Українські скарби

Середа, 20.09.2017, 18:38

Вітаю Вас Подорожній | RSS | Чільна сторінка | коляда | Реєстрація | Вхід

Шостого січня, на Святий вечір (багата кутя) готували давні українці дванадцять страв. Чому дванадцять? Тому, що це магічне число. Дванадцять місяців складають повний рік, який годиться прожити працюючи, піклуючись про здоров'я родини, її добробут. А також думаючи-гадаючи за врожай, живність та святу землю, на якій годиться, ой, як тяжко працювати. Освячувати і замовляти воду, бо без неї, якщо її обмаль, дуже скрутно, а якщо аж надто багато – вельми зле.

Отже, дванадцять страв. Найпершою стравою готують кутю. Її ставлять на найпочесніших місцях: на покуті, святковому столі. До неї додають мед, тертий мак, узвар, драглі. Останні як страву оберіг, ліки, ласощі, що заховують в собі значні магічні сили. Готують капусту з пшоном (капусняк), вареники, варену квасолю, смажену та тушковану рибу, риб'ячий холодець (драглі). Подавали також варену картоплю, але це вже порівняно недавно (XVIII ст.). Квашену капусту подавали або сирою, або тушкованою. Голубці начиняли пшоном, пироги пекли з вишнями, сливами, сушеними лісовими суницями, плодами глоду, з маком, яблуками, печеними буряками, сиром тощо. До тіста додавали настої м'яти, чебрецю, материнки та відвари коренів з кореневищами оману високого, гравілату міського.
Збиралися всією родиною. Вечеря тривала несуєтно і довго. Розмови виникали і тяглися без сперечань та конфліктів. Думали-гадали про прожитий рік, його успіхи та життєві невдачі. Мріяли та планували, як жити далі, що робити-чинити, куди їхати, скільки годиться мати тяглової сили та коштів, щоб поліпшити господарювання, доглянути святу землю, сади та городи, живність, садибу, господарські будівлі. Виростити і виховати, вивести в люди дітей, онуків та правнуків...
В особливій пошані виступав ритуальний хліб-корочун. Його пекли у вигляді сонячних паляниць до свята Коляди та Нового року. Прикрашали плодами калини, горобини, квітками материнки, рельєфними голубами з тіста, деревом життя.
Годиться ще навести кілька колядок, які не потребують особливих тлумачень, оскільки в їхній канві простежується чіткий зміст та основна ідея ритуальних святощів:

Радуйся, земле

Добрий вечір тобі, пане господарю!
Приспів:
Радуйся, Ой радуйся, Земле,
Ясен Світ засвітився!
(Повторюється після кожного рядка).
Вимітайте двори новими мітлами,
Застеляйте столи та все килимами,
Бо прийдуть до тебе три жадані гості.
Ой що першим гостем буде красне Сонце,
А що другим гостем Місяченько ясний,
А що третім гостем стане дрібен Дощик.
Ой як Сонце мовить – людей благословить,
Порадіє дуже дитятко маленьке.
А як Місяць мовить – живність благословить,
Порадіє дуже товар звеселілий.
Ой як Дощик мовить – поля благословить,
То зазеленіє жито і пшениця
Та й заколоситься всякая пашниця.
Добривечір!

* * *

Радуйся, земле, Коляда іде.

Радуйся, Земле, Коляда іде.
З Сонцем ясним, з посагом красним
Святий вечір,
Добрий вечір!
Коляда іде, всім дари несе,
Слово сонячне промовляє: Земле, наша мати,
Відчиняй двері кленовії!..
Відчиняй двері – твій господар їде,
Твій господар їде – молоду везе.
Молоду везе – обціловує...
Ми ж тебе, господарю, та й шануємо,
Дарунками щирими почастуємо!..

