Українські скарби

Іноді натрапляємо на помилкову думку: хіба важливо, як вимовити чи наголосити слово, наприклад рАзом чи разОм? Все одно зрозуміють. Якщо співрозмовники так само неправильно говорять, то вони ще більше утверджуються у своїх помилках, а якщо й розрізняють помилку, сприйняття висловленої думки переривається, стає дискомфортним, адже потрібен додатковий час на її осмислення. Це помітно в офіційному спілкуванні, коли мовцеві треба говорити експромтом — відповідати на запитання, брати участь у дебатах, дискутувати з опонентами. „Неохайна”, неграмотна усна мова нагадує прірву, до якої затягує зміст спілкування. Неправильне наголошування слів, як і неправильна вимова звуків та звукосполучень, відволікають слухачів, особливо тих, хто володіє літературною мовою.
Нагадаємо, що наголос в українській мові:
а) різномісний, або вільний, тобто не закріплений за якимось складом слова: наукОвий, фаховИй;
б) рухомий, тобто змінюваний у різних формах того самого слова: зАхист — захищАти — захИщений, анАліз — аналізувАти — проаналізОваний;
в) розрізнювальний, тобто допомагає розрізнювати:
— значення слів: об’Єднання (спілка, організація: об’Єднання підприємців) — об’єднАння (дія: об’єднАння зусиль), вИгода (користь: економічна вИгода) — вигОда (зручність: маєток з усіма вигОдами), господАрський (належить господАрству: господАрський розрахунок) — госпОдарський (належить госпОдареві: госпОдарські звички);
— граматичні форми слів: свіжі новИни — не чув новинИ, будемо скликАти — негайно склИкати.

Щоб уникнути помилок, наголошуючи слова, радимо запам’ятати такі правила:
1. Двоскладові та трискладові іменники чоловічого роду у множині мають наголос на закінченні:
Однина Множина
Автор авторИ, -Ів, -Ам
вЕксель векселІ, -Ів, -Ям
Округ округИ, -Ів, -Ам
дирЕктор директорИ, -Ів, -Ам
інспЕктор інспекторИ, -Ів, -Ам
! Коли ці іменники уживають із числівниками два, три, чотири, то наголошують перший чи другий склад: два вЕкселі, три Автори, чотири дирЕктори, два Округи, три інспЕктори.

Незначна група подібних іменників має нерухомий наголос у всіх відмінках:
рОзмір рОзміри
прибІчник прибІчники
застУпник застУпники
2. Двоскладові та трискладові іменники жіночого роду із закінченням –а в множині наголошуйте на закінченні:
кАртка картки, -тОк, -Ам
вказІвка вказівки, -вОк, -Ам
пОмилка/
помИлка помилки, -лОк, -Ам
сторІнка сторінки, -нОк, -Ам
Але:
зАгадка зАгадки
примІтка примІтки
розпИска розпИски
3. Іменники на –анн (я) майже всі зберігають наголос дієслів, від яких вони утворені. У таких словах може бути наголошений суфікс (запитАти — запитАння, поєднАти — поєднАння, читАти — читАння, навчАти — навчАння) чи префікс (вИрахувати — вИрахування, вИкоренити — вИкоренення).
! Деякі іменники мають подвійне наголошення: подАннЯ, віддАннЯ. Як правило, вони різняться за значенням і сполучуваністю: видАння (книг, друковане) і виданнЯ (про дівчат). Такі слова в сучасній літературній мові мають сталий наголос у всіх формах: видАння (однина) — у видАнні, видАнням, видАнню і видАння (множина) — у видАннях, видАннями, видАнням.
! У деяких випадках наголос дієслова та утвореного від нього іменника не збігаються: вИзнати — визнАння, зобов’язАти — зобовЯзання.

4. Назви процесів, дій та наслідків їх мають різне наголошення: спростувАння (заперечення, відхилення) — спростОвання (промова, стаття із спростуванням). За аналогією можна використовувати: обґрунтувАння — обґрунтОвання, угрупувАння — угрупОвання.
5. Прикметники в українській мові потрібно наголошувати:
а) на закінченні: фаховИй, валовИй, новИй, чіткИй, вузькИй, легкИй, стійкИй;
! У всіх відмінках однини та множини більшість прикметників зберігає наголос початкової форми: фаховИй — фаховОго, фаховОму, фаховИм, на фаховОму, фаховІ, фаховИх, фаховИм, на фаховИх; валовИй — валовОго, валовОму, валовИм, валовІ, валовИх, валовИми, на валовИх. Порівняйте також: позачасОвий — позачасОвому (-вім), позачасОвим, на позачасОвому (-вім); позачергОвий — позачергОвому (-вім), позачергОвим, на позачергОвому (-вім).

б) на корені: цІлий, рІзний, докорІнний, вичЕрпний.
6. Пам’ятайте, що числівники наголошують так:
а) усі кількісні числівники на –дцять мають наголошений склад нА:
дванАдцять, п’ятнАдцять, одинАдцять, чотирнАдцять;
!Треба пам’ятати, що числівники одинАдцять, чотирнАдцять не становлять винятку з цього правила. Такий наголос зберігають збірні числівники одинАдцятеро, чотирнАдцятеро.

б) числівники шістдесЯт, сімдесЯт, вісімдесЯт мають наголос на другому компоненті;
в) порядковий числівник дрУгий не змінює наголосу у відмінкових формах: дрУгого, дрУгому, дрУгим і под.
7. У дієсловах з основою на приголосний у початковій формі наголос падає на -ти: навестИ, заповістИ, розповістИ.
В особових формах, у формі минулого часу таких дієслів наголошуйте останній склад: розповімО, наведетЕ, заповілА, крім форм наказового способу: розповІмо, наведІмо, обговорІмо і под.
8. Характерним для української мови є наявність двох варіантів наголошування, що відповідають нормі. Тож запам’ятайте: оглЯдач — оглядАч, доповІдач — доповідАч, позИвач — позивАч, прОстий — простИй, яснИй — Ясний, первІсний — пЕрвісний, допомІжний — допоміжнИй.
9. Окремі слова часто вживають з помилковим наголосом, тому особливості їхнього наголошення треба запам’ятати або перевіряти за словником.

Правильно
Отже, вловлюючи в інформаційно насиченому мовному потоці відзвуки неправильно наголошених слів, погляньте ще раз на ці правила. А щоб перевірити себе, не забувайте частіше користуватися словниками та довідниками — авторитетними помічниками кожного сучасного мовця:
Головащук С. І. Складні випадки наголошення: Словник-довідник.—К.: Либідь, 1995.
Орфоепічний словник
української мови: у 2-х т./уклад.:
М. М. Пещак та ін.—К.:Довіра, 2001. — (Словники України).
Погрібний М. І. Орфоепічний словник. — К.: Рад.школа, 1984.

Лариса КОЗЛОВСЬКА, завідувач кафедри української мови та літератури Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана

За матеріалами газети "Українське слово"