Українські скарби

Четвер, 27.04.2017, 20:40

Вітаю Вас Подорожній | RSS | Чільна сторінка | | Реєстрація | Вхід

Чільна сторінка » А-ба-ба-га-ла-ма-га » Дієслово
19:36

А українською кажуть так...

Гадати чи ворожити?
Якщо маєте українську мовну спрямованість то, певна річ, казатимете ворожити, як говорив і Шевченко (Заворожи мені, волхве) чи як твердить приказка Хто ворожить, той душею наложить.
Якщо ж ви із Суржикевичів, то, звісно, скажете гадати, як-от щойно долинуло з радіо: Печуть пиріжки, по яких гадають про майбутнє. Але чи маєте ви на це право? Народномовний і класичний літературний матеріал каже, що НІ. Погляньмо: Молитву мовляє, а про шахрайство гадає (приказка) тобто, думає, Лину я лину, думку гадаю, і серце відпочиває (Шевченко). Можна навести ще сотні прикладів, у яких українське гадати еквівалентне (за Грінченком) російським дієсловам думать, размышлять, полагать, а не предсказывать будущее чи колдовать, що є відповідниками українському ворожити.
Підкріплює цю думку і гадати з часткою -ся: Якби так малось, як гадалось (приказка).
А насамкінець — для розваги — поетична паралель:
Гостювати чи гостити?
Перше — це бути в гостях самому; друге — приймати гостей у себе (Зараз почали гостити мене вареними яйцями і паляницею — Г. Бар­вінок).


Грати чи гратися?
Вище ми розглядали зв’язки діє-слова грати в реченні (див. «Знахід­ний відмінок»). Настала черга значеннєвих відтінків самого дієслова. Коли українці грають, а коли граються? Як ідеться про музичні інс­трументи або спортивні чи настільні ігри, то грають. Грають також весілля (хоч можуть його і справляти). Про щось дуже швидке в рухах, миготливе чи блискуче теж кажуть, що воно грає (У лузі маківка вес­ною зацвіла… Бабок, метеликів над нею грає сила — Гребінка; Красно грає весняне сонце на чистому небі — Мирний). Про мед, пиво теж кажуть грає (рос. бродит).
Вислови: грати конем (тобто гарцювати), риба грає (коли вона вискакує з води), язиком грати (що означає підлещуватись до когось), море грає (тобто штормить).
Про те ж, що пов’язується із забавками, кажуть гратися (З собакою онучок грався — Шевченко). Тож коли росіянин скаже дети играют, ми кажемо діти граються. «Русскоязычные» одесити теж так кажуть (чи казали). Читаємо, наприклад, у давнього нашого земляка В. Жаботинського: «Господи, как это безжизненно выходит по-русски: «Играли в мяч». Не играли, а игрались; не в мяч, а в мяча».
Далі Жаботинський мовить про одеські вулиці, де — «несколько поколений неметенного смитья». Чи не за­свідчує це ще раз українського кореня «одеської» мови?


Дружити, дружитися
Широко вживані слова у першому своєму значенні: З москалем дружи, а камінь за пазухою держи (приказка), Якби ми з вами подру­жились, багато б дечого навчились (Шевченко). Зате в другому своєму значенні (брати шлюб) ці слова тепер забуті, оскільки перекладний Словник вивів їх за позначку рідко вживаних. Тимчасом вони дуже промовисті. От як читаємо у Свидницького: Тому сина женити.., тому дочку дружити. Або в Марка Вовчка: Не хтів ані дружитись, ані вдома жити — чумакував. З радіо ж долинає: поодружували дітей. А чи не зручнішим до вимови і не таким «залітературеним» було б народомовне: подружили дітей?