Колядування як ритуальний обряд світославлення заховує в собі багато і загальних гігієнічних прикмет. Це, насамперед, святкове прибирання хат, зокрема світлиць, дворів ("вимітайте двори новими мітлами") та духовної величі і втечі від сірого ритму буденності: налаштування центральної нервової системи на святість, величне піднесення, забуття гризот життя та буття, поринання особи в серпанок сугестії – самонавіювання оптимістичного настрою, дуже часто навіть примарного; приготування ритуально-лікувальних страв та напоїв. Колядки прославляють три святині, три джерела життя: Сонце, Землю та Воду. Коляда, як Різдво Сонця, започатковує свята сонячного кола січневих призабутих урочистостей праукраїнців. Щедрий вечір (Новий рік) несе нові сподівання на краще майбутнє. А Водосвяття (свято Ордани) поєднує два стародавні українські божества: бога світла Ора та богиню води – Дану.

На святій землі, думали-гадали наші далекі прапращури, не може квітнути надія, злагода, щастя та добробут, якщо не пануватиме суголосність світла та води. Народна філософія і поєднала згадані раніше два божества і "злила" їх та "одружила" на ку-пайлівські свята і назвала одним словом Орданою (Водосвяттям!). І над всім цим Людина, пан-Господар. Його екоетнопогляди, система життя та буття – суголосні з природою. Це наріжний камінь філософії, який так гранично і в багатьох випадках мистецьки досконало висвітлений у триєдності світу, навіть у троїстих музиках, чотирибічності геліовісі у стародавніх помешканнях наших далеких пращурів:

В одне віконце – ісходе сонце,
В друге віконце – в обіди сонце,
В третє віконце – в полудни сонце,
А й у четверте віконце - заходе сонце.

Екологічний тип свідомості праукраїнця єднав його з природою не лише міфопоетичними поглядами, а щоденним життям-буттям на землі впродовж століть, епох, тисячоліть. Власне життя його, фенологічні спостереження та висновки, господарювання, щоденна тяжка праця для добробуту стверджува-ли пріоритет екології.
Космогонічні міфи про походження Всесвіту, антропогоністичні міфи про походження людини, календарні (читай: міфи Сонячного кола) – ось передумови до розгадки, власне зародження, тужавіння та первісних витоків лікувальної магії праукраїнців.

Природа взагалі та її таємничі небеса, земля, вода у свідомості наших пращурів персоніфіковані та одухотворені. Вони, як люди, як живі істоти, зі своїм характером, обличчям, волею, працею, різнобічним впливом на людей, їхнє життя, долю, здоров'я тощо.

Чому ж так люблять, шанують, доглядають, плекають, оповивають легендами праукраїнці та українці рослини, особливо цілющі? Тому, що в їхній давній і навіть сучасній свідомості кожна рослина, її листки, квітки, плоди, стебла, корені та кореневища – це певний, визначений і загадковий символ. А ми тепер, знаючи фармакологічно актичні речовини лікарських та їстівних рослин, цебто хімічний склад останніх, і поділяємо їх за "символами": рослини, які лікують певно визначені недуги чи сприяють запобіганню визначених недуг. Вивчаючи надто від-далені епохи, не перестаєш дивуватися: архаїчне мислення на-ших прапращурів було досить конкретним. Воно заперечувало, забороняло, навіть проклинало дихотомію "Людина – Природа". Натомість могутній інтелект праукраїнців возвеличував, славив, поклонявся, молився Природі. Давня логіка праукраїнців Людина – Природа не заперечувала одна одну, а щонайтісніше єднала та об'єднувала.

Ще раз хотілося звернути увагу на триєдність світу у філософії пращурів та особливо у колядках, яка має глибоко-спадкоємні давні традиції та підвалини. Три свята, Троє гостей, Три дарунки, Три тереми. І це невипадково. Як стверджує астрономія, основною силою руху та існування Сонячної системи є мірність, яка за сучасними обчисленнями у центрі дорівнює 3.0017.

Зустріч Нового року – це також велике ритуальне свято для українців, яке в різні епохи відзначалось по-різному. Дуже давно новий рік починався навесні. Та й літочислення у нас було, як оглянутись назад, вельми загадкове. 2002 рік відповідає 7510 дуже давньому нашому року.

Російський цар Петро І, переслідуючи українство, нашу державність і перетворюючи Україну в руїни, відміняє старе літочислення і вводить римське. І тоді наші пращури стали жити не 7208 року, а 1700 року. Ось так і живемо до цього часу Та втручання до відзнаки нового року почав ще 988 року київський князь Володимир Святославович, який запровадив насильницьку християнізацію нашого краю за візантійською подобою. Ще у надто давні часи сумнівався римський поет Публій Овідій Назон (20.ІІІ 43 до н.е. – 18 н.е.): "Дивно, чому новий рік починається у холоднечу? Хіба не ліпше започатковувати його світлою і сонячною дниною?"

