- Світанкові роси

Купайло (Купала). Бог літнього сонця, а також назва свята на його честь. Іван Нечуй-Левицький у своєму дослідженні української міфології пояснює його назву: "Ясні літні небесні сили, сонце, блискавка й грім спільними силами ніби купають землю, даруючи їй найбільшу в час празника Купайла родючу силу, а може й од того, що на празник Купайла люде купались у воді, віруючи в її чудову силу".
Інші дослідники припускають, що назка Купайла близька до індоєвропейського "кипіти", "палати", "пристрасно бажати". Однак нові дослідження довели, що назва Купало походить від давньоруського "коло" - круг, колесо, коловорот, або ж грецького polos - полюс, вісь обертання, поворотна точка. Саме з цього погляду, наш Купайло тотожний грецькому Аполону, тісно пов*язаному з сонячним круговоротом та календарем. Можлива також паралель Купайла з римським дволиким Янусом - Божеством "входу" і "виходу", війни і миру, лики якого дивляться в майбутнє і минуле. Дійсно, свято Купайла ніби ділить рік на дві протилежні частини: теплу і холодну, світлу і темну, проростання рослин і збору врожаю.
Купальське вогнище запалювалося від живого вогню, добутого тертям двох шматків дерева, і символізувало небесний сонячний вогонь, який запалює кохання у серцях парубків і дівчат, парує їх у цю чарівну ніч. У Густинському літописі пояснюється, що "Купало бяше бог обилія, якоже у еллін Церес". Церес у етрусків, а пізніше у греків і римлян вважалася Богинею шлюбу, материнства, небесної долі. Жіноче божество Купала тотожне з малоазійською Кибелою - Богинею кохання і Матір*ю Богів. Усі обряди Купальського свята в цих народів близькі за символікою.
Кумирів Купайлу (Купалі), мабуть, не ставили, вважаючи його (її) не стільки Божеством, скільки персонажем, учасником святкового дійства, обряду, присвяченому літньому сонцестоянню. Купайлом називали також солом*яну ляльку, яку молодь виготовляла спеціально для свята. Крім Купайла виготовляли також ще й Марену: ляльку зх гілок дерева, прикрашену стрічками та квітами. Купайло та Марена - персоніфікація двох Божеств, що відповідають двом стихіям: вогні і воді (Сонцю і Хмарі). Сонячна лялька робиться з соломи (пор. сол-нце і сол-ома), а Хмарі присвячується образ Марени (пор. Мар-ена і Х-мара). Сонце ототожнюється з із небесним вогнем, Хмара - з небесною вологою.
Перед такими "образами" на стіл ставлять різноманітні страви, біля них палає священний вогонь, навколо якого парубки та дівчата з веселощами, піснями й танцями "справляють празник". У кінці свята Марену топлять у річці, а Купайла спалюють. Нині залишки давніх обрядів настільки переплутані, що не завжди їхній зміст зрозумілий. Якщо йти за логікою пояснених вище символів, то чоловічим началом тут виступає Купайло (небесний вогонь, а жіночим - Марена (водна стихія).
В обрядах зафіксовано, що Марену виготовляють дівчата, між хлопцями й дівчатами йде жартівлива боротьба за неї, хлопці викрадають Марену, щоб потопити, а гіллячки з неї дівки забирають із собою, щоб розкидати на городі для підвищення родючості. Залишки Марени все ж топлять у річці, а відтак, повертають її до водної стихії. Солом*яного Купайла ж віддають вогню. Роблять колесо, обмотане соломою, яке підпалюють і котять згори у річку. Вогнене колесо, позначає Купальське Сонце - небесний вогонь.

Звичаї, що збереглися в Україні.
Для захисту від темних сил бризкали стіни та меблі купальською росою, зібраною вранці після купальської ночі.
Також стрибали через вогонь. Спочатку хлопці по старшині, потім парами всі. Що вище скочить хлопець, то кращий буде на його полі врожай та неодмінно чекатиме вдача. Під час стрибку спалювали хвороби (силою думки) та задумували бажання. Довше затриматися над вогнем - теж вдача. Щоспритніше скочиш - здоровший будеш. Упадеш під час стрибка - щось нещасливе трапиться впродовж року. Розгорнеш вогонь ногою під час стрибку - розгорнеться якийсь нелад. Яка з пар стрибнула вдало - вогню не зачепила, не спіткнулися - поберуться і житимуть щасливо.
Вдень робили також цікавий обряд. Не всі знають, що сучасні каруселі є прямими нащадками давніх гойдалок, за допомогою яких наші пращури ритуалізували сонцестояння і сонцеворот. Гойдалки виконували магічну функцію, яка з часом згубилася, і вони залашилися у побуті виключно для розваги. Церковники суворо забороняли цей дохристиянський звичай, вимагаючи поламатий попалити колиски (названі рєла). Аналогічні звичаї були і на Великдень (весняне рівнодення). Наші пращури вважали що в такий спосіб можна очиститись від злого, що зібралося за зимовий період, а хто цього не зробить - буде хворіти. Вважалося, хто не погойдається напередодн Великодня, у того болітиме голова, а хто погойдається - буде увесь рік здоровим. Формою давніх орель є й традиційні дитячі колиски, які, за віруваннями, убезпечували немовлят від злої сили.

