Українські скарби

Вівторок, 26.09.2017, 05:42

Вітаю Вас Подорожній | RSS | Чільна сторінка | Статті | Реєстрація | Вхід

Чільна сторінка » Статті » » Історія

Династія КИЯН та заснування КИЄВА
Прийнято вважати, що столицю України було засновано князем Києм, про якого розповідає завершена близько 1113 року «Повість врем’яних літ» Нестора-літописця. Проте подібні легенди записано ще в кількох старовинних книгах – і не лише слов’ян, але й вірменів та німців. Науковці почали вивчати ці тексти з початку минулого століття (Н. Я. Марр. Книжные легенды об основании Киева на Руси и Куара в Армении. – Москва, 1922; Ю. П. Миролюбов. О князе Кие, основателе Киевской Руси; Сказы Захарихи. – Собр. соч., т. 12 и 16. – Мюнхен, 1987, 1990; О. Н. Трубачёв. Indoarica в Северном Причерноморье; Этногенез и культура древнейших славян. – М., 1999, 2002; С. І. Наливайко. Таємниці розкриває санскрит. – Київ, 2000; С. М. Вовк, Ю. О. Шилов, С. І. Наливайко. Сторінки історії та культури Праукраїни. – Чернівці, 2003; Ю. О. Шилов. Пращури. – К., 2003). І на сьогодні відтворено слідуючу картину минувщини.

    Загальновизнано, що ім’я Кий, назва Київ тощо походять від слова кий – кийок, палка, посох, жезл. Академік О. М. Трубачов нарахував у Європі близько 60 тезок столиці України; у історії ж та географії Євразії подібних назв сотні. Вони пов’язані з формуванням і розселенням так званої індоєвропейської спільноти народів, яка виникла близько 6200 р. до н. е. між Дніпром й Анатолією (на півдні Туречини). Із цієї спільноти згодом вийшли слов’яни, іранці, греки, італійці, німці й багато інших народів.

    Розглядаючи найдавніші зображення й знахідки таких предметів із курганів та інших археологічних пам’яток, знаходимо чи не найдавніші у Кам’яній Могилі (біля м. Мелітополь на Запоріжжі). Вони з’являються тут за часів мамонтів і Льодовика. А виразними стають в оточені БОГА-творця Ен-ліля – ’Вітру коливання’, що розділив на Матір-’Землю’ Кі та Батька-’Небо’ Ан зародок Всесвіту КіАн (А. Г. Кифишин. Древнее святилище Каменная Могила. Опыт дешифровки протошумерского архива ХІІ–ІІІ тысячелетий до н. э. – К., 2001). Цей БОГ, що вперше проявився саме тут біля 9 тисяч років тому, залишився у слов’янській етнокультурі як Лель; до Біблії ВІН увійшов через 6 тисячоліть після своєї появи під іменем Елой. А від Кі-Ан пішли, мабуть, пелазгійсько-грецький титан Кой, а також Кол – Полярна Зірка українців-слов’ян.

    Простежується зв’язок Коя й Кола (Кия) із майданами – святилищами-обсерваторіями, що виникли у Дніпро-Дунайському регіоні на рубежі V-IV тис. до н. е. Такі споруди супроводжували найперші в світі міста-держави Аратти (більш відомої нині під умовною назвою «трипільська археологічна культура»), яка була ядром індоєвропейських народів. Кой-Кий уосіблював Вісь світоладу і втілювався, напевно, в жердини-візіри для календарно-астрономічних спостережень. Звідціля такі жердини-киї могли стати не тільки робочим, але й священим атрибутом верховних жерців – правителів Аратти та, напевно, засновників династії Киян.

    Найдавніший у світі літопис Кам’яної Могили засвідчує "Всесвітній” Потоп, що стався близько 5550 р. до н. е. За геологічними даними, його зумовили землетруси, що утворили Боспорську протоку. В ізольоване дотоді (як досі Каспійське й Аральське моря) Чорне море хлинули води Середиземного; було затоплено понад 300 кілометрів суші, утворилося Азовське море. Постраждалі племена Аратти відсунулись на північ, але більша їхня частина пішла в необжиті ще болота Месопотамії. Так виник Шумер, одне з міст-держав якого отримало назву Кіян. У Єгипті місто з подібною назвою існувало ще й у античні часи. А витоки того Києва губляться у ХV династії фараонів, засновником якої був Хіян. Він походив із племен гіксосів, які заволоділи Єгиптом наприкінці XVIII ст. до н. е. Маючи коней та колісниці, вони могли бути вихідцями з берегів північнопричорноморських Гіпанісів – Південного Бугу й Кубані.