Саме для зустрічі нового року навесні наші прапращури створили та утвердили велику кількість обрядових дійств надто характерних та яскравих: веснянки, гаївки, водіння Тополі, Куста, Вільхи. Та експансивне християнство переносить свято Нового року з весни на осінь. А вже Петро І – з вересня на січень. Додали свою потугу і більшовики. Вони перенесли зустріч Нового року з 14 січня на перше. Та в народній пам'яті Новий рік, щедрий вечір, посівання залишились, як і колись, за старим стилем.

Безперечно, зустріч нового року в етнічних українців не зводилась до надмірного споживання алкогольних напоїв, переїдання та нестримних веселощів. Це свято родинне. Воно передбачає значну низку добропобажань і, як на свято Коляди (Різдво Сонця), пропонує для людей та природи численні замовляння.

Батько, дід чи старший син проводять замовляння нового року, потім беруть в пучечок стебла м'яти, материнки, чебрецю, підмаренника стелять на покуті. Мати, витягаючи з печі готову (зварену) кутю, заправляє її медом, готує узвар і ставить все це поряд. Щедра кутя, щедра і на добропобажання. Чоловік вітає дружину, дітей, коли є старші, літні члени родини – діда, бабу, прабабу, дядьків та тіток. Родина чекає дівчаток. Дівчатка цього часу бігали вулицями села чи хутора і бажали родичам, знайомим і так добрим людям добра, щастя, здоров'я. Защедровували гостинців.

Щедрівки – то особливі ритуальні дійства. Вони поєднують цього вечора виконання сольних, ансамблевих, хорових пісень-дійств, щонайяскравіших мелодекламацій та знову ж добропобажань.
Тисячі тисяч їх загубилося на крутих історичних шляхах етнічних нищень та справжніх геноцидів. Але багато і залишилось. Одна з них "Щедрик" в обробці геніального українського композитора М. Д. Леонтовича облетіла з хором О. Кошиця весь світ:

Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
"Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару –
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший –
Будеш мати мірку грошей"...

Це твір справжньої голосистої і витонченої краси, особливої гармонії з відтінками – перлами окремих голосоведень. І хоч взимку ластівку годі чекати, але народна метафорична уява разом з щедротними побажаннями посилає до господаря дивного, святого птаха-тотема, як провісника майбутньої весни, добра, лагідних високих почуттів і щасливої долі.

Та повертаємося до куті. Коли вона готова, тоді вичікують, щоб прохолола, але лишалася достатньо теплою, навіть гарячою. Умиваються, миють руки, а ще раніше приймають купелі. Переодягаються у святковий одяг, міняють ліжкову білизну, одягають на подушки нові наволочки, на ковдри – випрасувані і вишивані чохли. Батько, дід чи прадід (старійшина роду) назбирує у жмені м'яти, материнки, чебрецю, меліси, ретельно перетирає та перемішує потерть, підпалює клоччя, а в пізніші часи вату, але так, щоб мішаниця з клоччям чи ватою не утворювали полум'я, а лише диміли. Цим запашним димом старійшина роду обкурює світлицю, сіни, подвір'я, приміщення для худоби, льохи та комору. Вигнавши "злих" духів з обійстя, батько з матір'ю сідають на кожусі (щоб у хаті завжди було тепло і не промерзали стіни). Батько наливає чарку собі, дружині, одруженим дітям; неодруженим і підліткам – наливають узвар. Якщо нема старшого (діда, прадіда) чи вони надто немічні, тоді батько звертається до родини: "Добривечір, моя родино! Будьте здорові з Кутею та святим вечором! Дай, Боже, нашій родині і всім добрим людям щастя, здоров'я та усіляких життєвих успіхів! Хай родить наша щедра нива, а живність дає добрий приплід. Хай несуться курки-несучки, гуски та індики і стають такі завзяті, як пани великі! Роди, Боже, жито-пшеницю і всяку пашницю!" Батько запалював три свічки, вклонявся в усі чотири кути світлиці, що відповідало чотирибічності світу та рівнораменному хрестові, насипав собі три ложки куті і передавав миску матері. Споживаючи кутю, батько підкидав її в ложці до стелі "на приплід живності, врожай збіжжя та на кількість роїв у вуликах". Чим більше чіплялось варених зернин до стелі, тим більшими мали бути приплід, урожай та кількість роїв. Після цього ритуалу починали помірно споживати варене, тушковане та печене.