На Купальські свята, вранці, як тільки розвидниться й дівчата вмиються водяною росою та тирлич-зіллям, усі гуртом йдуть до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Зібравши дванадцять різних квіточок (обереги), сідають десь біля річки і плетуть вінки. Хлопці не мають цього бачити. Кожна дівчина плете по два вінки. При цьому співають:
"...Ой зов’ю вінки да на всі святки, Ой на всі святки, на всі празники, Та рано, рано — на всі празники..."
Коли ж віночки сплетено, решту зілля кидають у воду чи розтрушують, співаючи:
"...По саду ходжу, виноград саджу, Посадивши, та й поливаю. Ой поливши, та й нащипаю, Нащипавши, віночка зів’ю, Віночка звивши, на воду пущу: Хто віночка пійме, той мене візьме."

А коли сплели, решту зілля кидають у воду (обряд жертвоприношення). Потім дівчата водять хороводи з вінками - освячують вінки сонячною енергією, піднімаючи їх угору до сонця (кожна юнка тримає два вінки), дівчата повільно йдуть одна за одною і співають купальських пісень. Далі вони ховають віночки до вечора щоб хлопці не вкрали.
Під вечір ці вінки пускатимуть на воду й ворожитимуть — хто, коли і з ким побереться.
Пускаючи ввечері вінки на воду, кожна дівчина в думці загадує свою долю. Якщо вінок потоне одразу - наречений розлюбить. У кого вінок запливе далі всіх - буде найщасливішою, а в кого свічка палає довше всіх - проживе найдовше. Якщо зійдуться вінки - мрії і надіїх здійсняться. Якщо один пристане до берега, а другий ні; якщо один піде під воду у вирі - вінки показують ситуацію та долю кожної людини...
Любовним зіллям, з якого плетуть вінки, вважаються волошки, нагідки, шафран, петрушка, пастернак... Віночки з м’яти, любистку, материнки, волошки, сокирок, полину були оберегами від вроків та відьомських зазіхань, аби злі духи не змогли зашкодити здоров’ю та, особливо, святій заповіді Землі — бути матір’ю.

М’ята вважається оберегом дитини та її здоров’я.
Любисток — символ любові, злагоди; привертає любов дівчини чи жінки. "Купати в любистку — будуть дівчата любити", — так говорить прислів’я.
Материнка — символ материнської любові та здоров’я дітей.
Волошки — символ хлоп’ячої краси і доброти, дівочої скромності та ніжності.
Сокирки — польове зілля — стали символом охорони полів та нив.
Полин означає гіркоту життя, будучи оберегом від відьом і дідьків.

Звичай плести вінки — весняний і прийшов до нас ще з доісторичних часів.
Дівчина, яка втратила цноту, не може носити вінка. Згубити вінок — позбутися незайманості. Коли в давнину дівчина, бува, провинилася, її тяжко карали. Молодиця і "покритка" не сміють класти на свою голову вінок. Дівчина, яка втратила свій вінок, звалася "стригою", або "покриткою", бо їй заборонялося ходити з відкритим волоссям — мала вона покривати голову хусткою. Таку дівчину ще донедавна люди присуджували обстригати, а ворота її двору обмазували дьогтем чи смолою.
Віддати вінок милому — віддатися йому. Пустити вінок за водою — ворожити про майбутнє. На Купала дівчата збирали квітуче зело, сплітали вінки, вдавалися до замовляння. Пускаючи вінки на воду, співали ворожбитських пісень, бо то була їхня пожертва насамперед богині кохання Ладі та її чарівній доньці Лелі, щоб вони сплели ті квіти в один вінок і щоб він дістався тому юнакові, який відвагою себе славить: "Хто віночка пойме, той дівоньку візьме. Хто вінка дістане, то той моїм стане".