Єднати, єднатися
Тут теж маємо справу з виведенням другого значення цього дієсло­ва за позначку застарілого. Але в класичній літературі і народній мові воно живе. Ось приклади. Із Шевченка: Таки у нашому селі назнав я дівчину. Вчащаю і матір-удову єднаю (тобто, схиляю на свій бік);
З народної мови: Не страшно женитись, а страшно попа єднать (тобто з попом домовлятися);
З Грінченка: А що, Опанасе, єднайся на год! (тобто підряжайся).
Хто із сьогоднішніх літераторів скористається з дієслова єднати, єднатися (в другому його значенні), вилученого не лише зі шкільних граматик, а й з інститутських мовних посібників, щоб відтворити поняття, закладені в процитованих реченнях? Мабуть, ніхто. А по­няття тим часом є і відтворювати їх треба. Що ж роблять літератори? Те, до чого й вели їх «зближувачі» мов, — до будування речень на російський копил. Порівняймо:
Цікавими в цьому ключі є також не вживані сьогодні віддієслів­ні іменники єднанка (примирення, винагорода за завдані збитки) і єднанщина (мирова, магарич), зафіксовані у словниках Грінченка і Білецького-Носенка. Як було б гарно сказати, наприклад, справили єднанщину, як воно й справді мовилося в Україні, замість сьогодніш­нього калькованого розпити мирову!


Журитися
Рос. відповідники тут (за Грінченком) — печалиться, грустить, сокрушаться. Можна додати сюди й горевать, тосковать, кручи­ниться та інші подібного значення, але однаково до всіх них наші сучасні самоперекладачі добирають лише один-єдиний еквівалент — сумувати. Навіть у «Вечірній колисанці», досить?таки чутливій до Слова, кажуть: Не сумуй, Івасику, — хоч тут саме собою проситься не журись.
І все ж це дієслово в описаному значенні подеколи ще можна почути чи прочитати. Зате в значеннях дбати про щось чи про когось, брати до серця чиюсь долю, тобто журитися КИМ або ЧИМ, як це властиво народній мові і класичній літературі (Ой ти братику-жайворонку, не журися нами — пісня; По містах люди паливом не журяться, як оце ми — з живих уст; Не журіться життям вашим — Євангелія в перекладі Огієнка), у сьогоднішніх літераторів не побачиш. Скрізь в описаному значенні панує лише одне слово: турбуватися. Як це обмежено, сіро і… нудно!


Забуватися, забутися
У першому своєму значенні це дієслово дорівнює слову забувати, забути. Отже, цілком правильно можна сказати забув удома і забувся вдома, як-от чуємо в народній пісні: Брала дівка льон, та забулась пов’язати або в іронічному прислів’ї Не знав, не знав та й забувся.
Друге значення цього дієслова пов’язане з поняттям, як сказано у Грінченка, приходить в забвение: Минулося — забулося (приказка), Забудеться горе (Шевченко).
Іншого застосування в нашій мові розглядуване дієслово не має. Проте зусиллями тих, хто українською мовою не пише, а сам себе перекладає з російської, починає мати. Зокрема, з телеекрана раз у раз можна почути забувся сном. Нема такого вислову в нашій мові! Якщо йдеться про людину, яка щойно з вами говорила і раптом урвала мову та похилила голову, то про такого кажуть задрімав, закуня?в; про того, кому, попри всі його клопоти, пощастило?таки заснути, —упав (запав, провалився) в сон; про того, хто хоч трохи відірвався думками від реаль­ности, — замріявся, зафантазувався, поринув у себе; про того, хто зро­бив це під впливом сильного почуття, — знетямився (Знетямившись, рубав навсібіч — Стороженко,); хто геть втратив зв’язок із дійсністю, — знепритомнів, поринув у забуття, провалився у небуття (Продаємо чортяці тіло й душу за нещасливу забуття хвилину — Куліш).
Як бачимо, російському забываться, забыться аж ніяк не відпові­дає українське забуватися, забутися. Тож не треба його й тулити туди, де воно не тулиться.

—Не забывайтесь! — скаже росіянин.
—Знай своє місце! — відповість українець.