    Відомо, що коні, вози, колісниці, а також Веди – збірки священих гімнів, – є ознаками аріїв, племена яких почали формуватися вздовж степових кордонів Аратти з початку IV тис. до н. е. А через два з половиною тисячоліття частина їх перекочувала з Північного Причорномор’я (та більш східних областей) до індійського Пенджабу. Цей похід, описаний у «Велесовій книзі» слов’ян, призвів, напевно, до появи в Індії племені чи роду кекаїв. Їхня Кайкея – третя дружина батька головного героя епічної поеми «Рамаяна». Можливо, від них же пішли каві чи кеї – ’поети’ й кудесники. Найзнаменитіші серед них – один із укладачів Рігведи брахман Бгрігу та його син, володар Ушанас Кав’я. Від них, зокрема, пішло плем’я турваш (чи не родичі гіксоського племені турша та слов’янських туровців?), що вважало себе прийшлим до Бгарати-Індії під проводом богоподібного Індри. Його магічну палицю-ваджру ламаїсти Тібету звуть кея.

    За «Велесовою книгою», частина оріян та борусів – об’єднавшись і вперше назвавшись у Пенджабі слов’янами – вирішила повернутися назад, до Дніпра. Це повернення (десь у ІХ ст. до н. е.) очолив праотець Орій із синами Києм, Щеком, Хоривом. Повернення слов’ян із Індії через Іран могло привести до спорідненості між Ушанасом Кав’ї та Кеєм Усаном цих двох країн. При цьому другий із названих правителів став засновником хорезмійської дінастії Кеянідів. Її кеї перетворилися із ’поетів’ (як в Індії) на ’воїнів’ – що відобразило зміну вагомості каст. Був Усан воїном-русом (як його родич Рустам) чи ні, а от онук його Кей Хосров навряд чи випадково наближується до мандрівних слов’яно-руських братів Кия й Хорива. Ця обставина підкріплена хорезмійською легендою про вигнання царем Кеяні частини своїх підданих кудись у рибний край, де вони назвалися митанами або мюйтенами. Чи не стояли за ними Мітанні й Меотида, як називалися колись Іран та Азовське море?

    Тільки враховуючи арійсько-слов’янський похід можна пояснити наявність святилищ Деві(и) на найпівденніших приморських мисах України та Індії, відповідну розповсюдженість "Скіфського” календаря, відомості про походження пращурів Будди із скіфів(?) Запоріжжя тощо. Заслуговують вивчення, зокрема, слідуючі рядки священої Книги слов’ян, що розповідають про повернення із першого походу на Схід:

        І пішли з краю Ін(д)ського світ за очі.
        Пройшли по землі Перській і пішли далі…
        А Кий, як розповідають, поставив град, і тому ім’я дано Київ.
        Там прожили зиму і пішли по весні знову на південь…
        Пройшли мимо Каяли і прийшли до Дніпра…
        І поставив перше рід слов’ян молебище в граді Індікиєві, який названо Київ.
        І в ньому стали селитися.


    Мовиться про заснування двух одноіменних міст, одно з яких було тимчасовим і залишилося у Азії. Друге ж, на Дніпрі, нема підстав вважати заснуванням сучасного Києва; напевно це було одне з 12 відомих археологам городищ чорноліської культури сколотів. Ті були родичами слов’ян, що повернулися на свою батьківщину. Вона на той час прозивалася здебільшого Сураж або Кіммерія, а з VI ст. до н. е. – Скіфія. У їхньому складі існували області Оріяна, Борусія, Дандарія та ін.