Буркун-зілля — символ вірності; має чарівну силу з’єднувати розлучене подружжя.
Хміль — символ родючості, молодого буяння та любові. Він є і символом хоробрості та відваги, гнучкості та розуму. Коли молода йде під вінець, мати обсипає її хмелем.
Петрушка, як і полин, на Русалчин Великдень оберігає від мавок і русалок.
Червоні маки означають красу і молодість та їх скороминучість. Вінок з червоних квітів — символ дівочої чистоти та краси. З квітучим маком порівнюють юнака-молодця. Незрілий мак дурманить голову, тому і став натяком на глупоту: "Їж, дурню, бо це з маком". Мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла.
Лілея — символ дівочих чарів, чистоти та цноти. В ній закладено магічний символ жіночості, бо вона сама є суттю вологої енергії. Давня назва квітки — крин, що має спільний корінь зі словом "криниця".
Виноград — символ життєвої ниви, радості і краси новоствореної сім’ї, в якій чоловік — сіяч, а жінка ростить і плекає дерево роду.
Білий бузок (без) — скромність, молоде родинне життя.
Фіалки — радість, однак лілові фіалки передають невтішну тугу за померлим.
Шанувалися нашими прародителями й інші квіти: Рожа-троянда — квітка, що нагадує собою сонце, квітка богині кохання Лелі. Вона найперша серед квітів і є символом доброзичливості, достатку, роїння бджіл. Червона рожа — дівоча краса та чистота. "Цар-квітка" асоціюється з кров’ю і є символом Тільця-тура, а отже, й неба. Рожею, або ружею, називають троянду, шипшину, мальву, іноді — руту. Її зелень — це радість, колючки — печаль, квіти — слава. Рожею, як і васильками та чорнобривцями, дівчата заквітчують свої голови, вплітаючи її у вінок. Ці прекрасні квіти використовують у весільних обрядах. Вінок з троянд символізує здоров’я: як в’януть квіти, так никне людина.
Калина, малина, шипшина — три сестри, які не вміють "ні мити, ні прясти", але вміють "сікти-рубати, ріки пропускати". Їх використовують у замовляннях, бо їхня колючість ототожнюється з уколом як формою магічного контакту, коли з’являється кров. То є дорога випробування, долання перешкод, після чого приходять чудесне зачаття та магічний сон як подоба вічності.
Рута символізує тугу та гірке життя. В замовляннях від кровотечі займає проміжне місце між м’ятою-рутою і ружею. Її так само запліднює пречиста діва, однак заорює для цього не землю, а небо.
Котики, польові квіти, — символ родючості, зростання та плодоношення, а отже, й урожаю.
Півонії — розквіт дівочої краси та зрілості.
Чорнобривці — юнача краса.
Іриси — спокій та живучість.
Роман-зілля лісове пробуджує кохання у хлопців, а ромен-зілля — у дівчат.
Нарцис оберігає дівчину від "напасті".
Папороть, як і розмай-зілля, привертає та причаровує хлопця.
Нечуй-вітер — чари для відвернення зазіхань іншої дівчини.
Братки польові, або Іван та Мар’я, — брат і сестра, які, не знаючи про свою рідність, побралися і за цей тяжкий гріх до них не приходить смерть; є символом застереження кохання по крові.
Лобода — символ нужди та вбогості: "Зроби хату з лободи, до чужої не веди", "ото ласа їда — з часником лобода".
Конвалія лікує недуги серця.
Любка — символ краси та юнацької снаги.
Дивосил — корінь дев’яти сил, зміцнює та повертає здоров’я. Від відьомських зазіхань, проти чарів та вроків у вінок вплітають полин, любисток та часник. Останній охороняє людину від усякого лиха та напастей, особливо ж від гадюк. Його вплітають також у коси молодої перед вінчанням.
Влітку дівчата кидають в річку вінки з гілок берези. Якщо віночок попливе — юнка вийде заміж цього ж року, пристане до берега — не чекати судженого, а якщо потоне — то скоро помре.

На Зеленому тижні та в ніч на Купала настає час, коли, за віруваннями предків, бродять довкола тіні мерців, а з води на берег виходять русалки, тому в цей день дівчата не скидають з голови вінків, бо всяке "чортовиння" може вельми нашкодити. Одна дівчина в купальському вінку на Купала зустріла в лісі молодого, гарного з лиця парубка. Той почав з нею розмову, а потім став залицятися. Так уже гарно просив у неї віночок, що вона взяла та й скинула його з голови. Тієї ж миті нею заволоділа "нечиста сила": під виглядом парубка то був сам дідько! Вінок з живих квітів захищає дівчину від таких та інших напастей. Дівчина, яка має на своїй голові віночок, наділена чарами, якими може тяжко покарати напасника.