Відбувати, відбути
Лише в одній смисловій точці, а саме там, де йдеться про щось, пов’язане з певним часом (строком), це дієслово збігається зі своїм російським співзвучником:
відбувати, відбути покарання — отбывать, отбыть наказание;
відбути повинність — отбыть повинность.
Коли ж мова заходить про щось, пов’язане з рухом, починаються розбіжності. Наприклад:

Повторюємо: українці не застосовують дієслова відбувати в розумінні руху. А коли ж застосовують?
1) Коли йдеться про щось, що було і вже перестало бути: Не жаль було давно відбутих... моїх тяжких кривавих сліз (Шевченко);
2) Коли мовиться про справляння обрядів, свят: Відбули Різдво — відбудемо й Великдень (приказка); У суботу дівич-вечір відбули, а в неділю повінчали (Стороженко);
3) Коли ходить про звичайний плин життя: Живуть... відбувають свої романи (В. Підмогильний).


Відбуватися, відбутися
Є рація розглянути вжиток цього дієслова за його часовими формами, оскільки кожна з цих форм має свою царину застосування.
Почнемо з минулого часу. Відбувався, відбувся (відбулася, відбулося) пишемо тоді, коли йдеться про щось регламентоване. Коли ж мовиться про щось стихійне, спонтанне, то треба писати стався (сталася, сталося). Порівняймо: відбувся мітинг (регламентована подія), але — стався землетрус (спонтанна подія); відбулася зустріч (запланована) але сталася зустріч (несподівана). Це — перша царина застосування.
Друга. Відбуватися, відбутися пишемо тоді, коли це дієслово дорівнює значенням слову збутися (рос. избежать, обойтись): Вона прийшла, щоб тільки відбутись від людського нарікання (Нечуй-Левицький); Не мав подарунка — відбувся телеграмою (із живих уст); відбулася жартом (отшутилась).
Третя царина — це коли ходить про щось, що відійшло в минуле назавжди: Відбулись хвилини тихого зачудування (Підмогильний). Тому аж серце стислося, коли в [десятий] День незалежності України по радіо долинув голос Президента, який запевнив: «Україна відбулася!» Цебто, була і перестала бути!?
Виникла ця недоладність, мабуть, під впливом модного сьогодні в Росії вислову человек состоялся. Тож правду казав польський письменник Ян Парандовський про аматорів кальок: «Своїм блазнюванням вони порушують урочисту тишу над колискою Слова. Мови не можна збагатити введенням штучних витворів — цим її можна лише спотворити».
А що лунало б доречно в описаній ситуації? Можна було б сказати Україна настала!, як-от в «Отченаші» (Хай настане царство Твоє! — Євангелія в перекладі І. Огієнка), Україна постала! Україна є (єсть)!Україна живе! Не вийшло б тут поза рамки і Україна стала!, як мовлено в «Записах о Южной Руси» (ЗОЮР) про те, що Мандебурія (тобто Мандебурзьке право) стала; зрештою, Україна сталася!, як читаємо в П. Куліша: Аби ваша думка сталася ділом.
Теперішній час досліджуваного дієслова (його рос. відповідник теперішнього часу не має). Тут теж відіграє роль регламентація: де вона є (наприклад , у ремарках до п’єси), там пишемо відбувається (дія відбувається); де регламентації (зумовленості) нема, там вдаємось до інших дієслів: діється, робиться, чиниться, має перебіг, коїться (в негативному розумінні). Тож неграмотним є повідомлення радіо: Засідання Верховної Ради відбуваються бурхливо. Треба: проходять, точаться бурхливо, мають бурхливий перебіг. Ще одна фраза з радіо: В сорока країнах світу відбуваються сьогодні війни. Ясно, що тут потрібне дієслово точаться чи вислів мають місце. Або ось герой одного з романів письменника Шкляренка підходить подивитися, що там відбувається, а насправді, то міг би поцікавитись, що там діється, робиться, коїться.
Невідповідним українській стилістиці є також вислів відбувається швидка зміна подій. Тут є відтінок стихійності, спонтанності, тому грамотніше викласти думку хоч ось так: Ми є свідками швидкої зміни подій або події — як у калейдоскопі чи ще якось, але без слова відбуватися, бо воно тут недоречне: ніхто темпу подій не зарегламентував.
Запланованість — несподіваність стосується і майбутнього часу діє-слова відбувати. Наприклад, збори відбудуться о такій-то годині, але: нічого з тобою не станеться. Заплановане — відбудеться, несподіване — станеться.
Кілька прикладів суто українського вжитку описаного дієслова в майбутньому часі: Брехнею не відбудешся (сл. Грінченка); Відбудуться (тобто, перестануть бути — наш коментар) наші сьогоднішні замилування (Підмогильний).