    Не всі поверненці на прабатьківщину у ній прижилися. У 783 р. до н. е. вони, під іменен кіммерійців рушили на Близький Схід і дійшли аж до Єгипту. А Мідією (що успадкоємила Мітанні й стала попередницею Ірану і Персії) у 625-585 роках до н. е. заволодів Кіаксар – ’Кійок-цар’, представник династії Киян! – причому слов’янсько-кіммерійського кола. Кіаксару прийшлося відбиватися як від підступних скіфів, так і від їхніх нахабних родичів – іранців на чолі з Кіром. Це призвело до часткового повернення кіммерійців (братчиків слов’ян, за «Велесовою книгою») у 595 р. до н. е. до Північного Причорномор’я; слідом за ними (за четвертою, почасти й третьою легендами з «Історії» Геродота та за археологічними даними) сюди ж увірвалися скіфи.
    Онук-тезка Кіра заснував Персидську державу і, намагаючись закріпити її в арійському світі, спробував здійснити династійний шлюб із вдовою Таміріс – царицею прикаспійських саків, родичів скіфів. Закінчилося тим, що агресивний жених позбувся голови. Дарій, наступний великий цар Персії, вирішив зміцнити авторитет держави іншим засобом. Перш за все він відмінив індо-арійські Веди і прийняв упорядковану Заратуштрою ірано-арійську Авесту. Зороастризм став державною релігією нової дінастії Ахеменидів (із персів) – яка скасувала попередню, ведичну династію Кеянідів (із хорезмійцев). Скасувала в Персії, але не в індо-іранському, тобто у загальноарійському світі. І цар вирішив, напевно, рвати корінь Киян остаточно. У 512-514 роках до н. е. володар Персії привів військо у Скіфію начебто для помсти за колишнє вторгнення до Мідії. Насправді ж Дарій спробував підкорити причорноморську Дандарию, захищену войовничими скіфами. Авантюра, як добре відомо, не удалася…

    Дандарія - ’Жезлоносна Арія’ – згадується античними авторами до ІІ ст. н. е., а її таврійська сусідка Дандака – ще й у IV ст. Тут було зосереджено традицію арійської ("індо-іранської”) прабатьківщини. Звідсіля ця традиція за римської доби пішла також на захід і північ Європи. Так, готський король Германарих (кат антів-слов’ян, забитий ними у 375 році) вважався онуком Книва – який був онуком Кия, а той – сином Арія, спільного пращура двух слов’янських племен.

    Прямими спадкоємцями північнопричорноморської Дандарії аж до ІХ-ХІІІ століть стали печеніги та половці. Самоназви перших – пачинакити та кангар – пов’язують собою приазовський Чонгар та індоарійських чангарів. Одне з трьох найголовніших племен пачинакитів-печенігів звалося Куарцицур і було споріднено з Куаром індо-вірменської легенди про землю Палунь, подібної до слов’янської легенди про полянського князя Кия та його двох братів. Печеніги та русічі не випадково були союзниками, пов’язаними династичними шлюбами. До того ж індо-арійська данда, ірансько-скіфська пал(ка), слов’янсько-український кий – тотожні поняття і мають значення ’жезла’, знака найвищої влади. Вона була успадкоємлена різними індоєвропейськими народами Оріяни–Русі та ін. від Аратти, пряма традиція якої простежується в Арті–Арсанії української Наддніпрянщини до ІХ-ХІ століть.

    Отже, маємо чимало відомостей як про виникнення на нашій землі династії Киян і розповсюдження її звідсіля індоєвропейцями на Схід та Захід, так і про збереження тут – на берегах Дніпра – ядра цієї династії від виникнення (близько 6200 р. до н. е.) найпершої в світі держави Аратти до затвердження Київської Русі (у 882 р., разом із династією Рюріковичей). Останні згадки про киян засвідчені у переказах козаків-запорожців, що були записані науковцями на рубежі ХІХ-ХХ століть (Савур-могила / Упорядник В. А. Чабаненко. – К., 1990).

    Коли ж і як виник той Київ, який тепер є столицею України? Розгляд цього питання доцільно розпочати зі згадки «Велесової книги» про Край Антів і Скуфь Києву. За наступними літописами Велика Ску(и)фь – то й візантійська назва приморської частини Русі. Отже, зародження Київської Русі пов’язувалося зі Скіфією. «Сказы Захарихи» вказують на розуміння нашими пращурами як головної причини походів Кіра та Дарія (Кыряки ойранского, Дуря-царя), так і значення збереження від них династії Киян.

    Поселення на місці майбутнього міста існували ще з часів мамонтів. Можливо, що за Аратти тут був уру чи поліс – як називали шумери, а згодом греки державні утворення із міста та довколішніх сіл. 7 аратто-"трипільських” сіл на території Киева археологами знайдено, але тогочасного міста, здається, тут не було. Проте вже тоді могли виникнути древні назви Супат (тепер це Суботка, історична частина Києва) й Амадока – ’Добрий путь’ та ’Переправа’, при якій мав бути китован-перевізник. Колись то була почесна посада вождя роду чи племені при таких переправах. І кий втілювався не тільки посохом, жезлом, але й жердиною ачи веслом.