Плетений вінок з колоссям — символ добробуту та плодючості. Сніп жита вноситься в хату під Різдво на Святий вечір; сніп жита або сплетений з жита вінок ставляться в головах молодих у першу шлюбну ніч. Пшениця у весільних піснях — наречена, овес — жених. Просо в любовних піснях порівнюється з гарною дівчиною, а гречка — з бідністю та незгодами. Топтати гречку — блудодіяти; коли ж дівчина сіє гречку — її спокутують. Льон бачився нашим далеким предкам символом дівочої краси, коноплі — зрадою милого.
Лихою силою наділена кропива; з нею порівнюють свекруху. Щоб уві сні дізнатися якусь таємницю або побачити власну долю, кладуть під подушку сон-траву. А ще гадали: коли навесні людина засне на цій траві, то боги подарують їй можливість уві сні передбачити майбутнє.

Кольори, насамперед їхнє поєднання, теж відіграють важливу роль у гаданнях та замовляннях. Червоний колір — колір крові та вогню. З одного боку, він символізує красу, радість та любов до життя, з іншого — мстивість та розруху. Червоний колір використовується при замовляннях, оскільки може протидіяти злим чарам. Від злих духів та дурного ока допомагають великодні крашанки, червоні нитки, намисто, квіти та рослини, найбільше з них — рожа, гвоздика, горобина, калина. Найкращий спосіб оберегти дітей від злих духів — прив’язати до руки дитини що-небудь червоне.
Білий означає чистоту, невинність, радість. Він пов’язаний з денним світлом, а, отже, й з життям. Наші предки вірили в його спорідненість з божественним світлом могутнього бога дня Білобога, на противагу царству тьми та ночі Чорнобога. Це — колір ангелів, праведників та святих. Білий одяг носили стародавні жерці — волхви. Під час першої сівби наші предки одягали чисту білу сорочку, клали в зерно свячене на Великдень яйце чи шкаралупу, щоб і зерно було таке ж чисте і біле. Однак білий колір пов’язаний і зі смертю. Наші батьки-діди одягали покійників у біле та покривали білим саваном. В білому з’являються до людей примари та мерці.
Чорний — колір ночі, Чорнобога, а отже, й смерті, трауру та горя — загибелі всього, що живе і дихає. З чорнотою ночі пов’язане зло та чаклунство. Вночі на людину чекають найбільші небезпеки. Однак чорні хмари у часи спеки віщують порятунок, дощ, тому у такі критичні моменти молилися богу Перуну та приносили в жертву чорних биків або інших тварин чи птахів, а стародавні жерці одягалися в чорне.
Жовтий — колір сонця, золота. У стародавні часи сприймався як застигле сонячне світло. Це — колір опалого листя та зрілого жита, що означає смерть, тобто життя у потойбічному світі.
Синій — колір неба, а отже, й вічності. У ньому — неземна таїна пізнання світу. Символізує чесність, добру славу та вірність. У русалок — чарівні голубі очі, однак, коли дивитися в них, вони стають скляними, нерухомими, як у покійників, тому синій колір викликає почуття холоду та нагадує про тінь.
Зелений — колір весни, краси природи. Символізує перемогу над злими силами та торжество воскресіння, надію та радість, однак інколи наводить тугу. Недаремно в народі кажуть, що людина від злості "зеленіє". Поєднання червоного та блакитного кольорів означає вірність та кохання.
Жовтий колір з червоним — недовір’я. Білий з червоним — нагорода і повага. Пурпуровий із зеленим — мудрість, обережність і пересторога.

Волосся — то оберіг душі людини, тому стрічки оберігають його від чужого ока.
Стрічку відрізають трохи нижче коси, щоби сховати її. Коли дівчина росла сиротою, то вплітала в косу голубі стрічки; тим добрим бездітним людям, які прохали її стати їм за доньку, вона дарувала стрічку з віночка чи хустинку, в якій носила насіння любистку. Люди при зустрічі обдаровували таку дівчину хлібом, одягом та бажали їй стати щасливою і багатою.
З давніх-давен наші прабабусі знали багато різних секретів, коли і як плести віночок, знали рецепти, як зберігати квіти у вінках, аби вони якнайдовше виглядали свіжими. У віночок вплітали стрічки різного кольору, кожна з яких була символом: світло-коричнева — Матері-Землі-годувальниці; жовті — сонця; світлозелені — краси і молодості; голубі і сині — неба і води; оранжеві — хліба;фіолетові — мудрості; малинові — душевності, щирості; рожеві — достатку. На лівому кінці білої стрічки золотими нитками вишивали сонце, а на правому срібними — місяць.

Барвистий віночок з чарівного зела на голові дівчини — то таїна святого вінчання Матері-Землі зі святим духом зоряного неба...!

Українські скарби

Розділи сайту

Цікаві матеріали

З книгосхову

Пошук по сайту

Матеріали, що спонукають до роздумів

Мапа гостей

Статистика

Наша кнопка

Друзі сайту