Оскільки з монолога батька, діда чи прадіда звучали замовляння Нового року і "проблемні" побажання, то окремі привітання проступали в залежності від конкретних успіхів та негараздів усієї родини.

Ритуальні напої у переддень Нового року – численні: калганівка, настоянки на меду, а також материнці, чебреці, підмареннику, коренях та кореневищах оману високого, гравілату міського, м'яти, пижма, а також плодах глоду, смородини, вишні, сливи, черешні, суниць лісових, маслинки вузьколистої.

Під кінець вечора батько, перш ніж підвестися з лави, промовляє: "Пошли нам, Боже та доле, здоров'я і нових сил, щоб ми (родиною) провели щасливо цю кутю та в злагоді, добрі і здоров'ї дочекалися нової. Хто в дорозі чи в москалях – хай їм легко гикнеться. Щоб ні вози не перекосилися, ні осі, шкворні та колеса не тріснули. Не занедужали ні воли чи коні, чи біля них наші родичі, сусіди та добрі знайомі чи чужі люди. Люди добрі! Дайте їм прихисток у теплій хаті та повечеряти. А на світанку покажіть дорогу, щоб вони не блукали манівцями, а питали у людей прямого шляху. Бо хто питає – той не блукає".
Повечерявши, не забувають і за померлих. Для них ставлять на покуті кутю з узваром, медом і тертим маком; в окрему чисту миску кладуть рядочком ложки. І стільки, скільки помер-лих душ. І чарки ставлять рядочком, а в них наливають запашні настоянки з узваром. За давніми народними віруваннями, як родина полягає спати, померлі душі (щоб не тривожити нині сущих) приходять вечеряти і оберігати хату, обійстя, сади та городи від зазіхань злих сил.

Хлопчики та й хлопці-підлітки укладались спати раніше, щоб вдосвіта бігти засівати до сусідів, родичів, добрих знайомих, хрещених батьків.

Дівчатка-підлітки також не залишались осторонь подій засівальників. Коли хлопець чи хлопчик дуже подобався дівчинці, то вона неодмінно прагнула його "причарувати". Коли батьки у клопотах та штовханині засівальників готували їм гроші, цукерки чи інші гостинці, дівчатка здійснювали прадавні ритуали: вони непомітно кидали на підлогу перетерті запашні листочки м'яти, материнки чи меліси і чекали тієї благословенної миті, щоб хлопець хоч одною ногою ступив на "чари". Хлопчики з того особливо гордилися, адже вони подобалися Галині, Марії чи Ользі, дівчаткам чарівним, слухняним, розумним та ще й добрих і пристойних батьків.
Годиться ще сказати про ялинку. Вона як атрибут новорічних свят зовсім недавня: її ввів до ритуалів уже згадуваний кат українців, російський цар Петро І.