Відволікати, відволокти
Наша мова використовує це діє-слово тільки в прямому значенні. Скажімо, ось у такій конкретній ситуації: хтось не має сили, щоб підняти лантух з картоплею та віднести його від місця наповнення, тому відволікає тягар просто по землі. Або: Один так упився, що його додому буквально відволокли (з живих уст).
Сучасні ЗМІ надають розглядуваному дієслову і переносного значення, «відволікаючи» не лише щось конкретне, а й абстрактне. Не треба цього робити! Навіть перекладний тритомник такого не дозволяє, пропонуючи для відтворення поняття спрямувати діяльність чи увагу людини на щось інше, дієслова: відвертати, одводити, відхиляти, відтягувати, розпорошувати.
Конкретизуємо це в паралелі:
Відвідувати, відвідати
Ми б нічого не писали про це звичайне дієслово, якби не телебачення. Звідти якось (та ще й не раз!) пролунало:
— Відвідайте наших вареничків!
Ми здогадалися: автори настільки не знають української мови, що сприйняли дієслово відвідати за рос. отведать. Спеціально для них — міні-паралелька:
Від’їжджати = від’їзди?ти, приїжджати = приїзди?ти
Такі рівності фіксує словник Грінченка. Але їх не визнають ні преса, ні ефір, воліючи лише першу частину, очевидно, через співзвучність з рос. отъезжать. Що ж до народної мови і класичної української літератури, то вони здебільшого віддають перевагу другій частині рівності (Одні від’їздять, другі приїздять — Стороженко; Приїздіть іще!— з живих уст). Мабуть, це для того, щоб не мозолити язика отим не дуже милозвучним -ждж-.

Завойовувати, завоювати

В нашій мові це означає: запосісти щось чи заволодіти чимось у результаті воєнних дій. Коли ж ідеться не про воєнні, а якісь інші дії, спрямовані на здобуття чогось, то наша мова застосовує інші дієслова. Це видно з паралелей:
Зазіхати чи посягати?
Другий з названих іменників — стовідсотковий росіянізм, і життя його в нашій мові геть не потрібне, хоч засоби масової інформації ним широко (особливо останнім часом) послуговуються. Панове автори! Зазирайте частіше до словників. Не вірте своєму самоперекладацькому «чуттю мови», яке найчастіше виводить вас на російські стежки. Українські — підкаже паралель:
Займати, зайняти

Лише одну точку дотику, в якій звуки збігаються зі значенням, має це дієслово з російським занимать, занять. Це — коли йдеться про щось просторове: займати багато місця, зайняти оборону (Харитя зайняла постать, почала жати — Коцюбинський; Пани цілий світ зайняли — пісня). В усіх інших випадках російським занимать, занять еквівалентами в нашій мові є ІНШІ дієслова. Щоправда, перекладний словник поруч з ними (через кому чи в дужках) нав’язує користувачеві таки займати, зайняти. Відкиньмо це нав’язування. Пишімо, як писалося:

Усталені вислови:

Засвоївши викладене, не забудьмо і про те, що українське займати, зайняти має ще вжиток, властивий тільки нашій мові. Приклади (сл. Грінченка):
1) Свого не втрачай, чужого не займай (не тронь);
2) На хліб, на сіль людей закликають, мене ж, брате, словом не займають (мне ни слова не говорят);
3) У полон займали (захватывать, брать);
4) Займи й нашу на пашу (выгонять — о домашних животных);
5) Як зайняв її з двору, то не знала, куди й тікати (с треском прогонять — о людях);
6) Тихо так усюди, тільки соловейки співають... так душу твою і займає (приводить в восторг).


