непобедимый — непереможний (звитяжний), неисчерпаемый — не­вичерпний, неутомимый — невтомний.
Ну, а коли вже, як кажуть, не допомогає ніщо, раду дає описова конструкція: «Но влюбиться можно было во что-то, предполагаемое доступным» — «Але закохатись можна було в щось таке, що вважаєш доступним» (переклад С. Ковганюка), або дієслово, від якого дієприкметник походить: «Это был колос пшеницы "мелянопус”, граненый и плотный, распираемый изнутри тяжелым зерном» — «Це був колос пшениці "мелянопус”, гранчастий і твердий — дорідне зерно розпи­рало його зсередини» (Шолохов у перекладі С. Ковганюка).
Практичний висновок зі сказаного: не слід уживати дикого для українця вислову, що лунає іноді з радіо не лише з вуст мовців, а навіть радіожурналістів, — «випускаємої продукції». Можна сказати замість цього нашої продукції, можна вдатись до описової конструкції (про­дукція, яку випускає наше підприємство), а можна просто викинути рос. дієприкметник выпускаемый, бо він нічого істотного не додає до змісту слова продукція, що походить з латини і вже саме собою означає вироблене, тобто «сукупність матеріальних благ, здобутих унаслідок виробничої діяльності», як сказано в Словнику іншомовних слів.
Те саме з терміном спускаемый аппарат. Не треба його диким спо­собом копіювати, як це часом дозволяє собі телебачення (спускаємий), а треба писати звичайний український прикметник спускний, і це навіть буде точніше, бо спускаемый — це той, що його спускають, тоді як у дійсності аппарат спускається на парашуті сам ще й спускає на Землю когось (космонавтів).

Микола Гвоздь