З найдавніших часів українською символікою січневих свят виступав Дідух. Виготовляли його в різних регіонах по-різному Як лише починалися жнива, то перші снопи жита, пшениці та вівса ставали основою для формування Дідуха. І в цьому проступає вже в котрий раз триєдність філософії наших далеких прапрапращурів. Отже, поєднувалися у снопику три гатунки злаків та й внизу робили трійчасте розгалуження, щоб Дідух стійко тримався на покуті, столі чи лаві. Проте Дідух формувався не лише з колосків названих злаків. Його готували особливо урочисто. Прикрашали Дідух у нашому селі Макіївці і ягодами калини, і квітками материнки, нагідок, пижма, м'яти, чебрецю, і кольоровими стрічками. Приготування Дідуха вважалось особливо складною і навіть мистецькою вправністю. Тим важливіше, що в наших степових селах зовсім немає хвойних лісів – ні сосни, ні ялини ніде не дістанеш. У багатьох селах, у давнину, замість Дідуха ставили гілку вишні, її відрізали за 10-15 днів до старого Нового року, ставили у глечик з водою. Як починали згодом розбрунюватись листочки, тоді і прикрашали гілку колосками, лікарськими запашними рослинами, паперовими різноко-льоровими прикрасами та стрічками. Дідух символізує у переконаннях наших далеких пращурів спадкоємний землеробський родовід, поклоніння збіжжю, як святині, оберегу. Нарешті, як харчовому продукту, без якого не уявляли собі життя-буття наші пращури в сиву давнину та й ми не уявляємо його і зараз. Тут, певно, відгукується прадавнім відлунням отой тотем, тотемізм – первісна форма релігійних вірувань праукраїнців-оріїв, коли вони були глибоко переконані, що лікарські та їстівні рослини, зокрема і згадані нами, мають спільне походження та кровну спорідненість з їхнім родом та родоводом.

Після Нового року Дідуха виносили з хати на подвір'я, де він оберігав від темних зазіхань рід та обійстя господарів. На Водосвяття його знову заносили до світлиці і ставили на покуті як родоначальника та охоронця роду і родоводу. Окрім Дідуха, ліпили з тіста голубців, клеїли з паперу та соломи птахів, їжаків та павуків; розмальовували вікна, комини, груби. Настеляли соломою та запашним весняним сіном підлогу. Все символізувало господарську заклопотаність, працю щоденну в ім'я добра та добробуту. Бажання жити суголосно з живою і дивною природою: з кожною квіткою та стебельцем, з кожною пташкою та комашкою, з горами високими та долинами глибокими... Із Сонцем, Небом, Землею, Водою, світом та безмежним Всесвітом!

Напередодні Нового року пекли книші, калачі, коржики у вигляді сонця, зірочок, місяця та півмісяця. Оздоблювали їх калиною, плодами глоду, шипшини, горобини звичайної, ліщини, маслинки вузьколистої тощо.

Третьою і величною святістю, якою завершуються давні обрядодійства у січні, є Ордана – Водосвяття.
Вода. Водиця-сестриця, свята вода. Та, що падає з неба, і та, що тече в струмках, річках, озерах. А під землею наповнює криниці та свердловини. Без Сонця (тепла) і води нема життя на землі. На копання криниці дозвіл надавав волхв, а копав лише особливий майстер, знавець цього незвичайного ремесла. Криницю обов'язково освячували та проводили замовляння. Коли довго не падали дощі з неба навесні чи влітку і наближалася загрозлива всьому живому посуха, першими били на сполох жінки. Вони збиралися великими гуртами, ішли до польової криниці з пучками материнки, чебрецю, підмаренника, парила звичайного, роздягалися, набирали багато відер води з криниці, обливали свої тіла та кропилами з названих рослин зрошували місцевість навколо криниці. Посилали благання-замовляння до Неба, аби воно зглянулося і зросило спраглі вуста землі життєдайною вологою. На всі чотири боки світу жінки робили чотири рівно-раменні хрести своїми голими тілами, лежали на землі довго, щоб викликати в богині Води Дани співчуття і щоб з її очей скотилися рясні сльози густим дощем. На свято Великодня, і особливо Купайла, хлопці та дівчата обов'язково купалися в річках, струмках та озерах. Вода, глибоко вірили вони, очищає тіло та душу, вносить до спраглих сил потужний струмінь віри в життя, наснажує палке бажання творити добро та добробут.

Коли молодий приводить чи привозить молоду до своєї хати, то спочатку він переносить її через полум'я розгорнутого широкого шару соломи, а потім переливають їм шлях водою, обов'язково джерельною. Щоб молоде подружжя очистилось у вогні сущому і вогні життя метафоричному Та щоб родина творилася здорова і чиста, як свята вода. Багато ритуалів пильнує наш народ для новонародженої дитини та у вік немовляти у своєрідних купелях, зокрема і з цілющими рослинами. Коли людина йде у вічність, її тіло також обмивають перед тим, як покласти у домовину. Богиня води Дана зроняє з висотних небес свої сльози і живить нашу землю цілющою водою, – вірили праукраїнці не одне тисячоліття. Народ пошановує свято Купайла за його барвисті дійства, ритуали та виняткові події. Одна з них – щонайважливіша та найславетніша: цього дня богиня води Дана одружується з богом світла Ором. А в подальшому від спалаху шаленого кохання від цього шлюбу народилось аж четверо славних синів: Дніпро, Дон, Дністер, Дунай. Особливо пошановували богиню води на свято чарів, лікарських рослин, кохання, врожайного літа, достатку – Купайла.