Займатися, зайнятися
Ми вже торкалися цього діє-слова, розповідаючи про похідний від нього іменник заняття. Тепер придивімось до нього пильніше. Лише у двох випадках воно має вжиток у нашій мові: 1. коли йдеться про явище природи чи живий вогонь (світанок займається, зайнялися скирти); 2. коли мовиться про почуття чи порухи людської душі (зайнялась по самі вуха [почервоніла]; аж дух зайнявся [з переляку]). В усіх інших випадках, хоч перекладний словник наполегливо радить українцям займатися (ким, чим, з ким), це дієслово аж ніяк не доречне. Справді, навіщо українцеві, скажімо, займатись роботою, коли її просто можна робити (Прийшов до дівчини та й у суботу, немає дівчини: робить роботу — пісня)? Навіщо займатись любов’ю, як тепер пишуть по всіх романах, коли набагато природніше віддаватися любощам, поринати в любощі, здіймати жарти любовнії («Декамерон» у перекладі М. Лукаша), забавлятися (Авімелех... побачив, — ось Ісак забавляється з Ревекою, жінкою своєю — Біблія в перекладі Огієнка); зрештою, можна гратися, жартувати (Жартувала з козаком, поки не розвиднілось за вікном — пісня), — але не займатися всім оцим, наче виробничими питаннями. Та й ними, якщо по правді, займатися не слід — тут потрібні інші дієслова:
Навіть політнавчанням в армії тепер ніхто не займається: вояки ПРОХОДЯТЬ гуманітарну підготовку.
— Гаразд, — скаже читач, — автори, переконали нас у необов’язковості дієслова займатися ким, чим, з ким. Але що ж тоді робити з віддієслівним іменником зайнятість? Адже сьогодні він набув особливого поширення як противага безробіттю.
— Тут треба знати, що зайнятість походить не від займатися (ким, чим, з чим), а від займати (кого, куди, до чого).


Засвічувати, засвітити
Саме цим дієсловом послуговуються українці, коли ходить про освітлення. Зажечь свет, свечу, лампу, — кажуть росіяни. Засвітити світло, свічку, лампу, — кажуть українці (Засвічу я свічку, перебреду річку до моєї миленької хоч на одну нічку — пісня). Преса й ефір уперто стоять на зросійщеному запалити світло (ніби запалити хату).


Микола Гвоздь

За матеріалами газети "Українське слово"
Категорія: Дієслово | Переглядів: 1189 | Додав: Росава | Теги: русизми, українська мова, говоримо правильно, антисуржик, А українською кажуть так, пишемо правильно
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
Код *:

Розділи сайту



Цікаві матеріали

Україна: найбільша проблема в Європі (частина І)
Від Карпат по Кубань чути голос "Повстань!" Генерал Шкуро

З книгосхову

ДЖЕРЕЛА СЛОВОТВОРЕННЯ. Олексій Братко-Кутинський

Пошук по сайту



     

Матеріали, що спонукають до роздумів

Мапа гостей

        free counters

Статистика

Наша кнопка

             Українські скарби. Духовна культура, міфи та легенди, історія, народна медицина...
    [Отримати код кнопки]

Друзі сайту

ЗНАТИ ЩОБ РОЗУМІТИПравий Портал Донеччини ВОРОХОБНИК: портал українців Луганщини «Сонячний зайчик» – газета дитячої творчості та спілкуваннякарате-до Червоноград-Сокаль Наше-Рідне Славянский информационный каталог Слово наше рідне - слово українське Дух Волі - суспільно-політичне інтернет-виданняКняже Місто «Незборима нація» – видання історичного клубу «Холодний яр» Aгітаційно-пропагандивний ресурсІсторична Спадщина Антії-Руси-України Родинне Дерево нашої землі Рукотвори - скарбниця майстрів Мистецька крамниця Український національний інтернет-портал «Аратта. Вікно в Україну» решта наших друзів >>>

Пиши українськоюУкраїна у нас одна