    Одна із визначних переправ склалася на місці майбутнього Києва на рубежі перших тисячоліть до нашої й нашої ер. Тоді тут існувало 14 слов’янських сіл, що вели жваву торгівлю й склали чи не найпівнічніший пункт скупчення римських монет ІІ ст. до н. е – IV ст. н. е. Але надалі, за Нестора-літописця китованами ставали вже здебільшого сіромахи, суспільний стан яких набагато понижчав від легендарного князя Кия.

    Він був одним із багатьох одноіменних представників династії Киян. Є підстави датувати його життя 390-470 роками, тим паче що заснування ним Києва літопис відносить до 430 р. Очевидно, що започаткуванню міста сприяв союз князя Кия з вождем гунів Атилою, після смерті якого у 453 році Київська Русь стала спадкоємницею принаймні частини імперії. А у 475 р., за рік до остаточного падіння Риму, його імператором став рус Одонакр…

    З якою б недовірою не ставилася наука до оприлюднених Ю. П. Миролюбовим «Велесової книги» та «Сказів Захарихи», але ігнорувати їх неприпустимо. Бо якщо це й не автентичні копії зі стародавніх книг (подібних до архіву Кам’яної Могили та Вед), то це – інформація, "зчитана” з минувщини геніальним ясновидцем. Автор тих публікацій помер у 1970 році й не міг прочитати пізніше оприлюднених досліджень В. М. Даниленка, Б. О. Рибакова, О. М. Трубачова, С. І. Наливайка, В. О. Сафронова, А. Г. Кифішина та ін. – які дійшли подібних висновків, спираючись на інші історичні джерела. Тому ризикнемо закінчити наш екскурс до започаткування Києва уривком із сказа української селянки Захарихи «О Князе Кіе и как он границы Руси ставил» (за т. 16 мюнхенського Зібрання творів Ю. П. Миролюбова):

        Як одойшли Три Браты с Дона-Реки (…)
        И дошли Браты до Дунаю-Реки до Синяго,
        и тамо город Кіевець-Дунаевець поставили (…)
        И пошли Русы, и еще пять годов были
        на Карпат-Горе, а оттам-туд шли до Днепра,
        и тамо Кій-Город зробили, поставили.
        А Цари Турасу, Русколани да Сурежу
        за ними дорогу ворогам Румам держали,
        а до Кія-Князя с Братами не пускали. (…)
        Пояк пришли Русы до Днепры-Рекы,
        так отказал Князь коны ставити,
        а те коны – камень белый, чистый,
        а на камне том – нога Княжая великая,
        десять крат от обычней болшая,
        и на камне высечено Сонце Руськое,
        Трезуб Княжей и палыця великая,
        а та палыця – кій есть, Княже имено. (…)


Юрій Шилов


Категорія: Історія | Додав: Peruna (04.01.2010) | Автор:
Переглядів: 6976 | Коментарі: 0 | Теги: Шилов, Аратта, кий, Київ | Рейтинг: 2.8/4
Переглянути схожі матеріали







Всього коментарів: 0

Ім'я *:
Email:
Код *:

Розділи сайту



Цікаві матеріали

Космічне походження людини
"Великий потоп"

З книгосхову

МЕЧ АРЕЯ Іван Білик

Пошук по сайту



     

Матеріали, що спонукають до роздумів

Мапа гостей

        free counters

Статистика

Наша кнопка

             Українські скарби. Духовна культура, міфи та легенди, історія, народна медицина...
    [Отримати код кнопки]

Друзі сайту

ЗНАТИ ЩОБ РОЗУМІТИПравий Портал Донеччини ВОРОХОБНИК: портал українців Луганщини «Сонячний зайчик» – газета дитячої творчості та спілкуваннякарате-до Червоноград-Сокаль Наше-Рідне Славянский информационный каталог Слово наше рідне - слово українське Дух Волі - суспільно-політичне інтернет-виданняКняже Місто «Незборима нація» – видання історичного клубу «Холодний яр» Aгітаційно-пропагандивний ресурсІсторична Спадщина Антії-Руси-України Родинне Дерево нашої землі Рукотвори - скарбниця майстрів Мистецька крамниця Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» решта наших друзів >>>

Пиши українськоюУкраїна у нас одна