Надто багато, якщо не переважну більшість свят, наші далекі та близькі пращури проводили як не на воді, то біля води. "То ж не маємо мольбищ (церков), а рядимо ото при студнях і криницях, де вода жива тече і там воля є і вовки хижі не чатують на тебе", – знаходимо гадки на дощечці 8 б "Велес книги".

19 січня (як ми не раз згадували) народ відзначає третє і за-вершальне свято січня – Ордану (Водосвяття). У далеку давнину на річках, озерах, глибоких старицях, сажалках, водяних глинищах прорубували наші пращури чотири ополонки у вигляді рівнораменних хрестів, проводили замовляння води і освячували її численними кропильцями. У кропильцях переважали колоски жита, пшениці, а також запашні лікарські рослини: материнка, м'ята, чебрець, пижмо; пізніше (V-VІІ ст. н.е.) – меліса, васильки, лаванда, шавлія тощо.

Пошановують Водосвяття аж три дні. Готують кутю, варять узвари, борщ, тушкують м'ясо, рибу. Коли несуть воду додому після освячення, то в лівій руці тримають запалену свічку, а в правій – посуд з посвяченою водою. Цей прадавній ритуал уособлює двоєдине божество, Ордану, яке завжди поєднане не лише шлюбом, а й у спільних прагненнях (дійствах) для блага та буйного цвітіння життя на землі. Посвячена вода зберігалася в кожнім помешканні: світлиці, мисники, столи, покуть, комори, господарські приміщення. Цією водою кропили житло, повітки з товаром, поля і лани, криниці, сіножаті, сади та городи. Вона виступала також універсальними ліками. Нею проганяли злих духів, хижого звіра, відьом, чортів'я, злодіїв, лихих людей, хво-роби душевні та тілесні, наші та заморські моровиці, шкідників полів, садів та городів. Недуги тварин та птахів як свійських, так і диких.

Та народні найрізноманітніші запаморочливі фантазії, нестримні прагнення і пристрасні сподівання дивних див – безмежні. Вони не заспокоюються і не зупиняються. І творять, окрім "святої" чи посвяченої Орданою води, ще й багато варіантів "живої води" та "води безсмертя" сонячного казкового птаха Матері-Птиці.

Підготовлено за книгою Є.Товстухи "Фітоетнологія українців"


Розділи сайту



Цікаві матеріали

Михайло Гаврилко і його спадщина
УПА і Кубань - пікантні подробиці минулого

З книгосхову

ДОНСЬКЕ КОЗАЦТВО. ВІЧНА ІЛЮЗІЯ СВОБОДИ, ВІДРОДЖЕННЯ ЧИ ПОВТОРЕННЯ ТРАГЕДІЇ...? Анатолій Грива

Пошук по сайту



     

Матеріали, що спонукають до роздумів

Мапа гостей

        free counters

Статистика

Календар

«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Наша кнопка

             Українські скарби. Духовна культура, міфи та легенди, історія, народна медицина...
    [Отримати код кнопки]

Друзі сайту

ЗНАТИ ЩОБ РОЗУМІТИПравий Портал Донеччини ВОРОХОБНИК: портал українців Луганщини «Сонячний зайчик» – газета дитячої творчості та спілкуваннякарате-до Червоноград-Сокаль Наше-Рідне Славянский информационный каталог Слово наше рідне - слово українське Дух Волі - суспільно-політичне інтернет-виданняКняже Місто «Незборима нація» – видання історичного клубу «Холодний яр» Aгітаційно-пропагандивний ресурсІсторична Спадщина Антії-Руси-України Родинне Дерево нашої землі Рукотвори - скарбниця майстрів Мистецька крамниця Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» решта наших друзів >>>

Пиши українськоюУкраїна у нас одна