Українські скарби

Найвищий ступінь
прикметників

Він теж має форми просту і складену. Ось таблиця їх утворення:
Значення простого найвищого ступеня можна підсилити пре­фіксами як-, що-: якнайбільший, щонайкращий. Інколи складений найвищий ступінь може утворюватися з вищого ступеня і слів за всіх і над усе: миліший за всіх, дорожчий над усе.
Складена форма найвищого ступеня (з допоміжними словами в нашій мові не має такого поширення, як у російській. Нам природніше сказати найхарактерніший, ніж найбільш характерний; найщасливіший, ніж найбільш щасливий; найвідоміший, ніж найбільш відомий. Ось як у Василя Симоненка:
Найпрекрасніша мати щаслива.
Найсолодші кохані уста.
Найвірніша душа незрадлива.
Найскладніша людина проста.

Для утворення складеного найвищого ступеня прикметників росіяни дуже часто використовують допоміжне слово самый. Нам їх наслідувати не треба. Нам тут теж краще скористатися з префікса най-: самый большой — найбільший, самый красивый — найкращий, самый известный — найвідоміший.
Часом здається, що префікса най- — ніби мало для відтворення вищості одного предмета проти багатьох інших. Наша мова дає цьому раду. Використовує, наприклад, конструкції з прийменниками над і понад у заперечних реченнях: Нема дерева, буйнішого над дуба, Не знайдеш вірнішої понад мене (з пісень), Нема м’яса над свинину, нема риби над линину (приказка). Звернімо увагу: в останньому прикладі прикметника пропущено, але можна зрозуміти, що йдеться про ліпший чи смачніший. Такі конструкції з пропущеним прикметником простого вищого ступеня досить характерні для нашого способу компонування речень: вони ще дужче підкреслюють переваги означуваного слова.
Підносять рівень ознаки також займенники що і як, виступаючи в ролі префіксів. Їх ставлять перед префіксом най- (щонайвищий, якнайбільший). Підвищують рівень ознаки також слова значно, далеко, набагато (значно більший, ще дужчий, набагато розумніша).
Окремо стоїть такий спосіб російського творення найвищого ступеня прикметників, як суфікси -айш- і -ейш-, якого наша мова не має. Як, наприклад, передати українською мовою слова величайший, сильнейший? Іноді допомагає український префікс най-: Пусть победит сильнейший! — Хай переможе най-дужчий! Але часом префікс най- може здатися занадто перебільшеним супроти -айший, -ейший.
Скажімо, у фразі: Эта вещь — величайшее творение его гения. Якщо ми поставимо тут найбільший (найвизначніший) витвір, то цим підкрес­лимо, що всі інші витвори автора мають значно меншу цінність. А це не відповідає дійсності. Тому пишемо: Ця річ — один з найвизначніших витворів його генія. І матимемо точний, без найменшого порушення змісту, зате з використанням засобів рідної мови, переклад. Що й треба було довести.
Подеколи в перекладі -айш-, -ейш- допомагає слово «дуже»: Силь­нейший прыжок — Дуже сильний стрибок.
Росіяни, як і ми, мають префікс най- для утворення найвищого ступеня, але дуже рідко (на відміну від нас) ним користуються, а часом його просто пропускають. Кажуть, наприклад, высшее дости­жение (замість наивысшее), лучшие показатели (замість наилучшие). Ми за цим прикладом іти не повинні. Нам треба писати так, як воно є насправді, — найвищі досягнення і найкращі показники, тобто не за­мінювати простий найвищий ступінь прикметника на простий вищий ступінь, та ще й без прийменника, що є обов’язковим в українських мовних конструкціях з простим вищим ступенем (кращий за кого, довший від чого, дужчий проти кого, багатший, ніж хто — див. вище). Винятком тут є лише кілька усталених висловів: вища освіта, ліпший товариш, старші люди, в яких нема чітко окресленої порівняльності рівнів якості, а є лише проста констатація фактів, як-от і в самому терміні вищий ступінь прикметника. Кілька паралелей:

Трохи про прикметникові суфікси

На вищий і найвищий ступені якості прикметників можуть вка­зувати не лише суфікси -ш-, -іш- та префікс най-. Часом викону­ють таку функцію і суфікси -енний, -езний, -елезний, -ючий, -ющий, -ячий: здоровенний, величезний, довжелезний, злючий, багатющий, добрячий.
Перші три з названих суфіксів бувають здебільшого в прикметників, які дають поняття простору, часу, міри, ваги, міцності. Наприклад: А морю широченному, глибокому й силенному води не додаси (Щоголів); Це дід кріпенний (Нечуй-Левицький); Там здоровенний млин стояв (Руданський).
Суфікси -ючий, -ющий, -ячий просто підкреслюють прибільшену якість предмета: Дівчата у білющих сорочках (Грінченко), Злючих вона собак держала (Марко Вовчок), Добрячого борщу наварила (з приповідки). Їх можна використовувати іноді до відтворення рос. -ейш- (белейший — білющий, злейший — злючий).
Щодо суфікса -енький, то він має властивість указувати не лише на здрібнілість (меншу міру) ознаки (маленький, чорненький), а й передавати поняття, що його відбиває слово досить: досить довгий — довгенький, досить високий — височенький, досить багатий — ба­гатенький. Тому варто, де це дозволяє стиль викладу, користуватися цією особливістю. Наприклад, думку Ця книжка досить велика роз­міром можна викласти Ця книжка величенька (чималенька) розміром, тобто піти за зразком не книжково-канцеляристським, а тим, що наслідує народнопісенні чи літературні спроби відтворення поняття зі словом досить: «Ой, якби ж я, козаченьку, була багатенька, наплювала б я на тебе й на твого батенька» (пісня), «Я ж хоч був собі п’яненький, та на ногах таки кріпенький» (Грінченко); Бур’ян і величенький, та ніхто його полоти не збирається (Квітка-Основ’яненко).
Ясна річ, не кожен стиль дозволяє такі зміни, але при нагоді чом не скористатися? Це урізноманітнить фрази, надасть текстові пев­ного емоційного забарвлення.
Прикметниковий суфікс -ісіньк-, вказуючи на найвищу міру оз­наки, може стосуватися не лише прикметників, а й інших частин мови: рівнісінька й прямісінька, як струна, точнісінько межи очі, на самісінькому вершечку (прикметник, прислівник, займенник).
Щодо вжитку суфікса -ісіньк-, то просимо порівняти фрази: Він нічогісінько на цю тему не знає і Він на цю тему рішуче нічого не знає (друга — з радіопередачі). Голим оком видно природність першої і штучність (перекалькованість) другої. Оце вам і орієнтир.

Підсилювальні тавтологічні звороти

Їх широко вживає народна мова для піднесення рівня якості, користуючись при цьому префіксом пре- та суфіксами -енний, -езний, -енький, -есенький: старий-престарий, старий-старенний, давній -давнезний,синій-синесенький. Можемо користуватися ними й ми. Наприклад, вислів глубокая старость передати зворотом старенна-старість; большое (огромное) количество — сила-силенна; неизмери­мая глубина — глибокий-глибоченний; чудо из чудес — диво-дивнеє; неисчислимое множество — незліченна безліч; гол как сокол — голий-голісінький, босий-босісінький.
Близькими за значеннями є також звороти, де одне слово підси­люється іншим з допомогою частки не, що виступає в ролі префікса: сумний —невеселий, дурний — нерозумний, малий — недорослий, або й власне самої частки не (Здорова була, дівчино, чужая — не моя — з пісні).
До речі, про префікс не в прикметниках. Його наша мова вжи­ває частіше, ніж російська: маленького роста — невисокий на зріст; грустная улыбка — невесела посмішка; молчаливый — небалакучий; моложавый — нестарий; ленивый — неробочий; слепой — невидю­щий; беспомощный — невладущий; сомнительный — непевний; болез­ненный — недужий. Як не згадати Шевченкового: Незлим, тихим словом?

Микола Гвоздь